Доцільність розгляду проблеми випливає з необхідності попередити поверхове, однобоке, надто загальне її сприймання (мовляв, причина не­здужання героїні — розлука з рідним краєм, туга за батьківщиною), а заод­но це дає прекрасні можливості проакцентувати авторську позицію та хара­ктеристики провідних героїв.

Програмовані висновки: витоки внутрішньої драми Оксани — у на­ціональній трагедії її батьківщини. Адже виходячи заміж за Степана, дівчи­на водночас стверджує свій громадянський вибір не бути причетною до кровопролитних чвар між співвітчизниками різної політичної орієнтації. Та вибір виявився хибним, адже обернувся неможливістю реалізувати патріо­тичний потенціал, абсолютним відчуженням від рідного народу, чого вірна його донька перенести не змогла.

Орієнтовний план і хід диспуту

Перш ніж подати перелік основних питань, зауважимо, що після кож­ного з них схематично коментуватимемо пошук відповіді, при якому під керівництвом учителя згадуються відповідні епізоди, цитуються подані діалоги і робляться узагальнення щодо теми диспуту.

1. Яку моральну і суспільно-політичну орієнтацію винесла зі своєї сім’ї Оксана?

• Розуміння святості патріотичного обов’язку, необхідності служіння Україні (каже з гордістю: «Я перша братчиця в дівочім братстві»; готує перед смертю заповіт не тільки родині, а й однодумцям — «братчикам, хто ще живий лишився»).

• Право на власну думку про політичну боротьбу (засуджуючи націо­нальний розбрат, звіряється коханому у внутрішніх терзаннях: «Якби ти знав, як туга кров гнітить»).

• Потяг до взаємоповаги і щирості між людьми (що, зокрема, проявля­ється і в бажанні прижитися на чужині й у новій родині: «І знаєш, якось я не дуже боюся тої чужинні.; Таж віра там однакова, мову я наче трохи тям­лю…»).

• Цінування людський гідності в самій собі та інших (відмовляється принести братові свіжу страву, коли той зверхньо, різко наказав, а не по­просив, згладжує його гострі особисті випади проти гостя, остерігається вразити докором чоловіка, коли сама вже перебуває в критичному стані: «Се я недобра! Так немов не знаю, що бідний мій голубонько страждає за всіх найгірше…»

2. Чим захопив піднесену дівочу душу Степан? Чи був він патріотом?

Найперше приємно вразив Оксану Степан власною «безкровною» про­грамою допомогти Україні: «І невже мушкет і шабля мають більше сили та честі, ніж перо та щире слово?» Глибоко зворушує Оксану Степанова тре­петна любов до покинутої не з власної волі батьківщини, він і на свою наре­чену дивиться як на своєрідний образ рідного краю, тож обраниці щиро хочеться скрасити українським духом подружнє життя на чужині. Своє робить, звичайно, освіченість, шляхетність, поетичність світосприймання вихованця Київської Академії (звертаємо, зокрема, увагу на його палкий монолог при освідченні в коханні, де жадана дівчина порівнюється з квіт­кою як образом «життя і волі»).

Ор Узагалі з аргументацією висновків, що прозвучали, можна погоди­тись: юну закохану українку московський боярин полонив своєю вірністю Україні. Та чи буз патріотом Степан насправді? Звичайно, ні. Він просто переконав себе, а потім і Оксану, що понад усе дорожить Україною, проте на ділі цього довести не зміг. Патріотом можна вважати того, у кого на першому плані інтереси народу. Степан же своєю поведінкою послідовно засвідчує, що ним керує власна вигода. Адже, щоб утриматись на теплому місці при царському дворі, він давно переступив через національну гор­дість. Перед нами — однозначно! — запроданець і пристосуванець. Оксана гірко помилилася, і прозріння було трагічним.

О2: Напевно, у попередньому монолозі темні фарби загущено занадто. Зважмо на обставини Степанового життя. Батько присягнув на вірність Переяславській угоді, вірячи, що при цьому служив Україні. Син думає так само і намагається використати можливості царедворця для блага рідного краю. Хіба це не прояв патріотизму?

У: Правди ради акценти слід розставити так: Степан був патріотом, але не був героєм. Інша річ, що отой тихий, поміркований, обережний пат­ріотизм часто призводить до нівеляції громадянської сутності людини. Сте­пан ішов цією підступною дорогою.

3. Що найбільше гнітило Оксану на чужині і що викликало найболючіші розчарування?

При висвітленні цього питання учні фіксують свою увагу здебільшого на побутовому фактажі (Оксані, мовляв, неприємні пересуди, чужі звичай, одяг) і вдаються до прочитування епізодів із сарафаном, сватанням Ганнусі, візитом сановного боярина і т. п. Учитель же має спонукати клас до вияв­лення незмірно важливіших причин втрати героїнею душевної рівноваги.

Вихована у вільнолюбних, демократичних традиціях, козацька донька не здогадувалась, що приховується для українських патріотів за статусом «боярин» та «бояриня», і з розпачем, з глибокою відразою усвідомлює своє невільництво, з болем вириває з серця надії на заступництво за скривджених співвітчизників. Понад силу виявилось перенести юній жінці, в романтичній уяві якої коханий поставав у ролі героя-борця, гіркі відкриття щодо справж­нього становища Степана:

… Я повинен

«Хлопом Стьопкою» себе взивати та руки цілувати як невільник… Тепер, Оксано,

нам треба стерегтися так, щоб муха не підточила носа, як то кажуть.

