Початок української полемічної літератури стосується розколу єдиної християнської церкви на католицьку і православну. Нові церкви мали різні точки зору на тлумаченні багатьох догм віровчення.

Католики трималися думки про те, що вищу владу Бога на землі має Папа Римський. Також вони вважали, що Святий Дух походить від Бога-Отця і Бога-Сина.

Православні визнавали походження Святого Духа лишень від Бога-Отця, і не визнали Папу – «намісника Бога на Землі». Суперечки точилися також релігійних свят, церковних обрядів, ікон тощо. Розкол також породив «компромісний» варіант релігії – уніатство. Греко-католицька церква признала владу Папи Римського.

Католицькі церковники, користуючись підтримкою польського короля та шляхти, почали тиск на православних, обмежуючи їх в правах. Українська шляхта не підтримала свого народу, а досить безболісно перейшла в католицьку віру через гарантовані привілеї. Селянство ж та інтелігенція не сприйняли ані католицтво, ані унію.

Починаючи з 16-го століття почалася ворожнеча та полеміка поміж богословами обох таборів, боротьба «за душі» людей. Блискучими українськими полемічними творами стали «Ключ царства небесного» (1587) Герасима Смотрицького, «Казание святого Кирилла» (1596) Стефана Зизанія, «Тренос, альбо Плач схидной церкви» (1610) Мелетія Смотрицького. Останній твір створив образ рідної віри, яка дбайливо виростила своїх дітей, а діти зрадили її та піддали тортурам.

Також видатним українським полемістом XVI—XVII ст. був Іван Вишенський. Йому належать 17 трактатів. Вишенський писав дуже гостро, викривально, використовував нещадну сатиру. Його твори енергійні, іронічні імпульсивні, сповнені пафосу: «Чим ти ліпший од хлопа? Або не та ж ти матерія?» – запитує він «пихатих отців церкви», що «втекли» до католицької вірі і тепер навертають туди «глупих русинів».

Він відверто назвав польського короля Сигізмунда третього Нероном, засудив його тиранство. Ніхто не має права зачіпати гідність людини, наголошував полеміст. Твори І. Вишенського виражали визвольні прагнення народу.

Книги українських полемістів, образні та метафоричні, при можливості переписувалися православними від руки, та зберігалися як святині.