У славетній «Божественній комедії» поет Данте змалював подорож самого себе у потойбічному світі. Твір базується на християнській міфології, на вченні про рай та ад, але воно художньо переосмислене. Герой опиняється у різних фантастичних місцях: пеклі, яке нараховує дев`ять кіл, чистилищі, раю. Данте бачить дивовижні дива, зустрічається з ангелами, з праведниками, з душами грішників, з Господом, з Люцифером та його прислужниками, з героями античних міфів. Провідниками йому служать душа його коханої Беатріче, що стала ангелом, а в пеклі поета водить душа античного поета Вергілія.

Моральний сенс подорожі Данте в тому, що він бачить: те, куди потрапляють душі після смерті визначається їхніми земними вчинками, земним життям. Праведники потрапляють до Раю, якнайближче до Бога, до «світу вічності». Грішники – в ад, проте ані Бог, ані диявол не вирішують, куди саме відправити людину. Грішники самі закинули себе в ад. Душі ж, які прагнуть очищення та мають надію на нове життя, знаходяться у чистилищі. Твір Данте – це суд над людськими пороками, але суд вищої гармонії, справедливий, суд, що дає надію кожному. Цими картинами Данте закликав людей жити правильніше, більшу увагу приділяти своєму земному життю, його моральності та духовності.

Духовний сенс подорожі Данте – це подорож людини на шляху пізнання добра та зла, пошук сенсу життя, духовних орієнтирів для того, щоб жити правильно. Вся подорож здійснюється в душі поета та відкриває йому істини світоустрію. В фіналі герой підноситься до пізнання, що світ врятує любов. Божественна любов, яка має оселитися в душі кожної земної людини та направляти її в земному житті. Алегорічним символом цієї всепрощаючої любові, чистоти та радості в творі є Беатріче.