Мета: розкрити трагічні наслідки революційних змагань 1917– 1918 рр. на Україні, глибоке усвідомлення реальності й драматизму своєї доби П. Тичиною; удосконалювати вміння й навички ідейно-художнього аналізу ліричних творів, опису картин; розвивати творче мислення, культуру образного бачення, виховувати почуття поваги до своєї землі та історії. 
Тип уроку: комбінований.
Обладнання: портрет П. Тичини, репродукція картини В. Павліщука «Розпач», поезії поета.
ПЕРЕБІГ УРОКУ
І Мотивація навчальної діяльності учнів
ІІ. Актуалізація опорних знань
1. В уривку поезії П. Тичини «Арфами, арфами…»
Арфами, арфами —
Золотими, голосними обізвалися гаї
Самодзвонними:
Йде весна
Запашна
Квітами-перлами
Закосичена, —
використано художні засоби:
А монориму Б синекдоху
В метафору Г неологізм
Д оксиморон Е епітет
Є інверсію.
2. Продовжіть думку: «1918 рік став поворотним пунктом у мистецькій долі Павла Тичини»…
ІІІ. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу
1. Перегляд уривків з кінострічки «Червоний Ренесанс»
(Бажано урок провести в комп’ютерному класі та переглянути фільм за допомогою мережі Інтернет.)
ПРО ФІЛЬМ
За період 20–30-х рр. ХХ ст. українська культура пережила своє становлення, розквіт і трагічний фінал. Трисерійна документальна картина розповідає про долі В. Сосюри, П. Тичини, М. Хвильового, Леся Курбаса, М. Куліша та О. Довженка. У фільмі використані хроніки того часу, автори картини побували на місцях, де розвивалися події цієї похмурої для України епохи, та в численних музеях, що зберегли матеріали, папери й свідчення тих років.
2. Виразне читання вірша «Одчиняйте двері…»
3. Бесіда з учнями
• Які картини поставали у вашій уяві під час читання вірша?
• Назвіть зорові образи твору, окресліть його кольорову гаму.
• Опишіть найяскравіший образ вашої уявної ілюстрації до цього вірша.
• Який музичний твір можна дібрати для мелодекламації поезії? Вибір аргументуйте.
4. Літературознавча студія
Один із перших рецензентів «Сонячних кларнетів» Андрій Ніковський так проінтерпретував «Одчинені двері»: «Цей вірш єдиний у всій нашій сучасній поезії дав нечувано різку й геніально пластичну картину нашої української революції. Ефект цього вірша заснований на церковній ремінісценції, на ефекті того моменту, коли наречена входить, люди обертаються до дверей.
У церкві сутінки, тихо враз розчиняються двері, — хор тремтить… у церкву вливається світло, гомін, у квадраті дверей горить блакить неба, і в центрі уваги молода, ясна наречена, біла голубка.

Павло Тичина скористався тим глибоким ефектом, котрий походить від руйнації звичайної згадки: він на самім високім ступеню ламає звичайну асоціацію замість ясного образу… дає страшний образ чорної зливи, дикої бурі…
Найкращий вірш нашої поезії про українське відродження, про перші наші ясні сподівання й почуття національного щастя та дальні соціальні й політичні бурі, анархію, кров».
Довідка. Ремінісценції (у поетичному й музичному творах) — риси, що навіюють згадки про інший твір.
5. Аналіз вірша учнями
Мотив вірша «Одчиняйте двері» — ставлення ліричного героя до кривавого монстра революції як до власної нареченої:
Одчиняйте двері —
Наречена йде
Одчиняйте двері
Голуба блакить!
Очі, серце і хорали
Стали,
Ждуть…
Одчинились двері —
Всі шляхи в крові!
Незриданими сльозами
Тьмами
Дощ…
Заклик-рефрен «Одчинити двері» вказує на пристрасне бажання, прагнення, прийняття, сильну потребу, потяг до революції-нареченої. Його повторюваність є різновидом навіювання, створення мимовільного, асоціативного відчуття зображуваного. Комплексно ландшафт виглядає так: У церкві (вказівка на «хорали» — рід релігійних співів латинською мовою в католицький чи протестантських церквах) перед олтарем стоїть молодий, котрий пристрасно чекає на свою наречену для здійснення шлюбної церемонії. Молодий або
хтось інший (той же автор) закликає відчинити двері храму, оскільки наречена з’явилася, стоїть за дверима й готова підійти до молодого. У чеканні на молоду все завмирає на найвищий точці напруження, і в першу чергу завмирає молодий («Очі, серце…Стали»).
Наречена з’являється, і необоротними наслідками її появи є горобина ніч (літня грозова ніч — символ грізного наростання чогось, тривоги, утрати й смерті), закривавлені шляхи (образ кривавого весілля, весілля крові нагадує створену приблизно в цей час п’єсу «Криваве весілля» іспанського поета й драматурга Федірко Ґарсіа Лорки, в якій у перебігу весілля це свято також перетворюється на моторошну різанину) й незвичайний дощ, котрий іде…
незриданними сльозами (сльози — символ плачу, жалоби й утрати, тим паче незриданні — ті, які ще мають виплакатися або й зовсім невиплачувані) й тьмами (наприклад, у контексті Біблії це слово вказує на події кінця світу й Божого суду). Отже, граничне ідеалізування революції 1920-х у ліриці Тичини поєднано з визнанням катастрофічності її наслідків для української нації.
6. Слово вчителя

