«Максим Гримач» Марка Вовчка є за жанром романтичним баладним оповіданням. Воно має фольклорну основу та побудоване за сюжетом пісень, тобто українських народних балад про кохання. В мові твору присутні народнопісенні інтонації: «Сестричко моя малая! щебетушечко моя нерозумная! – жалує Катря малу. – О, да який же вінок ваш красний, сестро! да який же красний! Сестронько-любонько, коли ж ви його візьмете?».

Образи твору традиційні з українських народних балад: прекрасна дівчина, закоханий козак, мала нерозумна сестра-щебетушка та суворий батько, який не дозволяє закоханим одружитися без достатніх матеріальних статків. Сюжет також традиційно баладний: закохані не можуть бути разом, поки, за волею батька, наречений не заробить статків. В сюжет втручається сліпа жорстока стихія: Семен гине на Дніпрі. Закохане дівчина Катря довго чекає козака-нареченого, і переконавшись, що він не прийде, не в силах знести його загибелі, накладає на себе руки. Батько Максим Гримач побивається за нею та багато років картає себе, але вже пізно. Народний сюжет підсилюють романтичне та сентиментальне звучання оповідання. Водночас Марко Вовчок поєднує ці риси з реалістичністю зображуваного в оповіданні.

Як характерно і для українських народних балад, герої оповідання «Максим Гримач» зв’язані з природою, з традиційними образами природи. Наприклад, місяць є свідком початку кохання Семена та Катрі. І водночас, тільки він є свідком останніх хвилин життя Катерини. Картини природи виписані Марко Вовчок також у фольклорному стилі: «Красно в садочку! Послався зелений барвінок, голубо зацвів; червоніє зірка; повився горобиний горошок; вовча ступа попустила широке листя; цвіте-процвітає мак повний: і сивий, і білий, і червоний; розкинувсь по землі синій ряст; розрослась зелена рута. Поміж тим квітом сама, як найкращий квіт, походжає Катря…»