Мета:  ознайомити школярів з життям і творчістю І. Вільде, зробити ідейно-художній аналіз її програмового твору, звертаючи увагу на ідейно-тематичне спрямування, зміст; розвивати вміння виразного читання з відповідними коментарем, грамотно висловлювати власні думки, почуття, враження; робити ґрунтові висновки; формувати кругозір, світогляд школярів; виховувати почуття поваги, пошани до творчості І. Вільде; любов до рідної землі, країни, її мови, культури, традицій.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання:  портрет І. Вільде, виставка з текстами творів письменниці, дидактичний матеріал (тестові завдання, картки).

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань

–          Згадайте впродовж історії, яких принижень, переслідувань зазнав наш народ, наша мова, культура. Наведіть переконливі приклади.

–          Які поезії про роль мови в житті країни, суспільства вам відомі?

–          Чому говорять: «Доки є мова, доти є нація»?

–          У зв’язку з чим багато українських письменників вимушені були виїхати за кордон?

–          Чим пояснити різницю лексичного складу української мови на сході і заході України?

–          Яким чином українці виборювали право на існування рідної мови, культури, традицій?

ІІІ. Оголошення теми, мети уроку.

Мотивація навчальної діяльності

ІV. Основний зміст уроку

1. Ознайомлення з життєвим і творчим шляхом Ірини Вільде (Дарини Дмитрівни Полотнюк)

ІРИНА ВІЛЬДЕ (05.05.1907–30.10.1982)

Народилася Дарина Полотнюк (справжнє ім’я) 5 травня 1907 р. на Буковині в сім’ї народного вчителя й українського письменника Дмитра Макогона. Псевдонім узяла в 1927 р., коли в галицькій пресі почала друкувати свої перші новели. Слово «Wilde» в перекладі з німецької означає «дика», а у сприйманні авторки — інакша, особлива. Такою їй хотілося бути, такою вона й була до 1939 р., коли Західну Україну приєднали до УРСР. Батько був першим учителем літератури, а його книжки — початковою позакласною літературою. Дитинство, юність пройшли у Чернівцях, Лукавиці (Глибоцький район) та Веречанці (Заставнівський район). Вчилася в Чернівецькій українській державній гімназії. Гімназійну освіту завершила в Коломиї. У листопаді 1918 р. Буковину окупувала боярська Румунія. Рятуючись від переслідування й арешту, вона переїжджає 1922 р. до Станіслава (нині Івано-Франківськ). Тут Дарина вчиться у приватній гімназії, потім вступає до Львівського університету (1928–1933). Коли через матеріальні нестатки вона мусила залишити університет, то вже була відома як перспективний молодий прозаїк. Улаштувавшись на роботу в часопис «Жіноча доля» у Коломиї, працює там до 1939 р., а потім переселяється до Львова. У 1990 р. вперше в радянські часи вийшла збірка новел Ірини Вільде «Незбагненне серце», в яку ввійшли твори, що публікувалися вперше. Уявіть собі, що письменниця, голова Львівської організації СПУ, делегат усіх письменницьких з’їздів та депутат Верховної Ради України багатьох скликань також мала твори, які були небажані радянській державі. Звичайно ж, твори раннього періоду. Та навіть більше — в 1972 році Львівська наукова бібліотека імені Василя Стефаника підготувала до друку бібліографічний покажчик творів Ірини Вільде з передмовою самої письменниці. Та передмова називалася «Через місток пам’яті» й у ній було багато сторінок, присвячених саме 30-м рокам. Передмова не була надрукована. Мала нагороди: орден «Трудового Червоного Прапора», орден  «Знак Пошани». У 1965 р. Ірині Вільде за роман «Сестри Річинські» присуджено Шевченківську премію. Будучи шанованою письменницею, займаючи високе місце на «радянській соціальній драбині», Ірина Вільде час від часу наносила візити своїй любій Буковині, зокрема Веренчанці. І сьогодні в цьому мальовничому селі на Заставнівщині є чимало людей, котрі спілкувалися з Іриною Вільде. Її пам’ятають деякі шкільні вчителі. В середній школі є кімната-музей Ірини Вільде, в якій зберігаються навіть дві повісті 30-х років — «Метелики на шпильках» та «Б’є восьма», з яких постав згодом твір «Повнолітні діти». Якби ми глибоко шанували своїх пророків чи принаймні самих себе, то, маючи таких письменниць, як Ірина Вільде, можна й треба говорити про самоповагу.

