Мета: прокоментувати зміст новели як модерністичного твору, пояснити сюжетно-композиційні особливості, емоційно-напружений драматизм ситуації, схарактеризувати образ головного героя — Івана Дідуха, розкрити символічні образи; удосконалювати вміння досліджувати художню тканину тексту; формувати в учнів внутрішнє переконання в тому, що людина по-справжньому бува є щасливою тільки на своїй землі; збагачувати ментальний досвід учнів новими об’єктивними оцінками й поглядами.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: репродукція картини В. Касіяна «На Краківському вокзалі», фото «Камінний хрест, поставлений у Русові С. Дідухом», пісня на слова Богдана Лепкого «Чуєш, брате мій».

Страшно сильно пишете Ви.

Так, якби-сьти витесували потужною

рукою пам’ятник для свого народу…

Гірка, пориваюча, закривавлена поезія Ваша,

котру не можна забути…

О. Кобилянська

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент

ІІ. Мотиваційний етап

1. З’ясування емоційної готовності до уроку

2. Актуалізація опорних знань і суб’єктивного досвіду

«Мікрофон»

·         Що ви можете сказати про В. Стефаника — людину і митця?

·         Скільки новел написав В. Стефаник? Це мало чи багато?

·         Ваше враження від прочитаного?

·          Що вам особисто дав В. Стефаник для розуміння життя як такого?

Усні роздуми

«Поему його життя і його новели можна покласти на музику Бетховена» (домашнє завдання).

ІІІ. Оголошення теми, мети, цілевизначення.

Зачитування епіграфів, записи їх у зошити

ІV. Опрацювання навчального матеріалу

1. Слово вчителя

До Русова, батьківщини Василя Стефаника, «як і до інших духовних центрів нашої землі, ідуть літературні паломники з усієї України, з цілого світу. Припадають серцем до зболеного Стефаникового слова і п’ють цілющу воду зі Стефаникової криниці — тієї, що й досі стоїть у його затишному обійсті. Звідти, де стоїть оселя письменника, видно, мов на долоні, всеньке село. А на горбі, вдалині, бовваніє камінний хрест,— той, який дав назву одній із найкращих новел Василя Стефаника.

«Камінний хрест» — єдиний відгук Стефаникового серця на трагічні для українського народу події, що відбувалися в його краї наприкінці ХІХ — початку ХХ століття. Але який?..» (Н. Горик)

Запитання

·         Які почуття переживали ви під час читання новели «Камінний хрест»? Що вас найбільше вразило?

2. З’ясування історичної основи твору

·         Пригадайте з попереднього уроку, які картини бачив В. Стефаник на Краківському вокзалі і про що він писав О. Кобилянській у 1899 році? Зачитування уривка з листа

Нині досвіта на двірці краківськім було 800 душ емігрантів… Насамперед виділи би-сте сотки синіх, спечених губів, потім кололи би Вас у серце ріжнобірві очі діточі — попідпухали, як коли би синявою водичкою намокли. Далі виділи би-сте тисячі брудних висохлих ярочків по лицях від сліз, а далі чули би-сте захриплий голос бесіди руської… Чули би-сте, як багато маленьких чобіток гримає по камінню,— се перші чобітки у хлопців і дівчаток; йдуть, говорять «очима» і оглядаються все на чобітки, що ніколи не мали.

Потім ще виділи би-сте, як мами бігають з плачем за пропавшими дітьми, як їх пани штурхають, як вони ридають. Виділи би-сте, як вони сідають до вагонів, як силоміць пхають бабів і замикають у возах, сидя під самим верхом, бо насподі пакунки.

Поїзд рушає, жінки і чоловіки чіпляються єго, поліція і жандарми відкидають їх, як галушки, а вікна в поїзді розпадаються і кавалками спадають на пероні. На пероні лишаються жінки без чоловіків, діти самі без родичів і чоловіки без жінок. Шалений плач, ломання рук і прокльони.

Обговорення репродукції картини В. Касіяна «На Краківському вокзалі. 1899 р.»

Запитання

·         Що спільного в картині й цьому листі? (Опис зовнішності дітей і дорослих; обстановка, про яку йдеться в листі, ніби скопійована на полотно).

