дружба

Мій твір буде буде про те, що друг справді “пізнається в біді”. Я розповім, як у скрутну хвилину мені допоміг мій справжній друг Максим. Якось улітку ми разом з Максимом каталися на велосипедах та заїхали на чужу вулицю.

Я маю багато друзів та приятелів. Але Сергій серед них є найкращим другом. Ми живемо з ним в одному дворі та навчаємося в одному класі. На жаль, за однією партою ми з Сергієм не сидимо. Вчителі не дозволяють нам цього, щоб ми не не відволікали один одного на уроках.

Серед багатьох моїх подруг найближчою я вважаю Віку. Вона моя однокласниця. Але ми зустрічаємося з нею не тільки в школі. Адже ми з Вікою дружимо вже вже три роки!

Ми часто називаємо друзями тих, хто насправді є приятелями. Тобто тих наших «друзяк» з якими ми просто сидимо за партою, до яких ходимо грати в ляльки або в комп’ютерні ігри. Чи може нам хочеться піти на сусідню вулицю покататися на гойдалці, а мама не пускає самого. Доводиться шукати тих, хто піде разом з нами. Так

Коли ми говоримо про важливих людей у своєму житті , то найчастіше розставляємо їх у такому порядку – батьки, близькі родичі, друзі, знайомі. Батьків та родичів не обирають, знайомих не впускають занадто глибоко у життя. І тільки справжній друг – та людина, стосунки з яким базуються на взаємності, доброзичливості, щирості та симпатії.

Цікаве словосполучення – віра в людину, адже прийнято вірити в Бога. Ну, або у власні сили. А тут – вірити в іншого. Як же в нього вірити, адже він просто людина? Ніхто ж не ідеальний. До голови ж йому не залізеш, може, він щось там собі думає погане, щось проти тебе замишляє.