Влітку день починається рано. А ще влітку зовсім неважко рано прокидатися, щоб милуватися світанком. Спочатку небо біліє, потім на ньому розгорається червона зорька, починають щебетати птиці в листі дерев. Небо ще бліде, і ще не блакитне, як удень. Потім із-за обрію починає виповзати велике червоне сонце. Воно дуже швидко піднімається вгору. І чим вище піднімається, тим менше стає в розмірах. А небо голубіє на очах, стає яскравішим, синішим, прогріваючись сонячними променями.

Стає ясно, як вдень, але все одно все по-іншому. Ранкове повітря прозоре, чисте і свіже. Люди і машини ще не встигли підняти пил. І на вулиці свіжо, немає ще полуденної спеки і духоти. Якщо в цю пору вийти на вулицю, то спочатку з незвички мерзлякувато зіщулишся, а потім нахлине заряд бадьорості.

Тихо літнім ранком. Ще не піднявся вітерець, і зелене листя не шарудить. Кругом умиротворення.

Ще я люблю літній ранок за те, що це якраз час канікул. Якось виходить і виспатися досхочу, і одночасно прокинутися рано. Ще лежачи в ліжку, прочиняєш одне око і дивишся на вікно. А вікно залите сонячним світлом, там видніється шматочок яскравого неба і фрагменти зеленого листя дерев. Відразу радієш, що погода хороша, по-справжньому літня. По стінах бігають сонячні зайчики. Ненароком помічаєш їх і посміхаєшся. Відразу стає добре-добре на душі.

Сонце піднімається все вище, заливаючи золотом вершини дерев. Воно починає припікати. Легкість свіжого літнього ранку починає переходити в денну спеку.