Мета: продовжити опрацьовувати ідейний зміст поеми Т. Шевченка «Гайдамаки»; охарактеризувати образи героїв твору; з’ясувати їх роль у зображенні героїчного минулого рідного краю; розвивати культуру зв’язного мовлення, пам’ять, уміння орієнтуватися в прочитаному і знаходити підтвердження своїм думкам у тексті, логічно мислити; формулювати світогляд учнів, стимулювати їх робити власні висновки; виховувати глибоку симпатію до незламних патріотів Батьківщини, почуття самопожертви в ім’я людей.
Тип уроку: комбінований.
Обладнання: портрет Т. Шевченка, аудіозапис уривків з твору «Гайдамаки» текст поеми, фотоілюстрації про І. Гонту, М. Залізняка, дидактичний матеріал (тестові завдання, картки).
ПЕРЕБІГ УРОКУ
І. Організаційний момент
ІІ. Перевірка домашнього завдання
Декламування напам’ять уривків з твору Т. Шевченка «Гайдамаки». Визначення найкращих виконавців.
ІІІ. Актуалізація опорних знань
1. Цитатний диктант «Пізнай героя поеми Т. Шевченка «Гайдамаки»
Завдання: за наведеними рядками визначте, про кого йдеться.
– «…гнувся, бо не знав, / Не знав, сіромаха, що виросли крила, / Що неба достане, коли полетить» (Ярема Галайда)
– «Що його немає? / Найти його та повісить / Петелька свиняча» (Лейба)
– «Мудра голова, сидить «собі в хуторі, ніби не знає нічого, а дивишся скрізь…» (А.Головатий)
– «На ґвалт України / Орли налетіли: вони рознесуть / Ляхам, жидам кару…» (Гайдамаки)
– «Не витерпів святої кари, / Упав, сердега. Пропадай, / Душа, без сповіді святої!» (Титар)
– «А на ліжку … ох, аж душно!.. / Білі рученята / Розкидала, розкрилася… / Як квіточка в
гаю, / Червоніє» (Дочка Лейби)
– «Я сирота з Вільшаної, / Батька ляхи замучили, / А мене… боюся» (Оксана)
– «Горілку, мед не чаркою — / Поставцем черпає, / А ворога, заплющившись, / Ката, не минає / …. / Орел сизокрилий» (М. Залізняк)
– «До грошей я не дуже ласий. Аби була ласка слухати, поки не охрип, співатиму, а
охрипну — чарочку, другу тії ледащиціживиці, як то кажуть, та й знову.» (Волох, Кобзар)
– «Дрижить, ізігнувшись / Над каганцем: лічить гроші / Коло ліжка, клятий» (Лейба)
– «Сирота.., сирота убогий: / Ні сестри, ні брата, нікого нема! / Попихач жидівський, виріс у порогу; / А не клене долі, людей не займа» (Ярема Галайда)
– «Ідіть, сини, погуляйте, / Пошукайте долі / Сини мої невеликі, / Нерозумні діти…» (Гайдамаки)
Примітка. За кожну правильну відповідь установлюється 1 бал.
2. Міні-бесіда за питаннями
– Яка історична подія зображена в поемі Т.Шевченка «Гайдамаки»?
– Хто такі гайдамаки? (Повстанці, основна маса яких складалася із селян)
– Чому, на ваш погляд, свій твір поет присвятив В. Григоровичу?
– Чим пояснити те, що головним героєм поеми є народ, а не окремі історичні постаті?
– Яке призначення для сприйняття ідейного змісту твору приділяється образу Волоха?
IV. Оголошення теми, мети уроку.
Мотивація навчальної діяльності
V. Основний зміст уроку
Людину можна знищити,
але її не можливо перемогти.
Е. Хемінгуей
Було колись — в Україні
Ревіли гармати
Було колись — запорожці
Вміли панувати.
Т. Шевченко.
1. Вступне слово вчителя
Т. Шевченко усвідомлює, що людина підкоряється об’єктивним законам, які існують незалежно від її волі, усвідомлює силу зовнішніх обставин. Це усвідомлення не могло не виявитись у системі художніх образів поеми. Він розуміє, що хід подій залежить не від волі окремих осіб, а від взаємодії різних, що стикаються між собою, суспільних сил. Цим пояснюється те, що поведінка персонажів поеми «Гайдамаки» зумовлюється суспільно-історичними обставинами.
2. Характеристика героїв твору
2.1. Ярема Галайда.
2.1.1. Орієнтовний план опрацювання образу.
– Ярема — челядник у шинкаря Лейби.
– Побачення Яреми з Оксаною.
– Рішення йти у гайдамаки.
– Участь у боях у Черкасах.
– Звістка, що титаря вбито, а Оксану викрадено.
– Люта помста шляхті за власне горе і за знущання з людей.
– Дізнання про знаходження Оксани.
– Порятунок коханої, її перебування в монастирі.
– Одруження Яреми та Оксани.
– Знову в битвах.
– «А в нашого Галайди хата на помості…»
– Типовість образу Яреми як представника повсталого народу.
2.1.2. Опрацювання образу героя.
– Яким є образ Яреми Галайди — реальним чи вигаданим? (Ярема — майже повністю художній домисел Т. Шевченка. У «Передмові» письменник зазначив, що «Галайда наполовину видуманий». Отже, в цього персонажа був прототип. Ним міг бути Семен Неживий родом із села Мельниківки, який наймитував у гончара. У дитинстві Тарас Григорович міг чути про Неживого, бо цей народний герой піднімав людей на повстання в Кирилівці та навколишніх селах. Народні перекази про нього допомогли поетові створити правдивий образ рядового учасника Коліївщини. Автор не ідеалізує свого героя, але зображує його з щирою симпатією, сердечним теплом, що надало цьому образу ясного ліризму.)
