Українська народна балада — це ліро-епічний твір, де якому формі розповідається про казково-фантастичні або героїчні події. Народна балада входила до репертуару кобзарів, бандуристів, лірників. Зазвичай в баладі йдеться про незвичайні, драматичні, сповнені трагізму події в різних сферах життя. Для балад характерна метафоричність. Наприклад, смерть героїні описується як одруження та перехід до нової «темної» хати.
Балади поділяються на історичні та міфологічні, а також (за сюжетом) на балади з історичним сюжетом, соціально-побутовим та родинно-побутовим.
Родинно-побутові балади розкривають сферу сімейних стосунків та драматичні події в цій сфері. Це кохання, помста, втрата коханого, зрада, побутове знущання. Приклад: балада «Ой, чиє ж то жито копитами збито». Окремі балади звертаються до соціальних сторін життя народу.
Історичні балади не мають на меті точне відтворення історичних подій, але фактично вони є збереженням народної пам’яті про історію України, патріотичним оспівуванням подвигів народних героїв. Історичним тлом балад стали заснування Запорозької Січі, козачі битви з загарбниками, захоплення турками бранців в Україні та їхня тяжка доля в полоні, боротьба українців з чужоземним панством, руйнування Запорозької Січі, кріпаччина тощо. Серед народних історичних балад відомі «Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш», «Поле ж моє широкеє», «Бондарівна».
Міфологічні балади застосовують прийом метаморфози. До таких балад можна віднести «Ой чиє то жито, чиї то покоси». Там нелюба невістка перетворюється на тополю. Або «Чом ти не прийшов», де дівчина, не в силах терпіти нелюба, стає зозулею.