Примітка: у дужках подаємо нотатки про те, до яких висновків бажа­но спонукати учнів.

Орієнтовний план ведення диспуту

1. Життєве кредо Платона Ангела, його підтвердження у діях і поглядах. Ваша оцінка ідеалів героя.

Модель діалогу при обговоренні

В: «Як заробив, так і їж! Як заробив, так і одягайся» — суть цих реп­лік, як і ряду інших подібних за змістом висловлювань героя слід розуміти однозначно: «Добре жити можна тільки завдяки чесній невтомній праці». Дивовижну працездатність Ангела ніяк не може пояснити самому собі сусід Крячко, а старший син Петро згадує, що він ніколи не бачив, що батько відпочивав, «усе щось робить».

О: Щодо однозначності життєвої позиції Платона Микитовича, то во­на справді очевидна: «Жити — це працювати». Але духовно-ціннісні його орієнтири все-таки не можуть захоплювати. Матеріальне забезпечення на­стільки домінує в інтересах глави сім’ї, що іноді стає незручно за автора, який досить однобоко ліпить свій ідеал. Недаремно Таня іронізує, коли передбачає можливу підготовку до Павликового весілля: мовляв, батько «Запорожцем» своїм усі базари оббігає, аби натрапити на найдешевшу сви­нину, і т.п.

2: Добре жити, звичайно, хоче кожна людина. По-моєму, головний герой виписаний письменником так, що немає підстав звинувачувати Пла­тона Микитовича в обмеженості. Йому приносить насолоду не тільки ре­зультат праці, а сама заглибленість у роботу. Він не може гайнувати час, «добре жити» для нього — це мати насолоду від заповнення часу корисною діяльністю, проведення його змістовно.

У: Відзначаючи слушність ряду міркувань усіх учасників обговорення, маємо наголосити штрихованій опозиції письменника тогочасним ідеоло­гам. Бажання більше заробити  розцінювалось як синдром приватновласни­цької психології, газети постійно засуджували «шабашників», «базарників». Обмежуючи прояви подібної ініціативи, влада тим самим культивувала фальшиву безкорисливість «совєтского человека», який успішно деграду­вав: у пиятиці й ледарюванні, розраховуючи на турботи держави і суспільс­тва.

Драматург через різкі висловлювання героя якраз і засуджує як дар­моїдів тих, що «багато балакають і мало роблять».

2. У чому полягала головна турбота Платона Микитивоча про дітей, як вона виявлялась? Чи виправдовуєте ви особисто жорстокість і катего­ричність батьківських вимог, чи не втрачається тут чуття міри?

(Здебільшого сучасними молодими людьми не сприймається вимога здавати зароблене дорослими дітьми до спільної сімейної каси, а ультима­тум, поставлений Павлику після одруження, здається украй жорстоким — батьки, мовляв, зобов’язані допомагати молодій сім’ї (при цьому поняття «допомагати» зводиться до «утримувати»). Немало й таких, що бачать на своєму боці й письменника, який, на їх думку, засуджує свого героя в цих ситуаціях. Тим часом саме так і проявляється головна стратегія Ангела у вихованні дітей, яку він окреслює чіткою формулою: «У всьому малому й великому, єдиний порадник — правда!». Платон Микитович найбільше переживає, щоб його сини та дочка не спокусилися на якісь нечесні прибут­ки, уміли поділитися з усіма в сім’ї, вчилися розраховувати на себе, не були нахлібниками в держави, не звикали по-споживацьки ставитись до батька-матері, але водночас уміли по-братськи поділитися заробленими з усіма в сім’ї (тому й велить Павликові віддати привезений з півночі заробіток, не приховуючи, що зі спільної каси немало піде на допомогу сім’ї Петра, який схибив проти правди, але знайшов мужності виправитися.)

3. Коли, по-вашому, відповідальність Ангела за дітей проявилася найповні­ше? Якою ціною далося торжество перемоги батьківських принципів?

(Першим для виступу варто вибрати того з учнів, хто має аргументи щодо підготовки батьком дітей для самостійного життя і в цьому вбачає головну відповідальність героя за їх долю.

