Мета: допомогти усвідомити ідейно-художній зміст твору, розкрити систему образів твору; розвивати навички характеризування образів, визначення їх ролі у творі, висловлювання своїх думок з цього приводу; виховувати кращі людські якості.

Оснащення: портрет письменника, видання його твору, ілюстрації до нього.

Тип уроку: формування вмінь та навичок.

Хід уроку

I. Організаційний момент

II. Мотивація навчальної діяльності

У ч и т е л ь. Здавна за словом «кар’єризм» закріпилося негативне значення. Як ви вважаєте, «кар’єра» — це добре чи погано? Кар’єра — це просування по службі. І якщо людина працьовита, розумна, ініціативна, то що ж поганого в тому, що вона просувається «службовими сходами»? Інша справа, коли людина досягає високої посади не за допомогою своїх здібностей і старання, а через обман, інтриги, навіть злочини. Спробуємо сьогодні на уроці розібратися в цих та багатьох інших питаннях.

III. Оголошення теми й мети уроку

IV. Актуалізація опорних знань

Складання «сюжетного ланцюжка» VI–VII частин роману

Очікувані відповіді

П’єр переховувався у матері, поки не пішли повстанці → він вирішив зібрати гвардію і напасти на невеликий загін, який залишився в мерії міста → захоплення повстанців, арешт Маккара, який керував ними → розповіді про те, як Ругон урятував місто, як мужньо захищав, навіть стріляв, і свідчення тому — розбите дзеркало в кабінеті мера → мрії Ругонів про багатство та славу → уславлення П’єра перебільшеними розповідями у його салоні → Арістид змінює погляди і пише хвалебну статтю про монархістів і батька → Фелісіте радить чоловікові відпустити брата Антуана й домовляється з ним, щоб він за тисячу франків напав на мерію з прихильниками республіки → Антуан збирає загін, але на нього чекає пастка → чотирьох убито, і Ругон, повертаючись із мерії, наступає на руку одного з них, забруднює черевик кров’ю → місто в паніці, боїться, що повстанці повернуться та помстяться → нова влада вночі оглядає околиці, завмираючи від страху → загін, обіцяний Ругоном, усе не

приходить → Ругони мріють підкорити місто та відплатити за всі образи, які вони почули на свою адресу → Фелісіте хоче, щоб її поважав чоловік, таємно забирає листа Ежена з порадами і сама радить чоловікові, як чинити → Ругон демонструє свою відданість справі,

сміливість → приходить загін солдатів, Ругонові дякують за службу → Ругона призначають збирачем податків, Ежен випросив йому ще й орден Почесного легіону → П’єр розраховується з Антуаном за «атаку» → стара Аделаїда зовсім з’їхала з глузду, відчувши страту онука жандармами → про те, що Сільвер арештований, дізнаються Арістид і П’єр, але не рятують його від розстрілу → у жовтій вітальні Ругони влаштували гучну вечірку → гості славлять Ругона і чіпляють йому в петлицю червону стрічку — там має бути орден → у домі колишнього збирача податків, якому так заздрила Фелісіте, горіла свічка за упокій душі господаря → Фелісіте вважає, що це вона винна, адже хотіла забрати його будинок.

V. Формування вмінь і навичок

1. Слово вчителя

Серед героїв твору можна визначити головні та другорядні, позитивні та негативні, збірні та символічні, вигадані та реальні, однозначні та суперечливі. Складемо таблицю.

Отже, у романі багато персонажів, і на першому місці, безперечно, П’єр Ругон. Хоча автор і проти типізації, але саме в такий спосіб новий клас — буржуазія — пробивав собі шлях до влади: через злочини (навіть проти власної родини), через «організацію» власного «героїзму», через протекцію (Ежен домігся нагороди для батька), підкуп та відверту зраду.

