Твір Особливості художнього відображення морально-етичного вчення Ісуса Христа в Новому Заповіті

Гуманістичне вчення Ісуса Христа лягло в основу Нового Заповіту Біблії. Воно мало величезне значення для виховання моральних цінностей людства, зокрема європейського світу, в останні дві тисячі років історії.

Як під час створення Нового Заповіту, так і тепер, морально-етичні принципи християнства, вчення Ісуса. найбільш повно розкрите в його притчах та Нагорній проповіді, залишаються актуальними для людей. Вони вчать добру, скромності, засуджують жадібність та корисливість, насильство та розпусту.

Відома нам давньоруська література, а відтак і українська, якщо не враховувати язичницьку «Велесову книгу», починалася з опанування біблійних настанов. На основі засад християнства створені перші пам’ятки літератури Київської Русі – «Повчання» Володимира Мономаха, де висловлювалися християнські засади моралі для нащадків, та «Слово про закон і благодать» Іларіона.

Полемічна література українського Середньовіччя також базувалася на біблійній основі. Оскільки літературною творчістю в ті часи займалося переважно освічене та грамотне духовенство, то воно вибирало для своїх творів теми моралі та релігії. Прикладом може бути «Послання до єпископів» Івана Вишенського, де він звинувачує церковників у відступі від істинного вчення Ісуса Христа на свою користь.

Початок українського театру в 17-му столітті також відштовхується від п’єс типу мораліте, де сюжет будувався на основах християнської моралі, і висновок містив у собі якесь повчання.

В українській літературі до Біблії зверталися більшість поетів та письменників. Це Григорій Сковорода, Леся Українка, Іван Франко, Павло Тичина, Павло Тичина, Володимир Винниченко, Василь Герасим’юк, Іван Драч та інші. Навіть за радянських часів образ Христа як довершеної людини та принципи його духовного вчення не полишали українську літературу остаточно.

Прикладом можуть слугувати євангельські цитати та мотиви в поезіях П. Куліша: «Блаженний, хто туди не ходить, де раду радять нечестивці», «Блажен, хто помочі шукає…» та інші. Також образ розіп’ятої України у віршах Володимира Винниченка. І, звичайно, творчість Тараса Шевченка, у «Кобзарі» якого десятки біблійних сюжетів і мотивів — як зі Старого, так і Нового заповіту: «Неофіти», «Ісаія. Глава 35», біблійні епіграфи до поем «Сон», «Кавказ» та «Великий льох».

Послання ««І мертвим, і живим, і ненародженим…» розпочинається висловом з Соборного послання Іоанна. До речі, саме Тарас Шевченко вперше ввів до української літератури образ України, яку розпинають її ж невдячні діти. Також часто в його поезіях з’являється образ самого Христа. « За кого ж ти розіп’явся, Христе, сине Божий?» – гірко запитує поет в поемі «Кавказ», змалювавши перед цим суспільство, де кожний обманює ближнього, здирає з нього шкуру.

Новий Заповіт дав українській літературі невичерпну скарбницю сюжетів, образів та мотивів, символів і метафор, фразеології та стилістики.



Залишити коментар


6 + = десять