Бароко – це напрям у літературі та мистецтві в 17-18 століттях, який прийшов на зміну Відродженню. Слово «бароко» перекладається як «перлина неправильної форми». Таку назву дано невипадково. Основними рисами бароко стали асиметрія, тяжіння до контрастів, до пишної, ускладненій форми, парадності.

Бароко поєднало в собі мистецтво готики і Відродження. Як і мистецтво Відродження, воно було гуманістичним за своєю суттю. Але, на відміну від Відродження, художники епохи бароко сприймали світ трагічно, песимістично, розчаровано. Згідно влучного вислову, бароко – це мистецтво світу, «залишеного Богом». «Бог покинув цей світ напризволяще» – таке відчуття світу художниками бароко.

Риси бароко в архітектурі та живопису: пишність, екстравагантний орнамент, парадність, сильні контрасти об’ємів, барвистість і динамічність мальовничих сюжетів, декоративна театральність. (Караваджо, Рубенс, Растреллі). Характерно звернення до релігійних сюжетів, гіперболізоване зображення мук святих або чудес.

Риси бароко в музиці: поліфонічний стиль, поява опери (Бах, Вівальді).

Риси бароко в літературі:

– Парадоксальне поєднання релігійних і світських мотивів, християнських і язичницьких образів.

– Складні метафори, символи, пишний риторичний стиль, патетика.

– Навмисно ускладнена, вишукана і химерна форма літературного твору, наприклад, графічні вірші, рядки яких утворювали малюнки (вірші – «хрести», вірші-емблеми, наприклад)

– Відчуття дисгармонії світу. Почуття життя як швидкоплинного відрізка, де панує один тільки сліпий, безглуздий рок. Відчуття людини – як мізерної, покинутої піщинки у Всесвіті.

– Реальний світ, згідно світосприйняттям бароко, нагадує сон, тому твори сповнені алегоричних образів. – Перше вдале поєднання трагічного з комічним, піднесеного з вульгарним.

– Розвиток стійких малих форм віршів (мадригал, сонет), побутових, сатиричних романів.

Цінності бароко: витонченість, етикет, ввічливість, аристократичність. Мистецтво та література бароко прагнули облагородити природу і людину на засадах розуму.