·         Що ви бачите на другому плані картини? (В одній із постатей людей можна пізнати самого Стефаника. Його охопив біль, на обличчі — відчай і співчуття. Василь Стефаник розуміє безвихідь, у якій опинилися люди, але нічим не може їм зарадити. Це гнітить його.)

Співзвучним до картини й до листів В. Стефаника є рядки віршів І. Франка із циклу «До Бразилії». (Мелодекламація. Супровід —  мелодія пісні Б. Лепкого і Левка Лепкого «Чуєш, брате мій…»)

Коли почуєш ти в тиші нічній

Залізним шляхом стукотять вагони,

А в них гуде, шумить, пищить, мов рій,

Дитячий плач, жіночі скорбні стони,

Важке зітхання і гіркий проклін…

Коли побачиш — на пероні десь

Людей, мов оселедців тих, набито,

Жінок худих, блідих аж серце рвесь,

Зів’ялих, мов побите градом жито.

Мужчин понурих і дітей дрібних,

І купою брудні, старії фанти,

Навалені під ними і при них,

На лицях слід терпінь, надій марних,

Се — емігранти…

3. Робота з текстом

Бесіда

Учні дають відповіді на запитання, посилаючись на текст.

·         Перша частина новели закінчується словами: «Отакий був Іван, дивний і з натурою, і з роботою». Чому Дідух — дивний?

·         Знайдіть і прокоментуйте художні деталі, які свідчать про тяжку працю Івана («…і на коні, і на Івані жили, виступала …догори ліз кінь як по леду, а Івана як коли би хто буком по чолі тріснув, така велика жила напухала йому на чолі…»; «…ліва рука Івана обвивалась сітею синіх жил, як ланцюгом із синьої сталі…»; «…ранком… і кінь, і Іван держалися крепко, бо оба відпочили через ніч…»)

І розділ

·         Чому письменник зображує паралельно коня й Івана?

·         Чому Дідуха звали в селі Переломаним?

·         Що ви дізналися про минуле Івана?

·         Чому не кидав того «тяжкого» горба, який забирав усі його сили?

·         Як уплинули на Івана рекрутчина, смерть батьків і розорене господарство? Чи можемо сказати, що Дідух був сильною особистістю?

·         Чи показано у творі романтичне піднесення селянина, переживання ним насолоди від праці?

Зважте, що головна ознака романтичного зображення — незвичайний герой у незвичайних обставинах.

ІІ розділ

·         Чому Іван «спросив ціле село»? Які почуття переповнюють селянина?

·         Знайдіть символічні образи на початку другої частини новели. (уривок «Не договорював і не пив…» до слів «…як на утрачене щастя»). Який стан душі Івана?

ІІІ розділ

·         Що стало причиною еміграції Дідуха та його земляків? Чи вірить він, що на чужині знайде щастя?

·         Чим для Івана Дідуха є розлука з рідною землею? Які слова передають трагізм становища?

·         Що переважило в Іванові — любов до рідного краю чи любов до дітей? Чи можемо за це осуджувати Дідуха?

ІV розділ

·         Як виявляється характер українського селянина в досить дивному, на перший погляд, проханні до односельців найняти службу за цілу сім’ю Дідухів?

·         За що люди шанують Івана?

·         Чому горб, на якому «вік свій збув», такий дорогий селянинові?

(Іван Дідух увібрав у себе характер і мораль свого народухлібороба, його мудрість і почуттєвість. Кожне його слово — як важка сльоза, сповнена ніжної любові до рідної землі і нестерпного  болю через необхідність розлуки з нею. У камінний хрест — символ його чесного трудного життя, він вкладає все найдорожче, що мав, а може, й власне серце. Чужина потребує робочих рук, здоров’я, а рідній землі потрібні ще й людська любов і сердечність.)

V розділ

·         Про що розмовляють селяни? Що їх хвилює?

·         Прочитайте останній абзац. Як письменник передає душевний стан героїв? Назвіть художні деталі.

VI розділ

·         Доведіть, що саме в цьому розділі психологічне напруження досягає апогею.

