Хтось дуже мудрий якось сказав: «Скільки людей, стільки й думок». Тільки от висловлюємо ми ці думки по-різному. Багато відомих письменників у своїх творах розкривають проблему етики суперечок, яка є досить актуальною в сучасному світі.

Так, наприклад, Л.Павлова дуже точно помічає, що існує безліч різновидів ведення суперечок і що кожен обирає той спосіб, який вважає найбільш прийнятним для себе. На жаль, не завжди це позитивно позначається на успіху обговорення проблеми. Авторське ставлення до різних типів ведення суперечок і тактики, що використовується під час суперечок, чітко простежується. Автор шанобливо ставиться до полемістів, котрі виявляють увагу один до одного, які вміють не тільки говорити, а й слухати.

У той же час Павлова з іронією говорить про «горе-сперечальників», що використовують будь-які можливі засоби для того, щоб довести власну правоту. Неможливо не погодитися з автором в тому, що проблема етики в суперечці – це проблема злободенна, від її вирішення залежить дуже багато. Важливо не тільки те, що ти говориш, але і те, як ти це кажеш! Суперечка – це те ж мистецтво, і для того, щоб навчитися сперечатися, потрібно не менше часу, ніж, скажімо, для вивчення всіх законів живопису чи музики.

Я знаю одного неперевершеного оратора (та й хто його не знає!) Остап Бендер, герой Ільфа і Петрова, був авантюристом, але авантюристом найвищої марки. Його здатність переконувати свого опонента в чому завгодно, не порушуючи при цьому правил етики, наповал вражає.

А ось приклад абсолютно протилежного: нещодавно я стала свідком того, як сперечалися дві подруги (предмету спору я зараз навіть не згадаю), починалося все з мирної розмови, а закінчилося бійкою. Причиною бійки послужила висловлена однією з дівчат образа, її подруга не захотіла залишатися в боргу.

Наведені мною аргументи ще раз доводять те, як важливо для опонентів виявляти в суперечці уважне та шанобливе ставлення один до одного. Тільки така суперечка може бути плідною.