Мета: ознайомити із життям і творчістю письменника, викликати до них інтерес; дати поняття про натуралізм як літературний напрям; розвивати навички самостійної роботи з літературою, сприйняття інформації на слух, виокремлення головного, оцінювання літературних явищ з обґрунтуванням; виховувати прагнення до пізнання, інтерес до літератури.

Оснащення: портрет письменника, видання його творів, ілюстрації до біографії; зображення краєвидів Франції ІІ половини XIX століття.

Тип уроку: комбінований.

Хід уроку

I. Організаційний момент

II. Аналізування результатів контрольної роботи

III. Мотивація навчальної діяльності

IV. Оголошення теми й мети уроку

V. Сприйняття та засвоєння нового навчального матеріалу

1. Слово вчителя

Еміля Золя називали «революціонером в літературі», «етапом у свідомості людства». На думку Г. Манна, Золя «не лише писав твори, але й утверджував істину. Істина стала душею його творчості».

Світ мистецьких уподобань письменника складався під впливом філософії позитивізму, що розглядав людину лише як частину біологічного світу. Свої погляди на літературу як мистецтво слова Еміль Золя виклав у численних літературно-критичних працях, і найголовніша серед них — «Експериментальний роман». Натуралізм, на його думку, мав передусім обстоювати життєву правду. Основою мистецтва можуть бути лише факти, і митець може для своїх художніх досліджень обирати будь-які прояви життя, навіть такі, що традиційно вважаються неестетичними. Золя уподібнював письменника до науковця, який фіксує факт досліду.

Натуралізм виступав проти авторського втручання у перебіг описуваних подій. Саме тому роман Е. Золя «Тереза Ракен» (1867), що є «фізіологічним експериментом засобами літератури», викликав у тогочасної критики обурення. Письменник же заявляв, що

він «поставив собі за мету вивчити не характери, а темпераменти. У цьому весь сенс роману». Уже через рік Золя дійшов думки про те, що для створення справжнього роману потрібно дослідити суспільство в різних його проявах і описати його в різних аспектах.

У 1868 році Золя вирішив зобразити сучасну йому добу, створити її художню панораму. Так з’явився двадцятитомний цикл романів під спільною назвою «Ругон-Маккари. Природна і соціальна історія однієї сім’ї часів Другої Імперії». У ньому досліджується історія сім’ї Ругон-Маккарів — роду, який заснувала психічно неврівноважена Аделаїда Фук (у першому шлюбі — дружина селянина Ругона, у другому — п’янички Маккара). Нащадки цього роду потрапляють у різні соціальні прошарки, навіть у найвищі фінансові та політичні,

але їх долі визначаються не лише обставинами, учинками, діями, але й спадковістю. Цикл охоплює значний проміжок часу: від зародження бонапартизму (1804) до падіння імператора та подій Паризької комуни (1871). Історія однієї сім’ї переплітається з історією Другої Ім-

перії, а доля окремих людей — з долею суспільства. «Ругон-Маккари» створювалися протягом 22 років (1871–1893).

Традиції Золя продовжили у ХХ столітті Дж. Голсуорсі, Т. Манн, В. Бредель та ін. І справа не лише в тому, що роман-хроніка однієї сім’ї завоював літературний простір, але й у тому, що письменник сприяв становленню нового реалізму, відмінного від бальзаківського.

2. Виступ учня із повідомленням про життя Е. Золя

ЗОЛЯ ЕМІЛЬ

(2 квітня 1840 року — 28 вересня 1902 року)

Батько Еміля, італійський інженер, раптово помер у 1846 році, залишивши свою дружину-француженку й шестирічного сина практично без коштів. 1858 року Еміль із матір’ю перебралися до Парижа. Упродовж двох наступних років Золя двічі безуспішно

намагався скласти іспит на звання бакалавра в ліцеї Сен-Луї. Замолоду Золя був романтиком. Він палко любив поезію й сам писав вірші. Він не зумів скласти випускні іспити й жив у злиднях. Історія про те, що він рятувався від голоду горобцями, яких спіймав на даху, дещо перебільшена, але показова для опису тієї вбогості, у якій він тоді жив.

1871 року Золя опублікував перший зі своїх романів, де виклав власну теорію натуралізму, у якій стверджував, що всі дії та вчинки людини визначені її спадковістю і навколишнім середовищем.

Золя був надзвичайно нервовою й чутливою людиною з «тонкими, рухливими, дивно виразними руками» і настільки ж виразним великим носом; короткозорий і шепелявий, але володів прекрасним тенором. Зовні Золя був солідним бородатим чоловіком середнього

росту, на обличчі якого начебто навічно застиг меланхолічний вираз.

Замолоду Еміль Золя закохався в Луїзу Солярі, сестру свого друга. Їх взаємини, поза сумнівом, були романтичними й суто платонічними, оскільки Луїзі ледь виповнилося 12 років, коли 18-річний Золя вже виїхав до Парижа.

У 25-річному віці Золя почав залицятися до красуні Александрини Мелей, яка була старшою за нього на рік і працювала швачкою.

Золя звернув увагу на дівчину, коли та гірко плакала посеред вулиці після розриву зі своїм колишнім коханим. Александрина стала близькою подругою Золя, а через чотири роки, у травні 1870, вони одружилися. На жаль, відсутність дітей позначалися на взаєминах подружжя холодністю і відчуженістю.