·         Яке враження справляє танець Дідуха на односельців? Пригадайте твори українських письменників, у яких танець передає психологічне напруження героїв. (Танець Чіпки в шинку «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного танець Анни й Михайла («Украдене щастя» І. Франка); танець Івана Палійчука («Тіні забутих предків» М, Коцюбинського). Що він символізує? (Танець І. Дідуха — символ трагізму й розпачу прощання з рідним краєм)

VII розділ

·         Як ви розумієте образ-символ камінного хреста?

Іван Дідух залишив на полі, рясно политому його потом, пам’ятник по собі і своїй дружині. Йому ніби легше від того: не зникне безслідно, не розвіється, як лист по полю; пам’ять про нього залишиться на рідній землі. Камінний хрест переростає в образ-символ, що уособлює важку долю народу-трудівника. Він — пам’ятник тисячам українських селян, які так і не повернулися додому, засіваючи своїми кістьми чужі землі.

4. Слово вчителя про оцінку новели

Новела «Камінний хрест» відразу одержала високу оцінку з боку критиків.

«…Читав я Вашого «Камінного хреста»,— писав Б. Грінченко.— Прочитав я це все і поздоровив українську літературу з новим талантом із Галичини». Новелою захоплювалась О. Кобилянська (частина слів в епіграфі)

«Страшно сильно пишете Ви,— ділилася своїми враженням від прочитаного «Камінного хреста» О. Кобилянська.— Так, якбисти витесували потужною рукою пам’ятник для свого народу…Гірка, пориваюча, закровавлена поезія Ваша…, котру не можна забути. І все хочеться її пити…

Що Вам більше про Ваш «Хрест» писати? Плакала-м та й вже».

Але найсильніше враження справив «Камінний хрест» на канадських емігрантів. Про це розповів у листі до В. Стефаника у 1924 р. Мирослав Ірчан:

«Читаю оповідання Стефаника «Камінний хрест». Якби був знав, й не читав би. Бо плач по хаті, такий плач, що — як каже Стефаник — надбіг, як вітер, що з помежи острих мечів повіяв. А тяжко дивитися, як сиві голови хиляться додолу і старі очі плачуть. Чого ж вони плачуть?

Я знаю. Вони згадують себе. Вертаються в ті давні літа, як вибиралися за море по щастя. Вони свідомі того, що безслідно пропали дні юності і надій. На руках мозолі, і на серці мозолі, і бідні вони. Бо для людського горя й нужди законів нема. Ні тут, ні там».

Справді, українських емігрантів чекала невідомість, а Україна навіки втрачала сотні тисяч розумних і талановитих дітей. І це була трагедія. Ви можете заперечити, що багато українців досягло на землях Америки високого рівня добробуту, значного суспільного становища. Та це лиш поодинокі випадки. А ще інший бік цього: чи були вони щасливими, як ви вважаєте?

·         Що символізує образ Івана Дідуха?

Підсумок учителя

Образ Івана Дідуха — це образ цілого народу нашого, що хоче власним трудом заробити собі і своїй родині добробут, заквітчати врожаями рідну землю, щоб була вона не мачухою, а рідною матір’ю.

Трагедія Дідуха — трагедія всього краю, що несе камінний хрест нестатків і відчаю. Та кожен емігрант, як і Дідух, знає, що чужа земля — «далека могила», бо рветься ота невидима пуповина якою український селянин (та й кожен українець!) з’єднаний зі своєю землею, з краєм, де народився й виріс. Саме тому треба творити щастя на своїй прабатьківській землі.

5. Поняття про експресіонізм

Експресіонізм — одна з авангардистських течій у західноєвропейському мистецтві першої третини ХХ століття.

Найбільше був поширений у Німеччині та Австрії після І світової війни (1918–1922). Представники цієї течії заперечували чи навмисно спотворювали у своїх творах реальний світ заради виразу (експресії) внутрішнього світу митця, уважаючи його за єдину реальність.

Риси експресіонізму:

·         крайній індивідуалізм;

·         хвороблива напруженість;

·         викривленість образів.

V. Закріплення

·         У чому новаторство В. Стефаника?

