Я живу у великому селищі на березі моря. Моє селище зветься Мирне. Колись воно було маленьким хутором у степу, а з часом розрослося. Тепер до Мирного можна дістатися рейсовими автобусами та електричкою, яка має зупинку поблизу селища.

У Мирному є п’ятиповерхові та двоповерхові будинки з квартирами. Решта мешканців Мирного живе у приватних будинках з садибами. Влітку дехто, кто живе близько до моря, тримає в своїх дворах цілі міні-готелі для курортників. Щодо мене, то я – мешканець п’ятиповерхового будинку.

У Мирному дві школи, два дитсадка. Я вчуся в центральній школі №1.

Кожної осені, 25 вересня, ми святкуємо День селища. Збираємося в центрі Мирного на концерт та на спортивні змагання. Колись в цей день селище було визволено від фашистів.

Я люблю своє селище не тільки за те, що тут влітку можно досхочу купатися в морі та рибалити. У самому селищі багато природи: фруктові сади, тінисті двори, заквітчані палісадники. Навіть сквер є для відпочинку місцевих мешканців. Влітку в садках дітлахи не злізають з черешень, вишень, абрикосів, яблунь, груш та слив. Ранком мешканців Мирного будить спів пташок, а не міський гуркіт.

В той же час селище цивілізоване, як місто. У Мирному є газопровод, водопровод, багато магазинів, дитячі майданчики та пансіонати. Особливо людно тут буває влітку, в курортний сезон. Молодь може знайти собі багато розваг, зокрема, діскотеки.

А дорослим людям в селищі значно легше знайти добру роботу, ніж у віддаленому селі. В Мирному, окрім курортної ”індустрії”, є агрофірми, комбікормовий завод, різні майстерні, а ще ціла приватна фабрика з консервування фруктів.

Взимку цікаві події зосереджуються в Будинку культури Мирного. Діти займаються тут у різноманітних гуртках: футболу, настольного тенісу, м’якої іграшки, бального танцю, музичному гуртку та інших.