Мета: стисло ознайомити школярів із життєвим і творчим шляхом О. Назарука; дослідити, як події історичної доби XVI ст. зображені в його програмовій повісті «Роксоляна»; осмислити різницю створення у творі історичних фактів та художнього вимислу; розвивати культуру зв’язного мовлення, логічне мислення, спостережливість, пам’ять; вміння узагальнювати, робити висновки; виразно читати та переказувати сюжет повісті; формувати кругозір; світогляд школярів; виховувати почуття пошани до творчості О. Назарука, національну свідомість у школярів. 
Тип уроку: засвоєння нових знань
Обладнання: портрет О. Назарука, міні-виставка його художніх творів, ілюстрація «Роксоляна» невідомого художника; дидактичний матеріал (тестові завдання, картки)
ХІД УРОКУ
I. Організаційний момент
II. Актуалізація опорних знань. Бесіда за питаннями
– Яким чином історичні події, факти знайшли своє зображення у творах художньої літератури? Наведіть приклади.
– У чому полягає різниця між історичними фактами та художнім вимислом?
– Які джерела сприяли митцям слова для написання історичних творів?
– Із чим пов’язано висловлювання О. Довженка: «Без минулого немає майбутнього»?
– Що ви дізналися з історії про Османську імперію XVI ст.?
– Чи полюбляєте ви історичні твори? Відповідь вмотивуйте.
– Для чого письменники зверталися у своїх творах до минувшини?
III. Оголошення теми і мети уроку.
Мотивація навчальної діяльності
IV. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу
1. Вступне слово вчителя
Історія України захоплює кожного своїми подіями і напівказковими героями, народ напрочуд оригінальний, земля прекрасна. Українці мають усі підстави пишатися тим, що їхня Батьківщина не раз переживала дні сили і слави, мала справді легендарних героїв, мужньо переносила найважчі випробовування, коли гинули не сотні та тисячі, а мільйони її дочок і синів. І потім відроджувалась, виростала з пожарищ і руїн, виховувала нові покоління закоханих у рідну землю лицарів правди і волі. Ми можемо втішатися та гордитись, що Україна ніколи не поневолювала інші народи, а лише захищала себе від ласих на чуже добро близьких і далеких сусідів. Сьогодні ми розпочнемо знайомство з історичним твором О. Назарука «Роксоляна», у якому зображуються події XVI століття — розквіт Османської імперії за рахунок поневолення не тільки українців, а й багатьох держав світу.
2. Життєвий і творчий шлях Осипа Назарука (матеріал для вчителя)
ОСИП НАЗАРУК (31 серпня 1883 року — 31 березня 1940 року)
Осип народився 31 серпня 1883 року в родині бучацького (Тернопільщина) кушніра. За пропаганду соціалізму його відрахували з гімназії із забороною складали матуру в Галичині. Навчався на юридичному факультеті Львівського університету, був одним із керівників студентського руху в Галичі.
У студентські роки відбувається становлення О. Назарука як громадсько-політичного діяча. У 1902 році О. Назарук вступив на юридичний факультет до Віденського університету. Саме у Відні у 1904–1095 рр. він очолив товариство української студентської молоді «Січ». Навчаючись в університеті, письменник глибше ознайомився
із працями М. Драгоманова, І. Франка, М. Павлика та ін., популярними брошурами українських партій. І. Франко мав значний вплив на формування світогляду О. Назарука. Останній сам це підтвердив у брошурі «Про Івана Франка», у якій для молодих селян (членів української радикальної партії) вирішив розповісти детальніше про життєпис Каменяра.
Із 1905 до 1914 рр.— член управи Української радикальної партії і співредактор газети «Громадський голос». У роки першої світової війни О. Назарук брав активну участь у русі Українських січових стрільців (УСС), одночасно був співробітником «Вісника Союзу визволення України», а 1918 року, коли була проголошена ЗУНР, О. Назарук працював у складі УНР. Таким чином, письменник — безпосередній учасник усіх національно-визвольних змагань 20-х років. У липні — серпні 1923 року О. Назарук розірвав стосунки з урядом ЗУНР, який на той час уже перебрався до Берліна. Із 25 листопада 1923 року О. Назарук розпочав працювати на посаді редактора «Січових вістей». Редакторська праця давала йому можливість втілити свої політичні задуми, ідеї в діяльність Січових організацій. 1928 року О. Назарук — редактор «Нової зорі» й затримався на цій посаді до 1939 року. Як журналіст усе ще належно не поцінований.
Був він справжній homo politicus із нестримним потягом до філософії історії й талантом пера. Це демонструє навіть «Роксоляна» — єдиний широко відомий нині твір Назарука. «Нова зоря» — трибуна галицько-українських істориків тієї доби. Побачивши на вулицях Львова червоноармійців, письменник прийняв рішення перейти фронт і дістатися Варшави. Це йому вдалося — з незмінними нотатками на колінах. Ці записи водночас свідчать про нездорове серце О. Назарука. Він помер від інфаркту 31 березня1940 року в Кракові.
Чимало з того, що написав митець, залишилось у рукописах. Але і твори, які побачили світ, очікувала сумна доля. Після так званого «звільнення» в 1939 році книги О. Назарука були вилучені з бібліотек і зараховані до категорії націоналістичних. Ім’я письменника щезло з літератури. На даний час О. Назарук і його твори повертаються до читача.
Отже, О. Назарук виступив на суспільно-політичній арені України першої половини XX століття як активний, непересічний діяч, який прагнув здобути української державності. Незважаючи на те, що часто змінював свої світоглядні позиції навколо проблем суспільно-політичного життя, шляхів розв’язання українського питання, увійшов в історію України як знаний політик, фаховий журналіст і публіцист, здібний адвокат. Досі вагомим залишається внесок О. Назарука в розвиток української суспільно-політичної думки.
