Мета: ознайомити і зацікавити учнів подробицями життя і творчості письменника; розвивати навички сприйняття інформації на слух, виділення в ній головного, уміння визначати проблематику та тематику творів, ознаки літературних напрямів; виховувати прагнення до пізнання, любов до літератури, естетичний смак.

Обладнання: карта світу, портрет письменника, видання творів, ілюстрації до біографії, краєвиди Колумбії.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

ХІД УРОКУ

І. Аналіз контрольної роботи

ІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів

У ч и т е л ь. «Я — реаліст, адже вірю, що в латинській Америці все можливо, все реальне… і ця форма реальності може дати дещо нове всесвітній літературі»,— сміливо заявляв Ґабріель Ґарсія Маркес — колумбійський письменник і публіцист, лауреат Нобелівської премії 1982 року, один із найяскравіших представників «магічного реалізму». «Фантастичне й реальне в його книжках перемішані, сплавлені одне з одним. Найневірогідніше <…> відбувається у звичайному, тривіальному оточенні. Вторгнення фантастичного всупереч усім традиціям не супроводжується барвистими ефектами, а оформляється, як найприродніша річ на світі, що ні в кого не викликає здивування»,— зазначав літературознавець Д. Затонський.

Про видатного колумбійця та його магічні твори ми й вестимемо мову на уроці.

ІІІ. Оголошення теми й мети уроку

ІV. Актуалізація опорних знань

Повідомлення учня про Колумбію ХХ ст. в супроводі ілюстративних матеріалів

V. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу

1. Лекція вчителя

— Ґабріель Ґарсія Маркес (народився 1928 року) — один із найвідоміших письменників сучасності, найяскравіший представник літератури «магічного реалізму». Він народився 6 березня 1928 року в провінційному колумбійському містечку Аракатака поблизу річки Магдалени. Батько майбутнього письменника, добра й чуйна людина, був телеграфістом. Серед головних чинників та життєвих обставин, що визначили світогляд і коло творчих інтересів письменника, він згодом підкреслить благотворний вплив материних батьків, у родині яких виховувався (його бабуся Транкіліна знала безліч неймовірних історій і була неперевершеною оповідачкою; дідусь Ніколас, полковник у відставці, учасник громадянської війни 1899–1903 рр., був мужньою і доброзичливою людиною). Значну роль відігравала й фантастична атмосфера місцевості, де він жив, історія та побут якої овіяні численними міфами та легендами.

Смерть діда 1936 року змінила дивовижний, іноді фантастичний світ дитинства Ґарсія Маркеса: він переїхав з рідної Аракатаки до міста Сапакіри, де вчився в інтернаті. Саме тут спогади дитинства й туга за рідною домівкою спонукали хлопчика взятися за перо — він почав писати.

З 1946 року Ґарсія Маркес — студент юридичного факультету в Боготі — столиці Колумбії. У Санта-Фе-де-Богота (повна назва столиці) 1947 року вийшло друком перше оповідання письменника, хоч автор ще не мав чіткої певності щодо майбутньої літературної кар’єри.

1948 року, у зв’язку зі складною політичною ситуацією у столиці, Ґарсія Маркес змушений покинути улюблене місто та переїхати до Картахени. Тут він ще деякий час займався юриспруденцією, але згодом переключився на журналістську діяльність: 1950–1954 рр. — Ґарсія Маркес — репортер із розділу хроніки. З 1954 року він знов у Боготі вже як журналіст.

Письменник давно мріяв побувати в Європі, і його мрія нарешті здійснилася: як кореспондент газети «Ель Еспектадор» Ґарсія Маркес працював спочатку в Римі, а пізніше переїхав до Парижа.

