Мета: глибше ознайомитись зі змістом та проблематикою повісті «Простак»; навчити формулювати та висловлювати особисте ставлення до проблем, порушених у творі; розвивати критичне мислення учнів.

Обладнання: тексти повісті Вольтера «Простак».

Тип уроку: поглиблений аналіз художнього твору.

Боротися проти фарисейства, викривати

лицемірство, тиранію, узурпацію, брехню,

забобони, марновірство, зруйнувати храм,

щоб звести новий, тобто замінити брехню

істиною, нападати на жорстокість суду,

нападати на кровожерливе духовенство,

узяти батіг і вигнати всіх торговців

зі святилища, вимагати спадщини для

позбавлених неї, захистити слабких,

бідних, пригнічених, боротися за

переслідуваних і пригноблених — ось війна

Ісуса Христа. І хто ж та людина, яка вела

цю війну? Вольтер!

В. Гюго

Хід уроку

І. Актуалізація знань

1. Запитання до класу

·         Як ви думаєте, чому саме вислів Віктора Гюго обрано епіграфом уроку?

2. «Порушена послідовність» (робота в групах)

·         Простак їде до двора. Дорогою він вечеряє з гугенотами.

·         Пріор монастиря Святої Гори і панна, сестра його, зустріли гуронця.

·         Прекрасна Сент-Ів опирається ніжним пропозиціям.

·         Гуронець, прозваний Простаком, дізнається про своїх батьків.

·         Простак перемагає англійців.

·         Сент-Ів страждає через свою чесноту.

·         Прекрасна Сент-Ів помирає.

·         Простак приїздить до Версалю.

·         Гуронець навертається до віри. Простака охрещено.

·         Простак прибігає до своєї коханої й шалено розлючується.

·         Простака замкнено в Бастилії з янсеністом.

·         Простак закохується.

·         Простак розвиває свій геній.

·         Сент-Ів визволяє свого коханого й янсеніста.

·         Простак, прекрасна Сент-Ів і їхні родичі гуртуються.

Методичний коментар

«Порушена послідовність». Форма роботи спрямована на перевірку знання учнями художнього тексту. Фрагменти тексту вчитель виписує на окремі картки. Учні повинні розкласти картки в тому порядку, в якому відбуваються події у творі.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності

У ч и т е л ь. У повісті «Простак» Вольтер послідовно розвиває головну ідею Просвітництва — ідею «природної» людини, доводячи, що такій людині немає місця в суспільстві, до краю спотвореному «законом умовним». Найважливішими рисами головного героя повісті є здоровий глузд і відвертість. Простак робить вчинки, які суперечать моралі французького суспільства. Представники цього суспільства вважають юнака досить дивним і навіть небезпечним.

Чим глибше Простак знайомиться з французькою дійсністю, тим драматичнішим стає його конфлікт з нею. Поступово він розуміє, що навіть Біблію, джерело мудрості і добра, використовують для виправдання брехні, лицемірства, фарисейства, створеннярелігійних конфліктів. Чиста душа Простака опирається фальші людських стосунків, проте цивілізовані громадяни не помічають її. Саме про конфлікт «природної» людини — гуронця — і французького суспільства, антимонархічні та антиклерикальні мотиви твору ми сьогодні будемо говорити. (Учні записують тему та епіграф уроку в зошити.)

ІІІ. Робота над темою уроку

1. Лекція із паралельним завданням

Завдання

·         Скласти тезисний план лекції.

·         Для підтвердження слів учителя знаходити відповідні цитати в тексті повісті Вольтера «Простак» (у матеріалі для вчителя подаються потрібні цитати).

Методичний коментар

Тезисний план. Оскільки учням часто доводиться складати конспекти на основі великого за обсягом матеріалу, їх потрібно навчити складати тезисний план почутого, тобто за допомогою окремих тез занотовувати найнеобхіднішу інформацію. У такому випадку до уваги не береться стильове та синтаксичне оформлення записів. Тезисний план (так само, як і «шпаргалка для себе») допомагає максимально точно відтворити почуту інформацію.

Конфлікт «природи» і цивілізації

Уже сама назва повісті Вольтера не лише вказує на її головного героя, але й характеризує його. На початку твору він так пояснює своє ім’я: «Мене завжди називали Простаком,— відповів гуронець,— в Англії це ім’я за мною залишилося, бо я завжди говорю щиро те, що думаю, і роблю, що хочу». (Тут і далі — переклад Л. Івченка.)