В. Стефаник не розглядає економічних відносин у селі, не розповідає про долю емігрантів. Він акцентує увагу на душі героїв, почуттях, душевних муках селянина, викликані розлукою з селом, тобто на внутрішньому світі героїв. Мова героїв уривчата,

«нервова», фрази динамічно-експресивні, є багато образів-символів. Ці ознаки зближують твір з явищами європейської прози, які дослідники відносять до експресіонізму.

VI. Підсумок

Рефлексія

·         «Моє ставлення до сучасних емігрантів-українців».

·         Чи можна назвати твори В. Стефаника оптимістичними?

Слово вчителя

Багато хто називав Стефаника «поетом загибаючого села». Письменник на таке відповів: «Я писав те, що серце співало… Кажуть, що я песиміст. Але це неправда. Я оптиміст. Я представив ваше темне життя і представив вам темний настрій. І все те

страшне, що є в ньому, а що так болить мене, писав я, горіючи, і кров зі сльозами мішалася. Але коли я найшов у ваших душах такі слова, що можуть гриміти, як грім, і світити, як зорі,— то це оптимізм».

3. Прокоментуйте слова Бориса Харчука, винесені як епіграф

VII. Оцінювання і самооцінювання

VІІІ. Домашнє завдання

1. Опрацювати відповідний матеріал за підручником, упорядкувати записане на уроці.

2. Скласти тестові завдання за життям і творчістю В. Стефаника.

3. Дослідити походження прізвища Дідух. Чи може ще й прізвище в новелі «Камінний хрест» бути символічним?

Додаток для вчителя

Перший розділ — це живописний портрет Івана Дідуха з авторськими екскурсами в його біографію. Щось незвичне в художній практиці Стефаника, хоч далеко і нове. Досить згадати, якими невичерпно багатими були творці народної поезії, чи такі майстри художнього портрета, як М. Коцюбинський, Марко Черемшина в зіставленні зовнішності героя зі світом природи, а саме таке зіставлення і становить типологічну ознаку живописного портрета, «Дід підвів мале, як грудочка сухої землі, лице, аби його діти били. Лице металося, гейби розсипалося, а сухі руки моцювали курмей. Увесь дід задрожав дознаки так, як старий підрубаний дуб, що має скотитися стрімголов у пропасть, аби там зігнити».

Портрет свого персонажа Стефаник подає у зіставленні з конем. «Відколи Івана Дідуха запам’ятали в селі ґаздою, відтоді він мав усе лиш одного коня і малий візок із дубовим дишлем. Коня запрягав у під-руку, сам себе в борозну; на коня мав ремінну шлею і нашильник, а на себе Іван накладав малу мотузяну шлею. Нашильника не потребував, бо лівою рукою спирав, може, ліпше, як нашильником.

То як тягнули снопи з поля або гній у поле, то однако і на коні, і на Івані жили виступали, однаково їм обом під гору посторонки моцувалися, як струнви, і однако з гори волочилися по землі. Догори ліз кінь як по леду, а Іван як коли би хто буком по чолі

тріснув, така велика жила напухала йому на чолі. Згори кінь виглядав, як би Іван його повісив на нашильнику за якусь провину, а ліва рука Івана обвивалася сітею синіх жил, як ланцюгом із синьої сталі».

Таке зіставлення красномовно свідчить про виснажливу працю селянина, по-друге, набуває символічного значення: людина доведена до стану робочої худоби, ба навіть гіршого.

Після десятирічного перебування у війську Іван повернувся додому. Батьків не застав. Вони померли, залишивши у спадок хатчину і горб «щонайвищий і щонайгірший над усе сільське поле». На нього витратив Дідух молодечу силу, на ньому скалічився, постарів і став господарем. Не багачем, але свій шматок хліба був. А тепер, на старість літ, господарство, налагоджене такою каторжною працею і неймовірними зусиллями, Дідух добровільно залишає.

Наступні шість розділів містять у собі цілий комплекс складних почуттів героя, формуючи найголовніше — трагізм розставання з рідною землею. Кожний розділ готує й обґрунтовує перехід до наступного, створюючи картини безперервних змін душевного

стану Дідуха.

