Мета: – познайомити учнів із життєвим і творчим шляхом поета-земляка, визначного майстра слова;
– допомогти учням глибше усвідомити особливості та ідейно-художнє значення поезій митця;
– розвивати навички виразного читання, зв’язного мовлення, образного мислення, уяву та фантазію учнів, здатність користуватися всіма багатствами мови для вираження власних думок;
– виховувати в учнів любов до рідного слова, виробляти художні смаки, моральні та духовні якості.
Тип уроку: засвоєння нових знань
Обладнання: (портрет письменника, виставка книжок автора, тексти поезій, дидактичний матеріал, повідомлення учнів, картини степу)

Хід уроку
I. Організаційний момент
– З’ясування емоційного стану учнів
II. Мотивація навчальної діяльності учнів

Учитель: Діти, які асоціації виникають у вас, коли ви бачите ці малюнки?
(Учні: Степ – це простір і воля; свобода та життя;Батьківщина; рідна домівка; Таврійський степ;)
Учитель:Що об’єднує ваші відповіді? Замініть їх одним словом
(Учень: На мою думку найкращим відповідником до наших висловлювань буде слово – ХЕРСОНЩИНА)
Учитель: Так, діти, сьогодні на уроці піде мова про наші таврійські степи оспівані видатними літературними постатями нашого краю. Щедра Херсонська земля дала літературі багато імен і одне з них – Анатолій Іванович Кичинський.
III. Оголошення теми, мети уроку
– записати у зошити число, класна робота та тему уроку
Учитель: Діти, а що ви чекаєте від сьогоднішнього уроку?
( – Дізнатися про життєвий шлях Анатолія Кичинського.
– Розкрити багатогранність його творчого таланту.
– Опрацювати та проаналізувати поетичну спадщину поета.
– Усвідомити особливості поезії та ідейно-художнє значення творчості митця.)
IV. Основний зміст уроку
Я від тої землі, де мені почалась Батьківщина.
Я з отої легенди, що покільчилась поміж зернят.
Анатолій Кичинський
1. Вступна промова вчителя
Анатолій Іванович Кичинський народився 4 квітня 1950 року в селі Преображенні Чаплинського району Херсонської області. Закінчив філологічний факультет Херсонського педагогічного інституту (1972) та Вищі літературні курси при Літінституті ім. О.М.Горького (1981).
Початок творчого шляху припадає на 1967 рік, коли його поетичні твори регулярно з’являються на сторінках обласних, а потім і всеукраїнських періодичних і видань. 1976 року у видавництві “Молодь” побачила світ перша поетична збірка : “Вулиця закоханих дерев”, на яку звернула увагу літературна критика і за яку її автор : був удостоєний обласної премії. Роком пізніше А.Кичинський був прийнятий до Спілки письменників України.
Згодом поет видає такі книги: “Світло трави” (Сімферополь: Таврія, 1979), “Средь белого дня”, в перекладі російською мовою (М.: Молодая гвардия, 1980), “Землі зелена кров” (К.: Молодь, 1982), за яку автор був удостоєний літературної премії ім. П.Усемка. «Листоноша-Земля» (Сімферополь: Таврія, 1985), «Дорога завдовжки в любов» (К.: Молодь, 1988), “Сотвори свет”, в перекладі російською мовою (М.: Молодая гвардия, 1988), “В гості до мами” (К.: Веселка, 1991), “Жива і скошена тече в мені трава” (Херсон: Айлант, 1999). Крім цього, вірші та поеми А.Кичинського широко друкувалися в часописах “Вітчизна”, “Дніпро”. “Україна”, “Київ”, “Сучасність”, “Прапор”, “Жовтень”, “Ранок”, в альманахах “Вітрила”, “Сузір’я”, “Поезія”, “Стен”, в багатьох колективних збірках.
Неодноразово творчість талановитого поета була представлена схвальними відгуками літературних критиків та читанням його творів на всеукраїнському радіо і телебаченні. Вірші А.Кичинського ввійшли до антології “Восьмидесятники”, надрукованої в Канаді, часто перекладалися багатьма мовами близького та далекого зарубіжжя. Він – автор текстів багатьох популярних пісень. Окрім оригінальної творчості, А.Кичинський активно займається художнім перекладом, зокрема переклав українською мовою з латини поему “Пісня про зубра” Миколи Гусовського, з російської – твори Бориса Пастернака, Арсенія Тарковського, вірші білоруських, болгарських, угорських, кавказьких поетів. Був упорядником кількох поетичних збірок.
Поєднання чітко вираженої орієнтації на соціальне звучання вірша з найновішими надбаннями асоціативної поетики визначають головну особливість творчої манери А.Кичинського. Кожна його книга викликала інтерес як у читачів, так і у літературної критики.
З 1997 року він член Асоціації українських письменників. Був учасником численних нарад, симпозіумів та фестивалів, делегатом письменницьких з’їздів, керівником обласного літературного об’єднання, членом приймальної комісії Спілки письменників України Нині – на творчій роботі.
Член Національної спілки письменників України та Асоціації українських письменників. Певний період редагував найпопулярнішу газету “Гривна”.
Лауреат літературних премій ім. Павла Усенка (1983) та ім. Бориса Нечерди (2000), Шевченківської премії (2006).
1.1. Гра «Доміно».
Учитель: Скласти «доміно» даючи відповідь на запитання: «Хто ж він, Анатолій Кичинський?»
(Учні: Анатолій Кичинський – письменник – поет – учитель – кореспондент – фольклорист – член Національної спілки письменників України – член Асоціації українських письменників – перекладач – автор популярних пісень)
1.2.Робота в парах «Хронологія життєвого і творчого шляху Анатолія Кичинського». Заповнити таблицю
№п/п дата Життєві і творчі сторінки письменника
1. 4 квітня 1950р. Народився в селі Преображенці Чаплинського району на Херсонщині.
2. 1972р. Закінчив філологічний факультет Херсонського педагогічного інституту
3. 1976р. Перша поетична збірка : “Вулиця закоханих дерев”,
4. 1977р. прийнятий до Спілки письменників України.
5. 1981р. Закінчив вищі літературні курси при Літературному інституті ім. О.М. Горького
6. З 1997р. З член Асоціації українських письменників.
7. 1983р. Лауреат літературної премії ім. Павла Усенка
8. 2000р. Лауреат літературної премії ім. Бориса Нечерди (2000)
9. 2006р. Лауреат Шевченківської премії (2006).