«Нове місто» багачів-аристократів ще трималося гордо й презирливо щодо нижчих класів торговців та робітників, але вже відходило в тінь історії (маркіз де Карнаван). Завсідники «жовтої вітальні» боягузливо очікували, звідки й куди подме вітер (згадайте поведінку Арістида, молодшого сина П’єра, членів «нової мерії», які терміново всі «захворіли», самого П’єра, який очікував від сина Ежена вказівок із Парижа); вражає повстанська маса, особливо

коли Сільвер називає М’єтті військові загони; серед окремо взятих образів відзначаються своїм благородством Муре — чоловік зведеної сестри П’єра Урсули, Фіна (безмежно працьовита й самовіддана), Сільвер, який мріяв робити блискучі лаковані карети, але, перейнявшись республіканськими ідеями, приєднався до повстанців. У цілому ж натовп робітників — темна, неосвічена, часто жорстока у своїх масових діях, виснажена постійною непосильною працею. Однак, незважаючи на це, й прості люди здатні на високі, романтичні почуття (Сільвер і М’єтта, Муре й Урсула, Аделаїда), готові до самопожертви, до усвідомлення своєї ролі в історичному процесі.

Символічним є образ площі Св. Митра в Плассані, що утворилася на місці колишнього цвинтаря. З одного боку це — свідчення кругообігу, життя продовжується. З іншого — мертві тягнуть за собою живих, які порушили їх спокій і поставилися до них без поваги. На цій площі у тіні дощок із лісоскладу зароджується й розвивається любов Сільвера та М’єтти; тут саме юнак і гине, пригадуючи прекрасний образ своєї коханої.

2. Робота в групах. Детальне характеризування образів.

Складання опорних схем

І група. П’єр Ругон (молодший).

ІІ група. Брат П’єра — Антуан Маккар.

ІІІ група. Небіж П’єра та Антуана — Сільвер.

IV група. М’єтта.

V група. Інші жіночі образи (Аделаїда Фук, Фелісіте).

VI група. Інші чоловічі образи (Ежен, Арістид, Паскаль, маркіз

де Карнаван).

Очікувані відповіді

І група. П’єр Ругон (молодший) — селянський син за походженням. Його селянська жага до роботи перетворюється на зажерливість буржуа. Для втілення своєї мрії — розбагатіти — П’єр робить усе: отруює життя матері своєю ненавистю й нахабно обдурює її та грабує; ошукує своїх зведених братів та сестру, одружується з багатою, але байдужною йому дівчиною; створює гурток дрібних буржуа у своєму «жовтому салоні», щоб «прославитися» та посісти прибуткове місце в Плассані.

Маркіз де Карнаван, якого вважали батьком Фелісіте, правильно вгадав шлях, яким підуть Ругони для досягнення своєї мети: «Нову династію можна заснувати тільки з боєм. Кров — чудове добриво. Добре буде, якщо Ругони… розпочнуть свій родовід від якоїсь різанини». П’єр поводиться як флюгер, використовує відомості від сина Ежена з Парижа про перебіг політичних подій, а також поради хитрої Фелісіте.

Переконавшись, що повстанців у місті немає, Ругон виходить зі схованки (ось тут він, нарешті, згадав і про матір). Йому здається, що все місто належить йому. Адже під його керівництвом було 40 бонапартистів, склад зі зброєю. Він вирішує «рятувати» Плассан і веде озброєних однодумців на мерію, де було не більше ніж 20 республіканців на чолі з його братом Антуаном. П’єр виявляє твердість і рішучість, а також неабияку стратегічну хитрість. Він заявляє: «Я виконую свій обов’язок, панове. Я заприсягнувся врятувати місто від анархії та врятую його, хоча б мені довелося стати катом рідного брата».

Здійснивши бонапартистський переворот у Плассані, П’єр Ругон пише звернення до громадян, скориставшися текстом, який склав Антуан, змінивши в ньому лише одну фразу: «Настало царство порядка…» замість «Настало царство справедливості» (а саме «партію

порядку» очолював Луї-Наполеон). Він очолює «муніципальну комісію», «роздуває свої заслуги», «ризик» та «героїзм», почуваючись нащадком Наполеона, «якого переворот перетворив на імператора».

Коли розпочалася паніка з приводу того, що місто займуть повстанці, П’єр також злякався, почав звинувачувати всіх — і дружину, і невдячних дітей, які й досі не розрахувалися з ним за освіту. Підступна Фелісіте виступила не лише як його «рятівниця»,

але й спланувала операцію, що повинна була остаточно піднести П’єра в очах плассанців. Вона підкупила Антуана, той разом із двома десятками республіканців напав на мерію. Загинули люди, через трупи яких Ругон байдуже та з огидою переступив. «Жовтий салон» святкує, розподіляє славу, нагороди й чини. Так, сон Ругонів про те, що «в кімнаті йде кривавий дощ і великі краплі падають на підлогу та перетворюються на золоті монети», а також передбачення матері Аделаїди «ціна крові, ціна крові… Я чула звук золота…Це вони, вони продали його [Сільвера]. Ах, вбивці, ах вовки!» збуваються. П’єр Ругон отримує орден, посаду збирача податків, і його не засмучує черевик у крові та свічка над попереднім збирачем податків, який загинув.