Серйозно до своїх ранніх занять літературою Ґарсія Маркес ще не ставився, жартома зазначаючи, що перші оповідання написав із метою розвіяти скепсис критика і романіста Саламея Борди щодо спроможності молодого колумбійського покоління висунути зі своїх рядів власних письменників. Перші художні публікації Ґарсія Маркеса справді не були вдалими. Це насамперед стосується його повісті «Опале листя» (1951), у якій він змалював вигадане містечко Макондо, що нагадує реальне містечко його дитинства Аракатаку. Цей твір був знаменний ще й тим, що започаткував одну з провідних тем усієї подальшої творчості письменника, а саме — тему самотності, відчуженості людини у світі. Подальша його письменницька кар’єра зазнавала як успіхів, так і тимчасових занепадів. За одне із оповідань «Якось після суботи» (1955) Ґарсіа Маркес отримав національну премію Колумбії. Письменницька слава прийшла до Ґарсія Маркеса 1967 року, коли з’явився роман «Сто років самотності», що мав неймовірний успіх і був поставлений критиками за глибиною ідейного задуму і рівнем художньої досконалості в один ряд із сервантесівським «Дон Кіхотом». У романі, навіяному біографічними образами дитинства, а також історичним контекстом життя країни, змальовані шість поколінь роду Буендіа — від його заснування й до повного виродження. Причиною цього виродження стала замкнутість, ізольованість героїв від часу та проблем, якими живуть решта людей, а в більш глибокій смисловій перспективі роману вимирання роду Буендіа символічно знаменує деградацію, духовний занепад людства, яке все більше індивідуалізується й усамітнюється, утрачаючи ту духовну єдність, ту солідарність, яка виступає основною запорукою виживання й розвитку. Саме у зв’язку з романом Ґарсія Маркеса «Сто років самотності» з’явився й термін «магічний реалізм».

Ще одна магістральна тема творчості Ґарсія Маркеса — це проблема влади, її філософського і психологічного обґрунтування та причин переродження в некеровану законами й мораллю деспотичну тиранію. Ця тема проходить через чимало творів письменника, з яких у першу чергу слід назвати збірку «Незвичайна і сумна історія про довірливу Ерендиру та її жорстоку бабцю» (1972), роман «Генерал у лабіринті» (1989) і головний, за визначенням самого письменника, роман «Осінь патріарха» (1975).

Значний внесок письменника в розвиток латиноамериканської літератури ХХ ст. був відзначений 1982 року Нобелівською премією «за романи й оповідання, у яких фантазія та реальність, поєднуючись, відображають життя і конфлікти цього континенту». Основними стильовими рисами творів Ґарсія Маркеса є взаємопроникнення латиноамериканської культури з мотивами й образами індіанської, негритянської та іспанської міфології, експресивний метафоризм, тяжіння до символічних узагальнень та притчової манери оповіді, лаконізм і «снайперська точність мовлення».

Одне з найцікавіших оповідань Ґарсіа Маркеса — «Стариган із крилами» (1968).

Хто може визначити межу, за якою закінчується абсурд реальності й починається фантазія будь-якого письменника? З одного боку, життя таке різноманітне, що в ньому трапляються дивовижні збіги обставин чи просто ситуації, які не вкладаються у звичні рамки, а з іншого — хіба завжди письменники-реалісти свідомо дотримувалися фактів? Художнє слово тим і відрізняється від документа, що воно завжди тяжіє до певного узагальнення, реалістичні твори можуть містити в собі і символічний зміст, але невідомою є відповідь на запитання про те, що саме вважає реальністю митець. Для атеїста Бог — вигадка, для вірянина — частина дійсності. Крім того, не слід плутати реалізм зображуваного факту з реалізмом ідеї: вони часто не збігаються. Символічні твори можуть напрочуд влучно відобразити реальні тенденції та сутність явищ або навпаки: реалістичні на поверхні можуть виявитися від-

вертою брехнею.

«Я реаліст,— казав про себе Ґабріель Ґарсіа Маркес,— бо вірю, що в Латинській Америці все можливе, усе реальне… І вважаю, що завдання письменника полягає в тому, щоб домогтися відповідності між літературою та дійсністю». Хоча ці слова стосуються роману «Сто років самотності», вони є справедливими для всієї творчості цього письменника.

Реалізм Маркеса — у внутрішній правдивості. А от щодо фантастичного компонента… Краще розглянути це на конкретному прикладі.

Кожний вірянин упевнений в існуванні янголів. Принаймні теоретично. Чому б янголу не завітати на землю? У Біблії ми неодноразово чули про такі випадки. То фантастична ця історія чи ні? Важко відповісти однозначно. Але події оповідання «Стариган із крилами», що відбуваються навколо цієї надзвичайної, але не такої вже фантастичної для вірян події,— цілком реальні.

Як сучасна людина реагуватиме на диво? Безперечно, саме так, як це робили люди, які побачили старигана з крилами: для одного це лише видовище, другий не йме віри очам, хоч і намагається пояснити це явище, а загалом диво виявляється зайвим у буденному житті.

