П’єса О. Островського «Гроза» по праву вважається однією з вершин його літературної діяльності. Видана напередодні реформ 1861 року, вона багато в чому описала перелом, що відбувався в суспільній свідомості народу.

Дія п’єси розгортається у вигаданому місті Калинове на березі Волги. Велику увагу автор приділяє опису природи і звичайному життю провінційного міста. Калинів наче застиг у замкненій патріархальній епосі, йому чужі нововведення і новини з «зовнішнього» світу. Повсякденне життя жителів міста з його злиднями, безправ’ям і жорстокістю автор протиставляє рідкісним моментам нічних гулянь молоді, спогадам Катерини про щасливе дитинство і картинам волзьких пейзажів. У міру розвитку сюжету наростає відчуття задушливої замкнутості Калинівського світу.

Автор «населяє» місто різноманітними мешканцями. З першого погляду здається, що вони всі різні, але всіх їх об’єднує схожі поняття і уявлення цього маленького замкнутого світу. У першу чергу це Кабаниха, поборниця калинівської патріархальної моралі та звичаїв. Багато, таких як Варвара і Кудряш, воліють формально визнавати над собою владу звичаїв, хоча на практиці таємно йдуть проти неї. Навіть вчений Кулігін, який намагається впровадити свої винаходи, міркує про наукової думки, які глибоко застарілі навіть для 19 століття. Приїжджий з Москви Борис, людина освічена і вихована, теж змушений підкориться цьому місту, прийняти його правила.

 Головними дійовими особами п’єси є Катерина і Кабаниха. Дві сильні жінки, кожна з яких відстоює свою правду. Кабаниха являє собою світ застарілої патріархальної моралі, вона всіма силами відстоює цей уклад життя, прагне відстрочити його відмирання і згасання. Катерина ж прагне звільнитися від пут примусу і схиляння. Її вабить мрія, духовність, щирість. При цьому багато в чому невістка і свекруха схожі – обидві сильні духом і безкопромісні, а також глибоко релігійні.

У душі Катерини прокидається любов, але не до свого чоловіка. Вона закохується в іншого чоловіка, хоча і намагається цьому опиратися. Для неї зрада чоловікові – страшний гріх, порушення моральних і релігійних законів. Для Катерини заповіді церкви і патріархального світу мають сильне значення. Вона хоче бути чистою і бездоганною. Однак Катерина не знаходить підтримки ні в чоловіка ні в Варвари.

Після свого гріхопадіння Катерина не змогла приховувати перед чоловіком і людьми свою провину. Вона усвідомлює скоєний нею гріх і в той же час щастя справжнього кохання. Вона не бачить собі прощення і кінця мук совісті, вважає свою душу погубленою. Тому вирішується на ще страшніший з релігійної точки зору гріх – самогубство.

Для Кабанихи – публічне визнання Катерини і подальший бунт сина, страшне потрясіння. Вона відчуває як гине її світ і настає хаос.

 Твір «Гроза» виходить далеко за рамки звичайного соціально-побутового конфлікту. Трагедія Катерини на своєму прикладі показала перелом, що відбувався в народній свідомості, коли на перше місце стала виходити свобода особистості і волевиявлення, протистоячи існуючим традиціям і укладу життя.