– Ярема — попихач у шинкаря. (Закомплексований, принижений, з дитинства затурканий і зацькований наймит справді волею злої долі приречений бути безмовним попихачем у Лейби, відчувати муки ревнощів до титарівни Оксани, яка, за мораллю__села, не вважалася парою «безрідному байстрюкові, сироті убогому», «багатому на лати та на дрібні сльози».)
– Що змушує героя по-іншому подивитися на власне жалюгідне становище? (Не знав сіромаха, що виросли крила…) (Проте висока гідність, яка в юності таки заявила про себе, змусила Галайду круто змінити своє становище і вступити до табору повсталих.
Т. Шевченко подає образ героя в розвитку. Цілком зрозуміло, що першим кроком до мети стає ймовірність збагачення на воєнних трофеях (Завтра вночі у Чигирині / Свячений достану. / Дасть він мені срібло-золото, / Дасть він мені славу). Тільки згодом Галайда усвідомлює, що є вища мета і більше щастя, ніж матеріальний достаток. У характеротворенні Яреми Галайди велику роль відіграє художня деталь. Так, уже з похвалянь майбутнього гайдамаки одягнути кохану, «як паву», «як гетьманшу», проглядається наївність парубка, його простакуватість. Хоч життя добряче пом’яло й покрутило хлопця, він ще надто молодий, щоб дивитися на світ по-філософськи, відчувати кривди упослідженої окупантами нації.)
– Чи можна вважати Ярему месником? (Тільки власне горе і образа роблять героя месником. Він — це сильний характер. Мине зовсім небагато часу і від його вродженого, притаманного всім українцям сентименталізму не залишиться й сліду. Галайда вже готовий мстити й карати. І всі його криваві вчинки повстанця спричинені невимовними муками зболілого
серця: безнадійністю (На край світу, та не найду, / Не найду Оксани!»), думкою про самогубство (Занапастить хіба душу?), співчуттям до дівчини — жертви (Може, гине, / Може, тяжко кине долю… / В пана у кайданах у склепу копає), ненавистю до ймовірної зрадниці (У жупані сама пані, / А лях… Боже, Боже!). Такі перепади настрою героя природні, вони цілком оправдують учинки Яреми-страдника і Яреми-месника: Мов
скажений, мертвих ріже, / Мертвих віша, палить. Галайда не бере участі в оргії п’яних гайдамаків, які бенкетують у Лисянці.)
– Чи має герой любляче, ніжне серце? (З теплотою змалював Т. Шевченко Ярему, якому властиві не тільки героїчні риси борця, а й ніжність серця. Глибиною і відданістю відзначається його кохання до Оксани, дочки титаря села Вільшани. Під час розмови із Залізняком Галайда випадково довідується, що титаря вбито, а Оксану викрадено. Під час бою в Лисянці герой дізнався, що його кохана — полонена, сидить в льоху в панському будинку. Якраз у той час, коли Залізняк наказав порохом висадити в повітря будинок, він пробирається в льох і виносить звідти Оксану. Якийсь час, доки Ярема воював з панами, вона перебувала в монастирі. Після придушення повстання її наречений, поховавши Залізняка, повернувся. У кінці поеми про нього згадують у пісні гайдамаки: «А в нашого Галайди хата на помості…»)
– Які риси характеру притаманні Яремі? (Робота у малих групах) (Працьовитість, цілеспрямованість, доброта, чуйність, щирість, мужність, винахідливість, здатність пожертвувати власним життям заради іншого, авторитет серед повстанців…)
Висновок. Виділяючи Ярему Галайду серед інших персонажів, поет цим самим підкреслює, що саме такі люди були найтиповішими постатями гайдамацького руху.
2.1.3. Цитатна характеристика героя.
2.1.3.1. Непосильна робота у Лейби.
– Піди кобилу приведи, / Подай патинки господині / Та принеси мені води, / Вимети хату, внеси дрова, / Посип індикам, гусям дай, / Піди до льоху, до корови / Та швидше, хаме!.. Постривай! / Упоравшись, біжи в Вільшану: / Їмості треба. Не барись.
– Ярема гнувся, бо не знав, / Не знав, сіромаха, що виросли крила, / Що неба достане, коли полетить, / Не знав, нагинався…
2.1.3.2. Мрії про вільне щасливе життя.
– Тяжко жить на світі, а хочеться жить: / Хочеться дивитись, як сонечко сяє, / Хочеться послухать, як море заграє, / Як пташка щебече, байрак гомонить / Або чорнобрива в гаю заспіває…
– Сирота Ярема, сирота убогий: / Ні сестри, ні брата, нікого нема! / Попихач жидівський, виріс у порогу; / А не клене долі, людей не займа.
2.1.3.3. Сирота Ярема — сирота багатий.
– Багатий на лати / Та на дрібні сльози — бодай не втирать! / Доле моя! Доля де тебе шукать?
– Нащо мені врода, / Коли нема долі, нема талану! / Літа молодії марно пропадуть. / Один я на світі без роду, і доля — / Так і мене люде не знають де діти. / За що ж одцурались?
Що я сирота?
– Найду або дома, або за Дніпром / Ляжу головою…
2.1.3.4. Ярема — Оксані.
– Одягну тебе, обую, / Посаджу, як паву,— / На дзиґлику, як гетьманшу, / Та й дивитись буду. _ Кращої немає / Ні на небі, ні за небом; / Ні за синім морем, / Нема кращої за тебе!
2.1.3.5. Про майбутнє подружнє життя.