Усі роки свого життя у Львові Ірина Вільде була небайдужою до всього, що відбувалося в її краї, а особливо ж до письменництва. І коли Львів’яни називають Дарину Дмитрівну «монашкою в літературі», то це право належить і буковинцям. Померла письменниця 30 жовтня 1982 року у Львові. На жаль, немає серед нас Ірини Вільде, але своєю творчістю вона дає нам уроки краси й добра. В одному із творів І. Вільде писала:

«Щоб увійти в безсмертя, людина мусить скласти два екзамени: один перед сучасниками, другий — перед історією». Іспит перед сучасниками вона склала. Тепер слово за історією.

2. Опрацювання твору І. Вільде «Повнолітні діти» (1939)

2.1. Виразне читання окремих частин твору, переказ змісту.

2.2. Історія написання твору.

а) Утиски румунської влади щодо українців.

Як згадує Ярема Полотнюк, син письменниці, його дідусь мав сміливість писати в Міністерство освіти Румунії листи проти румунізації українців. Його востаннє попередили, що зашлють на роботу в таке місце, де ніхто не зможе його утримувати (тоді сільських учителів утримувала громада), і сім’я перебралась в Галичину.

б) Любов письменниці до рідної Буковини.

Є чимало свідчень ніжної, відданої любові І. Вільде до Буковини. У творчості передусім це чудовий твір «Повнолітні діти». Звичайно ж, це великою мірою розповідь письменниці про власне дитинство у Веренчанці, про навчання в чернівецькій українській гімназії, про перше кохання.в) Цей твір серйозний історичний документ про 20-і роки на Буковині, в якому чимало цікавих фактів, зокрема той, коли українські гімназисти вночі вирвали з землі щойно посаджені на честь румунського короля дубки. За це багато з них були виключені з гімназії.

2.3. Тема:  зображення Буковини часів румунсько-боярської окупації, розповідь про юну героїню Дарину Попович, пошуки нею шляху самоутвердження, становлення особистості, гордої, самостійної, духовно красивої.

2.4. Ідея: засудження утисків румунської влади щодо українців, возвеличення прагнення української молоді бути справжніми господарями своєї землі, шанувати і поважати традиції і культуру рідного краю.

2.5. Основна думка: «Це ми — студенти! Будівники нового ладу! Носії нових, сміливих ідей! Пробоєвики в хащах консерватизму!»

2.6. Свій твір І. Вільде присвятила своєму батькові Дмитру Макогонові.

2.7. Жанр: автобіографічна повість, деякі літературознавці вважають, що це роман.

Головна героїня твору Дарина Попович перебрала чимало автобіографічного від самої письменниці.

2.8. Композиція.

Експозиція:  знайомство зі студентським товариством Народного дому на Буковині.

Зав’язка: проведення студентських зборів буковинських корпорацій, які прагнули продовжити традиції козацтва.

Кульмінація: прагнення Дарини піднести українське в румунському середовищі, самоствердитися у дорослому житті.

Розв’язка: Іванчук повідомив Дарину про перемогу на виборах «наших», приїзд Орехівського.

2.9. Проблематика.

– Насильницька румунізація українців.

– Боротьба проти поневолення і приниження гідності.

– Палке кохання.

2.10. Словник до твору. Пояснення слів.

Абольвент — той, хто навчається.

