Зараз мало залишилося в живих ветеранів Великої Вітчизняної війни. Але є інше покоління, на яке війна вплинула ще більше. Це покоління, якому війна затьмарила дитинство. Їх так і називають – дітьми війни.

Хтось скаже: подумаєш, діти війни! Адже їм не доводилося воювати самим, стріляти з гвинтівок, сидіти в окопах і під вогнем витягувати поранених з полі бою. Але життя дітей війни було не менш важким, ніж у ветеранів.

Замість дитячих пісеньок діти війни чули розриви бомб, замість чистого неба бачили літаки-бомбардувальники. Вони росли без красивого одягу і зручного взуття. Добре, якщо було хоч якесь вбрання. У половини цих дітей війна відняла батьків, бабусь і дідусів, братиків і сестричок. Таке горе не порівняти ні з чим, ні з якими іншими стражданнями. Що відсутність якихось речей, якщо втрачені рідні люди!

Дітям війни рано довелося ставати дорослими. За ними нікому було доглядати, нікому було виконувати їхні забаганки. Адже їхні батьки або воювали, або трудилися з ранку до вечора, щоб країна могла перемогти у війні. Або батьків вже не було … Часто в 14-15 років діти війни вже самі починали працювати, як дорослі: на заводах, в полі, на фермі або в госпіталі.

Зараз діти війни вже стали бабусями і дідусями. Часто у них не найкращий характер, вони бурчать. Але треба поважати їх і пам’ятати, що їх життя з самого початку складалося дуже важко. Вони впоралися з таким, що нам і не снилося.