Китайський поет Лі Бо та його послідовник Ду Фу створили поезії, які вважаються вершиною світовою лірики. Вони дуже лаконічні, та водночас виразні, проникливі, вишукані.

Провідні мотиви лірики Лі Бо – елегічні. Це легкий сум, філософські роздуми ліричного героя, поєднані зі спогляданням прекрасної природи, глибокого проникнення в атмосферу навколишнього світу.

Особливості поезій Лі Бо «Вхожу в річку», “Печаль на яшмових сходах”, “Пісня про схід і захід сонця” полягають у тому, що у віршах немає граматичних узгоджень рядків, немає переносів. Використовується прийом психологічного паралелізму: описи природи чергуються з описами внутрішнього світу ліричного героя, його самозаглибленим розмірковуванням.

Тема вірша “Входжу в річку” Лі Бо — нерозривність душевного світу людини з природою. Це розповідь про красу, яку він тонко відчуває на узбережжі: грає осіння вода, громадяться шовкові хмари, бадьорить свіжість лілій… Всю цю красу він хотів би подарувати одній людині, але її немає поруч, і мабуть, вже не буде ніколи. Мотиви розлуки, душевного щему, дисгармонії людського життя переплітаюься з мотивами природної гармонії.

Особливості поезії Ду Фу аналогічні з тими, що вказані для Лі Бо. Його вірш “При місяці згадую брата” змальовує дивний та небезпечний світ. Поет у чужому місті, де зо дня на день чекають заколоту. Предгрозова тиша стоїть у ньому. Тут поет проводить лінію психологічного паралелизму: тривога не тільки зовні, але й у нього в душі. Адже рідна людна далеко, і про неї нічого невідомо: “Я довго не маю листів, а послав їх без ліку,— Пожежі війни все палають вві сні й наяву”.

Аналіз вірша Ду Фу “Дикі гуси” можна проводити за тим же принципом паралелізму: птахи летять на північ, на батьківщину поета, а він лишається в чужому краї. Природа обертає своє вічне коло, а окрема самотня людина ніби випала з нього…

Лірика Лі Бо та Ду Фу не містить у собі жодного зайвого рядка, жодного зайвого слова. Це довершена, “нефритово чиста” поезія, відшліфована, ніби діамант.