Мета: ознайомити учнів із групою і творчістю київських «неокласиків», із життєвим і творчим шляхом М. Зерова, поглибити поняття про сонет, розвивати навички виразного й усвідомленого читання та аналізу поезій М. Зерова, навчити висловлювати власні думки з приводу поетичної майстерності «неокласика», виховувати любов і повагу до України, відчуття естетики поетичного образу. 
Тип уроку: засвоєння нових знань.
Обладнання: портрети групи «неокласиків» (М. Зерова, М. Рильського, Юрія
Клена, М. Драй-Хмари), схема аналізу ліричного твору, відеозапис документального фільму «Соловки. Місто сили. 2009», епіграф.
ПЕРЕБІГ УРОКУ
І. Організаційний момент.
Мотивація навчальної діяльності школярів
ІІ. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу
1. Випереджальне завдання. Повідомлення учня
Неокласики — група українських поетів та письменників- модерністів початку ХХ століття.
На відміну від інших груп, «неокласики» не дбали про своє організаційне оформлення й не виступали з ідейно-естетичними маніфестами. Проте їхня присутність у літературному житті була досить вагомою, що позначилося не лише на творчому рівні, а й під час літературних дискусій 1925–1928 рр.
Неокласицизм (з грецької новий і зразковий) — течія в літературі та мистецтві, що з’явилася значно пізніше занепаду класицизму як літературного напряму й знайшла свій вияв у використанні античних тем і сюжетів, міфологічних образів і мотивів, проголошенні гасел «чистого» мистецтва та культу позбавленої суспільного змісту художньої форми, в оспівуванні земних насолод.
Неокласицизм виник у західноєвропейській літературі в середині ХІХ ст.

До групи українських неокласиків у 20-х роках ХХ ст. належали М. Зеров, М. Драй-Хмара, М. Рильський П. Филипович, Юрій Клен (О. Бургардт). Вони відмежовувалися від так званої пролетарської культури, прагнули наслідувати мистецтво минулих епох, віддавали перевагу історико-культурній та морально-психологічній проблематиці.
Те, що неокласики прагнули впроваджувати у своїй творчості форми та методи грецького й римського мистецтва, представникам влади здалося невизнанням радянської дійсності. Тому в 1935 р. були заарештовані М. Зеров, П. Филипович, М. Драй-Хмара, яких звинувачували в шпигунстві на користь чужоземної держави, у підготуванні й спробі вчинити терористичні замахи на представників уряду та партії і в приналежності до таємної контрреволюційної організації, очолюваної професором Миколою Зеровим.
Проходив у цій справі неокласик М. Рильський, але через деякий час був звільнений. Юрій Клен (О. Бургардт), скориставшись своїм німецьким походженням, виїхав до Німеччини на лікування й не повернувся. А М. Зеров був розстріляний 1937 р., П. Филипович загинув на Соловках того ж 1937 р., М. Драй-Хмара помер у концтаборі на Колимі в 1939 р.
Неокласики позиціонували себе як естетів і жорстко протиставляли себе народництву й романтизму. Крім художньої творчості, члени групи були також активними літературними критиками та теоретиками українського.
Неокласики належать до так званих письменників доби «розстріляного відродження».