– Як жить вони будуть / Укупочці, як золото / І долю добуде, / Як виріжуть гайдамаки / Ляхів в Україні, / Як він буде панувати, / Коли не загине.
2.1.3.6. Подорож Яреми до Черкас.
– Так думав, ідучи в латаній свитині, / Сердега Ярема з свяченим в руках.
2.1.3.7. Жорстокість героя до ворога.
– А Галайда, знай, гукає: / Кари ляхам, кари! / Мов скажений, мертвих ріже, / Мертвих віша, палить.
2.1.3.8. Ярема-месник.
– А Ярема — страшно глянуть — / По три, по чотири / Так і кладе.
2.1.3.9. Жага до помсти.
– Чом я не сторукий? / Дайте ножа, дайте силу, / Муки ляхам, муки! / Муки страшної, щоб пекло / Тряслося та мліло!
2.1.3.10. Страждання за полоненою коханою:
– Як убитий. Тяжко йому, / Тяжко, а не плаче. / Ні, не плаче: змія люта, / Жадна випиває / Його сльози, давить душу, / Серце роздирає.
– Чом я вчора, поки не знав, / Вчора не загинув! / А сьогодні, коли й умру, / З домовини встану / Ляхів мучить.
2.1.3.11. Галайда-козак.
– …Не в свитині — / В червонім жупані.
2.1.3.12.Оксана — про мужність Яреми:
– Я бачила — кати-ляхи / Трусилися, мліли, / Як хто скаже про Галайду.
– Не ріже — лютує: / З ножем в руках на пожарах / І днює й ночує / Не милує, не минає / Нігде ні одного; / За титаря ляхам платить / За батька святого, / За Оксану…
2.1.4. «Мікрофон»: яким ви уявляєте подальше життя Яреми?
2.2. Максим Залізняк.
2.2.1. Орієнтовні етапи опрацювання образу:
– Залізняк — реальна постать в історії Коліївщини.
– Козацький ватажок очима запорожців та гайдамаків (розділ «Свято в Чигирині»).
– Максим у пісні бандуриста.
– Залізняк під час битви.
– Відданість справі, звільнення свого народу.
– Мужність, широчінь натури, авторитет серед повстанців.
2.2.2. Матеріал для опрацювання образу козацького ватажка.
– Про що свідчать історичні джерела про М. Залізняка? (Максим Залізняк був родом з містечка Медведівки на Чигиринщині. Ще підлітком він опинився на Запорожжі, де пробув 14 років. Коли Залізнякові було близько тридцяти літ, він раптово змінив хід власного життя і став послушником спочатку Жаботинського, а потім Мотронинського монастирів. Причини занедбання чернечого чину й переходу в табір повсталих теж досі не з’ясовані. Цілком імовірно, що очолив визвольну боротьбу Залізняк за дорученням ігумена Мелхіседека Значко-Яворського. Сам ватажок на допитах не признався, хто порадив йому очолити повстання, а Значко-Яворський заперечував свою причетність до боротьби тим, що в часи повстання він не жив у монастирі, а виконував місію благочесного в підлеглих парафіях. З повсталих Залізняк намагався створити військо за зразком козацького. Він зробив перепис коліїв, поділив їх на десятки, сотні й полки. У взятій Умані було скликано раду, як у колишніх козаків. На раді в Умані Залізняка проголошено гетьманом України, а Гонту — уманським полковником)
– Яке покарання мав отримати козацький отаман за свою визвольну діяльність? (За першим вироком Залізнякові мали відрубати голову. Коли приречений ступив на ешафот, прибув
гонець від «милосердної» цариці. Кару не було відмінено, а лише замінено биттям батогами, тавруванням розпеченим залізом, вириванням ніздрів. Витримавши 150 ударів і страшне
катування, Залізняк все-таки вижив. 12 вересня 1768 року сімдесят гайдамаків, що вважалися керівниками (більшими чи меншими) повстання, зокрема й Залізняк, були відправлені етапом в Орловський форпост на російсько-турецькому кордоні. Але по дорозі коліївці перебили вартових і розбіглися. Залізняка впіймали, якийсь час тримали у в’язниці в Москві, а коли знову етапували до Нерчинська, ватажкові гайдамаків ще раз пощастило вислизнути. Є окремі опосередковані дані, що таврований Залізняк брав участь у повстанні Омеляна Пугачова)
– Чим споріднені Ярема і Залізняк? (Як і Ярема, Залізняк був сиротою, рано почав наймитувати, про що зазначено в поемі: «нема в нього ні оселі, ні саду, ні ставу»)
– Як ставляться запорожці до свого ватажка? (Залізняк — усіма визнаний отаман повсталих мас, їхній улюбленець: «У нас один старший — батько Максим». Високу оцінку Залізнякові__як людині і як ватажку дає у своїх піснях Волох. Він завжди серед людей, завжди разом з ними «і воює, і чарує». Тримається просто, завжди веселий, до всіх привітний, кожному доступний. З щирою приязню ставиться до повстанців, називає
їх синами, своїми дітьми. По-батьківському полюбив і Ярему, свого «хрещеника». По-чоловічому стримано, але щиро співчуває його нещастю, підтримує й підбадьорює хлопця)
– Що уособлює народний герой Коліївщини? (Залізняк — втілення народного гніву проти панів, непримиренності, нещадності до ворогів. Він талановитий організатор мас, визнаний
ватаг, сміливий у бою. Як народний герой, патріот оспівується Залізняк і в фольклорі. Відома народна пісня про нього закінчується такими словами: Отак козак Залізняк за родину бився / І за теє вічної слави у внуках заручився)
– За яких обставин гине Залізняк у творі Т. Шевченка «Гайдамаки»? (Отаман, почувши, що так страшно ляхи замучили Гонту, заплакав, занедужав та й умер; його гайдамаки поховали в степу над Дністром та і розійшлися)
2.2.3. Цитатна характеристика героя.
