Твір до ДПА: Цитатна характеристика пані Простакової з комедії «Недоросль» Д. Фонвізіна

– Не будь я Тарас Скотинин, якщо у мене не всяка вина винна. У мене в цьому, сестриця, один звичай з тобою, – так характеризує брат схильність пані Простакової до жорстокого і несправедливого відношення до слуг.

– Хоч би ти нас повчив, братику батюшка, а ми ніяк не вміємо. З тих пір, як все, що у селян не було, ми відібрали, нічого вже здерти не можемо. Така біда! – Так каже пані сама Простакова, і в цих її словах ми чітко бачимо її жорстоке ставлення до своїх селян, жадібність і дурість.

– Прочитайте його самі! Ні, пані, я, завдяки богу, не так вихована. Я можу листи отримувати, а читати їх завжди велю іншому. (До чоловіка.) Читай. – Ця репліка розкриває презирливе ставлення пані Простакової до освіти, чим вона пишається, що характеризує як дурну, обмежену жінку.

– Знайшов поміщика дурня нечесного, а дружину презлую фурію, якої пекельна вдача робить нещастя для цілого їхнього будинку. – Так говорить Правдин, людина чесна, виконавча, розумна, покликана навести порядок там, де поміщики зловживають владою.

– Сьогодні, одначе, в перший раз тутешня господиня змінила зі мною свій вчинок. Почувши, що дядечко мій робить мене спадкоємицею, раптом з грубої і бранчівої зробилася ласковою до самої низькості, і я по всіх її натяків бачу, що хоче мене як наречену своєму синові. – Софія характеризує Простакову як лицемірну, підступну і одночасно дурну жінку, коли та дізналася про спадщину Софії.

– Сестричка ваша грає вами, як м’ячиком. – Каже Правдин Тарасу Скотинину після того, як Простакова відмовляє йому в одруженні на Софії, захотів видати її за Митрофана та отримати її спадщину.

– Я знову наскаржуся матінці, так вона тобі зволить дати як вчора. – Каже Митрофан, підкреслюючи жорстокість і тиранію Простакової щодо слуг і челяді.

– Усі сама управляюся, батюшка. З ранку до вечора, як за язик повішена, рук не покладаю: те сварюся, то б’юся; тим і будинок тримається, мій батюшка! – Сама себе характеризує Простракова, навіть не розуміючи, як смішно і безглуздо виглядає, вихваляючись своєю злістю, жорстокістю, і вважаючи, що саме це і означає бути дворянкою і господинею в домі.

– Нелегка мене не прибере! Сорок років служу, а милість все та ж … – слова Єреміївни показують нам, що подяки за службу від Простакової не дочекаєшся, як не дочекаєшся хоча б справедливого ставлення.

– Пронози! .. Ні, братику .. ти повинен образ виміняти пана офіцера; а якби не він, то б ти від мене не затулився. За сина вступлю. Чи не спущу батькові рідному. (Стародуму.) Це, добродію, нічого й не смішно. Чи не прогнівайся. У мене материно серце. Чи чувано, щоб сука щенят своїх видавала? – Так розуміє Простакова материнську любов і турботу про дитину.

– Старовинні люди, мій батько! Не нинішнє було століття. Нас нічому не вчили. Бувало, ласкаві люди приступлять до батюшки, хвалять, хвалять, щоб хоч братика віддати до школи. До речі чи що? Небіжчик-світло і руками, і ногами, царство йому небесне! Бувало, зволить закричати: прокляну дитину, який-небудь перейме у бусурманів, і не будь той Скотинин, хто чого-небудь вчитися захоче, – розкриває ставлення Простакової до питань виховання та освіти, а то. Що при цьому вона впевнена у своїй правоті і не соромиться цієї позиції, вказує на тотальну дурість Простакової.

– Бреше він, друже мій сердечний. Нановши гроші, ні з ким не поділися. Всі собі візьми, Митрофанушка. Чи не вчися цій дурній науці.
І
– Гроша не додам; та й не за що. Наука не така. Лише тобі мука, а все, бачу, порожнеча. Грошей немає – що вважати? Гроші є – вважатимемо і без Пафнутійовича хорошохонько. – Простакова демонструє своє ставлення до людей і грошей

– Правда, правда твоя, Адам Адамич! Митрофанушка, друг мій, коли вчення так небезпечно для твоєї голівоньки, так по мені перестань, – безвідповідальне ставлення до освіти Митрофана.

– Без наук люди живуть і жили. Небіжчик батюшка воєводою був п’ятнадцять років, а з тим і сконати зволив, що не вмів грамоті, а вмів достаток нажити і зберегти. Чолобитників брав завжди, бувало, сидячи на залізній скрині. Після всякого скриню відчинить і що-небудь покладе. То-то економ був! Життя не шкодував, щоб з скрині нічого не вийняти. Перед іншим не похвалюся, від вас не поту, небіжчик-світло, лежачи на скрині з грошима, помер, так би мовити, з голоду. А! Яке це? – Обгрунтування відносини Простакової до освіти, і стає видно, звідки ноги ростуть – з тих традицій, які були в сім’ї її батьків.

– Ну що для батьківщини може вийти з Митрофанушки, за якого невігласи-батьки платять ще й гроші немудрим-вчителям? – Думка Стародумов.

– Злодії! Шахраї! Всіх прибити велю до смерті! – Простакова про тих, хто спіймав її і перешкодив її підлому задумові видати Софію таємно і насильно за свого сина.

– Дворянин, коли захоче, і слуги висікти не вільний: так на що ж даний нам указ про вільність дворянства? – Так Простакова розуміє роль і головні обов’язки дворянства в державі.

– Вона і в три часа напроказити може стільки, що століттям не виправиш, – мудрий Стародумов про Простакову.

– Загинула я зовсім! Відібрано від мене владу! Від сорому нікуди очей показати не можна! Немає у мене сина! – Описує головні цінності і сенс життя пані Простакової – груба влада і бездумна любов до сина.



Залишити коментар


5 + = чотирнадцять