Мета: дати учням поняття про драматичну поему; розкрити етапи зростання Лесі Українки в жанрі віршованої драматургії; дослідити фольклорно-міфологічну основу драми-феєрії «Лісова пісня»; розвивати зв’язне мовлення, логічне й образне мислення; виховувати відчуття краси, добра, дбайливого ставлення до природи.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

Обладнання: текст твору, ілюстрації до «Лісової пісні».

Глибоким протестом проти міщанської заспокоєності,

самозадоволеності, зажерливості насичена «Лісова пісня»,

побудована на якнайтонше відтворених поетесою народних

волинських легендах, найсамобутніший твір Лесі Українки,

фантастичний і реалістичний водночас,

ніжний і гнівний, сумний і глузливий.

Читаючи цю драму, згадуєш і «Сон літньої ночі» Шекспіра,

і «Снігуроньку» Островського, й Раутенделяйн Гауптмана,—

проте Лесина Мавка незрівнянна

й неповторна своєю національною особливістю,

за своєю загальнолюдською значущістю.

М. Бажан

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань, умінь, навичок

Перевірка домашнього завдання

Заслуховування усних виступів «Мотиви й образи лірики Лесі Українки», «Новаторство й індивідуальна неповторність стилю Лесі Українки».

ІІ. Мотивація навчальної діяльності.

Повідомлення теми й мети уроку

Леся Українка «силою свого генія… створила надзвичайно своєрідну поему, піднесла її на небувалу в історії світової літератури височінь»(Б. Мельничук). Творчість Лесі Українки — якісно новий етап у розвитку української драматургії. За ідейнохудожніми якостями, за рівнем мистецької досконалості вона є одним з найвагоміших здобутків всесвітньої драматургії. Метою уроку є дослідити драматичну спадщину поетеси, визначити провідні теми творів, опрацювати зміст драми-феєрії «Лісова пісня».

ІІІ. Сприйняття та засвоєння учнями навчального матеріалу

1. Теорія літератури

Драматична поема — це жанр, що поєднує прикмети драматургії і поезії, це віршована п’єса, яка синтезує драматичний та ліричний, а також епічний способи відображення дійсності.

Особливі ознаки драматичної поеми:

·         в її основі переважно психологічний конфлікт, конфлікт ідей, поглядів;

·         тяжіння до філософської узагальненості, поетичної умовності, символіки, міфологічності;

·         ліричність, емоційність, навіяні поетичними прологами, посвятами, ремарками, монологами;

·         білий п’ятистопний ямб, який дає змогу розмовляти в емоційно піднесеному тоні;

·         ідейний зміст твору, завершення тієї або іншої сцени, розгортання певної думки часто підсумовуються афоризмом.

2. Виступи учнів

Загальна характеристика драматичної спадщини Лесі Українки (випереджальне завдання: учні підготували тези статті підручника).

·         Драматургія Лесі Українки — феноменальне явище в українській літературі: вона вражає новизною тем, гостротою соціально-психологічних конфліктів, філософськими узагальненнями, поетичною красою, високою культурою вірша. Пристрасне заперечення всього ворожого, реакційного, закостенілого в житті, утвердження гуманістичних ідеалів ведеться в її творах з позицій неоромантизму, який намагався розширити права особистості, визволити її від тиску юрби.

·         Прекрасно обізнана з історією й культурою народів Європи й Азії, письменниця зверталася до переломних етапів історичного розвитку, відшукувала такі події, які були б співзвучними українській сучасності.

·         Жанр драматичної поеми приваблював письменницю можливістю порушувати гострі суспільно-політичні, морально-етичні проблеми у формі словесних поєдинків між носіями альтернативних поглядів, прихильниками радикальних чи консервативних ідей.

·         Драматична поема дає ширший простір для виявлення суб’єктивного ставленнія автора до зображуваного, а звідси її емоційність, задушевність, схвильованість. Монологи персонажів, особливо так звані внутрішні, сприяють виявленню їх психічного стану, загостренню ідейних конфліктів.

·         Однією з перших спроб Лесі Українки в цьому жанрі стала лірико-драматична поема «Одержима» (1901), написана на основі євангельського мотиву — вчення Ісуса Христа про любов до ближнього, незважаючи на те, чи він друг, чи ворог.