Письменник залишив нам у спадок історичні оповідання і повісті: «Проти орд Джінгісхана» (1921), «Князь Ярослав Осмомисл» (1920), «Роксоляна» (1930), яка була інсценізована на Українському радіо 1991 року; збірку «Суд Олекси Довбуша» та інші оповідання (1919), «Рік на Великій Україні» (1920), дорожні репортажі, публіцистичні статті та спогади «Слідами УСС» (1916).

3. Події історичної доби XVI століття
У другій половині XV століття турки підкорили Крим. Татари, які там жили, за підтримки турецького султана здійснювали спустошливі напади на українські, польські і російські землі. В Азії турки завоювали Месопотамію, Вірменію і західну частину
Грузії, захопили Сирію й Аравію з давнім містом арабів Меккою. В Африці турки завоювали Єгипет та узбережжя Північної Африки. Султан мав великий флот. При султані Сулеймані I турецькі загарбники проникли у глиб Центральної Європи, захопили більшу частину Угорщини, яка на 150 років потрапила під гноблення турків. У результаті турецьких завоювань утворилась Османська імперія — держава, до якої входило багато країн і народів. Володіння турок-османів розташовувалося в трьох частинах світу: Азії, Африці, Європі. Військові сили турок-османів набагато перевищували армії європейських країн. Владу султана підтримувало мусульманське духовенство. Воно запевнювало віруючих у тому, що султан — «тінь бога на землі».
«Сулейман Пишний (1520–1566) — султан, силі якого не було рівних у цілім тодішнім світі. Був твердого характеру, відважний, працьовитий, розумний і справедливий, раз даного слова вірно додержувався. Любив молитву (сам укладав побожні псальми), ловлі і війну. Це перший монарх нових часів, що з державної каси виплачував постійні платні вченим, поетам і артистам. Росту був високого, рухи мав поважні, вираз обличчя дивно лагідний. Не підлягав нікому, опріч своєї жінки Роксоляни, «невольниці з руської країни». Сулейман помер у глибокій старості, переживши всіх своїх ворогів й улюблену жінку Роксоляну, котру любив аж до її смерті»,— так писав О. Назарук про видатну історичну особу.

4. Робота над твором О. Назарука «Роксоляна»
4.1. Історія написання.
Письменник, якому боліла доля рідного народу, шукав відповідь на питання: чому історія України є найтрагічнішою. Він почав вивчати Біблію і став глибоко віруючою людиною, а власні висновки про причини трагедії українського народу виклав у повісті «Роксоляна».
«Роксоляна» — історична постать
О. Назарук зазначав: «Жила вона на переломі Середньовіччя й Нових часів, коли люди білої раси відкрили Новий Світ,…, друк, класичні книги й себе як індивідуальність, коли «рушили з основ землю й задержали сонце». В тім великім часі виступає на історичній арені Європи багато славних і діяльних жінок. Український народ переживав тоді якраз найглибший занепад. Державність його зруйнована була так, що затрималося навіть мало спогадів про неї в пам’яті українського народу. Він був тоді майже тільки безпросвітно темною масою, яка в тяжкій неволі коротала свій вік і не мала змоги видати з себе навіть славних мужів, не то славних жінок. Але немов на знак, які великі спосібності криються в народі нашої землі, видвигнула з нього Божа воля якраз в тім часі одну жінку як найбільшу жіночу постать світової історії тої епохи. Тою жінкою була Анастасія Лісовська, дочка нашого священика. Про сю наймогутнішу з тодішніх жінок, про радісну й веселу, повну енергії Настуню Лісовську, знану в історії під іменем Роксоляни й написана ся повість». В європейській історії жінки-правительки держав були явищем доволі поширеним. Це й королева Кастилії Ізабелла, королева Маргарита, яка створила Кальмарську унію, об’єднавши Данію, Норвегію, Швецію, герцеогиня Марія-Тереза, яка прихопила у свої володіння Силезію. У мусульманському ж світі серед жінок, яким вдалося керувати державою з-за лаштунків гарему, є й ім’я Хуррем-султан, тобто відомої нам Роксоляни. «Мужі стоять над жонами за те, що аллах дав перевагу одним над другими…»,— так зазначалося в сурі четвертого корану «Жінка». І ось наперекір цьому всьому Анастасія Лісовська, зовсім юна донька священика з Рогатина, потрапила до гарему турецького Сулеймана Пишного, стала його улюбленою дружиною і майже сорок років була фактичною правителькою безмежної Османської імперії.
Впродовж 1980-х років Україна переживала бум, пов’язаний з особою дружини найбільшого з усіх турецьких володарів Сулеймана Пишного. Її ім’я пропагував П. Загребельний, який, безумовно, знав про Назаруків роман. 1990-го репринтним способом видавництво «Каменяр» перевидало масовим тиражем й «Роксоляну» О. Назарука. Наслідком цього буму став сценарій фільму на підставах сюжету О. Назарука «Роксоляна», який досі залишається єдиним україномовним телевізійним серіалом.
4.2. Джерела, якими користувався О. Назарук під час написання свого твору:
– «Величезний і дуже докладний твір німецького ученого про Туреччину. Історики інформували мене, що, хоч тому творові вже сто літ, то він все ще належить до найлучших»;
– «Із белетристичних опрацювань теми відома історична повість «Роксоляна, или Анастасія Лисовская», печатана в «Подольских Епархиальных Ведомостях» з 1880 р. мала поета Старицької, печатана в Києві, й лібрето до опери Д. Січинського, печатане в Станіславові»;
– «…користав я ще з ріжних інших історій східних держав, з описів подорожників, з докладних мап Стамбула. А шлях, котрим татари гнали Роксоляну в ясир, відбув я в деякій частині возом в часі війни і приглядався, очевидно зміненій тепер природі тих околиць. Кромі того, мав я в часі війни нагоду докладно оглянути Рогатин, церковцю Св. Духа й околицю, бо недалеко відтам стояв довгий час кіш українських січових стрільців, у якім я працював при його пресовій кватирці. Народне передання про Роксоляну, писана
історія про неї й особисті вражіння з місць, на котрих вона перебувала, зложилися в моїм умі й уяві на сю працю»;
– «Розуміється, уживав я також повного перекладу Св. Письма мусульман — Корану й особливо цікавих турецьких приповідок, котрих назбирав значну кількість з різних творів»;
– «З українських праць користав я з великої історії професора М. Грушевського, зі студій про старий Львів д-ра І. Крип’якевича, з історії Туреччини Кримського».