Учитель: Творчий доробок А.І. Кичинського – це 10 поетичних збірок. Що ж випромінює поезія митця?
Готуючись сьогодні до уроку, ви працювали в групах завданням яких було підготувати невелике повідомлення на тему: «Творчий доробок Анатолія Кичинського»
2.Повідомлення учнів на тему: «Творчий доробок Анатолія Кичинського»:
2.1.Повідомлення учня. Збірка «Вулиця закоханих дерев»
Для поезії збірки “Вулиця закоханих дерев” притаманні мотиви-роздуми про долю Вітчизни, про щастя, місце людини у світі; пейзажні замальовки зв’язок людини з природою. Вони формують; ідеали, світогляд, виховують Людину – гуманіста, громадянина, патріота, особистість; розвивають естетично, допомагають виробляти художні смаки. А ще вчать не забувати про те, що без минулого немає теперішнього, не може бути і майбутнього.
Ось як ніжно і тремтливо передає поет свої почуття у вірші. “Батькове поле”: Привітає мене в чистім полі пшениця уклінно,
і до щемного болю босі ноги наколе стерня.
Я від тої землі, де мені почалась Батьківщина.
Я з отої легенди, що покільчилась поміж зернят.
Або у вірші “Щастя” А.Кичинський так розуміє людське щастя:
Я знаю щастя – трудне, чоловіче.
Заради нього, певно, ми й жили.
Щоб людям чесно глянути у вічі,
а руки синові були, як дві бджоли
І щоб мій степ не зміг без лемеша,
як я не зміг без тебе, Україно…
Щоб виростаю щастя мого сина
таврійським хлібом, сіллю Сиваша…
Учитель: Ви уважно почули, що для письменника є щастям. А у чому ви бачите своє щастя?
(Учні:- у постійній турботі наших батьків; у мирі та злагоді; у отримані задоволення від своєї праці; у повазі від людей; у взаєморозумінні.)
2.2. Повідомлення учня. Збірка «Листоноша – Земля»
Збірка віршів “Листоноша – Земля” сповнена щирою зацікавленістю у збереженні і примноженні духовних цінностей народу, звернена до нашого сучасника – трудівника, воїна, художники, а руках якого майбутнє, Вітчизна, планета.
Від населення і до народу
Шлях завдовжки в любов до землі,
де кожнісіньке дерево роду
на невсохлім гойдало б гіллі
зелен – пам’ять про власне коріння
та про квіт, що не раз облетів,
та ще віру в нові покоління,
нечерєвих вагомих плодів.
Мій народе, родючий мій саде,
хай тебе лиш плодами зігне.
Хай ніхто тебе не обікраде,
ну хіба що тяжіння земне.
Збірка “Листоноша – Земля” завершується прекрасною поемою “Вишивання хрестиком”, яка є чудовим доказом знання поетом такого виду рукомислу, як вишивання, символіки кольорів і візерунків, які, напевно ще з дитинства пізнав поет від своєї мами.
Учитель: Які символи використовує письменник у своїй поемі?
(Учень: У цій поемі автор створює символічний образ Матері-Долі, яка “чорну заполоч засиляє всліпу, і на білий рушник чорний хрестик ляга”. Чорний колір ниток – це символ журби, тривоги, пережитого горя. Зелена нитка – це символ барвінку, яким прикрашає полотно мати, а голуба квітка барвінку нагадує розтулене вікно.)
Учитель:На які ще кольори-символи звертає увагу письменник?
(Учень: Далі автор використовує сірий колір: Сірий колір – колір смутку, безрадісно прожитих років, терпіння, чекання, надії асоціюється з усім пережитим шляхом ліричної героїні – Долі)
Сірий тягнеться шлях
І, як пам’ять його,
сіра тягнеться нить.
Сіра дратва доріг.
Сірий пил від чобіт. ,
Сірий вузлик на згадку.
