Києво-Печерський патерик – пам’ятка давньоруської писемності 13-го століття. Одне з найцікавіших та літературно виписаних житій святих у патерику – це релігійне оповідання «Про Прохора-чорноризця».

Це історія ченця Прохора Лободника, який жив у Києво-Печерській Лаврі. Прозвали його Лебедиком за суворо аскетичний спосіб життя. Прохор навіть хліба не їв, щоб не потакати бажанням свого тіла, а збирав, заготовляв та їв лободу.

«Бачачи ж терплячість і велику повстримність, Бог перетворив йому гіркоту на солодкість». Хліб з лободи Бог перетворив на поживний та солодкий, як мед. Під час голоду в Києві, Прохор роздавав хліб голодним. А ті, хто вкрав хліб у ченця, поживилися «смаком, гіркім, як полин».

Багато інших чудес творила велика віра ченця: він перетворював монастирський попіл на соль та віддавав киянам, коли в місті не було солі. Лихі ж люди, що хотіли нажитися на солі, від Прохора отримали знов-таки попіл. Попіл викинули на землю, він знову перетворився на сіль, та прості кияни з радістю збирали його.

Оповідання було написане в релігійних канонах: уживано багато слів релігійного забарвлення (ігумен, Євангеліє, плоть), епітетів, порівнянь та релігійних символів (великий, преславний, і нагодував хлібом усіх голодних, солодкий, немовби мед). А також специфічний урочистий стиль мовлення (І так усе життя своє вдовольнявся… І прозвали його Лободником…»).

Герой оповідання – людина, що прожила своє життя за християнськими принципами скромності, смиренності, самопожертви та співчуття. Чернець співчував в першу чергу людям простим, безкорисливим та чистим душею.