·         У драматичних поемах «Вавилонський полон» (1903) і «На руїнах» (1904) Леся Українка по-новому осмислює події, пов’язані із загибеллю Стародавньої Іудеї, її завоювання Вавилоном. У них головну увагу звернено на проблему взаємин між поневоленими й переможцями, на духовний розкол серед завойованих.

·         Доба раннього християнства відбивається в драматичній поемі «В катакомбах» (1905), де вже на фактах з життя переслідуваних імператорським Римом прихильників нової віри осуджується рабський дух, котрий сковує порив до свободи. У творі звучить ідея боротьби за правду, за свободу.

·         Названі вище драматичні поеми характеризуються домінуючим ліричним, суб’єктивним началом в окресленні дійових осіб, емоційністю ремарок, що сприяють створенню відповідного настрою.

·         Леся Українка вправно володіє білим віршем, тобто віршем без рим, який забезпечує природність обміну думками між дійовими особами.

Виняткове місце у творчості Лесі Українки, як і в усій українській літературі початку XX ст., посідає «Лісова пісня». Звернувшись до вічного, невичерпного джерела — фольклору рідного краю, вона сягнула верховин драматичного мистецтва, написавши

драму-феєрію «Лісова пісня».

3. Історія створення твору (повідомлення учня)

Творила (і шліфувала) вона цю перлину недовго — близько трьох тижнів. У квітні 1911 року, після лікування в Єгипті (Гелуан, вілла «Континенталь») Леся Українка приїхала до Києва (за станом здоров’я не відвідала рідної Волині), а 2 червня вже

була в Кутаїсі, де працював її чоловік К. Квітка. Там 3 липня почала писати «Лісову пісню», а 25 липня датується чорновий автограф геніального твору. Ця праця відбувалася в стані великого напруження творчих і фізичних сил поетеси, про що вона розповідала в листі до сестри Ольги від 9 листопада 1911 року: «Писала я її дуже недовго, 10–12 днів, і не писати ніяк не могла, бо такий уже був непереможний настрій; але після неї я була хвора і досить довго «приходила до пам’яті»… Далі я заходилась її переписувати, ніяк не сподіваючись, що се забере далеко більше часу, ніж саме писання,— от тільки вчора закінчила сю мороку, і тепер чогось мені шия і плечі болять, наче я мішки носила».

А в листі до матері від 2 січня 1912 року Леся, відповідаючи матері на запитання, що її спонукало написати «Лісову пісню», розкрила джерела цього твору: «А я таки сама «неравнодушна» до сеї речі, бо вона мені дала стільки дорогих хвилин екстазу, як мало яка інша. Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними. А то ще я й здавна тую мавку «в уме держала», ще аж із того часу, як ти в Жабориці мені щось про мавок розказувала, як ми йшли якимсь лісом з маленькими, але дуже рясними деревами. Потім я в Колодяжному в місячну ніч бігала самотою в ліс (ви того ніхто не знали), і там ждала, щоб мені привиділася мавка. І над Нечимним вона мені мріла, як ми там ночували — пам’ятаєш?— у дядька Лева Скулинського… Видно, вже треба було мені її колись написати, а тепер чомусь прийшов «слушний час»— я й сама не збагну чому. Зчарував мене сей образ на весь вік».

Про цю подорож Лесі ще в дитинстві до Нечимного, під час якої вона вперше «зустрілася» у великому лісі з Мавкою, щоб потім усе життя не розлучатися з нею, цікаві спогади залишила Лесина сестра Ольга Косач-Кривинюк: «…Потім з своєю господинею пішли до лісу, туди, куди її свояк дядько Лев вибрався з бидлом на літо. То було урочище Нечимне з великим лісовим бездонним, як говорили тамтешні люди, озером. З одного боку озера був смарагдово-зелений дерновий облудний берег, що йшов хвилями під ногами і, прориваючись, не давав приступитись до самої води, а з інших боків береги були зарослі очеретом та різними хащами. Кругом озера був старий густий великий листвяний ліс, з одного боку він підходив до поля, а з другого переходив у старезний сосновий бір, що простягся на багато верстов.