Сіра грудка землі вирушає
у світ у хустинці лляній.
І загадує степ нескладну і непросту,
вже сиву загадку, сіра грудка,
в якій пада в рідну блакить і щебече у ній.
Учень: Вражає в даній поемі оригінальна знахідка автора у поясненні білого кольору. З сивої давнини – це колір чистоти, цнотливості. “Білі молочні цяточки, білизна : молока” – то наш життєвий початок, наші витоки, паш родовід. Із молоком матері ми і вбираємо любов до мови, сім’ї, держави:
Погойдуються на сорочці нічній
Двійко цяток молочних.
I на долин рушник
в білій нитці тече білизна молока.
… Білий голуб летить…
І сіда на рушник.
І мовчить у жалобі.
І мовчанням своїм
він то голку, то біль
про голубку пита.
Біла тягнеться біль –
і не видно, де сніг,
а де крила голубки,
хоч до голуба
їй вже подати крилом.
Ідейне звучання поеми якраз і розгортається у останній строфі – заклик поета, щоб рушник був “чесним”, як саме життя, і щоб не обривалися нитки нашої пам’яті.
… Розплітайтесь, нитки,
вам ще треба схреститися на рушникові.
Сподівайтесь нитки.
Буде чесним рушник
Саме вам завдяки.
Хай не вплутуються
вам у сповідь хрещату
тітки випадкові.
Хай минають роки, –
не линяйте, нитки.
Не порвіться, нитки.
Учитель: Зверніть увагу на цитати з даної поеми. Що підсилює контрастність вірша?
(Учні:декілька разів у строфі повторюється дієслово “колихання”, яке підсилює рух землі, повітря, води, вогню і допомагає збагнути порухи душі.
Колихання землі.
Колихання води.
Колихання повітря.
Колихання вогню родового в печі.
Колихання душі.)
Учитель: Які картини постають у вашій уяві, коли ви читали поезію?
(Учні: – старенька бабуся, що вишиває хрестиком, сільські краєвиди, безмежні пшеничні поля, розкішна буйна зелень степу)
2.3. Повідомлення учня. Збірка «Дорога завдовжки в любов»
У збірці “Дорога завдовжки в любов” поглиблюються основні мотиви попередніх збірок. Своєрідна манера асоціативного, метафоричного письма дозволяє авторові заглянути в глибини минулого і художньо осмислити най-важливіші проблеми сьогодення. У вірші “Пам’ять іде” поет порушує проблему духовності, наших коренів, витоків, які ми повинні знати, щоб не вважатися манкуртами, безбатченками:
Пам’яті важко – нерідко повзком
довгі долати доводиться відстані.
Хто ми і звідки ми?
Де ми взялись?
Де наші корені?
Де наші витоки?
В тім, що було і забулось колись,
мусить не хтось розібратись, а ми таки.
2.4. Повідомлення учня. Збірка «Сотвори свет»
У віршах збірки “Сотвори свет” поет розмірковує про рідну Херсонську землю, її трудівників, солдатів, хліборобів, де в гармонії і злагоді діє минуле і сьогодення, бачиться романтика майбутнього. Переклад віршів цієї збірки російською мовою зробив А.Щуплов. Вони напоєні молодістю і дружбою. Поет порушує мотиви Великої Вітчизняної війни, природи, історії, громадянського обов’язку; роздумує про вічне, невиплачений борг перед Вітчизною.
Всі вірші поета зігріті високими особистими почуттями, своєрідною са-мобутньою лексикою, невимушеністю ліричних висновків.
2.5. Повідомлення учня. Збірка «Світло трави»
У віршах збірки “Світло трави” ми зустрічаємо мотиви, співзвучні поезіям Максима Рильського, Яра Славутича, а лаконізм і простота вислову нагадують характерний зерозський мовостиль чи вплив раннього Павла Тичини віршах “Світяться трави”, “Ой упав же я, мамо”, “Тиша”:
Хто ж її так в попіл сіяв уперто
Хто їй наплакав стільки роси?
Хто, наче душу, її обезсмертив?
То все народ твій… А ти хто єси?
2.6. Повідомлення учня. Збірка « В гості до мами»
У віршах збірки “В гості до мами” з гонкою художньою проникливістю відображено складний духовний світ молодої людини на тлі нашого неспокійного сьогодення. Вболіваючи за день завтрашній, поет глибоко вірить у незнищенність таких гуманістичних начал, як священна любов до матері, рідного краю, як бережливе ставлення до природи, історичної спадщини свого народу у віршах: “В гості до мами”, “Гайдається колиска”, “Малесенька, малюсінька, манюнька”. “На відстані сльози”, “Сини”’, “на могилу Тараса”, “Голосом скіфа”, “Козак Мамай”, “Спрага”.
(виразне читання учнями поезії «В гості до мами»)
2.7. Повідомлення учня. Збірка «Жива і скошена тече в мені»»
Свою десяту збірку, яка побачила світ 1999 p., поет назвав “Жива і скошена тече в мені трава”. Назва збірки має оригінальну й метафоричну назву – це вінець того, що поет написав майже за 25 років
Збірку не можна читати похапцем бо кожен вірш наснажений вибуховою силою, що мимоволі зупиняєшся аби осмислити прочитане – час, як камертон визначає основну тональність книжки віршем «Голосом скіфа» поет відкриває збірку:
Стоїть у степу скам’янілий мій час,
Мов ідол камінний, стоїть
І тягнеться в ньому грабіжницький лаз,
завалений прахом століть.
Де звучить тема історичної пам’яті. Офіційне визнання – у 2000 році збірка удостоєна літературної премії ім. Б. Нечерди.
(виразне читання учнями вірша «Голосом скіфа»)
Учитель: Вірші Кичинського – це насолода для розуму і джерело для серця. Багато творів поета покладені на музику, є вони в репертуарі Павла Дворського, співаків обласної філармонії, ліцеїстів.
(прослуховування пісні «На відстані сльози» у виконанні О.Грицишина)
V. Закріплення вивченого матеріалу. Метод «Мікрофон»
Бесіда за даними повідомленнями:
1. Чому твір Котляревського “Енеїда” ми називаємо енциклопедією укра-їнознавства? (Відповідь: бо там вперше написано про народ, мовою українського народу і для народу. Згадується народні музичні інструменти, народна їжа, одяг, пісні, загадки, прислів’я, імена, назви міст і сіл.)
2. У чому ви помітили українознавчий аспект поезій Кичинського? (Відповідь: У мотивах, символах-образах, мові, проблемах, наших витоках-коренях)
3. Звідки А.Кичинський черпає мотиви для своїх поезій, нових збірок? (Відповідь: Із життя свого роду-народу, краю, невичерпної скарбниці маминої пісні, народної мудрості).
4. Які мотиви звучать у віршах його збірок? (Відповідь:Мотиви життєдайності усіх проявів внутрішнього та зовнішнього буття. )
5. Якою є тематика поезій письменника?(Відповідь: оспівування рідного краю, а сама безмежних, родючих степів Херсонщини)
6. Що корисливого, на ваш погляд, ви отримали від уроку? (Вірші письменника вчать любити та шанувати свій край, свою родину; бути добрими, толерантними, чуйними)
VI. Підсумок уроку.
– Чи досягли поставленої мети?(Так. Ми не лише познайомилися із творчим доробком письменника, а й розкрили багатогранність його творчості)
– Оцінювання учнів
VII. Домашнє завдання.
– Вивчити напам’ять одну з поезій письменника(на вибір)