Залишаючись вірним Александрині, усю свою пристрасть Золя вклав у літературні твори. Його яскраві описи жіночої краси та пристрасті запалювали як читачів, так і критиків. Вони, здавалося б, зовсім не зворушували лише одну людину — самого Золя.

Починаючи з 1887 року його життя неймовірно змінилося. Він почав худнути, а через рік познайомився з 20-річною Жанною Розро. Жанна була трохи здивована тим, що Золя взагалі звернув на неї увагу. Письменник незабаром по-справжньому закохався в неї й оселив її в гарному будинку. Жанна народила від нього двійко дітей, яких щасливі батьки назвали Деніз і Жак.

Упродовж двох років Золя підтримував зв’язок із Жанною й доглядав за дітьми, приховуючи цей факт від Александрини. Згодом дружина отримала анонімного листа, з якого дізналася правду про другу родину її чоловіка. Александрина розлютилася та навіть збиралася розірвати шлюб із Золя, але потім її злість вщухла. Вона познайомилася з дітьми, а після смерті Жанни переймалася їх вихованням, офіційно дала їм прізвище свого чоловіка й оголосила законними спадкоємцями.

Еміль Золя помер унаслідок нещасного випадку, отруївшись чадним газом. Існує, щоправда, версія про те, що він був убитий своїми політичними супротивниками.

3. Словникова робота

У ч и т е л ь. З’ясуймо естетичні принципи натуралізму (за словником літературознавчих термінів).

Літературний напрям натуралізм (у перекладі з латини — природа) передбачає:

• уподібнення методу наукового дослідження;

• точність в описі зовнішнього середовища;

• зображення людини як біологічної істоти;

• відтворення дрібних деталей обстановки;

• формальну відмову від узагальнень, вираження авторської позиції, типізації;

• звернення до символіки;

• мотивацію вчинків людини не соціальними обставинами, а її біологічною природою.

4. Слово вчителя

Натуралізм як напрям є досить неоднорідним: він містить критичні, демократичні, соціалістичні тенденції поряд із рисами декадентства. Натуралісти, і в першу чергу Е. Золя, закликали зображувати неприкрашену правду, відмовитися від заборон, значну увагу

приділяти спадковості, використовувати досвід природознавства, ставити під час пояснення поведінки людей на один рівень суспільні та біологічні причини.

Серія романів Е. Золя «Ругон-Маккари» викликала шалену критику. І що найдивніше — критикували в основному стиль письменника, його широке звернення до народного мовлення. У передмові до роману «Пастка» («Западня») Золя пише: «Якби вони знали, що

лютий романіст, страшний кровопивець насправді просто добропорядний буржуа, людина науки та мистецтва, що він скромно живее у своєму кутку і його єдине побажання — залишити таку широку й правдиву картину життя, яку йому тільки до снаги створити!»

У передмові до першої книги «Ругон-Маккари», що має назву «Кар’єра Ругонів»,

Е. Золя зазначає: «Я хочу показати невелику групу людей, її поведінку в суспільстві, показати, як, розростаючись, вона дає життя десяти, двадцяти істотам, на перший погляд дуже різним, але, як свідчить аналіз, близько між собою пов’язаним. Спадковість, подібно до сили тяжіння, має свої закони. Для розв’язання подвійного питання про темпераменти й середовище я намагаюся відшукати й простежити зв’язок, який математично точно веде від людини до людини. І коли я зберу всі ниточки, коли в моїх руках буде ціла суспільна група, я покажу її в дії, як учасника певної історичної епохи, я створю ту обстановку, у якій виявиться складність взаємин, я проаналізую одночасно і волю кожного з її членів, і загальну спрямованість цілого. Ругон-Маккари — та група, та сім’я, яку я збираюся вивчати, від-

значається нестримністю бажань, могутнім прагненням нашої епохи, що рветься до насолод. У фізіологічному плані для них характернее повільне чергування нервових розладів і хвороб крові, що проявляються з роду в рід як наслідок первинного органічного пошкодженняі визначають, залежно від навколишнього середовища, почуття, бажання і пристрасті кожної окремої особистості — усі природні та інстинктивні прояви людської природи, наслідки яких мають умовні назви чеснот і вад. Історично ці особи походять з народу, вони розсіюються по всьому сучасному суспільству, домагаються будь-яких посад завдяки тому глибокому сучасному імпульсу, що пробуджує нижчі класи пробиватися крізь соціальну товщу. Своїми особистими драмами вони оповідають про Другу Імперію, починаючи від пастки — державного перевороту — й закінчуючи седанською зрадою».

VI. Закріплення набутих знань, умінь та навичок

Проблемне питання

♦ Чим різняться реалізм О. де Бальзака і Е . Золя?

VII. Домашнє завдання

Для всіх: докладніше ознайомитися із біографією письменника, особливостями його творчості; прочитати третину роману «Кар’єра Ругонів» (I–III частини).

Індивідуальне: підготувати повідомлення про факти біографії та творчості Е. Золя, про які не згадувалося сьогодні на уроці.

VIIІ. Підбиття підсумків уроку

Інтерактивна вправа «Мікрофон»

Продовжте речення:

• Для мене було новим (несподіваним)…

• Натуралізм як літературний напрям, мені здається…

• Е. Золя уявляється мені людиною…