– «Святоафонські легенди взяв я з російських творів про монастирі на Св. Афоні».
– «Повість сю писав в часі великої війни і революції, на Україні й на еміграції, у Львові, в Кам’янці на Поділлі, у Благодатній, чи Херсонщині, у Відні й Філадельфії в Америці, в рр. 1918–1926, у значних відступах бурхливого часу».
4.3. Присвячення твору.
Повість «Роксоляна» (1929 р.) О. Назарук присвятив українським дівчатам. У післямові до твору він писав: «Присвячую українським дівчатам всю працю про велику Україну, що блистіла умом і веселістю безоглядністю й милосердям, кров’ю і перлами. Присвячую на те, щоб вони навіть у найтяжчі хвилях свого народу не тратили бодрості духа і були підпорою своїх мужів, опанувавши якусь працю і полюбивши її… Я тільки стверджую сей правдивий факт, ілюстрований дивним життям великої султанни, котра своїм гріхом розпочала розвал могутньої світової держави».
4.4. Тема твору: достовірне зображення історичних подій XVI ст., відтворення поетичного образу Роксоляни, її тяжких переживань, викликаних спогадами про страждання України, рідний Рогатин, навалу татар.
4.5. Ідея: уславлення освіченості, талановитості, мудрості Роксоляни, її моральної вищості султанським оточенням; прагнення конкретними діями полегшити долю рідного краю.
4.6. Основна думка: повість — це історія боротьби нікому не знаної дівчини й жінки за свою особистість, за те, щоб уціліти, зберегти і вберегти себе, а тоді вознестися над оточенням, може, й над цілим світом. Роксоляна — героїня, яка віднаходить необхідні виміри і якості, що роблять її особистістю.
4.7. Жанр: історична повість.
4.8. Композиція. Твір складається з 18 частин, які поділяються на окремі розділи.
Кожна з частин має підзаголовок:
– «Страшне весілля»;
– «Ой битим шляхом килиїмським, ой диким полем ординським»;
– «В області татарських аулів»;
– «У Криму»;
– «В школі невольниць в страшнім городі Кафі»;
– «В невідому будучність»;
– «В Царгороді на Авретбазарі»;
– «Служниця в султанській палаті»;
– «І зачалася боротьба невольниці з паном трьох частей світу»;
– «В парку Ільдіз-Кіоску»;
– «Перша подорож на прощу Роксоляни»;
– «І два весілля, а одного мужа…»;
– «Уродини первородного сина Роксоляни»;
– «…А червона кровця на рученьках твоїх…»;
– «Султанка Місафір»;
– «Бог всемогучий»;
– «Джігад»;
– «Гаддж Роксоляни».
Експозиція: юнацькі роки Насті Лісовської, весілля, яке не відбулося.
Зав’язка: полонення героїні татарами і продаж її до султанського гарему;
Кульмінація: Роксоляна — улюблена дружина Сулеймана; народження дитини для султана «невольницею з руської країни».
Розв’язка: підсумки другого Гадджу султанки Роксоляни.
4.9. Сюжет.
Під час нападу татар (влітку, 1518 р.) на прикарпатському селі Рогатин була захоплена і продана в султанський гарем Настя, дочка місцевого священика Лісовського. Незабаром із наложниці-рабині вона стала улюбленою дружиною Сулеймана I Пишного — одного з наймогутніших представників грізної Османської імперії.
Дівчина, як свідчать сучасники, була невеличка на зріст, граціозна, з ніжними лініями тіла і одухотвореним поглядом променистих карих очей. Полонила ж вона Сулеймана непересічним розумом, духовним багатством, незалежним характером української дівчини, вмінням дати добру і мудру пораду. Султан розпустив свій гарем і не хотів нікого знати, окрім своєї Гуррем (чарівна). Він надав Насті титул великої султанші Стамбула. Наша співвітчизниця стала високоосвіченою жінкою, читала і писал багатьма мовами Європи і Сходу, любила творчість поета-єретика Назімі з його гуманістичною закоханістю в людину та принади життя. Її власні вірші позначені рисами ренесансного стилю, плетіння словес ренесансної європейської поезії. Роксоляна уявляла світ значною мірою як мусульманка, про це свідчать її листи, вірші. Проте, Настя не забувала і свій рідний край. Сулейман дав слово не грабувати Україну і 41 рік войовнича Порта не чинила нападів.
4.10. Проблематика твору:
– любов і ненависть;
– керівник та народ;
– підступність і зрада;
– воля та поневолення;
– єдність людини з рідним краєм;
– влив релігії на людину;
– мораль і бездуховність;
– жага до збагачення.
4.11. Опрацювання ідейного змісту 1–5 частин повісті. Бесіда за питаннями.