ІІ група. Антуан Маккар — другий син Аделаїди Фук, народжений нею поза шлюбом від волоцюги Маккара. Зростав у атмосфері повного занедбання з боку матері. Коли повернувся з армії (хоча П’єр, забравши все майно, обіцяв матері, що відкупить брата),

пішов по свої гроші, але нічого не отримав. Почав пиячити й погрожувати П’єрові, псувати йому репутацію. Отримавши від того подачку у 200 франків, пропив їх. Потім плете з краденої лози кошики, потрапляє за це до в’язниці. Вийшов і став республіканцем, сказавши, що сидів через політичні переконання. Через десять років удало для себе одружився з працьовитою Фіною, яка повністю утримувала його. У них народилося трійко дітей. Одна дочка через пияцтво та бійки батьків виявилася калікою. Антуан був незадоволений дітьми, а коли вони підросли й почали працювати, відбирав у них гроші. Удавав із себе пана: ходив гуляти проспектом, був добре одягнений, відвідував кафе, де пив і програвав гроші сина.

Антуан розумів Республіку як можливість пограбувати сусіда. Він став крикуном, який проповідував «найбезглуздіші політичні погляди». Мріяв розправитися з П’єром та його дружиною від імені народу. Письменник, порівнюючи братів, зазначає, що «всі члени цієї родини відзначалися… звірячими та грубими апетитами». Антуан заради розваги хотів натравити небожа Сільвера на П’єра, але припустився помилки, охарактеризувавши Республіку як ГРУ «неробства та жрання», а свою матір — «старою хвойдою».

Коли померла дружина, а діти розбіглися, Антуанові знову довелося працювати. Революцію він сприйняв як можливість помститися братові: підмовивши кількох дужих повстанців, пішов арештовувати П’єра, але того не було вдома, тому приєднався до тих, хто йшов арештовувати мера й чиновників.

Опинившись під арештом, Антуан за 1000 франків погоджується на зраду. Він веде вцілілих повстанців до мерії, щоб підставити їх під кулі Ругона та гвардійців. Сам же тікає до матері, отримує свої гроші й вирушає за кордон.

ІІІ група. Мати Сільвера рано померла, тому хлопця виховувала бабуся Аделаїда. Зростав звичайною дитиною. Під час нервових нападів у бабусі підтримував її, співчував. Багато читав, добре навчався. Але з 12 років почав працювати, допомагав сусідові-каретникові, став його підмайстром: «Із нього вийшов відмінний працівник». Доброзичлива атмосфера, самостійність, відповідальність «загартувала його душу, сповнену високих поривань. Він став серйозною, розумною людиною…»

Юнаком Сільвер залишався таким же чесним, добрим, працьовитим і порядним. Прочитавши Руссо, захопився республіканськими ідеями про перемогу свободи, рівності, братерства. Йому хотілося «примусити людей бути щасливими, хай і всупереч їх волі».

Тому вступив до таємного товариства монтаньярів і підготував до бою рушницю діда Маккара. З дівчиною М’єттою Сільвера пов’язувала ніжна дружба. Він став її захисником, опорою, підтримкою. Читаючи й далі просвітницьку, революційну літературу, юнак думав про М’єтту, про новее (утопічне) суспільство, де б «народи схилялись перед ідеальною

жінкою, що її було втілено в образі М’єтти». Так, за спадковістю, у хлопця «нервовий розлад бабусі… перетворився на постійне натхнення».

Сільвер — природна людина (за Руссо). Він захоплений силою та ніжністю дівчини, прагне врятувати її від пліток: «Їх ідилія пройшла крізь холодні… дощі… не опустилася до вульгарного зв’язку; вона зберегла… чистоту, наївне збентеження плоті, що не усвідомлює свої бажань».