Анемічний — блідий, безкровний.

Бакшиш — хабар.

Безполовий — безстатевий.

Блеф — обман.

Бокобороди — бакенбарди.

Бридж — гра в карти.

Важитись — пробувати.

Валькірія — войовнича вершниця, що носиться над полем бою, розподіляючи перемогу і смерть.

Варуватися — берегтися, остерігатися.

Вилонювати — виділятися.

Вислід — результат.

Вольти  зросли — занепокоєність, напруженість.

Гейби — наче, немов.

Гекзаметр  — шестистопний вірш з постійною цезурою (паузою).

Гідра — потвора з тілом змії.

Гон,  гін — потяг.

Гротеска — химерія.

Давка морфіни — наче отримати дозу морфія.

Диспонувати — владно розпоряджатися.

Дігесторії — догляди.

Домнішора — ввічливе звертання до жінки в Румунії.

Трагедія, дрожедія — галантерея.

Еманація — те, що витікає, виділяється звідкись.

Емеритальне — спеціальне державне забезпечення.

Варівка — маленька лампочка.

Жаске — жахливе.

Зеро — нуль.

Змаг — спроба.

Знімка,  знімок — фотографія.

Знічев’я — несподівано.

Зрезигнувати — відмовитись, зректися.

Зупа — суп.

Імпозантний — поважний, статечний.

Інтруза — втручання.

Кадовб — діжка, видовбана з дерева.

Квітисто — дуже прикрашено, пишно.

Кланц — клацання.

Кліше — малюнок, креслення або план для відтворення при друкуванні.

Легіт — легкий, приємний вітерець.

Летарг,  летаргія — хворобливий стан, схожий на сон, з майже нечутним пульсом.

Лел — румунська монета.

Мати  трем — лякатися.

Матура — іспит на атестат зрілості.

Мементо — нагадування.

Мук — примус.

Наддаток — наостанок.

Напучнявіти — напухнути, набрякнути.

Обарінком  сидіти — колом сидіти.

Обсервувати — спостерігати, обстежувати, вивчати.

Околот, околіт — сніп.

Орудна — справа.

Осотувати — облутувати.

Папільйотка  — шматочок паперу, тканини, що використовують для завивки волосся.

Політуровані — відполіровані.

Правцювати — іти навпростець.

Рамена — плечі.

Ревізувати, ревізувати — обстежувати.

Регат — цим словом визначали територію панської Румунії без загарбних нею земель.

Реторта — посудина для нагрівання речовини під час хімічних дослідів.

Реченець — строп.

Руханка — зарядка.

Сигуранца — працівник служби державної безпеки в Румунії.

Стріпіхаті — розтріпані.

Тандита — лахміття, старі речі.

Тета — тітка.

Файф — чаювати.

Фатоморганні — примарні, нереальні, оманливі.

Ферії — канікули.

Фіакр — бричка з відкидним верхом.

Футрина — підвіконня.

Фукс — випадковість, несподіванка.

Чей же, чей — може-таки.

Шмінка — губна помада.

Штивкувата — байдужа, сувора.

2.11. Ідейно-художній аналіз змісту твору. Фронтальне опитування.

– Де відбуваються події у творі?

– З чим порівнювала Дарка Чернівці? («Направду, Чернівці мають в собі щось більше зі Сходу, наче східноєвропейський час. Славні географи з розумними окулярами на носі навіть не припускають, який двобій між Сходом і Заходом іде на цім клаптику землі. Яка шалена конкуренція панує тут між косметиками з Парижа і Стамбула!»)

– У чому виявилася любов героїні повісті до міста? («…Люблю це місто за його міжнародний характер»)

-Що вважалося історією буковинської України? (Народний Дім. Це одне велике, кам’яне (але яке чутке) місце, до якого збігаються артерії цілого українського життя на Буковині. Народний Дім при вулиці Петровича — це історія буковинської України.»)

