Повість Миколи Гоголя «Вечір проти Івана Купала» – своєрідний твір, в якому поєднуються містично-фантастичні події та глибока соціальна правда. Реалістичні картини побуту українських селян є сусідами таємничих сцен в дусі народних легенд, характерних для літературної течії романтизму. «Вечір проти…» входить до збірки фольклорних за сутністю «малоросійських повістей» Гоголя «Вечори на хуторі поблизу Диканьки».

Гоголь розповідає сумну та зловісну історію людини, яку потреба в матеріальних статках призвела до духовної та моральної, а потім до фізичної загибелі. Соціальні протиріччя доводять до відчаю наймита Петра: він не може одружитися з дівчиною Підоркою через заборону її батька. Петро – бідний, а старий Корж такого не сприймає. Тоді колдун Басаврюк спокушає Петруся дістати золото за допомогою нечистої сили. Петро іде вночі в ліс за цвітом папороті, і задля квітки проливає невинну кров хлопчика Івася, брата своєї коханої.

Та ані багатство, ані одруження не приносять йому щастя надовго. Гріх точить Петра, крає його розум, хоч той нічого не пам’ятає. В час, коли пам’ять повертається до нього, герой більше не може жити.

Зло письменник уособлює у відьмовських силах та Басаврюці – людині-перевертні, лихому та підступному. Людина, яка піддається спокусі Басаврюка, втрачає людську подобу як морально, так і фізично. Це навіть відображено в подіях твору: Петро стає страшний, заростає бородою, не виходить з дому та «все силкується щось згадати». А ще жага золота занапащає життя оточуючих, людей невинних: Івася, що загинув, Підорки, яка втратила все: коханого, родину, щастя та пішла в черниці.

Неправедним чином здобуте багатство наприкінці твору перетворюється на черепки. Це символічний образ марності здобування статків, підлості злих сил, розбитих людських душ та життя.

Гоголь за допомогою фантастичних засобів художнього творення демонструє страшні наслідки влади золота, жаги багатства над людиною.