«Пам’яті тридцяти» — громадянська лірика. В основі твору — дійсний трагічний факт: бій під Крутами 29 січня 1918 року, загибель юних патріотів-українців у боротьбі за вільну Україну проти російської більшовицької навали. Останки забитих юнаків були поховані на дніпровських кручах у Києві.
Поезія Тичини глибоко психологічна. Автор тужить, страждає, оплакує борців за волю. Ці почуття передаються й читачам. Авторська оцінка зображуваного в кожному слові, народженому спалахом болю. Автор пророкує:
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ!
Це означає, що щастя не буде, на крові його не збудуєш. І вибрана дорога — приречена на невдачу, загибель. Пророцтво поета є провідною думкою твору.
Життя й смерть, щастя й горе, святість і гріховність, любов і ненависть — усепоряд. Філософські роздуми над поезію приведуть до думки про вічність людських діянь: ніщо не минає безслідно. І через роки розплата за злочин наздожене того, хто його скоїв. Час є найвищим суддею. «Боже, покарай…» — за християнською мораллю лише Бог має право карати. Тому ж насильно нав’язаний шлях і потерпів крах. Молодий поет у 1918 році сказав (прорік) те, що не вдалося вгледіти політикам. Поезія, як відомо, належить до категорій вічних,бо має здатність передбачити, передчувати. Якщо, звичайно, слова й думки
поета поєднані з вічністю. Саме це можна сказати про раннього Тичину…
«Новий заповіт», «Слава святих», «Боже, покарай» — таке наближення до вічності ще більше підкреслює філософію буття, мораль, закони Всесвіту, його гармонію, ритм і єдність. Роздуми спонукають до висновку: жити слід за законами Вічності. Яке ж почуття домінує у вірші? Туга, печаль, жаль, страждання і — прохання в Бога помсти. Бо хіба така жорстокість може бути не покарана?
7. Аналіз поезії

Сюжетна основа твору — проста. Поховання на Аскольдовій могилі українців-воїнів. Проте твір більше емоційний, ніж розповідний. Читач дізнається про те, що тридцять воїнів поховали в одній могилі, що вони були молоді й славні, що навкруги буяла чарівна природа… А їх немає не буде вже ніколи. Вони навіки залишили те, що найбільше любили — свою Україну. Ліричний герой — збірний образ. Це тридцять мучеників. Це — український цвіт! Їхня загибель — початок кривавої дороги. Скільки ще того цвітузагине? Що було далі, ми вже знаємо. Далі був геноцид… Така перспектива думки. Від 1918 року до кінця ХХ століття.