Пройнятий страшною тугою, Дідух почував себе як камінь, викинутий хвилею на берег. Та й весь він неначе закам’янів. Дивиться отупіло поперед себе і нікого не бачить. Механічно частує гостей, підтримує загальну розмову, заспокоює дружину і… зривається. «Озміть та вгатіть ми сокиру отут у печінки, та, може, той жовч пукне, бо не витримаю! Люди, такий туск, такий туск, що не памнєтаю, що си зо мною робить!»

Причину тої туги Іван пояснює людям у третьому розділі: це любов до рідної землі й вимушена розлука з нею. Намагаючись розвіяти сумний настрій Івана, сусіди розраджують: «То вже, Іване, пропало, а ви собі туск до голови не припускайте… За цим

краєм не варт собі туск до серця брати! Ця земля не годна кілько народа здержіти та й кількі біді вітримати. Мужик не годен, і вона не годна, обоє вже не годні. І саранчі нема, і пшениці нема. А податки накипають, що-с платив лева,то тепер п’єть, що-с їв солонину, то тепер барабулю. Ой, ззолили нас, так нас ймили в руки, що з тих рук ніхто нас не годен вірвати, хіба лиш тікати».

У цих словах розради страшна правда селянського життя й еміграції. Особливої надії на краще життя за океаном у селян немає. Недаром Дідух прощається з дружиною перед людьми, як на смерть, і ставить хрест, ніби заживо ховаючи себе. «Хотів-єм

кілько памнєтки по собі лишити»,— несміливо признається Дідух краянам. Йому стало легше: і від того, що виповів людям свою сердечну таємницю, і від обіцянки односельчан доглядати той хрест. Не зникне безслідно, не розвіється, як лист по полю, пам’ять про нього в людей. І це найважливіше.

Туга поступово огортає і старого Михайла. Разом із Іваном він співає пісню про загублені на кленовому мості літа молодії. «Ловилися за шию, цілувалися, били кулаками в груди і в стіл і такої собі своїм заржавілим голосом туги завдавали, що врешті не могли жадного слова вимовити, лиш: «Ой Іванку, брате!», «Ой Михайле, приятелю!».

Психологічне напруження досягає апогею в шостому розділі. Ним пройняті вже всі присутні. Побачивши подружжя Дідухів у «панському» одязі, «ціла хата заридала. Як би хмара плачу, що нависла над селом, прірвалася, як би горе людське дунайську загату розірвало — такий був плач». Не пам’ятаючи, що робить, Іван «ймив стару за шию і пустився з нею в танець… Люди задеревіли, а Іван термосив жінкою, як би не мав уже гадки пустити її живу з рук». Прийшов до тями, коли побачив хрест (сьомий розділ).

Усі епізоди новели — (прощання, сповідь, жалібний спів, божевільний танець) підпорядковані головному завданню — розкриттю теми народної недолі, людського горя й водночас сподівань трудівників на краще майбутнє.

Життєва доля Івана Дідуха — трагічна. Усі його зусилля змінити життя, покращити його закінчуються безрезультатно. Ніби нічого й не сталося. Подія відбулася, але нічого не змінила. Хіба що збільшилась туга за батьківською хатою, сусідами, селом.

Спів Івана й старого Михайла, в якому слова йшли, «як жовте осіннє листя, що ним вітер гонить по замерлій землі, а воно раз на раз зупиняється на кожнім ярочку і дрожить подертими берегами, як перед смертю»— підсилює тему народної драми, нездійсненних поривів і стремлінь, марно втрачених сил молодості. І цей сумний спів старими мозолистими голосами стає алегоричним виразом народного горя і страждань.

Новела «Камінний хрест» багата на символічні деталі й образи. Це стосується насамперед камінного хреста, що символізує нестерпні муки й терпіння не тільки Івана Дідуха, а й всього народу, який хилиться під кам’яною вагою гніту, але не падає.

І не впаде. Витримає, як витримав Дідух, самотужки висадивших хрест на горб.

Символічність новели (викинутий на берег камінь, могила — Канада, камінний хрест) ліризує її, наповнює внутрішньою силою, що дихає людяністю і любов’ю.