2.2.3.1. Оточення:
– …Наш отаман, / Орел сизокрилий!
– Нема в його оселі / Ні саду, ні ставу
2.2.3.2. Волох про отамана:
– Горілку, мед не чаркою — / Поставцем черпає, / А ворога, заплющившись, / Ката, не минає. / Отакий-то наш отаман, / Орел сизокрилий! / І воює, і гарцює / З усієї сили.
2.2.3.3. Залізняк до козаків:
– Мордуйте скажених! / Добре, хлопці!
– Нашорошив уха; / Іде собі, люльку курить, / Нікому ні слова.
2.2.3.4. Ненависть отамана до ворога:
– За прокляті ваші трупи, / За душі прокляті…
2.2.3.5. Поховання Залізняка:
– Умер, неборака / Нудьга його задавила / На чужому полі, / В чужу землю положила; / Така його доля!
2.3. Іван Гонта.
2.3.1. Основні етапи опрацювання образу.
– Іван Гонта — реальна історична постать.
– Мотивація вбивства героєм своїх синів.
– Психологічний аналіз поведінки Гонти після вбивства своїх нащадків.
2.3.2. Матеріал для роботи над образом героя.
– Що відомо з історичних джерел про І. Гонту як людину, військового. (Гонта за походженням був вільним мешканцем села Розсішок, яке разом з Уманню та прилеглою територією належало польським магнатам Потоцьким. Як для селянина, Гонта зробив блискучу кар’єру: досить недовго послуживши надвірним козаком, отримав підвищення і став керувати сотнею. За довголітню і, зрозуміло, вірну службу, він одержав від магната у власність села Орадівку й Розсішки разом із кріпаками, одружився із шляхтянкою.
Іван Гонта приєднався до гайдамаків і став захисником рідного краю проти поневолювачів, яким служив досі. Він діяв за переконаннями, зі свідомістю свого обов’язку стати в боротьбі, що охопила Україну, на боці рідного народу, на оборону його прав, віри та державної самостійності. Загальній справі Гонта приніс і свою кар’єру, і своє привілейоване становище, і родинне щастя. Яку силу волі треба мати, добре серце, яку любов до вітчизни, щоб знехтувати життєвими благами і приєднатися до хлопів-бунтівників, кинутися у вир
кривавих подій!)
– За яких обставин герой вимушений стратити своїх синів? (Факт убивства Гонтою дітей — глибоко психологічний епізод. Ксьондз-єзуїт логічно використовує ситуацію, у яку потра-
пив: Ти нас ріжеш — заріж і їх: / Вони католики. Вражений ватажок намагається дати дітям шанс на життя, сподіваючись, що під впливом побаченого вони зрозуміють небезпеку й визнають себе православними: Признавайтесь: / Що, ви католики? Але хлопчики не можуть кривити душею перед рідним батьком: Католики… бо нас мати… Почувши перше слово, Гонта жахається, намагається змусити наївних дітей замовкнути: Боже мій великий! / Мовчіть, мовчіть! Знаю, знаю! Діалог вівся прилюдно, повсталі й так не особливо довіряють Гонті, адже він теж із табору ворогів, найменша помилка може коштувати життя не тільки вже давно приреченим дітям, а й батькові. Вражає мужність ватажка, з якою він пояснює присутнім, чому вимушений розправлятися із синами: Мої діти — католики… / Щоб не було зради, / Щоб не було поговору, / Панове громадо! / Я присягав, брав свячений / Різать католика. Проте після цих слів голос Гонти здригається, ним оволодіває
розпач, який виливається у слова, надзвичайно близькі до народних голосінь: Сини мої, сини мої! / Чом ви не великі?)
– Яких страждань зазнав Гонта після вбивства своїх дітей? (Для Івана Гонти важливо одержати прощення від синів. І це не цинізм, не дика забаганка садиста, а страшне переплетення любові до рідних дітей і до України. Шевченко не ідеалізує свого героя: Гонта спустошено-байдуже забороняє гайдамакам ховати його дітей, топить своє горе в крові шляхтичів, у руйнуванні, напівбожевільному крикові, страшних чоловічих сльозах. Страждання Івана такі великі, що, здається, небо над ним повинно розколотися або
земля під ногами розступитися. Сам Гонта вважає себе пропащим навіки. Ось чому зорі — за фольклорним уявленням «Божі оченьки», «Божі бджілоньки» — стають для дітовбивці найвищим докором сумління: Праведнії зорі! / Сховайтесь за хмару, я вас не займав, / Я дітей зарізав! Від цього моменту доля Гонти асоціюється з долею Каїна, якому немає місця між людьми не через схвалення чи несхвалення його вчинку оточуючими, а через власний психологічний і, мабуть, психічний дискомфорт. Спроба полегшити гріх похованням дітей за народним звичаєм не дає Гонті бажаного заспокоєння. Не рятує і звинувачення, досить-таки жорстоке звинувачення дружини, що все сталося через її віру. Гонта добре розуміє, що єдиним винуватцем є він і тільки він. З’являється бажання вмерти, бути якнайшвидше покараним: Спочивайте, діти, / Та благайте, просіть Бога, / Нехай на сім світі / Мене за вас покарає…)
– Як же було покарано ватажка гайдамаків? (Івана Гонту російський уряд віддав на розправу полякам як підданого Речі Посполитої. Ув’язненого негайно вивезли у штаб-квартиру коронного ловчого графа Ксаверія Браницького в село Серби. Тут інквізиційний трибунал, що складався з трьох католицьких ченців і одного ксьондза, після довгих тортур над підсудним
виніс вирок: «Казнь должна продолжаться 14 дней; в течении первых десяти палач должен ежедневно снимать с его спины полосу кожи, в 11-й день отрубить обе ноги, в 12-й обе руки, в 13-й — вырвать сердце и наконец в 14-й — отрубить голову. Затем части его тела должны быть прибиты к виселицам, воздвигнутым в 14 городах Украины». Але мужність Гонти, за якої годі було сподіватися, що мученицька смерть і страждання
героя налякають силою зігнаних селян, прискорила розв’язку: «Браницький приказал обезглавить Гонту на третий день и продолжить исполнение дальнейшей казни на трупе»)
– Яким чином відбувалося трактування образу І. Гонти польськими письменниками та Т. Шевченком? (Якщо польські письменники та історики зображували Гонту кривавим злодієм, безжалісним убивцею власних дітей, то у Шевченка це трагічний образ патріота, вірного сина свого народу. Описуючи муки батька-вбивці, поет не тільки висловлює щире співчуття до нього, а й сам страждає разом зі своїм героєм)
2.3.3. Цитатна характеристика І. Гонти.