Мати, наприклад, бідкається, що в дитинстві ніхто з їхніх дітей не знав іншого відпочинку від навчання, роботи в майстерні, Таня дотепно заува­жує, що до одруження мусить одержувати зарплату тільки для того, щоб «перенести з однієї каси в іншу». Дисциплінованість, завбачливість — це риси, які формував Платон Микитович у своїх «ангелят» ще змалку, щоб бути за них надалі спокійним. Та, очевидно, сповна розкривається батьківська відповідальність, коли довелося втручатися в особисті проблеми дорослих дітей: Петра переконати у необхідності зректися нажитих благ, посади і кар’єри, Павлика — зароби­ти на утримання власної сім’ї, випровадивши з дому, Федора — дати лад особистій проблемі, Танго — освоїти більш високооплачуваний фах. І все це — заради утвердження їх людської гідності і честі. Чого це коштувало бать­кові, який свій біль і муки ховав у душі, свідчить сумний фінал: переповне­не непосильною ношею серце не витримало).

4. Чому, за висловом Петра, в його душі ніколи не затихає сімейна пісня з рефреном-нагадуванням «…бо йде тато»?

(Це чи не найвиразніше свідчить про успіх Платона Микитовича у ви­хованні дітей: у них вироблено самоконтроль, звичку звіряти свої кроки з батьковими настановами, вони надійно захищені від негідних впливів. Чи не тому «Петро, збочивши заради кар’єри, зумів піднятися над корисливими розрахунками і такий же вибір зробила Ліда?)

5. Як ставився герой до того, що серед окремих знайомих мав репутацію жмикрута і деспота? Чому підтримував в’їдливого критикана Крячка як позичками, так і власною дружбою з ним?

(Із того, що Платон виявляє повну байдужість до звинувачень у зажер­ливості, скупості, батьківській жорстокості, випливає висновок як про його глибоку внутрішню порядність і великодушність, так і про цільність натури, вірність власним принципам. Він не рекламує своїх чеснот: для розумних і вдумливих вони очевидні, а до полеміки із людьми недалекими опускатися собі не дозволяє. На сусіда Крячка дивиться як на жертву системи, в душі шкодує його, розуміючи, що зацикленість на соціалістичних догмах не вина, а біда людей його покоління.)

6. Чи випадково підібрав письменник своєму героєві прізвище ? Як пояснити семантичну парадоксальність словосполучення «Дикий Ангел»?

(Звичайно, назва має виразний притчовий характер. Адже носій прі­звища «Ангел», погляди і дії якого на перший погляд межують із самодурс­твом, при проведеному вище аналізові постає перед читачем таки праведником, що зайняв позицію чіткого протистояння згубній суспільній орієнтації. Дикими ж виявляються саме ті, хто отруєний духом класової пильності, називає так чесного трудівника, людину державницького складу мислення і громадянської відповідальності).

7. Чи відповідає визначення автора «повість про сім’ю» ідейно-тематичній спрямованості твору?

(Виходячи з попереднього дослідження — ні. Адже головний герой рі­вносильно перейнятий як сімейними, так і громадянськими проблемами. Йому особисто вже нічого не треба було, але себе не щадив, був непримиренним до споживацьких настроїв: «Не заробив, а їсть — значить, злодій!» Письменник виразно казав своїм твором: «Не туди йдемо!», але, очевидно, з цензурних міркувань «бажав за потрібне дати відомий підзаголовок.

8.  У чому секрет успіху  щасливої сценічної долі п п’єси «Дикий Ангел» за радянських часів?

(Глядач добре зрозумів письменника, зрозумів, що твір не стільки про сімейні тривоги, скільки про ідеологічні, що в ньому з болем відтворено ціннісні перекоси доби розвинутого соціалізму. У позиції Ангела вгадува­лась ідея необхідності реформаторських починань, а безплідність сліпого просування Крячка, що є типовим представником радянських мас за марк­систсько-ленінськими приписами, ще більше увиразнювала протестантсь­кий характер твору. Правда часу, дещо завуальовано, але досить конкретно змальована драматургом, актуальність порушених проблем забезпечили п’єсі велику популярність у 80-х роках — якраз напередодні кардинальних суспільно-політичних перемін.