I частина. «Страшне весілля»
– Куди і з якою метою їхали весільні гості? («…Старий Дропан, львівський купець, їхав із сім’єю в Рогатин женити свого одинака Стефана з дочкою о. Луки Лісовського — пароха при церкві Св. Духа, на передмістю Рогатина…»)
– Чим пояснити радість, гарний настрій Стефана Дропана? («…Вже від двох літ любився в Настуні Лісовській», «не пам’ятався з весільної радості. Він більшу часть дороги йшов попри вози, хоч з нього сміялися, що й так скорше не буде на місці…»)
– Через що старий Дропан не виявляв великого бажання дати згоду на одруження сина з попадянкою? («Мав для нього на приміті багату дочку свого спільника в торгівлі. А й сім’я Настуні, яка належала до старих священичих родів, дивилась нерадо на її подружжя з сином «крамаря». Подобалося його багатство. Відпихало те, що він «крамар». Але, кінець кінців, якось погодилися…»)
– Чому батько Насті Лісовської недозволяв своїй доньці брати шлюб зі Стефаном? («Бо між церквою Св. Юра й сім’єю Дропанів провадився довгий судовий спір за якийсь ґрунт, і о. Іван недобре думав про старого Дропана. Та й тепер виїхав скорше зі Львова, щоб не
їхати разом із «безбожним крамарем», котрий провадив судові спори з домом Божим. І, крім того, урядив ще одну демонстрацію,— він хотів бути на вінчанні своєї братаниці. Але не хотів, щоб старий Дропан міг чванитися, що він, о. Іван, приїхав нарочно на те весілля! Для того вишукав собі якісь церковні діла у львівського владики до Кам’янця на Поділлі, щоб тільки буцімто по дорозі бути на весіллю братаниці. Це розголосив іще у Львові….»)
– Про що скаржився о. Іван ігуменові Теодозію? («Нашу святу церкву дорешти розорили й одоліли латинські гієрархи та й панують над нею. А інші крамарі ще й собі шарпають її… Але щораз більше важко стає дихати. Гордість, лакійство, нечистому, обжирство й п’янство — всі без винятку гріхи головні бачимо у чужих. А мимо того панують вони над нашою церквою. І Господь не виводить її з чужого ярма!»)
– Який гріх, на погляд Теодезія, вважався особливим? («Це лінивства. Із-за нього ми так покутуємо. Бував я в світі між чужими людьми, бував у Єрусалимі, і в Антіохії, й на Святій горі Афонській. Але ніде не бачив, щоб інші люди так мало прикладалися до книг, як наші. І тому вони не уміють боронити своєї церкви перед нападами ворогів!»)
– Про які складні часи розповів о. Лука ігуменові? («Церковні землі загарбали старости й ксєндзи. Татарські напади дихати не дають. І ніхто ними не журиться! Якось сього року ще не було їх тут. Але слухи про них уже йдуть. Селянин зубожів і раз у раз дальше убожіє. Міщанство теж, бо шляхта бере торгівлю в свої руки, хоч кричить, що це їй не до гонору. А наших священиків вже тут і там навіть на панщину гонять!»)
– Яке незадоволення весіллям висловив батько Анастасії? («А що коштує весілля! Навіть така дурна щука коштує 2 гроші, короп ще більше, гарнець вина 40 грошей, фунт шафрану 70, камінь цукру 150, а камінь перцю 300! А де байберка, а брокаті кафтани, а кіндяк, а чинкатори? Бо й я та й моя жінка мусимо якось завтра виглядати бодай попри людей! …Кажуть, що віддаю дочку за багача. Але голої її не можу віддати. А кілько мене коштує це весілля? Оден лікоть атласу 20 грошей, а фаландашу 35, і в що її одягати? І за що?»)
– Чим латинство сильніше за православ’я? («…До боротьби з латинством не маємо той зброї, котру має воно!»)
– Яку долю Насті пророчив Теодезій? («Але чи не більше богоугодне діло зробила б вона, якби так пішла в монахині? Ой, придалася б та дитина нашій гоненій церкві. Бо має великий розум. Та ви даєте її тому, котрого не любите! Мало маємо ми монахинь зі священичих родів наших та з панських!»)
– Як ляхи ставляться до того, коли з їх роду в монастир піде панна? («А у ляхів навіть магнати за честь собі мають, коли з їх роду в монастир піде панна. Ось чим вони нас побивають! І тому народ їх так шанує, їх костел, бо пошану від верхів до костела бачить…»)
– За що о. Теодозій критикує свій народ? («А ми до слабостей мірських, як мухи до патоки, липнемо. Та й така нас і доля в тих слабостях жде! В гіркість обертається слабість мірська. Порохнявіє сила наша, і миршавіє наш нарід, поратунку нізвідки!»)
– Про яку неприємну правду висловив о. Теодозій господареві дому? («Давав той народ наш на церкві нашу, дає і буде давати! Але рідко це трафиться, щоб було кому правити тим, що він дає! І народ се бачить, бо що зовсім не осліп. Та й не тільки наш народ бачить, але й сусіди бачать се. Та й беруть, що хочуть. Бо як не брати? Звалювати всю вину на ворогів — се пуста пісенька. Бо правдою єсть, що і вони були б у нашій церкві, якби не ми самі та інакше дбали за неї. Ось де правда! І не минути нам Божої кари за те, що правду закриваємо! Ніхто не мине тої кари. Прийде, бо ми її взиваємо не віднині!»)
– Про що розповіла Настуся Стефанові, зустрівшись із ним у колі своїх подруг? («Ірина замовила ворожку циганку, щоб перед тим вінчанням би ворожила їх будучність!»)
– Про яке «здирство» в дорозі пожалівся старий Дропан? («Господи як же здирали нас по дорозі! Всього десять миль уїхали ми, а платили і мостове, і гребельне, і перевозове, і пашне, і ярмарочне, і торгове, і помірне, і штукове, і від повних возів, і від порожних, і на обидві руки, і на одну! Драга й лупежерство такі, що й під турком не гірше!»)