ї не дивно, що прихильна налаштованість ще з дому до майбутнього життя на чужині згодом змінюється гострою неприязню до всього москов­ського як синоніму рабства:

Та й осоружна мені ця Москва.

Загалом же висвітлення цього ключового для розкриття теми диспуту питання спрямовуємо на окреслення чинників, що спричинили важкі пере­живання, знесилили душу Оксани, позбавляли стимулів до життя і врешті-решт призвели до тяжкої хвороби:

• тягар домостроївських приписів щодо поведінки жінки, крайнє об­меження її людських прав, примітивізація життєдіяльності навіть на побу­товому рівні;

• атмосфера страху, лицемірства, підлабузництва в середовищі царсь­кого почту, з яким було пов’язане існування родини;

• приреченість Степана на компроміси із власною совістю, на постій­не приниження своєї людської гідності як заради виживання сім’ї, так і мінімальної змоги допомагати землякам;

«  неможливість будь-якої самостійної патріотичної дії з боку самої Оксани, а звідси — змертвіння національних коренів, гірке відчуття власної непотрібності Україні. 4. Як розуміти примирливе ставлення героїні до наближення власної смерті

і одночасну переконаність у необхідності жити Степанові?

Міркування спрямовуємо, виходячи з попереднього висновку про не­стерпніть бездіяльності Оксани як патріотки: найболючіших страж­дань завдає не розлука З батьківщиною, а неможливість прислужитися їй. У пам’яті спливає образ шаблі, заіржавілої у піхвах, що втратила своє призначення. «Руки від крові чисті» теж видаються покритими іржею, бо не діяли, не докладали зусиль у боротьбі за світлі ідеали свободи. Усе це озна­чає, що героїня сама над собою вершить своєрідний суд, вважає невільни­цьке життя позбавленим смислу і особливого опору хворобі вже не чинить.

Так глибоко по-Лесиному трактується традиційна ще з часів античнос­ті (міф про Антея) істина: джерелом людської снаги є зв’язок з рідної зем­лею, коли ж його утрачено — сили покидають людину.

Звідси стає зрозумілою думка Оксани, що існування Степана, який хоч і виразно деградує в хитруванні, пристосовництві, боягузтві, все ж має пев­ну доцільність:

… ти на світі потрібніший

Тобі ще є про що й про кого дбати.

Борцем не вдався ти, та після бою

подоланим подати пільгу зможеш,

Як ти не раз давав…

5. Як сприймається назва драматичної поеми в емоційному плані?

Здебільшого зміст назви художнього твору розкривається сповна після прочитання. Тут маємо саме той випадок. Традиційно зі словом «бояриня» пов’язується образ розкішної, величавої, сановитої дами. Та замість неї в однойменній п’єсі бачимо безправну істоту, що і власному життю не рада, бо душу з’їдає туга за втраченими волею і вітчизною. І наче з вуст самої Оксани чується скрушне, з гіркою іронією мовлене: «Бояриня! Отака з мене бояриня».

6. Узагальнення спостережень і висновків у зв ‘язку з темою диспуту. Голо­вна ідея твору.

Забезпечивши висвітлення наведених вище питань на основі різнобіч­ного аналізу тексту, нарешті маємо змогу, як це й програмувалося, зробити підсумковий висновок:

Хворобливий стан головної героїні зумовлений її невільництвом як жінки, як людини і як національне свідомої особистості.

Окремо слід наголосити на ідейній спорідненості образу Оксани з ін­шими героями Лесі Українки, які не мислять життя без волі, не вміють бути рабами. Це й безіменний поет з «Давньої казки», і Мавка з «Лісової пісні», і Антей з «Оргії».

Не зайвим буде, зважаючи на довготривале існування радянського мі­фу про елементарну побутово-націоналістичну основу сюжету «Боярині»,

наголосити на відсутності будь-яких проявів зневаги до росіян як нації. Гнів поетеси спрямований на ту Москву, що душила державницькі настрої в Україні, перетворила її на свою колонію, де «просвітку нікому не дають московські посіпаки».

Ні, Леся Українка ніколи не дозволяла собі опускатися до примітивних крайнощів у зображенні міжнаціональних взаємин, але водночас їй було огидне підлабузницьке, запобігливе декларування «родинних» почуттів до «старшого брата» з боку надміру компромісне налаштованих українських діячів. «Се понижає нас, що ми ліземо брататись, а нас навіть не завважають, що ми є на світі», — пише Леся у приватному листі. Ця думка органіч­но накладається на певні сюжетні перипетії «Боярині», де засвідчена відпо­відна авторська позиція.

Насамкінець формулюємо провідну ідею драми:

Духовно повноцінне, здорове життя людини не можливе без волі і служіння батьківщині.

По закінченні диспуту звертаємось до драматичної, за відомим висло­вом Миколи Жулинського, долі  поеми. Хай десятикласники самі поміркують, яку крамолу вбачала в «Боярині» комуністична влада.