У дядька Лева в Нечимному була хатина і шопа на сіно з трьома стінами і стріхою, з четвертого боку шопа була відкрита якраз у бік озера. В тій шопі на сіні ми ночували, тоді були саме місячні ночі, і Леся навіть вночі мала перед очима той краєвид з «Лісової пісні», який був би найдокладнішою декорацією до неї, коли б я була малярем та намалювала його, як пам’ятаю досі…

У дядька Лева ми пробули три дні і дві ночі, ходили геть скрізь по лісі, в бір, коло озера. Дядько Лев не запалив у хаті, а клав огнище надворі, там і варив страву, там і грівся вночі, ночуючи надворі біля вогню та раз у раз наглядаючи свого бидла. Ходячи по лісі та коло озера, надто ж сидячи біля вогнища, почули ми багато, багато оповідань про той ліс, про озеро, про всяку «силу» лісову, водяну, польову та про її звичаї і відносини між собою і людьми».

Отже, як видно з наведеного листа до матері, спогадів сестри, образ Мавки Леся виношувала роками, адже вона з дитинства поринула в море українського фольклору. Недарма в одному з листів Леся писала про себе, що вона вихована на фольклорі, як англієць на Біблії (Біблію вона також знала добре).

4. Робота над змістом твору

·         Виразно прочитати ремарку, якою відкривається пролог. У чому своєрідність, яке призначення цієї ремарки?(«Лісова пісня» зачинається з прологу. Він відкривається ремаркою, яку можна було б, як і всі інші ремарки цього твору, назвати високопоетичним, глибокопсихологізованим етюдом, де все міниться найніжнішими відтінками кольорів лісового куточка України, і чарує зір, і вабить пахощами лісових дерев, квітів, трав, і милує слух гомоном лісових струмочків рідної землі.

·         Який світ відтворено в пролозі? (У пролозі ми потрапляємо в царство фольклорних образів, витворених фантазією мешканців Волинського Полісся і своєрідно трансформованих письменницею: Той, що греблі рве, Потерчата, Русалка, Водяник. Усі вони живуть своїм життям. Взаємини між фантастичними водяними істотами нагадують людські взаємини, але такі, де протилежні сили складають єдине ціле, єдину гармонію)

·         Як людське «Я» розкривають фольклорні образи першої дії? (Як витвір багатоі фантазії людей протягом віків).

·         Прочитати в ролях перший діалог Мавки й Лукаша. Які сторони людського буття розкриваються в цьому діалозі? (З одного боку — уміння бачити, творити красу, утверджувати її в людських взаєминах — Лукаш бачить красу навколишньої природи, милується красунею Мавкою, усвідомлює смисл людського буття як творчості; з другого боку — дисгармонією до цієї краси є лицемірство, влада речей у світі людей — Лукаш соромиться висловити свої почуття до Мавки, а на одруження дивиться як на вигідну справу).

·          Простежте зміну настроїв у першому й останньому монологах Мавки першої дії. Чим вони різняться? (Настроєм, почуттями, висловленими в них).

·         Як у другій дії в діалогах матері з Лукашем, матері з Мавкою, а потім — з Килиною розкриваються уявлення кожного з них про роботу? (Мати Лукашева, Килина дивились на роботу як на повинність або засіб творити матеріальні блага; для Мавки всяка робота — естетична насолода, творення «красивого і корисного», розумно втручаючись у природу. Лукаш — на роздоріжжі: то стає на позицію Мавки, то на позицію матері й Килини).

·         Які зміни й чому відбулися у взаєминах між Лукашем і Мавкою?

·         Чи зрадила Мавка «саму себе», живучи серед людей? (Звичайно, ні: підтвердженням цьому її діалог з Лукашем «Не зневажай душі своєї цвіту», вся її поведінка, що розкривається як у взаєминах з Лукашем, так і з іншими персонажами твору).

·         Прочитати і прокоментувати ремарку до третьої дії.

·         Розкрити символіку епізоду перетворення Лісовиком Лукаша на вовкулаку та повернення йому Мавкою людської подоби.

·         Як і чому змінилися взаємини між мешканцями лісової хатини? Як ці зміни передані через мову Лукашевої матері й Килини?

·         Прочитати останній монолог Лукаша, звернений до Долі, до Мавки.

ІV. Узагальнення вивченого матеріалу

Як і в попередніх драматичних творах поетеси, в центрі «Лісової пісні», заснованій на фольклорі,— гострий конфлікт філософського плану: невідповідність високого покликання людини принизливим, невільницьким умовам її повсякденного життя.