– У чому була велика обізнаність о. Луки? («Отець Лука вийшов до коней не тільки як хазяїн, але й як знавець. В гарного коня любив вдивлятися як в образ. А розумівся на конях так, що тільки оком кинув, і вже знав їм вартість і ціну…»)
– Хто і чому висловив незадоволення щодо ворожіння циганки перед весіллям? («Якась тітка Настуні гаряче противилась тому, кажучи, що перед самим весіллям не годиться…»)
– Що наворожила циганка дівчині перед весіллям? («Твій чоловік багатий, ах, як багий. Дуже багатий!.. В перлах і фарадах ходити будеш… І адамашками під ногами будеш, а горючий камінь у волоссю твоїм, а біленькі шовки на ніженьках твоїх, а червона кровця на рученьках твоїх… Ладан і кубеба ніжках твоїх… А їсти будеш дорогий цинамон, а пити будеш солодкі сорбети… А мати будеш двох синів, як Єва… і два весілля, а одного мужа!… Далека дорога без мостів, без шляхів… По чорнобиллю…»)
– Як Стефан сприйняв ворожіння циганки? («…Весь час журився тим, відкіль він возьме аж таких багатств…»)
– Яку думку висловила тітка Катерина, коли циганка зникла за ворітьмі? («То, діти, все так ворожить дівчатам перед вінчанням, що буде багата, дуже багата, що поїде в дорогу, далеку дорогу, що матиме синів, що буде їй і весело, і сумно, от як у життю буває…»)
– Що відчувала Настя, перебуваючи вночі перед весіллям на самоті? («А мало се бути остання ніч Настуні в її ріднім домі і — одна з останніх на рідній землі. Вона немов прочувала се. І якось докладно оглядала свою скромну, дівочу кімнатку, одиноке вікно котрої виходило на луг над Липою. Переглянула ще раз свій шлюбний одяг і свої речі, які мала забрати до Львова…»)
– Якими книгами захоплювалася героїня? («Повесть о Китоврасе» і «Повість дивна о царі Соломоні»)
– Із приводу чого виникла метушня перед початком вінчання молодих? («Вони тільки почули оподалік крики. Уривані, пролазливі крики. Всі занепокоїлись й заметушилися. Втім скричав хтось: — Татаре йдуть… Весілля вмить розлетілося серед страшного переполоху…»)
– Що свідчить про вседозволеність і жорстокість татар? («Багато весільних гостей було вже в їх руках — на арканах. На оболоню за садом теж видно було татар, що уганялися за поодинокими людьми то на конях, то пішки… Тут і там блимала пожежа. То татари підпалювали доми передмість Рогатина…»)
II частина.
«Ой диким шляхом килиїмським, Ой диким полем ординським…»
– Опишіть зовнішність татар, застосовуючи текст твору. («…постаті з чорними, скісними очима, малими вусиками й вистаючими кістками облич, в острих шапках, з луками за плечима, в чорних кожухах, вивернутих вовною наверх…»)
– Які враження охопили Настю, коли вона побачила татар? («…стиснув такий великий страх, що переходив аж у розпач. Якийсь дивний півсвідомий жах і неприємність розливалася по всім її тілі і по очах, стискали гортанну, тамували віддих…»)
– Чому під час полону Настя хвилювалася? Що свідчило про небайдуже ставлення героїні до своїх батьків, перебуваючи в ув’язненні? («Рівночасно думала над тим, що сталося з її батьком і матір’ю, з її подругами, з її весіллям… Мала враження, що воно розбилося, як скло, щезло, як сон…»)
– Що свідчить про жорстокість татар? («Татари ходили поміж полоненими, порядкували їх, б’ючи тут і там батогами. Стони і крики наповняли воздух…»)
– У чому виявлялася жорстокість татар до полоненого люду? («В корчах чути було крики дівчат і жінок, над котрими знущалися дикуни. Уже тут зрозуміла Настя проклін, який часом чула на базарі при сварці перекупок: «…а брала б ти слюд на Дикім ординськім!..», «…їй поки що не грозило таке знущання, бо татарські ватажки звернули вже на неї увагу як на ціннішу добичу й лишили її поки що в спокою…»)
– Яким був полон для мешканців Рогатина? («Полонені мужчини йшли пов’язані, а жінки тільки під сильною сторожею. Хорих з переляку жінок, які не могли йти, повкидали в чорні, обозні мажі і везли. Хорих мужчин убивали на місці. Для того кожний навіть останками сил старався йти, поки міг…»)
– Як татари охарактеризували Настю? («Настуня мала між усіма товаришками недолі найспокійніше обличчя. Додумалася, що се надовго їй поваги навіть в очах дикої сторожі, яка показуючи на неї ремінними нагаями, повторяла часто слово: «Хуррем!.»… значить: або спокійна, або безжурна, або весела…»)
– Що змусили татари робити українських полонянок під час перепочинку? («Виймали з возів награбовану муку й мішали її з кінською кров’ю, як на ковбасу, та кидали валки з тої мішанини в кипучу воду. Показували бранкам, як се робиться, і кільканадцять з них заставили до роботи…»)
– Чим було зумовлене ослаблення Насті під час походу? («…Під вечір упала — на степах Пантелики. Мовби змовилися з нею, майже рівночасно попадали на шляху й деякі інші бранки. Жара на степу була ще велика…»)
– Як татари покарали героїню за її непритомність? («Напівпритомна Настя чула, як дали їй кілька порядних батогів, як її підняли й поклали в якийсь віз на тверді дошки… Батоги з сирівця, з ґудзиками, були дуже болючі…»)
– Із приводу чого пожалкувала Настя, згадавши материні докори? («І як мати її клячала перед образом Розп’ятого й офірувала одиначку свою на монахиню, коли виздоровіє. Щойно тепер пригадала собі, як опісля коли вже Стефан старався о її руку, мати противилася тому… Тепер уже знала, що якби була послухала материнської волі, не була б пішла страшним шляхом ординським». «Якби була послухала матері, була б тепер спокійно йти між дику татарську орду зі спущенимми вниз очима, зі збаганком у руці. А баші й аги татарські були й із забобонним страхом вступилися з дороги перед «нареченою таємничого Бога джаврів, що помер на Хресті…»)
