Емма Андієвська «казка про Яян». Прихований повчальний зміст твору

Мета: ознайомити учнів з життям і творчістю письменниці; осмислити поняття притчевості в мистецтві; розкрити ідейний зміст «Казки про яян» та її місце у циклі казок Емми Андієвської; розвивати культуру зв’язного мовлення, пам’ять, логічне мислення, творчу уяву; вміння фантазувати, узагальнювати, робити власні висновки; формувати кругозір, світогляд; виховувати почуття поваги, любові до творчості Емми Андієвської, шанувати красу і приваби світу; прищеплювати інтерес до пізнання нового.
Тип уроку: засвоєння нових знань.
Обладнання: портрет Емми Андієвської, твори письменниці, дидактичний матеріал (тестові завдання, картки).
ПЕРЕБІГ УРОКУ
I. Організаційний момент
II. Актуалізація опорних знань
III. Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності
IV. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу
1. Емма Андієвська. Життя і творчість
ЕММА АНДІЄВСЬКА (Народилась 19.03.1931 р.)

До найяскравіших імен, які невтомно і самобутньо репрезентують нашу літературу на зарубіжних теренах, безсумнівно, належить ім’я Емми Андієвської.

Поетеса, прозаїк, художниця. Народилася 19.03.1931 року у м. Сталіно (тепер Донецьк). Під час Другої світової війни (з 1943 р.) емігрувала на Захід (Німеччина, США, з 1961р. — у Мюнхені, де зараз і живе). Закінчила Український Вільний Університет (1957 рік). Режисер і редактор українського відділу радіо «Свобода» (1955–1995). Літературну діяльність розпочала у 50-х роках (збірка «Поезії», Новий Ульм, 1951 р.).

Емма Андієвська — член-засновник об’єднання українських письменників «Слово». Учасниця Нью-Йоркської групи. Відома художниця виставляла свої мистецькі твори на багатьох персональних виставках у Німеччині, Франції, Швейцарії, США, Канаді, Бразилії, Австралії, а також в Україні.
Автор багатьох поетичних збірок, серед них «Народження ідола» (1958), «Риба і розмір» (1961), «Первні» (1964), «Пісні без тексту» (1968), «Наука про землю» (1975), «Кав’ярня» (1983), «Спокуси святого Антонія» (1985), «Архітектурні ансамблі» (1989), «Знаки. Тарок» (1995), «Межиріччя» (1998).
Поетичні збірки оформляє репродукціями своїх малярських творів. Пише також повісті та романи: «Подорож» (1955), «Тигри» (1962), «Джалапіта» (1962), «Герострати» (1970), «Роман про добру людину» (1973), «Роман про людське призначення» (1982); літературна нагорода фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів, (1984). В українській культурі Андієвська найпослідовніший модерніст, сюрреаліст або навіть ірреаліст.
Як живописець, Емма Андієвська працює з 1956 року. Виставки в Україні з 1992 року (Київ, Львів, Івано-Франківськ, Кам’янець-Подільський). Брала участь у виставці художників з України «Україна-95» (Мюнхен), у Галереї Р. Мірбаха (Мюнхен); окремі роботи експонуються в Українському музеї (Нью-Йорк), картинній галереї УВУ (Мюнхен), Національному музеї літера- тури України (Київ), Харківській картинній галереї та ін.

Малює переважно в символістсько-фантастичній манері, в техніці олії, акварелі, гуаші, сюрреалістична тематика з життя уявних людиноподібних створінь, з інтригуючою містифікацією в площинах, декораційних композиціях. Сюрреалістична поезія Андієвської вражає бароковою несподіваністю образів, пов’язаних між собою віддаленими асоціаціями, її вірші мають багату лексику. Однією з прикмет поетики письменниці є дисонансна рима, яка
спирається не на голосні, а на приголосні (леп-лоб-лип-лап). Критика вказувала на те, що образність Андієвської (як у літературі, так і малярстві) постає ніби з «дитячого світосприймання», коли кожен предмет побачено вперше. З цим пов’язане і відчуття «пластичності» світу: кожен образ може перетворитися на інший, і завдяки цим взаємопереходам погляду поета починає відкриватися таємнича суть речей.