«Займи позицію»

Учні вибирають певну думку: «так» або «ні». Згідно з цим вони групуються, записують три аргументи на захист своєї думки. У процесі обговорення можуть перейти в іншу групу, мотивуючи свій перехід.

Яка сторона людської сутності — поривання до краси чи дріб’язковість, буденщина — одержала перемогу?

V. Висновок

Звернемося до епіграфа уроку й визначимо ключові фрази в ньому. «Лісова пісня»:

·         протест проти міщанської заспокоєності, самозадоволеності, зажерливості;

·         побудований на народних волинських легендах;

·         співзвучний з кращими драмами світової літератури;

·         незрівняна й неповторна за своєю національною особливістю, загальнолюдською значущістю.

VІ. Оголошення результатів навчальної діяльності школярів

VІІ. Домашнє завдання

Опрацювати сторінки підручника; виписати цитати до образів твору (за вибором учнів) або написати листа до Мавки чи Лукаша.

Додатки

У час декадентської повені, коли деякі буржуазні письменники стверджували вічність класової структури суспільства, з народження властиві людям приватновласницькі інстинкти, оспівували роздвоєння і спустошення людської душі, засуджували тих, хто жив не для себе, а для інших; малювали людину як трісочку, соломинку, пусту й нікчемну, що віддана на долю стихії, Леся Українка в «Лісовій пісні» склала нечуваної сили й краси «гімн вільній людині».

На лоні весняної природи Лукаш зустрівся з лісовою красунею Мавкою, яка зачарувалася звуками Лукашевої сопілки. Зародилося кохання молодих сердець, забуяла від радості природа. На голос Лукашевої «веснянки відкликається зозуля, потім соловейко, розцвітає яріше дика рожа, біліє цвіт калини, глод соромливо рожевіє, навіть чорна безлиста тернина появляє ніжні квіти».

Письменниця малює перше соромливе кохання, перший поцілунок мрійливого юнака! Усе, що найкраще в людях, у людських стосунках, у цю мить спалахує для Лукаша яскравою зорею.

Але ж, спочатку невиразно, а потім усе рельєфніше, проступатимуть і ті перешкоди, ті бар’єри, що сковують людське щастя, людський вічний порив до прекрасного,— невільницьке життя в приватновласницькому суспільстві, деякі застарілі традиції. Мавка здивована, що Лукаш соромиться сказати дівчині про її красу, що він сам собі не знайде пари… Лісовик попереджує Мавку, що серед людей немає волі. Монолог Мавки, що наприкінці першої дії, сповнений тривоги дівчини за своє майбутнє.

У другій дії, що розгортається пізнього літа, конфлікт наростає. Цьому сприяють нові персонажі — мати Лукашева, вдова Килина та міфічний образ Марища («Того, що в скалі сидить»).

У третій дії лірична напруга сягає найвищої точки і йде до розв’язки. Вступна ремарка, що поєднує й опис осінньої, хмарної, вітряної, тривожної ночі, й портрет фізично знеможеної боротьбою, але нескореної духовно Мавки, й повідомлення про смерть дядька Лева, і натяк про крах господарства Лукашевої родини, наче віщує нещастя героям драми. Особливо велика увага тут зосереджена на трагічності Мавки, що в чорному вбранні

й великій тузі притулилася до хати Лукаша.

Лукаш за зраду найчистіших своїх почуттів, що виявилися у взаєминах з Мавкою, за зраду любові тяжко покараний: Лісовик перетворив його на вовкулаку. Цим символічним епізодом письменниця увиразнює народні погляди на людину — хто зрікся духовного життя, загасив у собі порив до прекрасного, той перестав бути людиною. Але ж людина має в собі сили завжди, щоб з будь-якої прірви свого падіння піднятися на височінь людського духу — через страждання, через усвідомлення своєї недосконалості, через самопізнання, добросприймання й добротворення. Пройшовши через таке очисне горнило, вона стає мудрою, бо пізнає смисл свого буття. А якщо й загине, то краплинка мудрості, придбана в цій боротьбі, залишиться людям.

Розв’язка — трагічно-оптимістична: нещасні — і мати Лукашева, і Килина зі своїми дітьми—в злиднях повертаються в село; Лукаш замерзає; Мавка у вогняному леті покидає людей; але ж боротьба за людину між вічно ворогуючими в самій людині величним, прекрасним з одного боку, і дріб’язковим, нікчемним — з другого, увінчалася перемогою прекрасного.