Додаток
(поезії Анатолія Кичинського)

В ГОСТІ ДО МАМИ
Даремно осінні дощі
стіною стоять перед нами.
Так легко стає на душі –
ми їдемо в гості до мами.
Позаду міська суєта,
надій поруйновані храми…
Позаду – літа і літа…
Ми їдемо в гості до мами.
Ми їдемо в тихе село,
в якому давно нас немає.
Ми їдемо в тихе село,
яке нас іще пам’ятає.
Ми їдемо в тихе село,
де кожне обличчя – знайоме.
Нам двічі в житті повезло:
Ми їдемо з дому – додому.
І знову отам, де райцентр
ледь-ледве замріє вогнями,
стрічатиме нас деревце,
посаджене в юності нами.
І знову останнім листком
воно затріпоче над нами
і стане останнім містком
в дорозі до нашої мами.
І буде стежина сира,
І буде рукою подати
до нашого з вами села,
до білої нашої хати.
Ми їдемо ночі і дні.
Ну як воно сталося з нами,
що їдемо, їдемо – і
ніяк не доїдем до мами.

Малесенька, малюсінька, маненька,
одним одна, самісінька-сама,
на яблуньці розкрила дзьобик брунька,
а навкруги — куди не глянь — зима.

Така стоїть у світі холоднеча!
Такі сніги! А брунька — за своє:

лишень розкрила дзьобик — і щебече,
витьохкує, цвірінькає, кує.

Та все про те, що літо – недалечко.
Про те, що дзьобик — це іще не все:
крім нього, в неї ж є ще і гніздечко,
в якому вона яблучко знесе.

НА ВІДСТАНІ СЛЬОЗИ
На відстані сльози
осінній сад стоїть,
одним один листок
шумить мені у ньому.

Шумить мені листок,
погойдується віть,
вітаючи мене
з поверненням додому.

На відстані сльози
над полум’ям рудим
стоїть холодний дим
до самого до неба.

Холодний і гіркий
іде у небо дим.
Теплішого мені
й солодшого не треба.

На відстані сльози
ідуть за днями дні,
одним одне вікно
горить мені між ними.

Горить мені вікно
у рідній стороні,
щоб я не заблукав
між вікнами чужими.

На відстані сльози
ковтаючи слова,
кладу своє лице
у мамині долоні.

І хай мені у них
життя моє сплива.
Не сплинули б вони,
від сліз моїх солоні.

Там, де степ
хвилями ковили
перехлюпується у море,
там, де море
собою підсинює
сивий степ,
будь-який знак на піску
читається,
як memento more.
Так читаються
назви ліків,
нерозбірливо вписані у рецепт.

ГОЛОСОМ СКІФА
Стоїть у степу
скам’янілий мій час,
мов ідол камінний,
стоїть.
І тягнеться в ньому
грабіжницький лаз,
завалений прахом століть.

Розвіявся попіл
жертовних багать,
мов курява курява,
збита конем…
Останнього разу
від мене вже тать
цим лазом
вертавсь порожнем.

Пощо ж йому,
Справді,
руків’я мечів,
та глина,
руда від іржі,
та чаша,
в котрій я вуста омочив
на гострій —
що меч мій —
межі?..

Щоб міг я в сідлі
її спити до дна,
я сонцю і степу моливсь.
Я думав чомусь, що солодка вона.
Жорстоко ж я в ній помиливсь!

Це в ній запеклася по вінця
іржа,
неначе в землі —
моя кров.
І вже не болить мені
гостра межа,
котру я колись перейшов.