2.3.3.1. Ксьондз-єзуїт до Івана:
– Вони католики… / Чого ж ти став? Чом не ріжеш? / Поки невеликі; / Заріж і їх, бо виростуть, / То тебе заріжуть…
– Будь проклята мати, / Та проклята католичка, / Що вас породила! / Чом вона вас до схід сонця, / Було, не втопила?
– Поцілуйте мене, діти, / Бо не я вбиваю, / А присяга.
2.3.3.2. Гонта про базиліанську школу:
– Ти поїла невеликих, / Добру не навчила!
– Де ви, людоїди? Де ви поховались? / З’їли моїх діток — тяжко мені жить! / Тяжко мені плакать! Ні з ким говорить!
– Я дітей зарізав! Горе мені, горе! / Де я прихилюся?
– Гонта, горем битий, / Несе дітей поховати, / Землею накрити, / Щоб козацьке мале тіло / Собаки не їли.
– Доля моя нещаслива! / Що ти наробила? / Нащо мені дітей дала? / Чом мене не вбила?
– Нема Гонті, нема йому / Хреста, ні могили.
2.4. Кобзар Волох.
2.4.1. Основні етапи характеристики образу героя.
– Волох — народний співець.
– Роль кобзаря у боротьбі повстанців із ворогом.
– Репертуар героя.
– Волох — це вигадка поета?
2.4.2. Аналізування образу кобзаря Волоха.
– Хто такий Волох? Чому він перебував у козацькому середовищі? (З гайдамацької маси виділяється і традиційний для романтичної літератури образ народного співця — кобзаря
Волоха. У час відпочинку Волох завжди в центрі уваги всього товариства, розважає піснями, у яких звеличує звитяжну боротьбу повстанців, уславлює їхнього ватажка. І в походах він «переваги-ваги шкандибає на конику» слідом за військом і під час розгрому ляхів надихає повстанців на боротьбу з підступним ворогом)
– Про що були пісні героя? Яким репертуаром він користувався? (Репертуар Волоха дуже багатий. Введені в текст поеми пісні кобзаря взяті з усної народної творчості, але автор піддав їх певній літературній обробці. Варіанти деяких цих пісень були записані з уст народу П. Чубинським, Б. Грінченком та іншими збирачами фольклору. Не виключено, що серед пісень Волоха є й створені самим автором за мотивами народних)
– Волох — це реальний герой чи вигадана постать? (Деякі літературознавці вважали, що образ Волоха — довільна вигадка поета. У примітках до першого видання поеми Т. Шевченко посилався на свідчення свого діда: «За гайдамаками ходив кобзар, його називали сліпим Волохом». Участь народних співців у гайдамацькому русі підтверджує і так звана «Кодненська книга», у якій записано прізвища повстанців, страчених у селі Кодня. Серед них засуджено до смертної кари три кобзарі та один скрипаль. Отже, виводячи образ народного співця, Шевченко дотримав історичної правди)
2.4.3. Цитатна характеристика.
Старшина про кобзаря: А мудро співає! Коли не послухаєш, усе іншу.
Волох про себе: «Та я й не волох: так тілько — був колись у Волощині, а люде й зовуть Волохом, сам не знаю за що».
Запорожець: «…Він співав: щоб ляхи погані, скажені собаки, каялись, бо йде залізняк Чорним шляхом з гайдамаками, щоб ляхів, бачиш, різати…».
Кобзар про себе: «До грошей я не дуже ласий. Аби була ласка слухати, поки не охрип, співатиму, а охрипну — чарочку-другу тії ледащиці-живиці, як то кажуть, та й знову Слухайте ж, панове громадо!».
2.5. Підсумки.
Т. Шевченко прощається зі своїми історичними героями романтично, виводячи їх «за кадр», щось недоговорюючи, приховуючи. Автор вибрав найвагоміші грані характерів своїх героїв для розкриття їхніх образів. І в мікро-, і в макроситуаціях Гонта, Залізняк, Галайда життєстверджуючі, віталістичні при всьому трагізмі їхнього становища. Фатальність вибору Яреми — у певній несумісності його кохання і народної моралі. Галайда, що робить
йому честь, вибирає любов, рятує Оксану, ризикуючи життям, одружується, нехтуючи ставленням інших до титарівни. Можемо з упевненістю сказати, що Ярема Галайда — найулюбленіший Шевченків образ-персонаж у «Гайдамаках». Свідчення цього — «прощання» автора зі своїм героєм: Один тільки мій / Ярема / На кий похилився / Стояв довго… / Пішов степом сіромаха, / Сльози утирає / Довго, довго оглядався, / Та й не видко
стало.