Пригадаємо деякі біблійні сюжети. Янголи та святі, перевіряючи моральний, духовний стан людей, набували часом більш аніж скромного вигляду. Але ставлення людей до них вирішувало подальшу долю цілих міст і навіть народів: одні отримували нагороду, інші — покарання. Перед знищенням Содому й Гоморри, наприклад, людей також випробували.

Старий і немічний янгол нічого не дарує, нікого не карає і навіть нічого не пророкує. А може, й пророкує, але ніхто не розуміє його мови. Навіть священик не бажає визнавати в янголі янгола (хоч і не заперечує відверто такої можливості). Він лише застерігає не поспішати з висновками тих, хто й так особливо не поспішає, бо «якщо крила не можуть слугувати головною ознакою різниці між яструбом і аеропланом, то ще менше за цим можна розпізнати янгола», бо, мовляв, у його зовнішності недостатньо гідності. При цьому він насправді просто не бажає брати на себе відповідальність за те, щоб визнати диво дивом, шле листи до вищої інстанції, де також починають ухилятися від остаточної відповіді, надсилають відписки з додатковими запитаннями — і так триває аж до зникнення янгола.

А як ставляться до дива — янгола — звичайні люди? Пелайо тримає його в курнику: коли (за допомогою янгола) одужує його дитина, він готовий відпустити «старигана з крилами», але цікавість сусідів та родичів виявляється сильнішою за диво: він забуває про добрі наміри й торгує видовищем. Янгол, утілення, духовного, стає засобом збагачення. Коли вистава набридає оточуючим, янгол просто дратує випадкових господарів. Вони не відчувають навіть

вдячності, хоча значно поліпшили своє матеріальне становище: «На зібрані гроші вони збудували великий двоповерховий будинок, з балконами та садом, зробили скрізь високі пороги, щоб взимку до будинку не проникали краби, а вікна забрали залізними решітками, щоб не проникали янголи». Їм не потрібно диво. Приземленість світосприйняття не дозволяє їм осягнути непересічність того, що відбувається.

«Янгол був єдиним, хто не брав участі в подіях, яких був причиною»,— пише Маркес. Якщо мотивація всіх людей, які бачили янгола, зрозуміла, то саме його бездіяльність може здатися дивною. Але в цьому криється головний філософсько-етичний сенс оповідання, що стає зрозумілим, якщо спробувати знайти пояснення цій бездіяльності. Люди, які оточують янгола, настільки поринули в буденність, що навіть не заслуговують на покарання (про нагороду взагалі не йдеться). Не лише посланця вищих сил, а навіть живу істоту, рівну собі, не бачать вони в янголі, але роблять це швидше через душевну обмеженість, ніж зі злої волі, якої також нема. Вони не розуміють, що роблять,— і янгол просто летить від них, позбавляє дива своєї присутності, бо вони не варті цього дива. А разом із ним іде від людей щось чарівне й важливе, чого вони не розпізнали й не збагнули.

Хіба це не реальність нашої сучасності? Можливо, варто замислитися, скільки важливого ми втрачаємо, навіть не помічаючи, що диво було поруч і що взагалі було диво?

2. Робота зі словником літературознавчих термінів

(Учні записують визначення в зошити.)

Магічний реалізм — умовна назва модерністської течії в літературі Латинської Америки. Термін увів А. Карпентьєр, який разом із Ґ. Ґарсія Маркесом, Х. Кортасаром, М. А. Астуріасом був одним із найяскравіших представників цієї течії. Для літератури «магічного реалізму» характерні звернення до народного міфологізму, широке змалювання національних традицій, оригінальне переплетіння чарівного, що притаманне міфам, і побутового, сучасності та історії.

VІ. Закріплення знань, умінь і навичок

1. Складання психологічного портрету Ґ. Ґарсія Маркеса

2. Коментування вислову Ґ. Ґарсія Маркеса:

«Ми народжуємося й живемо у світі фантастичної реальності»

3. Самостійна робота (у парах)

Складіть по три питання для інтерв’ю з письменником і дайте на них відповіді.

(Найцікавіші висловлювання учні озвучують для всього класу.)

VІІ. Домашнє завдання

Знати біографію письменника.

Прочитати роман «Сто років самотності».

Індивідуальне завдання: підготувати повідомлення про історію створення роману.

VІІІ. Підсумки уроку

Інтерактивна вправа «Мікрофон»

Продовжте речення:

·         Мене зацікавило…