Отже, природна людина потрапляє в цивілізоване суспільство. Це якраз той випадок, коли «природна людина» є водночас «людиною з природи», тобто нецивілізованою, принаймні не поєвропейському цивілізованою, адже, хоча батьками гуронця були французи, виріс він у дикій Гуронії, тобто абсолютно екзотичній для тогочасних європейців Америці, відтак не зазнав впливу цивілізації.

Вибір головного героя тісно пов’язаний із головним конфліктом твору — конфліктом між світобаченням природної людини і європейського цивілізованого суспільства. У свою чергу, головний герой і головний конфлікт обумовлюють використання Вольтером головного прийому — очуднення, який полягає в тому, що давно відомі, звичні факти, реалії життя сприймаються, мов уперше побачені, незнайомі, чудні (звідси — «очуднення»). Як відомо, найкращими «очуднювачами» є діти, ось і наш герой поводиться немов дитина, іноді викликаючи посмішку не лише інших персонажів твору («…дехто вирішив, що це королівський блазень»), а й читачів. У виборі прийому очуднення видно неабиякий талант Вольтера, бо хто, як не приїжджий гуронець, може краще побачити ті вади цивілізованого суспільства, до яких самі європейці вже так звикли, що й не помічають їх? Саме «простак», і лише він, найліпше міг побачити дуже непрості речі.

Безумовно, у повісті втілилася ідеологія Просвітництва, та й чи могло бути інакше у творі людини, ім’ям якої і названа ця доба — «доба Вольтера»? Та є тут і суто вольтерівські погляди, яких інші просвітники не сприймали.

Насамперед це стосується особливостей вирішення головного конфлікту повісті, згаданого вище, який відповідає глобальній опозиції Просвітництва — конфлікту природи і цивілізації. Причому Вольтер чітко продумав структуру повісті і дав своєму героєві змогу познайомитись із людьми, які належать до різних прошарків французького суспільства. Твір умовно можна поділити на такі епізоди:

·         гуронець і провінціали;

·         гуронець по дорозі до Парижа;

·         гуронець у Парижі;

·         гуронець і Гордон (у Бастилії).

Отже, на початку твору гуронець викликає посмішку, тобто є персонажем комічним, майже блазнем. Але він постійно виявляється вищим за цивілізоване оточення. Під час першого знайомства з цивілізованими французами саме дикун дає їм урок етикету: «Чужинця посадовили поміж панною де Керкабон і панною де Сент-Ів. Всі захоплено дивилися на нього, всі говорили з ним і всі одночасно розпитували його. Гуронця те не хвилювало; здавалося, він керувався девізом мілорда Болітброка: “Nihil admirare” («Нічому не дивуватись»), та, кінець-кінцем, від такого шуму терпець йому увірвався й він сказав досить спокійно: «Панове, в моїй країні розмовляють по черзі. Як можу я відповідати вам, коли ви не даєте мені змоги вас вислухати?» Розум завжди на кілька хвилин отямлює людей: настала велика тиша». Отже, гуронець навчає цивілізованих французів правил поводження. Такий самий урок він дає і щодо мовних проблем. «Абат Сент-Ів… поспитав у нього, яка з трьох мов найбільше подобається йому: гуронська, англійська чи французька. “Безперечно, гуронська”,— відповів Простак. “Чи то ж можливо?! — вигукнула панна де Керкабон.— Я завжди думала, що французька мова найкраща з усіх мов після нижньобретонської”. Потім трохи поговорили про розмаїття мов і погодилися, що, коли б не було пригоди з Вавилонською вежею, всі на землі розмовляли б французькою мовою». Як бачимо, дикун,

поважаючи свою рідну мову, нікому її не нав’язує, тобто поводиться цивілізовано, а французькі провінціали поводяться мов дикуни.

Здавалося б, Вольтер абсолютно не відходить від загальноєвропейської просвітницької традиції: опозиція «природа — цивілізація» вирішується явно на користь першого компонента. Але сааме тут починається полеміка з Руссо, який абсолютизував природу й недооцінював цивілізацію. Вольтер їдко іронізує над улюбленим Руссо поняттям «природного права».

Простак і чарівна панна Сент-Ів покохали одне одного і домовилися одружитися. Усю ніч закоханий гуронець писав вірші, а вранці не витримав і побіг до коханої просто в спальню, щоб негайно одружитися з нею. Звісно, слово «одружитися» закохані розуміли

дещо по-різному, на цьому й грає Вольтер: «Скоро Простак прибіг, запитавши в старої служниці, де світлиця його коханої, він дужим ударом штовхнув погано замкнені двері й кинувся до ліжка. Раптово збуджена панна де Сент-Ів закричала: “Як? Це ви? Ох, це ви?