Основний доробок Емми Андієвської- живописця: «Зелені квіти» (1989), «Гномики» (1990), «Шатле» (1991), «Одаліска» (1994), «Сім’я», «Мати з дитиною», «Сніданок», «Портрет», «Батьки і діти», «Хліб і вино» (1995), «Колоністи» (1996) та ін.
Емма Андієвська створила понад дві тисячі (!) сонетів — досягнення, яке не може не вражати і не дивувати.
Світ у її текстах постає як космічна містерія, що ошелешує і приголомшує унікальною можливістю доторкнутися до «буття основи», побачити чи відчути «те невимовне», що «колись жило у снах», почути фатальний подих «кінець-світньої розгри». Тож не дивно, що ці твори здебільшого емотивні, у яких убито логічний аргумент, і єдиним провідником у них стає інтуїція. Цей світ має видимі реальні контури, але на цих контурах все матеріальне, власне кажучи, й закінчується. Далі починаються фантасмагорії, у яких реальні предмети, явища живої дійсності та ознаки видимого світу перетворюються на щось плинке, змінне, химерне. Дерево, приміром, може вирости на всю ширину всесвіту, око риби заслонити космос, а крапля води обернутися на потоп.
Письменниця намагається передати багатоплановість, відтворити словом і звуком те, що людині не суджено сприйняти органами чуття, але що незмінно присутнє у світі, як, приміром, дуже тонкий звук, що його неспроможне вловити людське вухо, але якимись внутрішніми глибинними центрами сприйняття поетеса вловлює його, щоб потім за допомогою слова оприсутнити на письмі. Тут наявне невисловлене, але те, що низько ходить
і впливає на душу. Як медіум, вона сугерує тонкі звуки і контури незримого світу. Відчувається, що предмети ніби промовляють крізь неї, послуговуючись її голосом і словом.
Емма Андієвська добирає такі слова, які чітко й точно окреслюють явища і поняття. Це одна з найприкметніших особливостей її стилю, і цим вона найпосутніше відрізняється від інших письменників. У неї не зустрінемо слів, що не несуть вагомого смислового й емоційного навантаження. Письменниця дуже прискіплива і дбайлива в доборі слів. Кожне з них вона ніби перевіряє на міць і силу, а разом з тим — і на красу звучання, запах та спроможність
стати перевізником в інші виміри.
Що найбільше хвилює авторку? Якщо говорити назагал — людина і світ, генетична сила пам’яті, минуле і прийдешнє. Але цей світ переломлений крізь призму сну, минуле перемішується з підсвідомими рефлексіями, прийдешнє за законами круглого часу стає сьогочасним. Її неповторна індивідуальність у тому, що вона все сприймає по-своєму, все прагне переломити крізь призму власного бачення: коли учуднено, коли гротескно, коли чималою дозою сарказму, але завжди несподівано, незвичайно, небуденно. Разом з тим її
поезія існує в одному силовому полі з малярством, і їх можна розглядати як дві складові частини цілого, що не тільки доповнюють одна одну, а й не хочуть існувати нарізно.

Емма Андієвська — майстер глибоких емоцій, які ніколи не з’являються на поверхні. Вона змушує нас шукати те, що знаходиться за межами видимого і відчутного, спонукає побачити велике в малому і навпаки.
Поетеса багато роздумує над сутністю життя, людським призначенням, а також над детермінативністю тіла, поневолюючого душу. Іноді вона показує світ з рослинного чи овочевого виміру, і це відкриває його нові несподівані грані.