Справді масовими літературними організаціями того часу стали Спілка селянських письменників «Плуг» (1922 р.) та Спілка пролетарських письменників «Гарт» (1923 р.).
2. Усний журнал «Гордість української літератури»
Широченна ерудиція в античній, західноєвропейській, українській і російській літературах, ґрунтовні знання з історії, тонкі естетичні відчуття, глибокий аналіз і розуміння літературних явищ, строгий критичний розум, феноменальна пам’ять, вільне володіння стародавніми й новими мовами (близько 20), блискучий ораторський талант, тонко вигострене слово — ось багатющий арсенал, яким володів Микола Зеров, який допомагав йому виходити переможцем із різних літературних дискусій. У цьому була його нездоланна сила.
У цьому було і його нещастя.
Неокласична естетична позиція М. Зерова, як і його побратимів по перу (М. Рильського, П. Филиповича, М. Драй-Хмари, О. Бургардта), полягала в необхідності засвоєння найвищих літературних здобутків людства як передумови справжнього розквіту мистецтв, розуміння значення уроків класики у зростанні художника слова. Така позиція у 20–30-ті роки ХХ ст. була актуальна, адже в той час українську літературу заполонили твори-агітки, твори-плакати на злобу дня. Письменник писав власну історію душі, протиставляючи її сірості, провінційності. Він уважав українську словесність невід’ємною складовою європейської словесності.
Як науковець і літературознавець М. Зеров турбувався й вболівав за майбутнє української культури. Брав активну участь у літературній дискусії 1925– 1928 рр., ставши на бік М. Хвильового та інших членів ВАПЛІТЕ. Виступав проти російської культурної гегемонії, проти зведення штучної завіси між українською й західною культурами. Дбаючи про майбутнє українського письменства, поет закликав звертатися до джерел, вивчати досвід минулих поколінь, традиції рідної культури, здійснювати новітні пошуки в письменстві.
Йому було чуже неуцтво й пристосовництво в літературі, виступав за творче змагання. Уважається, що з цього все й почалося: неокласики, ортодокси, руйначі усталених традицій, формалісти, попутники, а значить — вороги народу.
Звідси — неприязнь, підозра, несприйняття і, нарешті, репресії. Майже 10 років (до арешту) Микола Зеров жив у «підвішеному» стані — зацькований і зневажений. Та вірив, що кривда відступить. Не відступила…
На Соловках, у нелюдських жахливих умовах, письменник намагався хоч якось зберегти свій внутрішній світ — останнє, що в нього залишилося. Але безжальна тоталітарна машина не залишала йому шансів на життя.
Микола Костянтинович Зеров, володіючи пам’яттю тисячоліть, прагнув служити ідеалові гармонії в суспільстві. Але митець мусив трагічно загинути, бо жив у часи, коли такі особистості вважались небезпечними для суспільства. Його реабілітовано посмертно. Творча спадщина Миколи Зерова повноправно входить у фонд культурних цінностей українського народу, якому він і присвятив усе своє коротке життя.
3. Складання хронологічної таблиці життя й творчості М. Зерова (у ході розповіді вчителя)
Літопис життя і творчості Миколи Зерова

1890 р., 26 квітня — народився в м. Зінькові в родині вчителя.
1898–1900 рр. — навчання в Зінківській 2-класній школі.
1900–1903 рр. — навчання в Охтирській гімназії.
1903–1908 рр. — навчання в Першій Київській гімназії.

1908–1914 рр. — студент історико-філологічного факультету Київського університету. Один із провідних діячів Київської української студентської громади.
1912 р. — початок літературної діяльності в журналі «Світло».
1914 р. — блискучий захист роботи «Літопис Грабянки», закінчення університету.
1914 р. — знайомство з майбутньою дружиною Софією Лободою.
1914–1917 рр. — викладач у Златопільській гімназії.
1917–1920 рр. — викладач латини в Другій українській державній гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства і Академії Наук.
1919 р. — редактор журналу «Книгар».
1920 р., 13 лютого — вінчання із Софією Лободою.
1920 р., травень — дійсний член філологічної секції Українського наукового товариства.
1920 р. — вийшла книга «Антологія римської поезії» у його перекладах українською.
1920 р. — вийшла книга «Нова українська поезія».
1920 р., жовтень — переїзд сім’ї в Баришівку; викладання історії у соціально-економічній школі.
1921 р. — вийшла збірка «Сонети і елегії».
1922–1933 рр. — професор, завідувач кафедри Київського інституту народної освіти.

1924 р. — вийшли друком лекції з історії літератури «Нове українське письменство» (1798–1870 рр.).
1924 р. — вийшла збірка «Камена».
1924 р. — опублікована монографія «Нове українське письменство».
1924 р. — вийшла монографія «Леся Українка».
1926 р. — побачила світ збірка статей «До джерел».

1928–1929 рр. — приїзд до Полтави, зустріч з Г. Мафетом, О. Ковінькою.
1929 р. — вийшла збірка статей «Від Куліша до Винниченка».
1929 р. — свій архів передає до Всенародної бібліотеки України, складає бібліографію своїх творів.
1934 р., вересень — звільнення від викладацької роботи в університеті, позбавлення можливості займатися науковою роботою.
1934 р., листопад — смерть сина.
1934 р., грудень — переїзд до Москви.
1935 р., квітень — арешт.
1936 р., лютий — суд, вирок «терористові» — 10 років таборів.
1936 р., травень — вивезений на Соловки.

