Мета: допомогти учням пізнати, розкрити й осмислити творчість Б. Грінченка, показати масштаби творчості митця; розвивати вміння сприймати поетичне слово, аналізувати та оцінювати його зміст та особливості форми, розвивати логічно правильне усне мовлення учнів, уміння, зіставляти та аналізувати факти; виховувати прагнення до співчуття, любові, добра.

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.

Обладнання: словник Б. Грінченка, збірки творів письменника.

…Цей діяч, обвівши духовним зором Україну з краю в край,

постеріг, зрозумів тяжке її безпомічне становище —

і вирішив оддати життя своє на службу їй,

кинувшись самотужки обслуговувати потреби її духа.

…Таких невтомних, завзятих діячів, борців громадських,

якого ми в особі Бориса Грінченка втеряли, в пантеоні

українських писателів зазначити можна дуже небагато…

Великий хист, незвичайна витривалість у роботі

скрашені великою любов’ю до рідного краю.

М. Лисенко

ХІД УРОКУ

I. Повідомлення теми, мети, мотивація навчальної діяльності

II. Робота над новим матеріалом

1. Слово вчителя

Борис Грінченко був активним поетом, прозаїком, драматургом, перекладачем, літературним критиком. Відомий він і як мовознавець («Словарь української мови»), фольклорист та етнограф («Этнографические материалы, собранные в Черниговской

й соседней с ней губерниях»), педагог, публіцист, організатор видавничої справи, бібліограф. Письменника шанували І. Франко, М. Коцюбинський, Леся Українка, П. Грабовський. Після знайомства з його творами не можна залишатися байдужим. Серце

наповнюється почуттями жалю, любові, милосердя.

2. Знайомство учнів із біографією письменника

Народився Борис Дмитрович Грінченко (псевдоніми В. Чайченко, Іван Перекотиполе, Вільхівський Б., Вартовий П. та ін.) 9 грудня 1863 р. в хуторі Вільховий Яр на Харківщині (тепер Сумської області) у збіднілій дворянській родині. У 1874–1879 рр.

він вчився в Харківській реальній школі, але з п’ятого класу був виключений за зв’язки з підпільною народницькою організацією. Після двомісячного ув’язнення Грінченко працює дрібним канцеляристом у Харківській казенній палаті, а невдовзі, склавши іспит на народного вчителя, «якимсь чудом», як сам згадував, влаштовується вчителювати. За винятком 1886–1887 рр., коли Грінченко працював статистиком у губернському земстві на Херсонщині, освітній ниві він віддав понад десять років (1881–1894). Місцями його педагогічної діяльності були села Введенське Зміївського повіту, Нижня Сироватка (нині Сумщина), Олексіївка, де він протягом шести років вчителював у приватній школі відомої просвітительки X. Д. Алчевської.

У 1894 р. Грінченко переїздить до Чернігова. Тут, працюючи в губернському земстві, він організовує видання змістовної бібліотечки народнопросвітніх книжок, стає одним із керівників нелегальної «Чернігівської Громади», разом із дружиною — письменницею М. Загірньою упорядковує музей української старовини В. Тарновського.

З 1902 р. Грінченко живе в Києві. У 1905 р. він редагує першу українську щоденну газету «Громадська думка» (згодом «Рада»), а в 1906 р.— журнал «Нова громада»; того ж 1906 р. стає керівником київського товариства «Просвіта».

В останні роки життя, з настанням реакції, посилюються переслідування Грінченка властями. Письменник зазнає недовгочасного арешту. Жандарми доводять до смерті його дочку — революціонерку Настю. Змучений туберкульозом, на який захворів ще в шістнадцять років у харківській в’язниці, Грінченко виїздить на лікування до Італії і там 6 травня 1910 р. у місті Оспедалетті помирає. Похований письменник на Байковому кладовищі в Києві.

3. Повідомлення учнів про творчу спадщину Б. Грінченка

Значну вагу мало видання «Української граматики», першої книги для читання українською мовою «Рідне слово» та інших підручників.