Іноді складається враження, що поетеса прагне упорядкувати хаос, досягнути гармонії там, де панують вічні безлад та пітьма, і ця надважка непосильна робота спонукає її до апробації незвичайних форм і прийомів, які сприйняти з першого разу не тільки важко, а й неможливо.

Відчувається, що письменниця постійно живе у поетичній магмі творчості, не знаючи, коли вона виллється у невтримні рядки. Вона плескає цей світ, і її твори народжуються, як гейзери, спонтанно, вибухово, щоб постійно захоплювати і дивувати своєю красою і внутрішньою напругою.
2. Теорія літератури
2.1.

Казка — один із основних жанрів народної творчості, епічний, розповідний, сюжетний художній твір усного походження про вигадані та фантастичні події; казка відзначається чіткою будовою: зачин, основна подія, трикратна повторюваність подій, розв’язка. За змістом поділяються на кілька різновидів: казки про тварин, фантастичні (чарівні, героїчні, пригодницькі), соціально-побутові.
2.2.

Притча — коротенький фольклорний або літературний розповідний твір повчального характеру, орієнтований переважно на алегоричну форму доведення змісту етичних цінностей буття.
3. Особливості казок Емми Андієвської
Окрім того, що Емма Андієвська пише поезію, прозаїчні твори, є майстром живопису, вона також пише твори і для дітей, а саме: казки-притчі.
Усі казки логічно зв’язані між собою, вони ніби дифузно протікають одна в одну. Звичайно, усі ці казки за тематикою надзвичайно різні, жодна не повторює навіть тією чи іншою мірою попередньої. Авторка може тільки поглиб-лювати якісь аспекти світобуття чи відкривати нові грані певних явищ чи предметів, але логічний і духовний зв’язок між ними зберігається завжди.
Своїми казками вона пропонує читачеві увійти в дивний, несподіваний і фантасмагоричний світ, окреслити тематичні обрії чи пласти якого практично неможливо. Він різний, змінний, непередбачуваний і химерно-ламкий.
Серед казок Емми Андієвської є вибрані, до складу яких і належить програмова «Казка про яян».
Перед викладом змісту має місце вступ, у якому здійснюється розмова між незвичайними персонажами — консервною бляшанкою і шакалом. Зустрівшись на веранді вілли, коли люди її покинули до ранку, консервна бляшанка і шакал розмірковують про своє призначення у світі, свій зв’язок із людиною.
Консервна бляшанка: «…з ким я не можу розмовляти, я не вважаю за товариство. Люди гадають собі, що я просто консервна бляшанка, мовляв, бездушна бляха, та й годі, або що моя душа настільки нижча від їхньої, що вона їх не може цікавити, забуваючи, що речі, які перебувають в людському оточенні, олюднюються, і крім того, що ми є, ми стаємо ще й ніби людьми, і в нас живе людська душа поруч нашої первісної».
Шакал: «…щойно я наближаюся до людських осель, я мимоволі олюднююся. Я починаю відчувати, як люди, думати, як вони, і щойно коли я повертаюся до пустелі, з мене поволі вивіває людську душу і лишається тільки душа шакала. Мені часто хочеться поговорити з людьми, коли я буваю серед них, тільки їхня зарозумілість в останню мить стримує мене. Справді, дуже важко з людьми, бо вони олюднюють нас, і разом з тим їм на думку не спаде
ставитися до нас, як до людей, а на цьому ми завжди терпимо».
Нагодувавши шакала, консервна бляшанка пропонує обом втішитися почергово розповіддю казок. Вона виявила бажання розповідати веселі казки, а шакал — сумні.
Окремі із запропонованих творів супроводжуються коментарем-розмірковуванням цих героїв про зміст тієї чи іншої казки.
Наприклад, серед вибраних казок Емми Андієвської, є такі: «Говоряща риба», «Казка про галайла», «Казка про рінину, подарунок моря», «Казка про гадюку й орла або невдячного приятеля», «Казка про бика й метелика», «Казка про дракона, шевця, що не вмів дарувати заподіяної йому кривди, та інших», «Казка про кулі зла», «Казка про яян», «Казка про мандрівника». На світанку шакал покидає віллу, прощається з консервною бляшанкою.
«Час надто швидко збігає, коли він приємний, і надто повільно, коли несе лихо», — говорить героїня на прощання герою зі сподіванням на нову зустріч. Але шакал іншої думки: «Не чекай. Я ніколи нічого не обіцяю. Обов’язки не для мене. Повертатися туди, де тобі бодай на коротку мить було добре, завжди означає розчаровуватися».
4. Опрацювання твору Емми Андієвської «Казка про яян»