Під час нападу повстанців на жандармерію Сільвер поранив одного жандарма, Ренгада, і кров налякала юнака. Коли перемогли бонапартисти, Ренгад знаходить Сільвера, щоб помститися. І розстрілює юнака на тому місці, де він зустрічався із М’єттою.

Сільвер — виняток у середовищі Ругонів, тому гине, як і революція. Але виступає за гуманізм, високі принципи й справедливее суспільство.

IV група. М’єтта рано залишилася сиротою. Коли їй було 9 років, батько (мисливець-браконьєр) потрапив на каторгу за вбивство жандарма. Діда, який жив милостинею, теж незабаром не стало. Дівчинку відвели у родину дядька, де вона фактично була наймичкою. М’єтта познайомилася із Сільвером. Він став її лицарем, справжнім другом, який допомагав витримувати і втому від важкої роботи, і знущання дядька та двоюрідного брата. Після смерті тітки вона стала зовсім чужою в дядьковому домі. Жюстен постійно дорікав їй батьком-каторжанином: «Яке коріння, таке й насіння. Ти закінчиш на каторзі, як твій батько». М’єтта ридала, але трималася, тамуючи в душі протест. Дружба з Сільвером переросла в чисте кохання. Спочатку закохані зустрічалися біля колодязя, а потім знайшли місце на пустирі площі св. Митра. Виходили на прогулянку під одним плащем. Любили влітку купатися вночі в річці. Але «М’єтта не була мрійницею… вона відчувала насолоду

небом, річкою… світлом, але більш за все річкою, яка… колисала її з… ніжністю».

Коли Сільвер вирішив приєднатися до збройного повстання, М’єтта пішла проводжати його. Спочатку її не прийняли, а потім визнали за свою. Уперше відчувши повагу з боку громади, дівчина захотіла понести червоний прапор. І несла його, поки зовсім не втратила сили. На повстанців напали солдати. Розпочався бій. Поруч із Сільвером стояла М’єтта з прапором, «обличчя її рожевіло в зморшках червоного прапора». Випадкова куля вцілила в дівчину.

Сільвер підбіг, почав цілувати свою подругу й плакати, від чого «в очах М’єтти спалахнула остання радість… Вони кохали одне одного, та їх ідилія закінчилася смертю». Сільвера полонили, а М’єтта залишилася лежати.

У цій дівчині поєднувалися сила духу, любов до життя, моральна чистота й палке кохання. Письменник укотре підводить читача до думки про жорстокість, нелюдськість війни, братовбивства.

V група. Аделаїда Фук, засновниця роду Ругонів, страждала на нервове захворювання. Рано повдовіла. Через деякий час до неї прийшло дивне кохання до злодія та волоцюги Маккара. На своїх дітей Аделаїда не звертала уваги, унаслідок чого вони виросли чужими й байдужими до неї. П’єр ледь не довів матір до цілковитого божевілля, примусив зректися усіх грошей за продану садибу. Аделаїда в 42 роки перетворилася на стару, що самотньо жила в хижці Маккара, який загинув. Їй віддали на утримання онука-сироту Сільвера. Це рятувало її від самотності, від відчаю. По черзі переховувала синів, нічого не знаючи про їх діяльність. Коли П’єр приніс Антуанові гроші за зраду, вона зрозуміла і з відчаєм закрича-

ла: «Це ви стріляли?.. Я чула дзвін золота… Горе мені! Я народила вовків… цілу родину, цілу зграю вовків… Було лише одне нещасне дитя, і вони зжерли його…»

Ці материні слова влучно характеризують сутність майже усіх членів сім’ї Ругон-Маккарів, які досягли своєї низької мети ціною крові, зради, підлоти.

Фелісіте Пуєк, дружина П’єра Ругона, як і її чоловік, мріє розбагатіти, «втерти носа» всім буржуа міста. Таке прагнення та пристрасть письменник пояснює спадковістю: Фелісіте — позашлюбна дочка маркіза де Карнавана. Жінка створює у своєму домі «жовтий салон», де збираються реакційно налаштовані буржуа Плассана. Фелісіте поливає дерево Свободи біля супрефектури отруєною водою, щоб воно засохло; із заздрістю дивиться на багатий дім сусіда — збирача податків і мріє ним заволодіти. Хитрощами й підступністю жінка заспокоює брата П’єра — Антуана, потім підбурює його до зради, спокусивши хабаром. Фелісіте вважає себе розумнішою за чоловіка, тому хитрощами діста лист від Ежена, першою дізнається про перемогу бонапартистів і «керує» П’єром, «граючись із ним, як кішка грудкою зім’ятого паперу». Коли Ругон у відчаї просить поради у дружини, та відчуває задоволення. Фелісіте дає слушну пораду, але нагадує чоловікові: «І не забувай, що це я тебе

рятую… Дивись, і ти будь зі мною лагіднішим».