Тематично творчість Б. Грінченка охоплює життя українського селянства, робітничого класу, інтелігенції.

Поетичні твори

Письменник у поетичних творах майстерно відтворив працю, побут, тяжкі умови життя села, створив колоритні образи бурлак, сиріт, удів («На полі», «Бурлака», «Шматок хліба», «Удові»). Досить часто узагальнені картини життя народу, його трагізм переростають у багатозначні образи-символи («Смутні картини», «Хлібороб»). Навіть у пейзажній ліриці звучать соціальні мотиви, поет ні на хвилину не забуває про становище рідного народу («Над  Дніпром», «Квітчані сльози», «Могила», «Нудьга», «І тихая хатиночка»). Цікавими є твори, в яких виразно звучать інтернаціональні мотиви (поема «Матільда Аграманте» (1897)). Ідея дружби між народами звучить у віршах «Некрасову й Шевченкові», «Друзям». Розвінчуванню фальшивого народолюбства українського панства поет присвятив вірші «Патріот», «Українець», викриттю лібералізму — «Російські ліберали». Починаючи з кінця 90-х рр. ХІХ ст. у поезії Б. Грінченка з’являються заклики до збройної боротьби («Я — раб», «Боязким», «Приходить час», «Співцеві»).

Схиляння перед героїчними постатями минулого («Леандро», і «Людина я… І мушу червоніти») тісно переплітається в поезії Б. Грінченка з темою прометеїзму. Поета завжди приваблювали сильні постаті, їх воля, незламність у боротьбі проти тиранії, деспотизму (поеми «Гальма», «Смерть отаманова», «Лесь, преславний гайдамака»).

Б. Грінченко виступав і в жанрі байки, віршової казки. Ним написано чимало творів за сюжетами народних гуморесок («Брехун», «Швидка робота»). Гумористично-сатиричні байки Б. Гріченка насичені народними прислів’ями, приповідками, влучними

фразеологічними виразами, багаті на пейзажні зарисовки, сповнені щирого ліризму.

Прозові твори

Виступав Б. Грінченко також і в жанрі малої прози. Основна тема цих творів письменника — тяжке життя народу, здебільшого селянської бідноти. В оповіданнях першого періоду творчості виявилося прагнення автора брати за основу не саме життя,

а лише морально-культурницьку ідею, він намагався надати творам «народно-просвітнього» характеру. Але згодом Б. Грінченко позбувся цієї вади. І вже пізніше написані оповідання позначені глибокими соціальними мотивами. Автор виступає справжнім письменником-реалістом, майстром психологічного портрету. В оповіданнях «Хата», «Хатка в балці» Б. Грінченко зумів відтворити колоритні образи епохи, розкрити драматичні ситуації в житті своїх героїв. Голод, злидні, постійна нужда й щоденне піклування про шматок хліба такі основні мотиви сповнених драматизму оповідань «Грицько», «Украла», «Без хліба».

Тяжке життя шахтарів, показ побуту міського бідного люду з його проблемами теж знайшли своє відображення у творах письменника (оповідання «Батько та дочка», «Панько», «Каторжна», «Серед чужих людей»).

Чимало творів письменник присвятив змалюванню безправного становища сільського вчителя («Екзамен», «Непокірливий»).

Найцікавішими оповіданнями письменника є твори, в яких змальовано долю дитини, тобто твори про дітей. Вони відзначаються глибоким гуманізмом, проникненням у світ дитячої психології («Олеся», «Украла», «Кавуни», «Дзвоник», «Ксеня», «Сестриця Галя» та ін.).

Стражденній долі дітей-сиріт автор присвячує оповідання «Ксеня», «Сама, зовсім сама», «Дзвоник». Письменник з болеем пише про загублене дитинство малюків, яких злидні і горе передчасно роблять дорослими, життєві обставини часто штовхають навіть на думки про смерть. Автор вміло передає психологічний стан своїх героїв, соціально і психологічно вмотивовує зміни в їх характері.