3. Подальша робота над ідейно-художнім змістом твору Т. Шевченка «Гайдамаки»
3.1. «Червоний бенкет».
Це центральний розділ як у розгортанні сюжету, так і в еволюції образу Яреми. З покірного наймита герой перетворився на безстрашного повстанця, народного месника. Гайдамацький рух дав йому могутні крила, підніс на гребінь подій. З несамовитою люттю («страшно
глянуть») Ярема розправляється з «п’явками людськими», за що заслужив повагу інших повстанців і звернув на себе увагу Залізняка. Ми також дізнаємося про ще одну деталь з біографії героя: він безрідний байстрюк і не має навіть прізвища. Гайдамацький ватажок дібрав йому прізвище, яке цілком відповідало становищу Яреми,— Галайда. Цей акт ніби надав бездомному бурлаці громадянських прав, утвердив його рівність з усіма людьми. Ярема став другом Залізняка. Болючу реакцію Яреми на страшну звістку про лиху долю
Оксани навряд чи можна вважати романтичною. Адже єдиною відрадою в безпросвітному житті наймита-сироти було вірне й щире кохання дівчини, що замінила йому і матір, і батька, і всю рідню. У тому ще з більшою силою спалахнула жадоба помсти призвідцям особистого нещастя, ганьби і страждання дорогої людини.
– Що свідчить про масовий характер, якого набула гайдамаччина? (Задзвонили в усі дзвони / По всій Україні; / Закричали гайдамаки: / «Гине шляхта, гине!»)
– Як М. Залізняк поставився до мужності Яреми під час битви? (…Добре, сину, / Матері їх хиря! / Мордуй, мордуй: в раю будеш / Або осавулом)
– Про яку неприємну новину розповів народний ватажок Галайді? Як її сприйняв герой? («Оксано, Оксано!» — / Ледве вимовив Ярема, / Та й упав додолу»)
– Чому М. Залізняк надав прізвище Яремі, про що було відразу зазначено в реєстрі? Чи мав отаман на це право?
– Як козаки поставилися до героя після першої битви?
– Чому під час військових походів гайдамаків супроводжував Волох?
– Чим пояснити сумний настрій Яреми і постійне прагнення помститися ворогу?
– Які думки охопили Галайду, коли він згадував свою кохану?
3.2. «Гупалівщина».
Хоч гайдамаки і змальовані як месники, що нещадно розправлялися з польською шляхтою, поет у спеціальних відступах засуджує національну ворожнечу. Так, він говорить про роз’єднання між поляками й українцями. Поет підкреслює, що розмежовувала український і польський народи зажерлива політика грабунків і утисків, яку проводив панівний клас шляхетської Польщі.
– Як Т. Шевченко описав розправу месників над ворогом? Про що свідчить ця жахлива картина? (Скрізь по селах шибениці; / Навішано трупу — / Тілько старших, а так
шляхта — / Купою на купі. / На улицях, на розпуттях / Собаки ворони / Гризуть шляхту, колють очі)
– Чому поруч із чоловіками на боротьбу з ляхами повстали жінки і діти? До чого закликає поет, звертаючись до слов’ян? (Того ж батька, такі ж діти,— / Жити б та браться…)
– Кого він звинуватив у їх бідах? (Ксьондзів, єзуїтів)
– Чим пояснити рішення Яреми незважаючи ні на що боротися з ворогом і відшукати Оксану?
– Що згадав герой, коли під час походу побачив тліючу корчму Лейби? (Отут, отут позавчора / Перед жидом гнувся, / А сьогодні… та й жаль стало, / Що лихо минуло)
– Кого зустріли гайдамаки, минаючи Боровиків хутір? Про що розповів малий гайдамака козакам?
– Де гайдамаки виявили ляхів, які намагалися сховатися від повстанців?
– Чому поет називає шляхтичів гнилобокими грушами? Що у подальшому сталося з цими «фруктами»?
3.3. «Бенкет у Лисянці» (визволення Оксани).
– Який самосуд чинили гайдамаки над ворогом, жінками і дітьми? Чи є це жорстокістю, що виявило козацтво?
– Чому Ярема намагався помститися навіть мертвому ворогові?
– За яких обставин козацтво організувало вечерю після розправи над ляхами? (Вечеряють, а кругом їх / Пекло червоніє. / У полум’ї, повішані / На кроквах, чорніють / Панські трупи)
– Як ви вважаєте, у чому було призначення Волоха у козацькому середовищі?
– Що свідчить про відпочинок гайдамаків, святкування перемоги над ляхами?
– Чому Ярема не стримав радість козаків?
– Хто допоміг йому дізнатися про місце перебування коханої?
– Що змусило Ярему звернутися по допомогу до Лейби аби знайти Оксану і визволити її від ляхів?
– Чому козаки хотіли знищити будинок, не дивлячись на те, що разом із ляхами там була і кохана Яреми? (Преподобиться з ляхами… / А ти сизокрилий, / Найдеш іншу)
– За яких обставин герой визволив Оксану?
3.4. «Лебедин» (перебування Оксани в монастирі, вінчання Яреми й Оксани).
– Чому намагання бабусі дізнатися про власну долю Оксани дуже схвильовано сприймалося дівчиною?
– За що дорікає собі героїня? (Може, я грішна, / Може, бог за те й карає, / Що я полюбила…)
– Як долею Оксана тепер стала схожою з коханим? (Я сирота: без матері, / Без батька осталась, / І він один на всім світі)
– Через що героїня хотіла позбавити себе життя? (…Я думала / Занапастить душу. / Якби не він, може б… може, / І занапастила)
– Яким чином змінився настрій Оксани, коли черниця розповіла їй про Ярему?