4.1. Виразне читання твору.
4.2. Тема: зображення фантастичної події: хлопець-козопас потрапив у місто, де живуть тільки яяни.

4.3. Ідея: засудження тих, хто чує тільки власне «я», до всього іншого — байдужі, возвеличення доброти, чуйності, прагнення подати безкорисливу допомогу тому, хто її потребує.
4.4. Основна думка: сутність людського життя, призначення людини на землі — не відокремлюватися від суспільства, від оточуючих тебе людей, не занурюватися в особистому «я», а допомагати ближньому, відчувати власну необхідність для іншого.
4.5. Жанр: казка-притча.
4.6. Сюжет.
Хлопець, випасаючи кіз, погнався за однією, яка відокремилася від решти, і, «посковзнувшись, упав у глибочезне провалля». Пастушок потрапив у місто Яян. Мешканці цього міста не звертали на нього уваги, бо кожний з них жив своїм внутрішнім «я». Однак козопасу пощастило, він зустрів кволого діда.
Старий розповів йому про мешканців Яян. Від діда хлопець дізнався, що покинути це місто можна через браму, але до неї слід звернутися на «ти». На знак подяки, поваги до старого, пастушок посадив його собі на плечі і вийшов через відчинену браму. Потрапивши додому, замість діда на своїх плечах він побачив мішок, наповнений самоцвітами.
Сюжетні лінії: перебування хлопця у місті Яян, розповідь про цих мешканців; попереднє життя старця (юнги).
4.7. Композиція.
Події у творі швидко розгортаються. За невеликий час хлопець знайомиться з життям яян, дізнається про можливість потрапити додому, і врештірешт його мрія здійснилася.
Експозиція: випасаючи кіз, пастушок раптово потрапляє до міста, де мешкають яяни.
Зав’язка: через розповіді дідуся хлопець знайомиться з життям яян.
Кульмінація: віднайдена можливість покинути яян через браму, яка на прохання хлопця відчинилася.
Розв’язка: хлопець на рідній землі, на плечах у нього замість діда мішок із самоцвітами.
4.8. Проблематика:
я — ти — суспільство;
бездушність і доброта;
повага і особиста надмірна гордість.
4.9. Казково-притчеві ознаки твору.
4.9.1. Казкові особливості:
пастушок перечепився, упав і потрапив до іншої місцевості;
місто з вузьких довгих веж, що весь час завалювалися;
спосіб життя яян;
брама у місті відкривається тоді, коли до неї звернешся і скажеш звичайнісіньке «ти»;
брама — жива істота (чекала, коли до неї звернуться);
замість дідуся на плечах хлопця — мішок, по гузир наповнений самоцвітами;
сім брам;
щасливе закінчення твору.
4.9.2. Повчальне (притчеве) значення твору:
повага до старших;
уміння боротися з труднощами і долати їх;
відчувати не тільки своє «я», а також «я» оточуючих;
нічого немає кращого за рідну домівку, країни.
V. Розв’язування тестових завдань та робота за картками
VI. Підсумок уроку
Мікрофон «Як ви розумієте «Я» і власний внутрішній світ»?
VII. Оголошення результатів навчальної діяльності школярів
VIII. Домашнє завдання