– Кого і що можна було побачити у «малій залі» дому? («На кріслах, столах, побамкуючи ногами, на футринах вікон, по кутах сидять, стоять, курять, спльовують, поштовхують себе ліктями, спорять між собою і сміються між собою студенти. Дівчата сидять обарінком осторонь і шепчуть щось між собою. Тільки кілька з них замішаються в гурт товаришів…»)

– Що зазначає авторка про роль студентів у суспільстві? («А весь цей збір людей це ми — студенти! Ви знаєте, хто це студенти? Це ті, що вміють бунтуватися для самої насолоди бунту! Це ті, що сміються з перестарілих правд і поліції! Це ті, що мають відвагу критикувати законами освячений суспільний лад. Це ті, що штовхають поступ уперед! Це ті, що вміють кохати до загину і покидати без сліз»)

– Чим саме студентство відрізняється від лицарства? («Коли хочете знати, то наш стан кращий від лицарського: ми вступаємо в нього напровесні своєї молодості, а покидаємо, заки ще життя встигло поробити нас занадто розсудливими. Тут ми — молоді, безумні, одчайдушні. Ми — студенти!»)

– Як розпочалось знайомство Дарини з Наталкою? Про що це свідчить? («Напровесні життя людини буває благословенна пора, коли кожне кинуте зерно приймається в душі. Знайомство Дарки з Наталкою припало власне на ту пору»)

– Як Дарка характеризує рухливість Наталки Оріховської? («Наталка Оріховська не має звички квапитись з відповідями. В гімназії була така саміська». «З Наталкою як з променями Рентгена. Тих, що на короткий час піддають їх діянню, лікують. А ті, що постійно перебувають у полі їх впливів, затроюються ними або вмирають від раку»)

– Якою розповіддю про Веренчанку Коко Мірош заінтригував Дарку? («Я раз у своєму житті був у Веренчанці. Празник, іменини чи щось подібне відбувалося тоді в О. Підгірського. Досить того, що ціле товариство, скільки нас там було. Вибралося городами до ставу. Зайшовши знічев’я, ми сполошили дві дівчинки, дев’яти-десятилітні, зовсім голенькі, які плюскались у ставі при березі. Діти співкотіли, схопили свої сороченята і повіткали. Одною з тих дівчаток, навіть не важтесь перчити мені, Дарко Попович,— були власне… ви. Я сказав собі тоді в душі, що як з тої рудавенької дівчинки, такою видавались ви мені, не розів’ється колись жінка, що буде гріха варта… Все ж мусите признати деяку пруживість моїй пам’яті, коли на звук вашого імені я пригадав собі зараз Веренчанку»)

– Які свої послуги Мірош запропонував Дарці? («І можете мені вірити, що маю щасливу руку… Вам, Дарко Попович, з особливою насолодою служитиму. Диспонуйте мною, як власною кишенею.»)

– Чим Гиньо Іванчук відрізнявся від інших студентів? («Іванчук з глумливо-поблажливою посмішкою «старшого студента» нахабно розглядає якусь «новичку». Дарці добре знайомий цей тип визискувачів і самозванців, які в кожній студентській громаді аппріорі загарбують для себе всі права, звалюючи всі обов’язки на своїх молодших, менш поворотних товаришів»)

– В чому полягали переваги «старших» студентів над «молодшими»? («Ми, старші студенти,— звичайно починають вони кожну свою промову так, якби хотіли тим сказати: «Ми старші студенти, безліч способів маємо на те, щоб обдерти своїх молодших товаришів з харчових запасів, щоб виполоти з їх сердець перші пагінці Ероса (хіба що молодші товариші хочуть окупитись в нас, тоді лояльно, залишаємо у спокою їх і предмет їх зеленого кохання), щоб зі зручністю дикого кота вискочити завсіди на такий щабель студентської ерархії, звідки можна наказувати і видирати собі почесті. Дивне й те, що про аванс на «старшого студента» не завсіди рішає вік чи роки студій»)