Б. Грінченко написав кілька сатиричних оповідань з життя інтелігенції та панства («Як я вмер», «З заздрощів», «Історія одного протесту»), в яких висміяв обмеженість, підлабузництво, лицемірство.

Працював Б. Грінченко і в жанрі повісті.

Перша рання повість «Сонячний промінь», як і друга «На розпутті», присвячена діяльності народнолюбної інтелігенції, її взаєминам із народом.

Б. Грінченко пізніше написав повість про життя села «Під тихими вербами», яка є своєрідним продовженням повісті «Серед темної ночі».

4. Складання розгорнутої хронологічної таблиці за творчою спадщиною митця

Збірки віршів

1884 рік — «Пісні Василя Чайченка».

1886 рік — «Під сільською стріхою».

1893 рік — «Під хмарним небом».

1893 рік — «Хвилини».

1895 рік — «Пісні та думи».

Проза

1885 рік — оповідання «Сестриця Галя», «Сама, зовсім сама».

1888 рік — оповідання «Каторжна».

1890 рік — повість «Сонячний промінь».

1890 рік — оповідання «Олеся».

1891 рік — повість «На розпутті».

1891 рік — оповідання «Украла».

1894 рік — оповідання «Екзамен».

1897 рік — оповідання «Дзвоник».

1900 рік — оповідання «Палій».

1900 рік — повість «Серед темної ночі».

1901 рік — повість «Під тихими вербами».

П’єси

1897 рік — «Ясні зорі», «Нахмарило».

1898 рік — «Степовий гість».

1899 рік — «Серед бурі».

1899 рік — «На громадській роботі».

Поеми

1889 рік — «Лаврін Костер».

1889 рік — «Беатріче Ченчі».

1892 рік — «Хома Макогін, убогий наймит».

1897 рік — «Матільда Арюманте».

1902 рік — «Дон Кіхот».

1895–1899 рр.— етнографічний збірник у трьох томах.

1907–1909 рр.— «Словарь української мови».

5. Аналітичне завдання

Підбити підсумок та визначити значення творчої спадщини письменника.

Отже, його поезія, проза, драматичні твори, літературознавчі праці, підготовлений і виданий Б. Грінченком «Словарь української мови» (1907–1909), етнографічні та фольклористичні дослідження, переклади з інших мов сприяли розвиткові українського письменства.

6. Фронтальна бесіда за змістом оповідання «Каторжна»

Б. Грінченко написав низку оповідань, в яких талановито розкрив духовний світ людини. Як правило, ці твори виникали на основі конкретних життєвих випадків. Таким є і твір «Каторжна».

·         Скільки років було Докії, коли вона залишилася напівсиротою?

·         Як ставилися мачуха до пасербиці?

·         Якими рисами характеру дівчина схожа на свою матір?

·          Як ставиться Докія до мачушиних дітей? Чому саме так?

·         Утіленням чого став кущ калини для дівчини?

·         Чому каторжна не показувала іншим своїх почуттів?

·         Доведіть, що дівчина зазнала страшних злигоднів.

·         Дайте розгорнуту характеристику Семену.

·         Чому Докія не наважилася до кінця здійснити свій задум і почала гасити полум’я?

·         Пригадайте останні слова Докії. Що вони означають?

7. Складання схеми «Причини трагедії»

IV. Підсумок уроку

1. Слово вчителя

Сам письменник зізнавався, що займався літературною роботою не тому, що почував у собі талант художника, а тому, що бачив у ній основний засіб сприяти культурному піднесенню й пробудженню свідомості. Дійсно, його твори примушують нас замислитися над швидкоплинністю життя й по-іншому поглянути на свої вчинки.

V. Домашнє завдання

1. Повторити біографію Б. Грінченка, прочитати оповідання «Дзвоник» (за бажанням).

2. Один із псевдонімів Грінченка — «Вартовий». Письмово пояснити доречність такого псевдоніма.

3. Підготуватися до контрольної роботи.