З року в рік, вивчаючи історію періоду Великої Вітчизняної Війни, ми знайомимося з новими і новими її героями: партизанка Зоя Космодем’янська, льотчик-винищувач Олександр Покришкін, стрілок – автоматник Олександр Матросов. Вони здійснили подвиг в ім’я світлого майбутнього. Їх знають всі, їх пам’ятають, їх іменами називають вулиці, їм зводять пам’ятники. А якщо подумати, про скількох героїв нам не судилося дізнатися? Хто він – герой Великої Вітчизняної Війни?

Він – простий солдат, рядовий чи рангом вище. Його ім’ям не називали провулків. Можливо, його сім’я так і не дізналася, де його могила. Або в кращому разі його прізвище майнуло серед тисячі інших на стелі «Ми вас пам’ятаємо». Солдат, чиє життя стало крихітною лептою у справу визволення країни від загарбників. Солдат, чия смерть залишилася непоміченою в шаленому гуркоті розірваних снарядів. Однак, це не применшує його подвигу. Він, зціпивши зуби, йшов на ворога. Він бився до останнього подиху. Він, страждаючи від болю, вигризав мирне і щасливе майбутнє своїх дітей.

Хто це був? Можливо 14-річний хлопчисько-партизан, який спритно заманюють ворогів у пастку, або 25-ти річний хлопець, який тільки що залишив свою дружину та новонароджену дитину, знаючи, що можливо їх більше не побачить, який стріляв з окопу по окупантам. Можливо, й зрілий батько сімейства, що воює поруч зі своїми синами.

Ми ніколи не дізнаємося цього напевно, як не дізнаємося їхні імена. Вони залишаться лише сухою статистикою втрат, яку розумні вчені складуть трохи пізніше, а то й зовсім розчиняться в безликих цифрах. Але ми знаємо, що вони теж – герої! Вони ніколи не зникнуть з сердець і пам’яті своїх близьких. А ми завжди будемо вдячні їм, адже вмирати, захищаючи свою країну до останнього – це і є справжній подвиг!