Бароко – це напрям у мистецтві та літературі у 17-18 століттях, який прийшов на зміну Відродженню. Слово «Бароко» перекладається як «перлина неправильної форми». Назва була дана цьому напрямові невипадково. Основними рисами бароко були асиметрія, тяжіння до контрастів, до пишної, ускладненої форми, парадності.

Бароко поєднало в собі мистецтво готики та Відродження. Як і мистецтво Відродження, воно було гуманістичним по суті. Але, на відміну від Відродження, митці епохи бароко сприймали світ трагічно, песимістично, розчаровано. Бароко – це мистецтво світу, «залишеного Богом».

Риси бароко в архітектурі та живопису: пишний, екстравагантний орнамент, парадність, сильні контрасти об’ємів, барвистість та динамічність живописних сюжетів, декоративна театральність. (Караваджо, Рубенс, Растреллі). Характерне звернення до релігійних сюжетів, гіперболізоване зображення мук святих або чудес.

Риси бароко в музиці: поліфонічний стиль, поява опери (Бах, Вівальді).

Риси бароко в літературі: поєднання релігійних та світських мотивів, християнських та язичницьких образів.
– складні метафори, символи, пишний риторичний стиль, патетика.
– ускладнена, вишукана та вигадлива форма літературного твору, наприклад, графічні вірші, рядки яких утворювали малюнки (вірші-«хрести», вірші-емблеми, наприклад)
– відчуття дисгармонії світу. Почуття життя як швидкоплинного, де панує один лише фатум, а людини – як мізерної, покинутої піщинки у Всесвіті.
– реальний світ нагадує сон, тому твори сповнені алегоричних образів.
– перше вдале поєднання трагічного з комічним, піднесеного з вульгарним.
– розвиток стійких малих форм віршів (мадригал, сонет), побутових, сатиричних романів.

Інші цінності бароко: витонченість, етикет, чемність, аристократичність. Бароко прагнуло облагородити природу та людину на засадах розуму.

Представниками бароко в Україні були Лазар Баранович, Іван Величковський, Григорій Сковорода, Мелетій Смотрицький, Феофан Прокопович та інші.