– Як татари називали монахинь? («Бо навіть дикі татари поважали монахинь і з пошаною вступалися їм з дороги, називаючи їх «дівчатами дивного Пророка джаврів, що помер на Хресті…»)
– Чому шлях, яким рухалися полонені, називається Чорним? («…З різних причин. Ходило ним чорне нещастя, убивство, грабіж і чорна смерть — чума. Йшли ним століттями чорні від бруду орди монгольські й почорніли від нужди бранці-невільники. І земля тут з природи чорна, а татарські коні, стоптавши траву, значать на ній чорне пасмо переходу…»)
– Яким був битий шлях для полонених? («Онде йшла вони — татарські бранці — оточені татарського сторожею. Помарніли, почорнілі, ледве на ногах держалися. Здавалося…, що вони не видержать довше сей подорожі в безмірній одноманітності степу, виссаного жарким сонцем з останніх соків — як серце її було виссане з надії…»)
– Чому хрестик для Насті був великою цінністю? («Як же дорогий він був тепер для неї! Не тільки як пам’ятка від матері, але й як пам’ятка з тої країни, яку покидала — може, назавше. Перший раз у життю відчула дійсну близькість того, хто помер на хресті, замучений…»)
– Що, на думку героїні, символізував хрест? («Терпіння наближало її до нього… Тому хрестові служив її батько. Іменем того хреста боролися на степах наші козаки з татарами. Якась неозначена надія на поміч, несвободу почала прозябати в її думках…»)
– Які відчуття пройняли Настю-полонянку, коли вона згадала про козаків? («Козаки! Козаки!» — закричало щось в її душі… Якась безмежна глибока прихильність і любов до них засвітилась в нутрі її душі…»)
– Що наснилося матері Насті про свою дочку? Чи був він віщим? («Снилося матері, що її Настя, дочка-одиначка, йде Чорним Шляхом килиїмським і диким полем ординським… Йде в своїй легкій шлюбній, білій сукні… зелений віночок згубила десь в степу… Йде, попри дикі коні-бакемати, йде під батогами диких татар… Йде серед спеки степом бездоріжнім… а піт солений заливає їй очі, ллється в уста… А червона кровця з ніжок спливає, на тверде коріння, на степове сон-зілля краплями накрапає…»)
– Яким чином поводилися татари під час небезпеки? («Татарські коменданти раз у раз збиралися на наради, перечилися між собою, висилали гонців. Вечером не розпалено огнищ, хоч були вже далеко в степах. Очевидно, татарам грозила якась небезпека…»)
– У чому виявилась жорстокість татар відносно козаків? («Але увагу її відвернув прикрий крик. То основна частина татарської сторожі добивала ранених козаків і деяких полонених, перед тим виколюючи їм очі й знущаючись над ними в страшний спосіб…»)
– Застосовуючи текст твору, опишіть зовнішність татар. Про що він свідчить? («…Присадкуватими, з товстими черевами, широкими плечима, короткими шиями й великими головами, з узькими, чорними очима, короткими носами, малими ротами та з волоссям, чорним, як смола, і грубим, як конячі гриви…»)
– Яких знущань зазнала Настя, перебуваючи у татарському полоні? («…Мусіла також іти що другий день на мотузі попри чорні мажі татарські і мусіла часом бігти попри дикі коні на ременях, під ляскіт батогів і під регіт ординців». «Без словечка скарги бігла попри коні ординські. А терпіння, яких зазнавала і які спокійно зносила, надавали її вже перед тим гарному личку якогось ще більшого вдохновення…»)
– За яких умов монастир Трингітаріїв пообіцяв допомогти Стефанові визволити кохану з полону? («Там якийсь польський монах з побожним виглядом заявив йому, що коли прийме польську віру, одержить допомогу при викупі своєї судженої. Але коли почув від Стежанового товариша, що батько сего молодця називається Дропан,— відразу зм’як і почав обчисляти кошти викупу. Бо Дропан був знаний…»)
III частина «В області татарських аулів»
– Що зазначив О. Назарук у творі про татарську владу? («В Криму в тим часі сиділа татарська влада. Сиділа як брудна, їдка пляма на дорогоціннім поломанім, запорошенім клейноді. А ту брудну пляму шарпали звідусіль то внутрішні міжусобиці, то нагайці, то козаки, то безіменні ватаги всякої збиранини, яка по добичу заганялася аж за Перекоп у сам Крим…»)
– Яку цікаву легенду розповіла бабуся Настусі? («На морю не такі риби, як у нас. А великі-великі! Вийде така риба, підпливе до берега та й усе собі співає. Ніхто не може її підслухати, бо вона все втікає. Але був такий оден, що конче хотів підслухати. Сховався за корч. А риба не бачила, підплила та й своє… А той усе собі пише з кожної співанки одно слово, аби не забути. Прийшов другий раз та вже більше засяг. Пустив потому між людей, і з того співанки тепер…»)
– Для чого до табору полонених у містечку Ор почали з’являтися купці?
IV частина. «У Криму»
– Чому купець Ібрагім був у захваті від придбання «живого товару» — Насті? («Ти подивися тільки! Вона така гарна, що я раджу якнайскоріше вивезти її з Бахчисараю до Кафи!»)
– Яким чином Ібрагім намагався збагатитися за рахунок Насті? («Бо я сподіюся вкрутити бодай на служницю до гарему, може, навіть, якогось дефтердара: се лучше для нас, ніж до баші. Хто знає, як вона нам може стати у пригоді…») Як це характеризує купця?
– Які враження охопили Настю від побаченої кримської природи; гори Чатир-Даг?
– Що згадала героїня у дорозі, йдучи до «великої торговиці невольницями»?
– Куди було привезено Настуню купцями?
– Яких змін у зовнішності зазнала героїня у Кафі?
– Про що свідчить думка Насті під час її продажу: «…господар кімнати оглядає її зовсім таким самими очима, як її батько коня, який йому сподобався»?