1937 р., вересень — останній лист дружині.
1937 р., жовтень — справу переглянуто й винесено вищу міру покарання.
1937 р., 3 листопада — розстріляний в урочищі Сандормох (Карелія).
1958 р., березень — реабілітований.
4. Перегляд документального фільму «Соловки. Місто сили. 2009» (Режисер О. Замислов)
5. Слово вчителя
Майбутній поет М. Зеров із задоволенням показував Київ гостям, живописні куточки його, бо дуже любив це місто. Уважав, що оглядати місто краще навесні, «коли цвітуть каштани, і Дніпро ще не схоже на півдохле кошеня».
Свій сонет, написаний у 1927 р., він і назвав «Київ навесні ввечері». У цьому місті він закінчив відому 1-у гімназію, де одночасно з ним навчався М. Булгаков. До речі, однокласником поета в Зіньківській міській школі був Павло Губенко, котрий потім стане Остапом Вишнею.
6. Виразне читання напам’ять учнем поезії «Київ навесні ввечері» М. Зерова
7. Словникова робота
Сонет (sonetto — звучати) — ліричний вірш, що складається з чотирнадцяти рядків п’ятистопного або шестистопного ямба, власне, двох чотиривіршів (катрени) з перехресним римуванням та двох тривіршів (терцети) з усталеною схемою римування: абаб, абаб, ввд, еед або (рідше) перехресною абаб, абаб, вде, вде чи абаб, абаб ввд, еед і т. п.
Микола Зеров називав сонет формою «ліро-епічної мініатюри окремої схеми».
Найвищого розвитку досягає сонет у творчості неокласиків Миколи Зерова (його «Sonnetarium», виданий 1948 р. за кордоном, містить 85 оригінальних і 28 перекладних сонетів), Максима Рильського й інших.
8. Виразне читання вчителем сонету «Київ — традиція» (див. додаток уроку)
9. Колективна робота. Аналіз поезії
10. Слово вчителя
1923 р. М. Зеров пише сонет «Київ з лівого берега». Милуючись красенем-містом («…Золотоглавий! На синіх горах»), слава якого нібито в минулім, поет закликає безіменного мандрівника все-таки уважніше приглянутись до цього дива й переконатися:
Живе життя і силу ще таїть
Оце гора зелена і дрімлива,
Ця золотом цвяхована блакить.
Через десять років поет пише сонет «28 серпня 1914» (1933 р.), у якому кольори «золота і блакиті» названі ще прозоріше:
Я думав: «Степе! За твоїм порогом
Що на добридень ‘ддасть моїм тривогам?
Понура пустка? Темнота гірка?
Чи буде день, і світла бистрі скалки
Заграють синім усміхом ставка
На жовтім дні западистої балки?».
Критика звичайно, розгадала поєднання «золота» й «блакиті» та «синього» й «жовтого» кольорів у степу, і тому цитовані сонети зазнавали найжорстокіших нападів, адже це кольори національного прапора України. Отже, М. Зерова ніколи не покидала віра в неминуче національне відродження і в те, що місце поета в ньому — будівниче.
Апофеоз цього мотиву — в інших шести сонетах, присвячених Києву як символу України.
Він натерпівся лиха від історичних гримас войовничих готів, норман та лядських загарбників, але «чар-отруту» зберіг-таки до наших днів («Київ — традиція»), він особливо чудовий навесні, хоч як над ним знущалися всілякі «гермокопіди» та «архітектори-нездари» («Київ навесні ввечері»); його прикрашають крутодахі палати мецената Заборовського («Брама Заборовського»), зрештою, найвеличніша краса Києва — у живій природі, у мальовничих газонах алей, у сліпучо-синіх водах Дніпра («У травні»).
Цими гімнами (звернімо увагу, що писалися вони протягом десяти років!) поет віддав шану й колисці своєї освіти та праці, і тому відродженому модернізмові, який несподівано сам так оновився в Україні 20-х рр. ХХ ст.
11. Робота в парах (групах)
ІІІ. Закріплення вивченого
1. Скласти (письмово) уявний портрет М. Зерова «Закоханий у вроду слів»
2. Розгадати кросворд

1. Назва журналу. Початок літературної діяльності М. Зерова. (Світло) 2. Течія в літературі та мистецтві (з гри — «новий», «зразковий»). (Неокласицизм) 3. Місто народження М. Зерова. (Зіньків) 4. Чиї поетичні рядки: «Перекладач, учений, критик і поет, / Закоханий в Елладу і поетів Риму…»? (Теліга) 5. Назва Спілки пролетарських письменників початку ХХ ст. (Гарт)
IV. Домашнє завдання
1. Скласти план повідомлення «Основні мотиви лірики М. Зерова».
2. Вивчити напам’ять одну з поезій М. Зерова, виписати вжиті художні засоби.