У романі «Анна Кареніна» Лева Толстого ми бачимо історії кількох російських сімей 19 століття. Це сім’ї аристократів, але в них ті ж проблеми, що і в середньостатистичних сучасних родинах. Ті ж почуття, ті ж страждання та помилки ми можемо спостерігати й донині.

Героїня роману, Анна, зразкова дружина й мати, закохалася в молодого офіцера. Цей юнак, Вронський, полюбив її з усією пристрастю свого палкого серця. Довго ці двоє приховували своє кохання, зустрічалися потай, але після довгих мук Анна зважилася розбити сім’ю, піти від чоловіка.

Вірність почуттям, сила кохання Анни та Вронського в мене викликали повагу, я не зміг засудити їх. Тим більше, що чоловік Анни сам допустив, що у дружини розвинулося таке велике почуття до іншого. Потрібно було оточити її любов’ю, ніжністю та теплом, а він торочив їй про дотримання пристойності.

Але союз Анни та Вронського нещасливий, хоча у них є все: будинок, багатство, донька. Анні не вистачає душевних сил, щоб переживати розлуку з сином. Любов Вронського – це єдине, що ще радує її, вона гарячково чіпляється за коханого, ревнує, влаштовує сцени. Вона панічно боїться втратити Вронського. Навіть дочка їй нецікава.

Вронський любить Анну та піклується про сім’ю. Але й він віддаляється від неї та злиться на те, що Анна мучить його підозрами. Хочеться крикнути героїні: «Стій! Що ти робиш? Ти ж сама губиш своє щастя!» Але, на жаль, не можна схопити за руку та зупинити героїню книги. Анна сама руйнує й свою другу сім’ю, кинувшись під потяг.

Пристрасті прекрасні, але вони дуже небезпечні, коли поглинають все інше. Адже, крім них, є ще чиста любов, повага, свобода, обов’язок, доброта та відповідальність.