Спиніться, що ви робите?” — “Я одружуюся з вами”.— І він справді одружився б із нею, коли б вона не одбивалася з усією цнотливістю добре вихованої особи. Простак не чекав від неї таких жартів: усі ці виверти видалися йому вкрай неввічливими. “Не так робила панна Абакаба, моя перша кохана,— кричав він,— у вас нема навіть чесності. Ви пообіцяли мені одружитися зі мною і не хочете тепер зробити цього. Це значить порушити найперші закони честі! Я навчу вас тримати слово й наверну на шлях чесноти”. А мав Простак чесноту мужню  і безстрашну, гідну його патрона Геркулеса, ім’я якого йому дали під час хрестин. Він хотів ужити її в усій її повноті, коли на голосні зойки панночки, стриманішої у вияві чесноти,

прибіг мудрий абат де Сент-Ів із своєю домоправителькою, старою побожною служницею, і парафіяльним панотцем. Коли вони з’явилися, нападникова відвага вгамувалася. “Боже мій, дорогий сусіде,— сказав йому абат,— що чините ви тут?” — “Виконую свій обов’язок,— обізвався молодик,— хочу виконати свої обіцянки, які для мене святі”. Панна де Сент-Ів, червоніючи, оправилась. Простака вивели до іншого покою; абат доводив йому, що такий вчинокогидний. Простак захищався, посилаючись на природне право, яке він досконало знав: абат хотів довести, що перевагу мусить мати закон умовний і що коли б поміж людей не було угод, закон природи мало не завжди був би природним розбишацтвом».

У цьому весь Вольтер: начебто це «наївна» промова дикуна, який упевнений, що «добре знає природне право», бо він же «з природи», то кому, як не йому, знати природне право? Насправді ж — це стріла на адресу радикалізму Руссо. Причому стріла, пущена в манері саме Вольтера, адже, за його власним висловом, «треба кидати стріли, не показуючи руки». Та в ту саму мить друга стріла полетіла в цивілізовані правила й закони. Абат де Сент-Ів утовкмачує Простакові порядок цивілізованого одруження: «Тут треба,— сказав він йому,— нотаріусів, свідків, контрактів, дозволів». Простак відповів йому тим висновком, який завжди роблять дикуни: «То значить, ви дуже нечесні люди, раз із вами треба стільки пересторог». А й справді, де потрібні, скажімо, свідки? У шлюбній залі й у залі суду. Чи випадково?..

На шляху до Парижа Простак мав необережність спілкуватися з гугенотами (за що потім потрапив до Бастилії). Це французи добре знали про Варфоломіївську ніч, а звідки було дикунові знати про ставлення католиків до гугенотів у Франції? Не знав він і того, що кожне його слово фіксують шпигуни-єзуїти. Гугеноти тікали з Франції до Англії, боячись чергових релігійних утисків і навіть фізичного знищення. На наївні запитання Простака, чому вони тікають з рідної землі, яку дуже люблять, один з них «так патетично оплакував долю п’ятдесятьох тисяч родин, що втекли, і п’ятдесятьох тисяч інших, яких навернули до віри драгуни, що Простак і собі облився слізьми. “Чому,— сказав він,— такий великий король, що слава його доходить аж до гуронців, відмовляється від стількох сердець, що любили б його, й од стількох рук, що служили б йому?”»

Отже, людина, яка не мала не те що політичної, а й узагалі будь-якої освіти і навіть не була європейцем, політично вправніша за високоосвіченого короля і його радників.

2. Робота в парах. Узгодження пунктів плану до прослуханої лекції

3. Продовження лекції

Антимонархічні та антиклерикальні мотиви твору

— Гуронець толерантніший за європейців й у сфері релігійних переконань, і особливо віротерпимості. «Немилосердний суддя… хотів довідатись, якої релігії дотримується гуронець: англіканської __ чи гугенотської. “Я дотримуюся своєї релігії,— сказав той,— як ви своєї”. “Та, Боже мій,— сказала панна де Сент-Ів,— як це може бути, чи то ж гуронці не католики? Хіба велебні отці єзуїти не всіх їх навернули до віри?” Простак запевнив її, що в його країні ще нікого не навернули до віри, ще ніколи справжній гуронець не змінив переконань і що в їхній мові нема навіть терміна, що означав би зрадливість… “Ми охрестимо його,— говорила панна де Керкабон панові пріорові,— ви матимете честь зробити це, мій любий брате, а я дуже хочу бути йому за хрещену матір; пан абат де Сент-Ів прийме його від купелі”». Отже, дикунові й на думку не спало нікого з присутніх навертати до своєї віри, зате цивілізовані християни повели себе зовсім інакше, їх украй здивував і навіть обурив той факт, що хто-небудь може сповідувати не їхню віру.

