В основі сюжету «Слова о полку Ігоревим» – літературно оброблена, поетична хроніка невдалого походу новгород-сіверського князя Ігоря Святославича на половців у 1185 році.
Темою твору є поразка князівського війська та полон князя Ігоря. Автор змальовує образ князя як людини великої ратної мужності та хоробрості: «Якщо так вернутися, не бившись, сором буде нам гірше смерті», каже він, отримавши звістку про погані віщування: затемнення сонця».

Разом з тим в образі князя Ігоря змальовані типові негативні риси князів того часу. Він одноосібник, в похід із собою взяв лише дружину свою та найближчих родичів, запальний та надміру честолюбний, прагне слави та здобичі. І тому необачний.

Справжнім плачем озивається автор, змальовуючи поле, усіяне загиблим «цвітом» руської землі, загиблими хоробрими воїнами. Відчувається єдність автора з народом, співчуття до нього, прагнення змінити ситуацію. Разом з автором плаче Ярославна, дружина Ігоря – автор вкладає в її уста слова туги та болю. Цей перший настільки живий та яскравий жіночий образ в давньоруській літературі.

Стогне навіть сама земля, сумує сама природа: звірі, трави та птахи. А втечу Ігоря з полону природа вітає та допомагає : «ворони не каркали, галки позмовкали, сороки не скрекотали».

Ідея твору полягає в тому, що, роздумуючи про долю рідного краю, автор визначає причиною поразки Ігоря міжусобиці та роздрібненість феодальних князівств. Об’єднавшись, князівства могли б успішно протистояти
супротивникам, але цього не сталося.

Автор висуває ідею миру, єднання та злагоди між князями: в єдиний державі, чи в міцному союзі князівств. Ідею патріотизму та любові до рідної землі автор пропонує ставити понад особисті інтереси.