«Слово про похід Ігорів» – гордість давньоруської літератури, одна з найцінніших старовинних пам’яток історії та культури Київської Русі. Вона написана невідомим автором, і є шедевром поезії. Оповідає вона про похід Новгород-Сіверського князя Ігоря на половців навесні 1185 року.

Битва з половцями закінчилася більше, ніж невдало: дружину Ігоря було порубано, а сам він потрапив у полон. Звідси йому та його ближчим товаришам за допомогою половця Овлура вдалося втекти. В творі описані такі героїчні події: початок походу, «лихі знаки» для русичів, битви та поразка, полон Ігоря, «плач та стогін» по землі Руській, сон князя Святослава, знаменитий «Плач» Ярославни, дружини Ігоря та втеча князя з полону. Фіналом твору є звеличання Ігоря, князів та руської дружини.

«Слово про похід Ігорів» разюче відрізняється від звичайних літописів. По-перше, події в творі розгортаються не завжди хронологічно. Автор звертається до минулого, розмірковує над причинами і наслідками поразки, переноситься думками в інше місце. У вступі він навіть ділиться з читачем думками з приводу того, як саме потрібно писати про Ігорів похід.

По-друге, яскрава поетичність твору дає змогу зарахувати його до справжніх взірців давньоруського героїчного епосу. Мова твору народнопісенна, ритмічна: «Билися день, билися другий…», а також глибоко метафорична: солові ний спів «заснув», Ярославна порівнюється з чайкою, вози «кричать опівночі, мов сполохані лебеді».

В творі розмовляють, діють, радіють та сумують ріки, трави, птахи та звірі. Так, коли гине руське військо, «никне трава жалощами, а дерево з тугою к землі приклонилося». Автор звертається до образів слов’янської міфології, оживляє стихії: «Земля гуде… чорнії тучи з моря йдуть…». Всі вони відображають стан русичів. Зрідка потужні язичницькі мотиви переплітаються з мотивами християнської віри. Бог вказує Ігореві шлях з полону, водночас Ярославна палко молиться Сонцю, щоб повернув їй її «ладу». Образ Ярославни став першим яскравим образом жінки в давньоукраїнській літературі, взірцем вірності коханому, жіночності, материнства.

«Слово про похід Ігорів» можна зарахувати за жанром до героїчного епосу, тому що в ній відображені героїчні події, оспіване завзяття воїнів в боротьби, прославляється мужність героїв. В творі невідомим автором своєрідним чином осмислена історія та створено величний образ єдиної Русі. Витоки «Слова…», як і інших світових шедеврів героїчного епосу, лежать в усній народній творчості.