– Як поводилася Настя, потрапивши до великої кімнати з невільницями? («Були між ними і бранки з української землі. Настуся зараз присусідилась до них. Побачивши своїх, повеселішала й оповідала майже радісно. Тут відчула близькість людей, уроджених на однім шматку землі, де сонце так само світить…»)
– Про що розмовляли між собою невольниці?
– Яким чином розподіляли дівчат у неволі? («…На різні роди. Одних, простих і негарних, призначають до тяжких робіт і до праці вдома. Інших беруть до шкіл…»)
– Через що… приховували кращих бранок? («Бо сподіваються або тим більше окупу від родичів, чим довше вони тужитимуть, але великої ціни від чужих, яким раз у раз показують нас, вивчивши наперед, чого їм треба…»)
– Чому вчили бранок у школі? («Вчать їсти, танцювати їх танці й інакше поводитися супроти старих, а інакше супроти молодих. Як приїде молодий, що хоче купити дівчину, то вона має заховуватися дуже несміло, спускати очі вниз, закривати їх стидливо руками
і так заінтересувати його… Старого зовсім інакше. Йому має дивитися просто в очі, робити до нього гаряче, огнисте око й очима немов прирікати йому розкіш, аби купив…»)
– Що розповіла Ванда Насті про причину свого побиття?
– Про що свідчив дзвін коло Тримітарської церкви для полоненої Насті? («Той голос мав для неї бути знаком, що буде ще свобідна, на волі, вдома, в ріднім краю. Ті два поняття: рідний край і свобода — лучилися в її думках і мріях нерозривно…»)
– Як Настя сприйняла звістку про те, що вона буде відбувати школу невольниць? («Настуня була дуже цікава побачити ту школу невольниць…»)
V частина. «В школі невольниць страшнім городі Кафі»
– Чого прагнула досягти героїня, навчаючись у школі? («…В сій школі може бути побудована підвалина її дальшої долі — доброї, чи злої. Чи до утечі, чи до дальшого життя тут — усе треба пізнати тутешнє життя і те, чого воно вимагає. Розуміла се так ясно, як Отче наш, котрий раз у раз повторяла…»)
– Яке покарання застосовувалося до тих невольників, що намагалися втекти? («…На вулиці вився в ланцюгах і болях нагий невольник з тавром на обличчі, вистогнуючи тільки два словечка в нашій мові: «О Боже!.. О Господи!..» Кості в руках і ногах мав потовчені, й обломки їх виставали крізь пороздирану шкіру. Якраз спускали на нього великих, нарочно голоджених собак, щоби рвали ту жертву… При нім стояла сторожа, щоб його з милосердя не дорізали християни, бо він мав сконати з голоду і спраги та упливу крові, рваний собаками двічі на день. Були се звичайні способи, уживані мусульманами проти невольників, котрі уперто втікали. А вживано їх публічно на те, щоб інших відстрашити від утечі…»)
– Як учитель Абдуллаг вперше сприйняв Настю — нову ученицю? (По його обличчю перебігло щось ніби увага, ніби задоволення: може, подумав, що то він як мужчина зробив таке вражіння на гарній невольниці…»)
– Яке враження справив Річчі на Настю? («Худий, жилавий мужчина, з якимсь дивним огнем в очах. Мав панські, аристократичні манери…»)
– Що свідчить про допитливість героїні під час навчання?
– Чому вчила керівниця, яка переодягала Настю? («…Залицятися, сідати на коліна, ніжно і гаряче цілувати, плавно ходити по кімнаті, одягати і роздівати мужчин (одяж стояли на дерев’яних моделях), обіймати, робити їм гарні завої й турбани…»)
– Як героїня охарактеризувала Абдуллага? («У Абдуллага не було іншого Бога, крім Аллага, не було іншої влади, крім султан, не було іншого світу, крім мусульманського…»)
– Що розповів турецький учитель на уроках про султана? («…Про велич султанської влади, про красу столиці і палат падишаха, про його сади цвітучі, про пишні одяги його двору, про силу його війська, про далекі країни, які підлягають його владі, про їх багатства і красу, про всю величність Сходу…»)
– На що звернув увагу Річчі, навчаючи дівчат? («…Підчеркував вагу і значимість людської думки, підприємчивості і праці…»)
– Що захоплювало Настю від навчання Річчі? («З перенятттям слухала його оповідань про чудові будівлі італійські, про царицю моря — Венецію на 122 островах, про золоту книгу її родів, про її Велику Раду, про могутність Дожі, про слов’янські тюрми в підземеллях, про високі школи у Флоренції, про Ватикан у Римі та про всі дива епохи Відродження», «…що на Заході й жінки займаються всім тим, що й мужчини: і торгівлею, й наукою, і навіть державними справами!»)
– Яких змін зазнав розум Насті, в результаті навчання у школі? («Виглядало їй, немов той її внутрішній огород поділився на три різні грядки з ріжними квітами. Перша грядка була та, котру засадили в її душу ще вдома. Вона була їй наймиліша, мов васильок, пахуча, хоч найменш зрозуміла. Друга грядка була та, яку засаджував в ній турецький учитель Абдуллаг. Вона не любила його науки. А третя грядка була та, яку засаджував в ній італійський учитель Річчі. Інстинктом відчувала, що він гірший від турка. Але наука його так її потягла своїм солодким блиском…»)
– Як героїня сприйняла зміни своїх поглядів під впливом Заходу і Сходу? («…Стояв тодішній Захід ренесансу, заражений уже безвірством і злочином,— чужий Схід, повний жорстокостей, але сильніший вірою в Бога на небі, котрий вибрав той Схід на кару для землі…»)
– Що зазначає автор твору про те, як Настя сприймала науку Річчі? («…втягувала в свої думки його науки, як втягує квітка росу в ніжні листочки. І дозрівала на очах, як черешня…»)
V. Закріплення вивченого матеріалу
1. Проведення тестового опитування
I частина
1. Події на початку твору відбуваються влітку Ходіллі у:
а) 1438 році; б) 1683 році; в) 1386 році; г) 1518 році.
