Українська барокова література виникла на рубежі XVI–XVII століть. Вона була першою західноєвропейською за походженням літературною течією в Україні. Видатними представниками цієї течії були поет Іван Величковський, видатний публіцист Феофан Прокопович, полеміст Іван Вишенський, майстер «фігурного вірша» Симеон Полоцький, також Дмитро Туптало, Касіян Сакович та видатний культурний і громадський діяч Петро Могила. Для поезії Григорія Сковороди також характерний бароковий стиль.

В літературі бароко дуже цінувалася контрастність, інакомовність, символічність та написаного. Потрібно було вразити читача, здивувати його «поєднанням того, що не поєднується».

Бароко в Україні поширювалося завдяки викладачам та вихованцям Київської братської колегії, де знаходився осередок цієї течії (пізніше колегія названа Києво-Могилянською академією в честь її протектора Петра Могили).

Найвідомішими жанрами української барокової поезії була духовна пісня. Цікавими творами українського бароко були «віршові іграшки». Це були експериментальні твори, де головну роль відігравала форма вірша. Поширені були, наприклад, акростихи та мезостихи. В останньому випадку певні слова складалися з літер, що знаходилися посередині вірша. В акростиху початкові літери кожного рядка утворювали ім’я автора.

Популярні були фігурні вірши, що друкувалися у формі пасхального яйця, хреста та іншого, алфавітні вірші, слова яких починалися з літер алфавіту. Іван Величковський створював вірші, рядки яких читаються однаково як справа наліво, так і зліва направо («Анна пита мя я мати панна). Більшість українських потів бароко писали силабічним віршем і саме вони розповсюдили його в українській літературі, і навіть, завдяки Феофану Прокоповичу, передали його в користування російській літературі.

Українську барокову прозу представляли оповідання і повісті як світського, так і релігійного змісту, наприклад, твори Петра Могили християнської тематики. Набув розквіту й український бароковий театр – оскільки осередок бароко в Україні знаходився у вищий школі, то розквіту набула шкільна драма. Поширюються великодні й різдвяні драми, п’єси мораліте, п’єси на античні сюжети. У XVIII столітті з’являються світські драматичні твори на історичні сюжети (наприклад, «Володимир» Ф. Прокоповича).