«Розумом Росію не зрозуміти…», – писав Тютчев у своєму вірші. І це дійсно так. На Русі завжди були люди, чиї вчинки часом здавалися оточуючим незрозумілими, дивними. Кожна людина – загадка. Проблема загадкової російської душі цікавить і Ф. І. Шаляпіна.
На перший погляд, ця важлива філософська проблема досить побита, традиційна. Багато російських письменників намагалися розгадати таємницю «безпричинної російської туги». Про це ми читаємо у творах М.В.Гоголя, О.С.Пушкіна, М.С.Лєскова, М. Ю. Лермонтова і багатьох інших. Але звучання проблеми в творах Ф. І. Шаляпіна дивує нас щирістю висловлених думок. Автор розкриває проблему на прикладі подорожніх, представниках бродяжної Росії.
Куди йдуть мандрівники – праведники? Заради чого? Що їх жене? Що потрібно зробити, щоб ці люди змінилися? Автор не дає відповідей на питання, але в одному він переконаний: «ці люди – одна з чудових, хоча, можливо, і сумних, фарб російського життя».
Неможливо не погодитися з думкою автора. Мандрівники на Русі – це праведники, мудреці, подвижники, люди, які прагнуть знайти щастя.
Гнаний «російською нудьгою», бажанням знайти сенс життя, Онєгін, герой роману О.С.Пушкіна, відправляється в подорож. У постійних пошуках справжнього кохання, щастя і Лермонтовський Печорін.
Мандрівник Лука з п’єси М.Горького «На дні» прагне зрозуміти «справи людські», відкриває світлі сторони в кожному з нічліжників і вселяє віру в краще, здатний просто пожаліти людину.
Іван Флягін, герой повісті М. С. Лєскова «Зачарований мандрівник», не має конкретної мети подорожі. Його нескінченна мандрівка – ціле життя. Це людина широкої душі, відданий, вірний, мудрий, чесний, обдарований, йому «за народ дуже померти хочеться».
«Кожен в цьому світі мандрівник», – писав Лермонтов. Текст Ф. І. Шаляпіна змушує нас, читачів, в черговий раз замислитися про сенс життя, про справжнє призначення щирих, чесних, талановитих, хоча і дивних людей з народу.