2. Яким шляхом їхали весільні гості?
а) Львів — Рогатин; б) Рогатин — Чернівці; в) Ужгород — Львів; г) Івано-Франківськ — Рогатин.
3. Прислів’я, яке використав старий Дропан, звертаючись до сина під час подорожі:
а) «При добрій годині всі друзі й побратими»; б) «Не спішися, бо й так не знати ранком, що буде вечером»;в) «Хто гостю радий, той і собаку нагодує»; г) «Хоч з перцем, та з щирим серцем»,
4. Художній засіб, який використав автор твору у фразі: «А в його серці цвіла й пахла любов»?
а) Порівняння; б) метафору; в) епітет; г) гіперболу.
5. Батько Стефана Дропана був:
а) крамарем; б) гончарем; в) вчителем; г) чиновником-канцеляристом.
6. Гріх, на думку ігумена Теодозія, є «головним»:
а) хитрість; б) підступність; в) хвалькуватість; г) лінь.
7. Ігумен Теодозій вважав, що краще було б, якщо Настя:
а) працювала вчителькою; б) стала монахинею; в) писала книги про святих; г) розпочала акторську діяльність.
8. Кого вирішила запросити на весілля Ірина?
а) Козаків; б) співаків із церковного хору; в) циганку-ворожку; г) танцюристів.
9. Кому з героїв належить фраза: «Хто йде на весілля, той не торгує»?
а) Старому Дропану; б) Стефану; в) о. Луці; г) о. Теодозію.
10. У якій справі «розумівся о. Лука»?
а) Веденні сільського господарства; б) живописній; в) написанні книг; г) догляді за конями.
11. Після весілля Настя мала виїхати до:
а) Києва; б) Тернополя; в) Ужгорода; г) Львова.
12. Татари напали на Рогатин, коли:
а) о. Лука спілкувався з ігуменом Теодозієм у нього вдома; б) циганка танцювала у дворі Лісовських; в) весільне застілля щойно розпочалося; г) перед початком вінчання молодих.
II частина
13. Анастасія татар називала:
а) півдикунами; б) чудовиськами з палаючими вузькими очима; в) дияволами; г) людьми з неординарною поведінкою.
14. Після нападу ворога весілля героїні:
а) згоріло наче папір; б) розбилося, як скло; в) розлетілося, мов пір’я; г) розсипалося, наче старе ганчір’я.
15. Над полоненою Настею татари не знущалися, бо:а) та могла захистити себе; б) була непомітною серед інших дівчат;в) вважалася цінною здобиччю; г) на цьому наполягав старший серед війська.
16. Слово «Хуррем» для героїні твору означало:
а) красива або неймовірна; б) приваблива чи добра; в) чаруюча чи прекрасна; г) безжурна або весела.
17. Через що Настю було бито татарськими батогами?
а) Небажання підкорятися татарам; б) спробу втекти; в) свою непримиренність; г)
відмову їсти конятину.
18. Родом героїня була з:
а) Полині; б) Поділля; в) Полісся; г) Галичини.
19. Перебуваючи на татарському возі серед накиданих речей, Настя згадала:
а) свого коханого Стефана; б) танці дівчат увечері; в) пророцтво; г) суворе обличчя батька перед весіллям.
20. Для героїні цінністю у полоні був:
а) хрестик від матері; б) золотий медальйон — подарунок Стефана; в) браслет, даровий батьком на щастя; г) маленький годинник.
21. Козаки, коли здійснили напад на татар, визволяючи полонених, кричали: «Ріж, бий…»:
а) злодюг; б) бусурменів; в) катюг; г) підступних виродків.
22. Циганка наворожила Насті, що у неї буде:
а) нещасне життя із Стефаном; б) тяжка хвороба; в) два весілля і один чоловік; г) п’ятеро дітей.
23. Хто розповідав героїні твору про татар?
а) Подруга Ірина; б) коханий Стефан; в) батьки; г) бабуся
24. Вперше Настя зустрілася зі Стефаном у:
а) Львові; б) татарському полої; в) о. Теодозія; г) родичів батька.
Примітка. Кожна правильна відповідь оцінюється в 0,5 бала.
2. Робота на картках
Картка № 1
1. Що мав на увазі О. Назарук, зазначаючи про молодого Дропана: «Йому тепер цвіте папороть»? Як це характеризує героя?
2. Поміркуйте, у зв’язку з чим Настю Лісовську хвилювало питання: «Чому діти тої землі, з котрої вийшли, йшли у неволю хоч вони ростом і силою більші від татар»? Щоб ви їй відповіли на це?
3. Перебуваючи у татарському полоні, цікавим для Насті було:
а) безліч аулів; б) спостерігати за вільними птахами; в) побачити Чорне море; г) споживати страви.
Картка № 2
1. Через що життя для Стефана Дропана було «одною смугою світла, запалу й музики», коли він вперше побачив Настю Лісовську?
Яка гармонія, на ваш погляд, панувала в його душі?
2. Що вам відомо про весілля як обряд? За яких умов воно проводилося в героїв твору?
3. Про яку легенду розповіла бабуся Насті?
а) Про жорстокого орла; б) співучу рибу; в) дві гори; г) виникнення моря.
Картка № 3
1. Що, на ваш погляд, відчула Настя, зрозумівши перешкоду своєму весіллю після нападу татар? Оцініть ситуацію, у яку потрапила героїня.
2. Доведіть на прикладі долі Насті Лісовської, що рабство — це неволя, яка позбавляє людину свободи. Наведіть переконливі аргументи з твору.
3. Кафа, куди збиралися відвезти Настю, на теперішній час — це місто:
а) Ялта; б) Одеса; в) Євпаторія; г) Феодосія.
VI. Підсумок уроку
VII. Оголошення результатів навчальної діяльності
VIII. Домашнє завдання
Знати зміст і скласти питання з VI до X твору О. Назарука «Роксоляна».