– Через що Гиньо Іванчук вимушений був скласти матуру? («Старший студент» Гиньо Іванчук щойно минулого року здав матуру. Він тільки тому пішов на цю уступку (!) супроти батьків, як оповідала Ліда Дарці, що мама загрозила, що «щось зробить собі», як він змудріє і «не зробить» нарешті тої матури») Як це відбулося? («За матуру вже заздалегідь заплатили вдвоє і втроє більше, ніж коштував бакшиш на неї. Треба було тільки для формальності раз зголоситись за нею у провінціальному містечку Молдавії перед феріями і раз в зимовім речинці і справа завершена, як кажуть на Буковині»)

–  Чому Гиньо протистояв практиці складання матури за хабар? («Заковика була в тім, що Гиньо Іванчук не хотів купованої матури в молдавськім містечку, а хотів складати її законно і в Чернівцях. Одне і друге було до того ступеня неможливе, що сама вимога чогось такого кидала непевне світло на його особу»)

– Що було характерним для Гиньо на відміну від інших студентів? («…Він один з-поміж нас усіх залишився вірним собі і тим «фатоморганним» ідеалом, що колись спалювали нас… Дивуватися, що ми своїми змислами не годні схопити обороту землі тоді, як ми не помічуємо руху, яким життям пригинає нас з висот до своїх повсякденних вимог. А прецінь ворушиться в Одарчинім серці спогад, як легіт — оцей самий веснянкуватий з рудими бокобородами, з набік перекривленою краваткою, зарозуміло недбалий Іванчук — це втілення наших найкращих поривів, нашої янгольської віри»)

– Яким був Аркадій Козачок — голова корпорації і поводир студентства? («Кулак на столі, сувора лінія уст і брів, самовпевнена постава голови — все це складалося на гарний, живий образ молодого поводира. Тільки його богохульно гарне лице не гармонізувало ні з його поставою, ні з повагою хвилини»)

– У чому була суть промови Аркадія, зверненої до студентства? («Ми, українське студентство Буковини, вміли гідно всі репресії уряду супроти нас перенести, і ми в найскрутніших для нас хвилинах нічого в уряду просити не ходили. Та коли зназовні полегші приходять, коли уряд під загрозою небезпеки для своїх власних інтересів сам на уступки йде, то ми — зуміємо цю ситуацію на сто процент для своїх цілей використати. Ми це зуміємо. Я взиваю всіх товаришів і товаришок до праці й остерігаю водночас: майтеся всі на увазі, бо гідра не спить, а тільки причаїлася!»)

– Хто такі буковинські корпоранти? («Ми, буковинські корпоранти, на яких лежить почесний обов’язок продовжувати традицію наших славних предків, ми, що на своєму прапорі маємо золотими буквами виписану честь народу й козацтва, тепер трохи «май» інакше візьмемося до громадянської праці. В найближчих днях у нашій корпорації відбудеться урочисте свято призначення юнаків-фуків на козаків. По козацькім іспиті, згідно з традицією, після присяги відбудеться банкет»)

– Як Зазуля сприймав революційну пісню? («Товариш Зазуля не переставав усміхатись, хоч його однодумці були насуплені. Він сам поводився, як глядач на веселім видовищі, за яке заплатив білет і з якого він зовсім задоволений. Та тепер ніхто не звертав уваги на його визивну поведінку. Що значив Зазуля разом зі своєю ідеологією в порівнянні із солодким риском забороненого революційного гімну?»)

– Якою думки була Дарка щодо музики і літератури? («…Що з музикою, як з літературою: багато людей воліє легкі романи від поважних творів, а соромляться признатися до цього»)

– З приводу чого Дарка зненацька згадала про рідних? («Таж я ще додому не написала, що я втікла з Бухаресту!.. Не знаю, що мої на це скажуть…»)

– Яку людську прикмету виплекала в собі Дарка? Про що вона свідчить? («…Вміти дивитись на себе очима особи незаінтересованої»)

– Яким чином збори і промови на них вплинули на Дарку? («І тепер здавала собі справу з того, що для неї особисто чомусь важнішим від того сутнього, що обговорювали на зборах (чи Козачок часом не позує трохи?),  стало само її індивідуальне захоплення. Впало це на неї раптовим золотим дощем так, що віддихнути не було часу. Це було щось, чого вона досі майже не переживала: до тої міри забутись в пориві захоплення, щоб аж почати прилюдно співати! Вона, що своєї немузикальності соромилась, як інші бородавки на носі,

і ніколи не могла погодитись з цією органічною хибою одного зі своїх змислів»)

– Як героїня охарактеризувала Сергія Тимішіва? («Сергій Тимішів не має власного виразу обличчя, він — характеристичний танцюрист, міняє відповідно до настрою маски в житті, як на естраді»)

– Якої думки Сергій Тимішів дотримувався про життя? («Життя без фантазії було б тим, чим кохання без партнера. За часів Шекспіра люди мали більше фантазії, як тепер»)

–  Чим Зоя пояснила свою любов до поетів? («Як тільки високо ціную поетів і люблю їх з усіх людей на світі найбільше… Правду каже ваша Кобилянська — це боги на землі»)

– Яким чином Зоя висловила захоплення від поетичної творчості П. Тичини? («Не знати Тичини?.. Я вам неодмінно “Золотий гомін”позичу. І де б то я могла бодай в думці припустити, що ви Тичини не знаєте! Ні, що не кажіть, а цього я була б ніколи не подумала! Таж я вам пів «Золотого гомону» знаю напам’ять… Ви тільки слухайте, що це за поезія… “Не милуй мене шовково, ясносоколово…”»)

– Чому циган назвав своїх двох синів іменами видатних історичних осіб? («Музиці Доткові подобалося приділити себе до української нації, і він дав їй двох синів студентів: Аскольда і Діра. Дір студіював медицину в Бухаресті. Вже самі імена вказують на те, що батько насамперед перестудіював історію народу, якому зважився подарувати своїх дітей.

Видно, що руські князі зробили добре вражіння на короля — музику, коли синам своїм дав імена двох найстарших дружинників Рурика»)

– Через що Аскольд Дотко соромився свого циганського походження? («Навіть геній його батька не може протиставитись приниженню, що ним натаврована його раса. Аскольд хоче втекти від неї. Вже втік, так йому здавалось. Відгородив себе від «них» освітою, новими формами, товаришами, ідеями, цілим муром того «інакшого світу», до якого вони не мали вступу. Мають же і цигани свою расову честь! Тільки Аскольд Дотко не хотів її мати. Не хотів. Що ж тут дивне? Дев’ятнадцятирічні вірять ще в гарну крилату фразу, що хотіти — це те саме, що могти. Аскольд не хотів бути циганом і тому соромився своєї слабості до музики як прикмети, такої притаманної своїй расі»)

– У результаті якої промови Дарки між нею і Аскольдом «зійшов блідо-голубий квіт приязні»? («Колись я була б дуже багато дала за те, щоб бути дитиною музикальних батьків і мати по них цей Божий дар»)

– Що необхідно було для навчання українським дівчатам у румунській школі? («Я теж записана як румунка, у нас у школі багато українок, що записані як румунки… Інакше були б до школи не прийняли, а потім ніколи не можна дістати знижку оплати, ані… взагалі нічого… Є такі, що бояться признатись, що вони українки, дома»)

– Які покарання повинні терпіти учениці? («Але про мене всі знають, що я тільки записана як румунка. Раз навіть директорка переловила мене, як я на павзі говорила по-українськи, і я мусила в карцері сидіти, а раз…»)

– Для чого Дарка намагалася дівчат-українок румунської школи навчати, щоб їх зарахували до «Січі»?

– Що свідчить про заборону всього українського?

– Які враження охоплювали Дарку від занять з дівчатами? («Дарка, що вперше займалась такою громадською працею, не могла передбачити, які наслідки це може мати. Одне вже тепер знала зовсім певно: з тих трьох дівчаток найбільше відсотково українською є донька ренегата Таскану, Ельвіра Таскану. Здавалось їй теж, що між нею і тим малим прийде згодом до призні»)

– Від чого застерігав Мірош Дарку щодо її стосунків з Данилюком? («Шкода тебе, дівчино. Він летить у пропасть і тебе потягне за собою. Варуйся від нього, поки час, і не грай з серцем, сеньйорито»)

– Які зміни відбулися з Ельвірою Таскану після занять з нею Дарки? («Після зустрічі з Ельвірою Таскану Дарчині вольти зросли. Той малий сич (як п’ятнадцятилітня дівчина може мати такі косматі брови?) почав дома страйкувати і вже чотири дні не відзивався до батьків, щоб у той спосіб приневолити говорити з нею по-українськи. Ну, можна уявити собі, що за «скандал в порядній родині» вибух у домі комісара Таскану! Якби не те, що саму причину скандалу треба було тушувати, просто спускати штори на вікна, коли мала починала атаку…»)

– З яким проханням звернулася Ельвіра до Дарки? («Я боюся, панно Попович, що вони мене до якогось інтернату в регаті впакувати схочуть. А це нічого не поможе. Я буду до вас звідти часто писати, а ви будете такі добрі мені анонімово посилати різні українські друки, щоб мене чим скоріше вигнали звідти. Добре, панно Попович?»)

– У чому полягало особисте ставлення Дарки до Стефка? («…Зі Стефком вона ніколи не досягне того, що зветься повнотою життя у злім і добрім. Стефко нібито добрий, нібито нетерпеливий, не гарячий і не холодний. Добре і зле, чорне і біле в ньому має свої означені межі. Це не погана прикмета. Навпаки: дехто зі старших є тої думки, що в наші апокаліптичні часи, коли молодь зовсім тратить голову, така рівновага, то чисте золото»)

– Над чим розмірковувала Дарка щодо заручин? («Стефко… ті старомодні включно до повідомлення у пресі заручини!.. (Хто тепер із сучасних молодих про такі інтимні справи трубить цілому світові?) Відразу обручка на палець…»)

– Як Дарка охарактеризувала університет? («Університет! Ну, так: символом народної школи є перше причастя, середньої — «записник» учителя, а високої — її коридори. Оцими вапняними жилами пливе справжнє, непідроблене життя університету»)

– Яку думку висловив професор Негри щодо призначення людини? («Силою своєї волі може людина зміняти закони матерії, може поборювати в собі закони гравітації. Бо стоїть в Даммападі: — Все, чим ми є, є наслідком того, що ми думали… Коли людина говорить або творить зі злою думкою, то сучасне слідує з ним так, як колесо за слідом вола, що тягне віз. Все, чим ми є, походить від того, що ми думали. Воно опирається на наших думках і складається з наших думок»)

– Якої думки була Дарка про лекції професора Негри? («Скажу те, що якби я так із семестр походила на його виклади, то по якімсь часі почала б ходити догори ногами… Люди мали б мене за божевільну, а я поборювала б тільки закони гравітації»)

– Що було характерним для лекцій професора Моря? («…На викладах старого Моря, ще як забуде окуляри дома і не може відчути своїх записок, цікаве хіба те, що в останніх лавках хлопці зчиняють сварку при картах»)

– Що свідчить про автобіографічність твору?

– Дослідіть, у чому полягають особливості мови повісті.

– Які враження охопили вас від прочитаного твору?

V. Закріплення вивченого матеріалу

1. Проведення тестового опитування

1. Твір «Повнолітні діти» І. Вільде присвятила:

а)  своєму батькові; б) І. Франку; в) всім вчителям; г) мешканцям Буковини.

2. Події твору відбуваються:

а) в Криму; б) неподалік від кордону між Угорщиною і Україною; в) у буковинській столиці;  г) напередодні революції 1918 р.

3. На думку Дарки Попович, Чернівці мають більше схожості із:

а) Німеччиною; б) Сходом;  в) Заходом; г) Центральними районами України.

4. Героїня твору полюбляє місто Чернівці за:

а) його міжнародний характер; б) чаруючу красу; в) можливість у ньому отримати будь-яку вищу освіту; г) те, що вона там народилася.

5. Місто у Марокко, яке згадує Дарка:

а) Дубаї; б) Касабланка; в) Туніс; г) Делі.

6. Народний дім при вулиці Петровича — це:

а) велика міжнародна бібліотека; б) місце, де зустрічаються науковці; в) історія буковинської України;  г) вища школа.

7. Хто робив велику помилку, на думку Дарки, називаючи величну юрбу бездушною:

а) Оля; б) мешканці Чернівців; в) європейці; г) поети.

8. Студенти в суспільстві — це:

а) будівники нового ладу; б) герої минулої країни; в) гармонійний зв’язок молоді різних поглядів; г) та частина дорослого населення, яке не прагне до самовдосконалення.

9. Хвороба Наталки Оріховської, від якої вона «догоряла»:

а) кір; б) рак; в) запалення легенів; г) туберкульоз.

10. Як  назвала себе Дарка Попович під час спілкування з Мірошем?

а) «Ніжною квіткою»; б) «провісницею щастя»; в) «важкою артилерією»; г) «кладязем знань».

11. Хто з героїв твору охарактеризував так Коку Міроша: «Інтелігентний блазень буває найцікавіший від філософа»?

а) Оля Кернер; б) Дарка Попович;  в) Гиньо Іванчук; г) Наталка Оріховська.

12. Гиньо нагадував Дарці:

а) Дон Кіхота; б) Мюнхгаузена; в) Устима Кармалюка; г) розбійника.

Примітка. За кожну правильну відповідь встановлюється 1 бал.

2. Робота на картках

Картка № 1

1. Що мала на увазі І. Вільде, зазначаючи: «Повоєнна людина навчилась обходитися без гроша, без вигоди, але тяжко їй обійтись без романтики»? Відповідаючи, наведіть переконливі обґрунтування.

2. Через що письменниця, акцентуючи увагу в творі на Народному Домі, вважає його історією буковинської України? Свої міркування доведіть.

3. Аркадій, як і кожний буковинець будував речення на лад:

а) англійський; б)  німецький;  в) угорський; г) австрійський.

Картка № 2

1. Дослідіть, яким чином І. Вільде характеризує сутність і призначення студентства? Власні спостереження систематизуйте.

2. З чим, на ваш погляд, пов’язане те, що Наталка Оріховська для

Дарки була символом?

3. Визначте героя твору, зважаючи на опис його зовнішності: «… присадкуватий, з атлетично розвиненими раменами парубка… По його квадратовім густопоприщенім лиці грала… усмішка»:

а) М. Зазуля; б) А. Козачок; в) Г. Іванчук; г) Т. Литвин.

Картка № 3

1. Чому, на думку Дарки, Іванчук — це втілення найкращих студентських поривів янгольської віри.

2. Доведіть, що життя — як уважає Дука Попович — це страшенно цікавий процес. Свої міркування узагальніть, посилаючись на зміст твору і власний досвід.

3. Кого поціновує Зоя?

а) Музикантів; б) художників; в) поетів;  г) акторів.

VI. Підсумок уроку

VІІ. Оголошення результатів навчальної діяльності

VІІІ. Домашнє завдання

Підготуватися до тематичної контрольної роботи № 4.