Щоправда, можливо, французи перестаралися в емоційному ставленні до релігійного питання, а саме по собі прагнення «врятувати душу» поганина було безкорисливим і щирим? Але вже наступні репліки свідчать про те, що мотиви ці були зовсім не високими, а продиктованими бажанням уславитися незвичайною акцією: «То буде блискуча церемонія, про неї говоритимуть по всій Нижній Бретані, і це дасть нам навіки шанобу й повагу». Отже, і в релігійних питаннях природна людина перевершує людей цивілізованих. Вольтер не був би Вольтером, якби вже з перших рядків повісті не поіронізував над церквою. Ось показовий пасаж — характеристика гуронового дядька, абата Керкабона: «Пріор, трохи вже пристаркуватий, був добрий панотець, його любили сусіди, як раніш любили сусідки. Найбільше зажив він пошани за те, що був єдиною духовною особою, яку не треба було нести до ліжка після вечері з братією». Що й казати, непересічна особистість. І вельми вагомі

підстави для поваги серед прихожан. З тією ж метою використано вже згадане очуднення. Показовим є той факт, що гуронець жодного разу не назвав Біблію Біблією, а лише висловами на кшталт «книга, яку дав мені дядько», «книга, яку ви мені дали» тощо. А чого варта лише сцена сповіді дикуна, коли він буквально тлумачить припис Біблії «зізнаватися

один одному», адже, за логікою формули «один одному», якщо він зізнався ченцеві, то і той, у свою чергу, повинен зізнатися йому: «Спочатку треба було висповідатися, і це було найважче. У Простака завжди була в кишені книжка, що дав йому дядько: там він не знайшов жодного апостола, що сповідався б, і тому правив своє.

Пріор заткнув йому рота, показавши в посланні Святого Якова – молодшого ці слова, що завдали стільки лиха єретикам: “Сповідайте ваші гріхи один одному”. Гуронець замовк і висповідавсяв одного францисканця. Закінчивши сповідь, він витяг францисканця зі сповідальні й, схопивши цього чоловічка дужою рукою, сів на його місце, а того поставив навколішки перед собою. «Ну, друже мій, сказано: “Сповідайте свої гріхи один одному”. Я розповів тобі свої гріхи, і ти не вийдеш звідси, поки не розповіси мені своїх». Кажучи так, він уперся своїм широким коліном у груди супротивникові. Францисканець закричав не своїм голосом. На крик збіглися люди й побачивши неофіта, що душив ченця в ім’я святого

Якова-меншого».

Після низки не менш смішних казусів, зумовлених буквальним тлумаченням Святого письма (дикун не знав європейських звичаїв і вірувань, а просто буквально розумів те, що написано в Біблії), гуронець легко, немов між іншим, робить узагальнений висновок:

«Я увесь час бачу, що у вас тут робиться безліч речей, яких нема у вашій книзі, й не робиться аж нічого з того, що там сказано».

ІV. Рефлексія

1. Завершення роботи над тезисним планом лекції

Після завершення відведеного на роботу часу (близько 5 хв) учні за бажанням зачитують складений план.

2. Заверште речення:

«Сьогодні на уроці я дізнався (здивувався, відчув, уявив)…»

V. Домашнє завдання

Підготуватися до відповідей за стратегією «Збережи останнє слово за мною»; підготувати повідомлення про перебування Гордона і Простака в Бастилії та долю мадемуазель де Сент-Ів; завершити останню графу таблиці «ЗХВ».

Методичний кометар

«Збережи останнє слово за мною». Для проведення стратегії «Збережи останнє слово за мною» запитання попередньо готує учитель або їх формулюють учні самостійно. Запитання записується на окремих аркушах, відповідь на нього учень записує на звороті.

У подальшій роботі учень, який розпочав обговорення твору чи сформулював запитання, передає естафету обговорення наступному учневі. Після завершення обговорення слово повертається до того, хто розпочинав або озвучував запитання; він підбиває підсумок або

зачитує свою відповідь. Таким чином, учень отримує право підбити своєрідний підсумок, погодившись із тим, що говорили інші, або заперечити, доводячи свою думку. Обговорення припиняється. Запропонована стратегія допомагає тим учням, які не впевнені у собі, на думку яких у колективі не зважають, відчути себе більш упевненими і переконаними у своєму праві на власну думку. (Стратегія апробована в ході реалізації проекту «Читання та письмо для розвитку критичного мислення».)