Майже кожний рік я обираю зовсім різні професії для свого майбутнього. Ще в дитячому садочку мені хотілося бути продавцем – розпорядницею солодощів: печиво, цукерки, тістечка, пироги, торти – я б їх розкладала на вітрині, різала на шматочки, роздавала друзям та родичам, і, звичайно, їла. Ніхто б мені не вказував, скільки можна з’їсти, коли і яким чином: в мене б не було керівництва. Я б з гордістю виконувала мою дуже «серйозну» та «відповідальну» роботу.

Це була перша робота моєї мрії. У другому класі вчителька на уроках читання розказувала нам про Давній Єгипет, мумії, фараонів. Я захопилася професією археолога: у своїх мріях під сонцем пустелі шукала скарби цариці-красуні Нефертіті. Мені так хотілося скоріше закінчити школу та опинитися в Африці, що я вирішила прискорити цей процес. Разом з двома однокласниками втекла з дому під час літніх канікул. Наші мандри закінчилися через декілька годин, коли дуже захотілося їсти. Вдома нас чекали не дуже приязні батьки. Після цього мені перехотілося їхати до Єгипту.

Потім я хотіла бути міліціонером, водієм таксі, вчителькою, пілотом, кілером (дався взнаки перегляд фільму «Леон-кілер»). Але останнім часом я серйозно думаю про те, щоб стати ветеринаром. Я розумію, багато дівчат люблять песиків, кошеняток і хочуть їм допомогти. Але я насправді хочу рятувати життя бездомним тваринам, домашнім улюбленцям. Наші брати менші теж мають право на медичну допомогу. Я хочу стати висококваліфікованим лікарем, який заснує лікарню і притулок для тварин. Мою ідею вперше підтримують батьки. Доведеться довго навчатися, але мої зусилля будуть виправдані.