У поезії «Пам’яті тридцяти» багато символів. Сонце, вітер, Дніпро — символи життя, можливого щастя, радощів, Кривава дорога — нещасливе майбутнє. Символічний і образ Каїна. Те, що загинули дуже юні, а навкруги буяє життя, ще більше загострює усвідомлення такого тяжкого лиха, такої втрати, неприродності смерті. Разом із юнаками загинули і їхні ненароджені діти, онуки, правнуки, яким так і не судилося побачити свою Україну. Емоційному наснаженню твору сприяють стислі речення, точні вислови, закінченість думки у двох коротких рядках. Вірш короткий, як сплеск болісної розповіді. Розділові знаки: тире, двокрапка, багатокрапка, знак оклику й знак питання (у риторичному запитанні «На кого завзявся Каїн?»), однакове закінчення й початок твору — усе сприяє створенню відповідного настрою, наростанню емоцій. Влучні епітети (славних, молодих, коханий, кривавих) і метафори (сонце квітне, вітер грає, рука посміла знятись) художньо збагачують твір.
Рима — проста (співзвучні окремі звуки): їх — молодих, цвіт — світ, рука — ріка, покарай — край, святих — їх. Рима увиразнює твір, його емоційність, посилює ритм, об’єднує рядки, надає мелодійності, оживляє вірш.
Підсилює експресивність твору своєрідність художньої форми: твір не поділений на строфи, хоч римування другого й четвертого рядків дало б право на це. Крім того, така побудова твору допомагає автору досягти динаміки, цілісності поезії. Ритм вірша нагадує дихання вкрай схвильованої людини.
У кількох рядках поету вдалося зобразити історичний факт, у якому відбилась епоха. Вірш «Пам’яті тридцяти» є прекрасним витвором мистецтва.
Поезія вивищує наші душі. І в цьому її духовно-естетична цінність.
8. Робота за репродукцією картини В. Павліщука «Розпач»

• Яке враження справляє картина? Хто зображений на ній?
• Чому, на вашу думку, автор дав картині таку назву?
• Окресліть гаму кольорів. Як вона допомагає виразити ідею художньогополотна?
IV. Закріплення вивченого матеріалу
1. Виразне читання віршів І. Гнатюка, М. Петренка про долю України
Чи співзвучні ідеї віршованих творів П. Тичини, І. Гнатюка, М. Петренка
з думами, настроями, які викликала у вас картина В. Павліщука?
«ЦИТЬТЕ, ВІТРИ! ЦИТЬТЕ, БУЙНІ!..»
Цитьте, вітри! Цитьте, буйні!
В лузі не гудіте!
Моє горе лягло спати,
Так не побудіте.
Ох, заснуло воно в серці,
Як в норі гадюка;
Наче легше мені стало,
Наче менше мука.
Цитьте, вітри! Цитьте буйні!
Горя не будіте!
Дайте мені, молодому,
Хоч на час спочити!
Бо те горе нескінченне,
Боже, надоїло;
Чую, серденько від його
В крові закипіло.
Що ж те горе колихало,
Від чого заснуло?
Мабуть, мила чорнобрива
К серцю пригорнула?
Сеї ласки я не знаю,
В сьому не кохаюсь:
Коли тяжко мені стане,
К дубу пригортаюсь!
Моє горе, моє люте
Вздохи колихали;
Сльози, пісні жалісливі
Його присипляли.
Уморили моє горе
Не жарти дівочі:
Ох,
Вибили його з сили
Безсонії ночі.
Цитьте ж, вітри, не гудіте,
Нехай йому спиться!
Мука мені, як проснеться:
Душа розболиться!
Ой, загули буйні вітри,
Похилились лози:
Чую, де ж мої сльози?
(М. Петренко)
Наболівся думами і словом,
Саднами душі і мозолів,
Як не бився з лихом стоголовим,
Але ще живу — не відболів.
Ще в чаду людського безголів’я
Хрипну з крику — ридма, як німий, —
Ні, душею ще не відболів я,
Не змирився з вироком «Амінь».
Ще не зрікся болю, хоч камінно
Щелепи знеболюють його, —
Ним же я вростаю в Україну
З кляпом в горлі стогону свого.
І, не ставши перекотиполем,
Перейшовши в землю чи в траву,
Оживу невибіленим болем,
У болючім слові оживу.
(І. Гнатюк)
2. Слово вчителя
Гіркота обману, образ розтерзаної України постає у творах П. Тичини 1918–1919 рр. Поет, як багато його сучасників, опинився на роздоріжжі.
З одного боку, П. Тичина вірив, що революція принесе українцям соціальне, національне й духовне визволення:
Вставай, хто серцем кучерявий!
Нова республіко, гряди!
З іншого, поет усвідомлює:
Не будь ніколи раю
У цім криваві краю…
Загострене сприйняття навколишнього передчуття біди, пекучий біль за Україну народжують рядки:
Хто ж тобі зготовив цей кривавий час?
Хто ж так люто кинув на поталу нас?
А трагедія на Україні тим часом розгоралася…
3. Поетична хвилина пам’яті
Заздалегідь підготовлений учень читає «Хвала поетові» М. Стельмаха.
V. Домашнє завдання
Скласти електронні презентації життєпису П. Тичини, його творів.