– Як мрія коханої здійснилася? Чому щастя молодят не було тривалим?
– Чому герой, щоб не сердить отамана, покинув Оксану?
3.5. «Гонта в Умані».
Розгром Умані, вбивство й поховання Гонтою власних дітей. Цей вчинок умотивовується відданістю Гонти «святому ділу», вірністю присязі: «присягав, брав свячений різать католика», «не я убиваю, а присяга». Він сам терзається лютою мукою, але пожаліти синів не може, бо це було б зрадою товариству і справі, за яку воно боролося. Однак батьківські почуття, зранена тяжким горем душа змушують його потай поховати діток.
– Яке значення має епіграф до розділу твору для сприйняття його ідейного змісту?
– З приводу чого Т. Шевченко зазначив: По селах голі плачуть діти — / Батьків нема?
– З якою метою поет використав у поемі опис краси весняної природи?
– Через що єзуїт примусив Гонту покарати своїх дітей? Які аргументи ксьондз при цьому навів? (Вони католики / Чого ж ти став? Чом не ріжеш?)
– Чому Іван проклинає мати своїх дітей? (Будь проклята мати, / Та проклята католичка, / Що вас породила! / Чом вона вас до схід сонця / Була не втопила?)
– Яким чином намагався виправдатися батько перед синамикатоликами за їх покарання?
– Чим пояснити руйнацію стін школи гайдамаками, де вчилися діти Гонти?
– Як страждає герой через власне горе?
– Опишіть святкування перемоги козаків над ляхами в Умані.
– Чому ватажок вирішує потайки поховати своїх дітей?
– Яким чином Іван здійснив обряд проводів своїх синів в останню путь?
– За що дорікав ватажок власній долі?
«Мікрофон»: я засуджую дії Гонти… я співчуваю і виправдовую необхідність самосуду козацького ватажка над власними дітьми…
3.6. «Епілог».
Повідомлення про страту Гонти, смерть Залізняка на засланні («на чужому полі»), а також про самоліквідацію повстанських об’єднань («розійшлися, відкіля взялися»).
– Над чим розмірковує Т. Шевченко наприкінці твору?
– Що розповів дід поета людям про Коліївщину? Як вони сприймали почуте?
– За що Тарас Григорович був вдячним дідові? (…Що ти заховав / В голові столітній ту славу козачу: / Я її онукам тепер розказав)
– Що свідчить про тривалість гайдамацького руху? (Трохи не рік шляхетською / Кров’ю наповали)
– Яке лихо сталося з видатними ватажками Коліївщини? Чи дійсно вони були братами?
– Як Ярема сприйняв смерть І. Гонти, М. Залізняка?
– Що відбулося після закінчення визвольної війни? (Розійшлися гайдамаки, / Куди який знає: / Хто додому, хто в діброву, / З ножем у халяві, / Жидів кінчать)
– Ким і якої шкоди було завдано Січі? (А тим часом стародавню / Січ розруйнували: / Тілько і остались, / Що пороги серед степу)
3.7. «Передмова».
– Що спонукало Т. Шевченка скласти передмову?
– Якими джерелами користувався митець для написання поеми?
– Як поет висловився про реальність або вигаданість своїх героїв і подій, викладених у творі?
3.8. «Панове сукскрибенти!».
– Для чого Т. Шевченко звертається до передплатників?
– З приводу чого поет життєвий вік порівнює з довгою нивою?
– Чим був здивований письменник?
VI. Закріплення вивченого матеріалу
1. Проведення тестового опитування
«Червоний бенкет»
1. Прізвище «Галайда», яке було надано М. Залізняком Яремі, означало:
а) бездомний бурлака; б) байстрюк; в) щирий розбійник; г) нещасливець.
2. Якої пісні виконував Волох козакам, супроводжуючи їх у військових походах?
а) «А мій батько орендар, чоботар»; б) «Ой гоп, гопака!»; в) «Од села до села…»;
г) «Гайдамаки, гайдамаки, Залізняк гуляє».
3. У ватазі козаків під керівництвом М. Залізняка Ярему найбільше вразила:
а) страшна пожежа під час бою; б) гостинність і повага гайдамаків до нього;
в) звістка про викрадення ляхами Оксани; г) думка отамана про ймовірну поразку гайдамаків під Черкасами.
4. Уперше зустрівшись із козацьким отаманом, сирота стояв перед ним, мов перед:
а) Богом; б) суддею; в) польським королем; г) паном.
5. За мужність Яреми під час битви козацький ватажок схвально промовив герою: «Будеш…»: а) справжнім отаманом; б) «зватися сином України»; в) «в раю есаулом»;
г) «увіковічений славою нашим майбутнім».
«Гупалівщина»
6. Яку посаду отримав малий гайдамака від М. Залізняка?
а) дозвіл на перебування з дорослим козацтвом; б) шаблю з дамаської сталі; в) дукачик;
г) вороного коня.
7. З чим порівнювали козаки ляхів, коли побачили ворога у лісі:
а) зграєю вовків; б) гнилобокими грушами; в) тухлою рибою; г) отруйними грибами.
8. Ховаючись у лісі, конфедерати:
а) намагалися протистояти козакам; б) охороняли скарб; в) утримували в полоні Оксану і багатьох слов’ян; г) дрижали від жаху.
9. Гупалівщина — це:
а) село Будища, недалеко від Кирилівки; б) ставок у яру; в) невеликий ліс біля озера;
г) давня споруда з каменю.