Я переступив
не для того її,
щоб нині
у надрах земних
про те лиш
повідали
кості мої,
що хтось потоптався по них…

Вишивання хрестиком
Колихання землі.
Колихання води.
Колихання повітря.
Колихання вогню родового в печі.
Колихання душі.
Входить вечір в село.
Як вечірня зоря,
сходить пісня нехитра.
Сходить жито в степу.
Сходить сіль в Сиваші.
Сходить тісто в діжі.
Опускається ніч.
Підіймається дух кізякового диму.
Комин гудом гуде.
Роєм іскри летять
і зірками стають.
Важко ноги гудуть
про далеку дорогу свою несходиму.
Павуки-віщуни
у халявах чобіт
павутиння снують

Перехрестя віконної рами.
Стежок і доріг перехрестя.
Тоне в мареві даль
і, за пруг зовучи,
краєм світу страшить.
Страх у кров проника.
Але кровна земля
відливає перестрах.
Сірий тягнеться шлях.
І, як пам’ять його,
сіра тягнеться нить.

Сіра дратва доріг.
Сірий пил від чобіт.
Сірий вузлик на згадку.
Сіра грудка землі
вирушає у світ
у хустинці лляній.
І загадує степ
нескладну і непросту,
вже сиву загадку,
сіра грудка в якій
пада в рідну блакить
і щебече у ній.

Хрестик жайворонка
все висить і висить
на невидимій нитці.
І не видно очам
провідної зорі,
що додому вела.
Нахилившись, душа
віднаходить її
в незабутій криниці,
без чиєї води
ні зоря не змогла,
ні душа не змогла.

Колихання зорі.
Колихання води.
Колихання коріння
незасохлого дерева,
стовбур якого
по крону в землі.
Колихання круг нього
чорнозему й глини,
піску і каміння.
Колихання душі
на його невидимім для ока
гіллі.

Пригинається отчий поріг.
Замикається коло
дверима.
В синій вузлик вікна
доля в’яже хрест-навхрест
небесний огром.
Доля голку бере,
й голка вушком своїм
слуха нитку незриму
між корінням і листям,
землею і небом,
гніздом і крилом.

Пахне хлібом земля.
Пахне сіллю Сиваш.
Пахне потом робота.
Сходить вечір на степ.
Нахилившись, чоло
шостим потом сплива.
Опускається ніч
і стирає з чола
краплі сьомого поту.
І, цілуючи хліб,
губи кажуть землі
найсвятіші слова.

Колихання землі.
Колихання пітьми
і багаття нічного.
Осідає курган.
Присідає вогонь.
Просихає щока.
Час по краплі сплива.
Крапля камінь довбе
і видовбує з нього
долю жінки, яка
на кургані стоїть
і на когось чека.

Сива нитка чекання
терпінням зоветься:
снується – не рветься.
І ляга на рушник
не подоланий кимось,
посивілий шлях.
Сива нитка чекання
з надії і віри,
з любові снується.
І не менша любов.
І не менша клубок,
що у горлі застряг.

Квітне мак у степу
і, кривавлячи даль,
крізь рушник проступає.
Запікається кров.
Час по краплі сплива.
Крапля камінь довбе –
і видовбує зірку,
якої на жодному небі немає.
Це під нею життя
починає докупи
збирати себе.

Піють треті півні.
Сходить хліб у печі.
Сходить піна у ночвах.
Доля льолю пере,
і колиску гойда,
і співає котка.
І погойдуються
на сорочці нічній
двійко цяток молочних.
І на долин рушник
в білій нитці тече
білизна молока.

Крізь глибоку стіну
білий голуб летить
і тримає у дзьобі
і маслинову віть,
і пожовклий від часу
трикутник листа.
І – долає стіну.
І сіда на рушник.
І мовчить у жалобі.
І мовчанням своїм
він то голку, то нитку
про голубку пита.

Біла тягнеться нить –
і не видно, де сніг,
а де крила голубки,
хоч до голуба їй
вже подати крилом.
І вона – приліта.
І навпроти сіда.
І ніяк не дають
їм зійтися докупки
і маслинова віть,
і пожовклий від часу
трикутник листа.

Час листом шелестить.
Час водою шумить,
і нема йому спину.
В ночвах льоля росте.
І слова на вустах.
І сліди в спориші.
Час летить, аж свистить.
І глядить йому доля
то в очі, то в спину,
знай розплутуючи
всі нитки, що у вузол
сплелися в душі.

Автор: Дурман Надія Іванівна