Фелісіте не лише хитра й лицемірна, вона ще й жорстока. Підкупивши Антуана, уже готового до зради, вона підштовхує до вбивства і свого чоловіка, який вагається, чи слід убивати республіканців, які прийдуть зі зрадником: «…яка ж ти ганчірка!» Нарешті реакція перемогла. «Жовтий салон радів», «усі раділи, що врятовані, що більше нема через що здригатися». І тільки речі нагадували, якою ціною це все здобуто: «Але рожевий, шовко-

вий клапоть…. був не єдиною яскравою плямою на святі Ругонів…під ліжком у сусідній кімнаті лежав черевик із закривавленим підбором. Свіча, що горіла над тілом… Пейрота… точилась у пітьмі кров’ю, як відкрита рана… А вдалечині, у глибині тупика Св. Митра… застигла кривава калюжа».

VI група. Серед інших чоловічих персонажів слід згадати Маккара, другого чоловіка Аделаїди. Маккар був злодієм і контрабандистом, мав стихійний, некерований характер. Тому й не одружився з Аделаїдою, хоча вони мали двійко дітей, на яких він не звертав

уваги.

Маккар мав «погану славу», «не маючи жодних статків, їв, пив і перебував у щасливому неробстві під час свого недовгого перебування в місті»; «усі вечори проводив у корчмі». Якщо десь траплялася крадіжка або вбивство, підозри падали на нього. Ось чому

сусіди були не у захваті від того, що цей розбійник і волоцюга став обранцем Аделаїди.

Ці риси характеру позначилися на дітях — на Урсулі й особливо на Антуані — підлому ледареві, який прагнув жити за рахунок інших.

У синів П’єра Ругона спадковість була іншою. В Ежена «батьківська статечність… перетворилась на величну поставу», «за повної схожості із П’єром успадкував духовні риси Фелісіте». Ежен Ругон був честолюбним, зневажав дрібні розрахунки та досягнення.

А великих успіхів він міг досягти лише в столиці. Тому юнак їде до Парижа, займається політикою, прагне до влади й досягає її, увійшовши у коло бонапартистів у період їх перемоги.

Середній син Ругонів Паскаль не вдався у своїх родичів. Він добре навчався, став лікарем. Жив окремо в Плассані, займався наукою, допомагав людям, і ті його дуже поважали. Під час революції Паскаль був лікарем у повстанців. Критично оцінював свій

рід, передбачав його майбутнє: «На мить, як у спалаху блискавки, перед ним постало майбутнє Ругон-Маккарів, цієї зграї жадань, що їх було випущено на волю, які жеруть здобич у сяянні золота та крові».

Ця позиція героя збігається з авторською. Молодший брат Арістид схожий зовні на матір, але характер мав батьківський, був зажерливим, потайним, схильним до наклепів і доносів.

Арістид був худорлявим, «його хитре обличчя нагадувало набалдашник палиці; він був… нетерплячим у своїх бажаннях, повсякчас щось розвідував, рознюхував». Якщо Ежен любив владу і в мріях «підкорював своїй волі народи», то Арістид уявляв себе багатієм, що «солодко їсть і п’є, насолоджується всіма чуттєвими задоволеннями». Щоб розбагатіти, використовував будь-які засоби. Мати любила його й підтримувала, бо вважала, що «йому на

роду написано стати видатною людиною, а видатні люди мають право вести непутяще життя, поки не виявляться їх таланти». Навчався погано, більше заглядав у корчму, ніж на заняття, тому батько забрав його додому й вирішив одружити. Але син не зайнявся справами фірми й не поліпшив їх, а навпаки, призвів до банкрутства. Арістид із дружиною Анжелою розкішно жили за рахунок батьків. Коли П’єр відправив їх жити окремо, Арістид — дрібний чиновник із низькою платнею, «згорів від незадоволених бажань».