«Бенкет у Лисянці»
10. Якої пісні попросив виконати М. Залізняк Волоха? Про:
а) минувшину; б) лихо, що панувало на Вкраїні; в) мужність і героїзм козаків;
г) вдовицю-молодицю, як вона журилась.
11. Хто є виконавцем пісні «На городі пастернак, пастернак»?
а) І. Гонта; б) М. Залізняк; в) Волох; г) Ярема.
12. Петелькою свинячою І. Гонта називав:
а) ляха-зрадника; б) хворого козака; в) Лейбу; г) найстарішого гайдамаку.
13. Насправді ж війська І. Гонти і М. Залізняка з’єдналися не у Лисянці, а під:
а) Черкасами; б) Уманню; в) Будищами; г) Жовтими Водами.
14. Визволивши Оксану з неволі, Ярема відвіз її до Лебедина, бо там:
а) був жіночий монастир; б) жили родичі коханої; в) вона мала можливість і працювати, і відпочивати; г) він здобув нове помешкання.
«Лебедин»
15. На думку Оксани, бог її карав за те, що:
а) вона зрадила вірі християнській; б) прагнула вийти заміж за Ярему-багатія, а не «голого»;
в) полюбила сироту і молилася не за страченого батька, а за коханого; г) упродовж тривалого часу не відвідувала службу в церкві.
16. Перебуваючи у неволі, героїня:
а) ладна була погубити себе; б) повсякчас протистояла жорстокості і приниженню;
в) згадувала власне минуле; г) вимолювала свої гріхи.
17. Після вінчання з Оксаною, Ярема залишив кохану, бо:
а) необхідно було негайно надати допомогу хворому Волоху; б) ляхи знову оточили Лисянку; в) вирушив у похід на Уманщину; г) на цьому наполягав І. Гонта.
18. «Ісая, ликуй!» — це пісня, яка виконувалася:
а) з нагоди великого християнського свята; б) козаками, коли ті вирушали у військовий похід; в) черницею над хворою Оксаною; г) під час вінчання.
«Гонта в Умані»
19. До кого звертався поет із запитанням: Коли-то у вас буде / Того добра, що маєте?
а) Пращурів; б) людей; в) осиротілих дітей; г) козаків.
20. Те, що трапилося в Умані, Т. Шевченко ототожнив з подіями в:
а) Москві; б) Вавілоні; в) Трої; г) Чигирині.
21. Щирою дитиною Ярема є для:
а) всього козацтва; б) матінки-України; в) І. Гонти; г) М. Залізняка.
22. Хто з героїв твору запропонував І. Гонті зарізати своїх дітей:
а) гайдамаки; б) Лейба; в) ксьондз-єзуїт; г) дружина ватажка.
«Епілог»
23. Коли дід розповідав про Коліївщину, то Тарас, ще малим хлоп’ям, плакав, почувши про:
а) страту І. Гонтою синів; б) викрадення Оксани ляхами; в) смерть М. Залізняка;
г) катування титаря.
24. За яких обставин загинув М. Залізняк?
а) Захищаючи дітей-католиків «брата по боротьбі»;
б) під час походу на Київ;
в) підступне вбивство зрадником Лейбою;
г) сумуючи з приводу смерті І. Гонти.
Примітка. За кожну правильну відповідь установлюється 0,5 бала.
2. Робота на картках
Картка № 1
1. Чому, на ваш погляд, І. Гонта спочатку відмовився ховати своїх дітей, а потім потайки від усіх здійснив цей обряд?
2. Що мав на увазі Т. Шевченко, висловлюючись: Посіяли гайдамаки / В Україні жито, / Та не вони його жали? Свої міркування обґрунтуйте.
3. І. Гонта вимушений був покарати своїх дітей, оскільки він:
а) їх не любив; б) вважав їх позашлюбними; в) ненавидів ляхів; г) поклявся карати католиків.
Картка № 2
1. Як на ваш погляд, чому Лейба допоміг Яремі визволити Оксану з неволі? Це було виявом щирості, відчайдушності чи, навпаки, хитрості, улесливості?
2. Висловіть своє ставлення до вчинку Гонти щодо покарання власних дітей. Чи міг він уникнути цієї страти? Відповідь вмотивуйте.
3. «Ти поїла невеликих, добру не навчила»,— так звинувачував І. Гонта:
а) власну дружину; б) базиліанську школу; в) віру католицьку; г) життєву долю своїх синів.
Картка № 3
1. Дослідіть, як упродовж битви під Черкасами Ярема із наймита, жидівського попихача наче перероджується на справжнього месника, гайдамаку («Червоний бенкет»). Відповідаючи, посилайтеся на факти з твору.
2. Як ви вважаєте, чому Лейба за будь-яких обставин залишався живим і неушкодженим? Яких життєвих норм він дотримувався?
3. У той час, коли всі святкували перемогу в Умані над шляхтою, І. Гонта:
а) на самоті лив сльози, проклинаючи свою долю; б) ховав страчених ним дітей;
в) намагався вчинити самогубство; г) вимолював у синів вибачення.
VII. Підсумок уроку
Коліївщина тривала один місяць, у поемі «Гайдамаки» — «трохи не рік». Подібні відступи від життєвих фактів художньо виправдані. Т. Шевченко писав не історію цього повстання, а поетичний твір і мав цілковите право на домисел. Поет прагнув показати широкий розмах і велику силу повстанського руху, його могутній заряд суспільного перетворення.
VІІІ. Оголошення результатів навчальної діяльності
ІХ. Домашнє завдання
Прочитати поему Т. Шевченка «Кавказ», скласти цитатний план твору; вміти коментувати його зміст.
Категорія: 
Мітки: