Мета: ознайомити з біографічними відомостями про Горація; продовжити роботу над виразним читанням; провести літературні паралелі; порівняти вірші Горація, Державіна, Пушкіна; розвивати уважність, логічне мислення; виховувати повагу до митців слова. 

Обладнання: картки з біографією Горація, з текстами віршів Горація, Державіна, Пушкіна. Звів я пам’ятник свій…

Горацій

ХІД УРОКУ

I. Актуалізація опорних знань

1. Літературний диктант

1) Найвідоміша поема Вергілія. («Енеїда»)

2) Батько Енея. (Анхіз)

3) Матір Енея. (Рея Сільвія, Ілія)

4) Засновник Рима. (Ромул)

5) Брат-близнюк Ромула. (Рем)

6) Годувальниця хлопчиків-близнюків. (Вовчиця)

7) Цей бог опікувався Ромулом і Ремом. (Марс)

8) Він викував щита Енеєві. (Гефест — Вулкан)

9) Час його царювання називають «золотою добою» римської літератури. (Октавіан Август)

2. Порівняння поеми «Енеїда» Вергілія з однойменною поемою Котляревського

II. Мотивація навчальної діяльності

— Горацію належить вірш, перший рядок якого звучить так: «Звівя пам’ятник свій…»

Яким може бути пам’ятник? Навіщо люди їх зводять? Від якого кореня утворилося це слово?

(Відповіді учнів.)

Пам’ятник — від слова пам’ять. Отже, зводять пам’ятники, щоб люди пам’ятали про інших, шанували їх, не забували про їхні досягнення.

III. Вивчення нового матеріалу

1. Ґронування

— Щоб ми не забували про класиків античної літератури, звернімось до текстів на картках, у яких йдеться про життя та творчість Горація.

Завдання: прочитати текст, скласти інформативне ґроно, яке виконує роль опорного конспекта.

Текст для опрацювання

ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ ГОРАЦІЯ

Квінт Горацій Флакк (65–8 рр. до н. е.) народився на півдні Італії, в сім’ї вільновідпущеника — раба, відпущеного на волю. Батько Горація багато працював для того, щоб син здобув гідну освіту. Майбутнійпоет пройшов усі сходинки тогочасної освіти: від початкового навчання у Римі до філософських занять в Афінах, як це було прийнято у рим-

ській знаті.

Захопившись ідеями республіки, Горацій боровся в лавах захисників республіки і став військовим трибуном (командиром легіону) в армії Брута.

Після поразки армії Брута розчарований Горацій повертається на батьківщину. Тут на нього чекає ще одне випробування: маєток його батька був конфіскований, і поет залишився без засобів до існування. Саме в цей час Горацій починає писати вірші. Його перші вірші привернули увагу Вергілія, який познайомив молодого поета з Меценатом, що став другом і покровителем Горація.

Познайомившись з Августом, Горацій стає імператорським співцем, проповідником цезаріанства. Але, відчуваючи, що таке життя йому не до душі, усамітнюється у своєму маєтку в Сабінських горах. Згодом Меценат а Август знову викликають поета в Рим. Так і минає його життя — у втечах на лоно природи та поверненнях до Рима.

Перу Горація належать 2 книги сатир, книга еподів (ліричних віршів), 4 книги од, 2 книги послань. У своїх одах Горацій, будучи філософським, інтелектуальним поетом, оспівує Рим і Августа, кохання і красу, розмірковує про поезію, життя і смерть, наслідуючи заклик епікурейства «Carpe diem!» («Лови день!»).

Творчість Горація творила величезний вплив на розвиток світової культури. У Римі його твори вивчали в школах, укладали до них коментарі. Не зникав інтерес до творчості поета і в середні віки, й у добу Відродження

2. Засвоєння літературознавчих термінів

Ода (гр. ode — пісня) — жанр лірики, що висловлює піднесені почуття, викликані важливими історичними подіями, діяльністю визначених осіб тощо.

3. Читання оди Горація «До Мельпомени»

Підготовка до сприйняття

— Хто така Мельпомена? (Муза трагедії) Виразне читання поезії учителем

Бесіда

– Про який пам’ятник йдеться у поезії «До Мельпомени»? (Поет упевнений, що є пам’ятники, яким не загрожують ні дощі, ні буревії. Вони — у пам’яті людей, адже йдеться про найкращих, найзнаменитіших діячів в історії людства. Вони — у поетичних рядках, що переживуть віки, бо написав їх талановитий поет.)

– Які автобіографічні відомості зазначив поет у вірші? («Я — славний з убогого» — Горацій нагадує про своє «заплямоване» походження: був сином колишнього раба.)

– Про яку заслугу в галузі поетичного мистецтва згадує Горацій? («Вперше скласти зумів по-італійському Еолійські вірші» — це означає, що Горацій писав латиною, використовуючи віршові розміри, винайдені Сапфо, Архілохом, Алкеєм.)

– Що незвичного є в поезії поета? (По-перше, він зводить пам’ятник собі сам, не чекаючи, доки його увічнять у мармурі чи бронзі. По-друге, поет настільки упевнений у своєму таланті, що вважає себе гідним лаврового вінка Мельпомени.)

4. Порівняння різних перекладів поезії українською мовою

ДО МЕЛЬПОМЕНИ

(III, 30)

Звій я пам’ятник свій. Довше, ніж мідь дзвінка,

Вищий од пірамід царських, простоїть він.

Дощ його не роз’їсть, не сколихне взимі,

Впавши в лють, Аквілон; низка років стрімких —

Часу біг коловий — в прах не зітре його.

Смерті весь не скорюсь: не западе в імлу

Частка краща моя. Поміж потомками

Буду в славі цвісти, поки з Весталкою

Йтиме понтифік-жрець до Капітолію.

Там, де Авфід бурлить, де рільникам колись

Давн за владаря був серед полів сухих,—

Будуть знати, що й — славний з убогого —

Вперше скласти зумів по-італійському

Еолійські пісні. Горда по праву будь,

Мельпомено, й звінчай, мило всміхаючись,

Лавром сонячних Дельф нині й моє чоло.

(Переклад Андрія Содомори)

ДО МЕЛЬПОМЕНИ

(III, 30)

Мій пам’ятник стоїть триваліший від міді.

Піднісся він чолом над царські піраміди.

Його не сточить дощ уїдливий, гризький,

Не звалить налітний північний буревій,

Ні років довгий ряд, ні часу літ невпинний;

Я не умру цілком: єства мого частина

Переживе мене, і від людських сердець

Прийматиму хвалу, поки понтифік-жрець

Ще сходить з дівою в високий Капітолій.

І де шумить Авфід в нестриманій сваволі,

Іде казковий Давн ратайський люд судив,—

Скрізь говоритимуть, що син простих батьків,

Я перший положив на італійську міру

Еллади давній спів. Так не таїсь від миру,

І лавром, що зростив святий дельфійський гай,

О, Мельпомено, ти чоло моє звінчай.

(Переклад М. Зерова)

5. «Літературні паралелі»

Вірш Горація «До Мельпомени» став першим серед поезій, присвячених усвідомленню поетом досягнень свого творчого шляху. Мотив увічнення пам’яті про поета у його творчому доробкові, який буде потрібен майбутнім поколінням, є провідним також у поезіях російських поетів Г. Р. Державіна та О. С. Пушкіна.

Прочитайте ці вірші та порівняйте їх між собою та з поезією Горація.

ПАМЯТНИК

Я памятник себе воздвиг чудесный, вечный,

Металлов тверже он и выше пирамид;

Ни вихрь его, ни гром не сломит быстротечный,

И времени полет его не сокрушит.

Так! — весь я не умру: но часть меня большая,

От тлена убежав, по смерти станет жить,

И слава возрастет моя, не увядая,

Доколь славянов род вселенна будет чтить.

Слух пройдет обо мне от Белых вод до Черных,

Где Волга, Дон, Нева, с Рифея льет Урал;

Всяк будет помнить то в народах неисчетных,

Как из безвестности я тем известен стал,

Что первый я дерзнул в забавном русском слоге

О добродетелях Фелицы возгласить,

В сердечной простоте беседовать о боге,

И истину царям с улыбкой говорить.

О Муза! возгордись заслугой справедливой,

И презрит кто тебя, сама тех презирай,

Непринужденною рукой, неторопливой,

Чело твое зарей бессмертия венчай.

Г. Р. Державин

1796* * *

Exegi monumentum

Я памятник себе воздвиг нерукотворный,

К нему не зарастет народная тропа,

Вознесся выше он главою непокорной

Александрийского столпа.

Нет, весь я не умру — душа в заветной лире

Мой прах переживет и тленья убежит —

И славен буду я, доколь в подлунном мире

Жив будет хоть один пиит.

Слух обо мне пройдет по всей Руси великой,

И назовет меня всяк сущий в ней язык,

И гордый внук славян, и финн, и ныне дикий

Тунгуз, и друг степей калмык.

И долго буду тем любезен я народу,

Что чувства добрые я лирой пробуждал,

Что в мой жестокий век восславил я свободу

И милость к падшим призывал.

Веленью божию, о муза, будь послушна,

Обиды не страшась, не требуя венца;

Хвалу и клевету приемли равнодушно

И не оспаривай глупца.

О. С. Пушкін

1836

Горацій

Державін (1796)

Пушкін (1836)

Мій пам’ятник стоїть три-

валіший від міді.

Піднісся він чолом над

царські піраміди.

Його не сточить дощ уїдли-

вий, гризький,

Не звалить налітний пів-

нічний буревій,

Ні років довгий ряд, ні часу

літ невпинний;

Я не умру цілком: єства

мого частина

Переживе мене, і від люд-

ських сердець

Прийматиму хвалу, поки

понтифік-жрець

Ще сходить з дівою в висо-

кий Капітолій

Я памятник себе воз-

двиг чудесный, вечный,

Металлов тверже он

и выше пирамид;

Ни вихрь его, ни гром

не сломит быстротеч-

ный,

И времени полет его не

сокрушит.

Так! — весь я не умру:

но часть меня большая,

От тлена убежав, по

смерти станет жить,

И слава возрастет моя,

не увядая,

Доколь славянов род

вселенна будет чтить

Я памятник себе воз-

двиг нерукотворный,

К нему не зарастет на-

родная тропа,

Вознесся выше он

главою непокорной

Александрийского

столпа.

Нет, весь я не умру —

душа в заветной лире

Мой прах переживет

и тленья убежит —

И славен буду я, до-

коль в подлунном мире

Жив будет хоть один

пиит

Перші рядки поезії схожі між собою: поети упевнено заявляють про те, що вони створили пам’ятник. У поезіях Горація та Державіна зазначається, що він вищий, ніж царські піраміди; ні дощ, ні буревій, ні грім не зможуть йому зашкодити. У вірші Пушкіна говориться лише про те, що пам’ятник «выше Александрийского столпа». Деякі дослідники

вважають, що йдеться не про Александрійську колону, зведену на Дворцовій площі у Петербурзі, а про одне з чудес світу. Таким чином, в усіх віршах пам’ятник порівнюється з чудесами світу, навіть перевершує їх.

В усіх поезіях йдеться про невмирущість душі поета, яка «оттлена убежав, по смерти станет жить», і про неминучість слави, що прийде до митця. Цікаво, що кожний із поетів обмежує час своєї слави різними причинами. Для Горація — це існування Риму, для Державіна — повага світу до слов’ян, для Пушкіна — наявність у світі хоча б одного поета.

Горацій	Державін	Пушкін
І де шумить Авфід в не- стриманій сваволі, Іде казковий Давн ра- тайський люд судив,— Скрізь говоритимуть, що син простих батьків, Я перший положив на італійську міру Еллади давній спів. Так не таїсь від миру, І лавром, що зростив святий дельфійський гай, О, Мельпомено, ти чоло моє звінчай	Слух пройдет обо мне от Белых вод до Черных, Где Волга, Дон, Нева, с Рифея льет Урал; Всяк будет помнить то в народах неисчетных, Как из безвестности я тем известен стал, Что первый я дерзнул в забавном русском слоге О добродетелях Фелицы возгласить, В сердечной простоте беседовать о боге, И истину царям с улыб- кой говорить. О Муза! возгордись за- слугой справедливой, И презрит кто тебя, сама тех презирай, Непринужденною рукой, неторопливой, Чело твое зарей бессмер- тия венчай	Слух обо мне пройдет по всей Руси великой, И назовет меня всяк сущий в ней язык, И гордый внук славян, и финн, и ныне дикий Тунгуз, и друг степей калмык. И долго буду тем любе- зен я народу, Что чувства добрые я ли- рой пробуждал, Что в мой жестокий век восславил я свободу И милость к падшим призывал. Веленью божию, о муза, будь послушна, Обиды не страшась, не требуя венца; Хвалу и клевету приемли равнодушно И не оспаривай глупца

Поети передбачають, що слава їхня переживе їх самих і пошириться на Батьківщині. Горацій переконаний, що його пам’ятатимуть в Італії, Державін і Пушкін перелічують велику кількість народів, що живуть на безмежних просторах Росії. Горацій та Державін акцентують на тому, що стали відомими сааме завдяки своїй поетичній творчості.

Своєю заслугою перед людьми римський поет вважає те, що він почав писати латиною вірші у стилі давньогрецької поезії, яка була зразком, ідеалом, моделлю для римлян і не тільки для них.

«Кола Вена»

Підбити підсумки спроби порівняльного аналізу поезій можна, використовуючи прийом «Кола Вена». Таким чином, одразу можна зрозуміти, що є спільного та відмінного в цих творах.

І Державін, і Пушкін наголошують, що їхнє досягнення — це як літературна творчість («Что первый я дерзнул в забавном Русском слоге О добродетелях Фелицы возгласить»), так і вплив на формування моральних якостей читачів, високий рівень моральності, що несе і сам автор, і його поезія:

И долго буду тем любезен я народу,

Что чувства добрые я лирой пробуждал,

Что в мой жестокий век восславил я свободу

И милость к падшим призывал.

Звернення до музи в останніх рядках поезій у Горація пов’язане з правом митця на увінчання лавровим вінком. Державін та Пушкін не прагнуть негайного визнання та спокійно благословляють музу на непростий шлях:

Веленью божию, о муза, будь послушна,

Обиды не страшась, не требуя венца;

Хвалу и клевету приемли равнодушно

И не оспаривай глупца.

IV. Підсумки уроку

«Продовжте фразу».

– Я знаю про Горація…

-Мені відомо, що ода — це…

– Тема оди «До Мельпомени» — …

– Ідея оди «До Мельпомени» — …

– Вірш Горація «До Мельпомени» викликав чимало наслідувань, тому що…

V. Домашнє завдання

Підготувати виразне читання поезії Горація «До Мельпомени».