Під час революційних подій Арістид кидався то в один бік, то в інший. У своїй газеті «Незалежність» він спочатку агітував за Республіку, потім вихваляв Ругона як героя. Отже, Арістид — це тип продажного буржуазного діяча й журналіста, безпринципної людини, яка пристає на той чи інший бік залежно від обставин.

Маркіз де Карнаван далекий від народу й вороже до нього налаштований. Він за старі монархічні порядки. Своїй позашлюбній дочці Фелісіте радить пристати до бонапартистів лише в тому разі, якщо вони дадуть вагому обіцянку Ругонам. Переживає маркіз лише за свою долю.

Колоритно змальовані у романі постаті відвідувачів «жовтого салону» — панчішника Руд’є, торговця мигдалем Грану, військового Сікарно, книгопродавця Вюйє. Усі вони з одного боку боягузливі, з іншого — майстри неймовірно перебільшувати свої «подвиги», заслуги перед новою владою та містом. І все це з єдиною метою — отримати прибуткові місця, чини та нагороди, мати владу над мешканцями Плассана.

3. Евристична бесіда, виконання завдань проблемно-пошукового характеру

♦ Чи є, на вашу думку, у романі персонажі-ідеї?

♦ Чи можна порівняти персонажів, вивчених вами раніше, із персонажами Золя? Хто є близькими за духом, долею, хто є антиподами?

♦ Що викликало особливе роздратування у противників повстанців, коли вони побачили дівчину з прапором?

4. Коментування цитат із тексту

У ч и т е л ь. Визначте, про кого йдеться, та прокоментуйте описи й висловлювання:

• «…Ці шматки вкрадених знань тільки розпалювали його благородний запал. …Він створив для себе святиню з речей, до яких не міг доторкнутися рукою, він глибоко й щиросердно ві-рив у піднесені ідеї та піднесені слова, намагаючись піднятися до них, але не завжди їх розуміючи. Це була проста душа, але душа шляхетна, що зупинилася на порозі храму, вклонившись свічкам, які здалеку здавалися їй зорями». (Сільвер)

• «У кожній політичній партії бувають свої блазні й своя підлота.…Згоряючи від заздрості й злості, мріючи помститися всьому суспільству, вітав Республіку як щасливу добу, коли йому дозволено буде набити кишені за рахунок сусіда і навіть придушити цього сусіда, якщо той наважиться виразити своє незадоволення». (Антуан Маккар)

• «Вона встала й повільно обійшла всю вітальню. Тут щойно простягалося до них стільки рук. Вони перемогли; буржуазія схилилася до їхніх ніг. Жовтий салон був ніби освячений цією перемогою. Скалічені меблі, витертий оксамит, люстра, засиджена мухами,— увесь цей мотлох перетворювався в її очах у славетні останки на полі бою. Вигляд Аустерліцької рівнини не міг би сильніше хвилювати її». (Фелісіте)

• «…Він відростив пузце, перетворився на шанованого буржуа, якому не вистачало тільки капіталу для повної шани. …Цей селянський син, поблідлий від ділових турбот, розжирілий від сидячого життя, приховував свої низькі бажання під безстороннім від природи виразом обличчя й дійсно володів тією… показною зовнішністю, тою безглуздою самовпевненістю, які надають солідного вигляду на офіційних прийомах. Говорили, що він під каблуком у дружини, і помилилися. Він був упертий, як віслюк; чужа, різко виражена воля доводила його до сказу, він готовий був лізти в бійку». (П’єр Ругон)

• «Він являв собою цікаве поєднання моральних і розумових рис матері з важковаговою поважністю батька. …Визначався величезним честолюбством, владністю, презирством до дрібних розрахунків та дрібних успіхів». (Ежен, син П’єра)

• «…Скромний служитель науки, жив самітницьким життям закоханого у свою справу вченого в маленькому світлому будиночку нового міста». (Паскаль, син П’єра)

VI. Домашнє завдання

Підготуватися до літературного диктанту за романом Золя «Кар’єра Ругонів».

VII. Підбиття підсумків уроку

Інтерактивна вправа «Мікрофон»

Продовжте речення:

Найбільше з героїв мені запам’ятався…

• Мене вражає, як…

• Я вважаю, що П’єр Ругон…