Є сторінки в історії, які ми понуро гортаємо і лише поверхневим поглядом заглядаємо за їх завісу. Є знамениті люди, про яких ми не знаємо, і знати не хочемо, є низка років, які непомітно і монотонно проходять повз нас. А є чотири роки.

Чотири роки, які перевернули наше життя, життя наших предків і наших нащадків. Це роки Великої Вітчизняної Війни. Майже п’ятирічка самовідданої боротьби за право жити, за можливість просто бути: дихати, ростити дітей.

Велика Вітчизняна Війна торкнулася всіх. Немає жодної родини, яка б не загубила когось із близьких родичів. Війна розбила сім’ї, зруйнувала мрії, надії, поставивши простих людей – всіх до одного – на межу виживання.

Можна багато і довго говорити про причини, що призвели до війни, про природу людини, яка завжди прагне панувати над ближнім, наводити статистичні дані і підводити формальні підсумки. Але ніякі наукові підходи не змінять тих сліз і крові, пролитих у ці нескінченно довгі чотири роки.

Неможливо, мабуть, передати весь біль смертельно поранених в бою солдатів, весь біль матерів і дружин, які отримали похоронки. Неможливо нам, що живуть комфортно і затишно, уявити, як виживати, коли твій будинок був зруйнований бомбою, коли ти втратив всю свою родину, коли смерть кожен день дихає в спину …

Чотири роки поміняли наших предків в корені. Відбиток війни завжди в нашому серці. У розповідях наших бабусь і дідусів, що передаються з покоління в покоління. У зворушливих і шокуючих фільмах, в очах тих одиниць, хто ще живий і у світлій пам’яті про тих, хто поліг, борючись за наше життя. Ми завжди будемо пам’ятати про ті болісні чотири роки – роки Великої Вітчизняної Війни.