Мета: домогтися розуміння учнями своєрідності життєвого і творчого шляху письменниці; з’ясувати роль О. Кобилянської в розвитку української літератури; учити добирати необхідний матеріал з літератури; розвивати активне мовлення, на прикладі життя письменниці виховувати старшокласників свідомими громадянами.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: портрет письменниці, фотовиставка (портрети видатних людей, пов’язаних із життям і творчістю О. Кобилянської, фото «Родина Кобилянських», «Ольга Кобилянська і Леся Українка» (1901 р.), кадри з фільму «Царівна».

Увібравши в себе духовні надбання багатьох народів світу,

чуйна до нових віянь у літературі,

Ольга Кобилянська новаторською творчістю сприяла виходові

українського письменства на світові обрії,

збагатила його неминущими художніми цінностями.

Ф. Погребенник

Я любила народ, і люблю його до сьогоднішньої хвилі…

Я хотіла би, щоби всі українці були орлами.

О. Кобилянська

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент

ІІ. Мотиваційний етап

1. З’ясування емоційної готовності до уроку

2. Слово вчителя про Ольгу Юліанівну Кобилянську

Звучить легка класична музика.

«Вона побачила світ у далекому Карпатському закутку Північної Буковини, серед розкішної природи, яка наклала на її душу не затертий слід, наповнила вічно живою красою, спонукала до творчості.

Замолоду полюбила цю землю: стрімкі потоки, високі смереки, розлогі полонини. Вслухалася в їхню таємничу мову, приглядалася до трудового люду, що в поті чола працював…

Згодом зійшла з Карпатських вершин на буковинські доли, осягнула своїм проникливим зором весь простір рідної Вітчизни — і над Прутом, і над Дніпром, відчула себе дочкою всієї української землі. Поступово прийняла у своє серце її болі, страждання

і надії, полюбила усіма фібрами душі.

В українську літературу прийшла з румунсько-німецького оточення… Довго боролася за те, щоб утвердитися в ній саме як «українська письменниця, вірна дочка свого народу».

Музика припиняється.

ІІІ. Оголошення теми, мети уроку, цілевизначення. Зачитування епіграфа

ІV. Сприймання й засвоєння учнями навчального матеріалу

1.      Слово вчителя

Ольга Кобилянська належить до тих митців, хто своєю творчістю увійшов в історію вітчизняної белетристики назавжди. Сучасне літературознавство справедливо відводить їй місце одного з перших українських авторів-модерністів, художні здобутки якого засвідчили європейський рівень української літератури кінця ХІХ — початку ХХ ст.

Її називали гірською орлицею за горде серце, пишною трояндою в саду української літератури за неповторну шляхетну жіночість у змалюванні дійсності, яскраву метафоричність художнього бачення. Сама ж вона називала себе скромно й просто — «робітницею свого народу».

2. Презентація проекту «Ольга Кобилянська — «робітниця свого народу», «пишна троянда в саду української літератури»

(Групи учнів презентують результати своєї роботи, супроводжуючи показом відповідних слайдів, відео.)

Учні складають тези почутого або найбільш яскраві, як вони вважають, думки.

1-й міні-проект. Родина. Дитинство

Прихід в українську літературу талановитої письменниці був своєрідним подвигом її високого духу. Дитинство і юність вона провела в досить обмеженому спілкуванні з українським світом. Коли зрідка зринало «руське» слово в гурті дітвори, то ровесники

з німецьких, румунських і польських родин сприймали його як мужицьке, з насмішкою.

Про свою національну приналежність дівчина мала уявлення від батька, бо зростала в маленькому містечку Гура-Гумора, Кімполунзького повіту, яке зараз знаходиться на території Румунії. Саме тут 27 листопада 1863 року в родині урядовця із середнім достатком Юліана Кобилянського народилася майбутня письменниця.

Ольга була четвертою дитиною в сім’ї, після неї народилися ще два брати й сестра. Звичайно, така багатодітна сім’я вимагала коштів, і батькові доводилося багато працювати.

Ольга закінчила чотири класи початкової школи, в якій навчання велося виключно німецькою мовою. Щоб дитина володіла рідною мовою, батько винайняв приватну вчительку, яка за шість місяців навчила дівчинку «писати, читати, грамматики небагато».

Сім’я Юліана Кобилянського часто переїжджала через переведення його по службі. Довелося жити в кількох містечках карпатського Передгір’я — Сучаві, Садгорі, а згодом у Кімполунзі.

Ольга Кобилянська згадує, що глибокий слід у дитячих душах залишила «любов батька до рідного слова, до свого народу, своєї пісні, знання рідної мови, яку все-таки шанували в хаті».

Мати Ольги була надзвичайно доброю і делікатною жінкою. Пізніше Леся Українка називала її «святою Анною».

2-й міні-проект

«Читання книги — отрута?

Кохання — сором? Фантазія?»

Середовище, в якому виросла Ольга, виховувало дівчину лише для того, щоб вигідно одружитися.

Уважалося, що початкової школи, трохи фортепіано, трохи «добрих манер» для дівчини вистачить.

Розумні книжки — «трійло» (отрута), а думки про справжнє кохання — маячня. Про такі погляди тогочасного суспільства розповіла Ольга Кобилянська, вустами тітки Павлини, персонажа повісті «Царівна», у якій порушує проблеми становища жінки в родині й суспільстві.

(Перегляд уривка з фільму «Царівна», де тітка дорікає Наталці: «І ти не соромишся такі слова говорити?.. Я вийшла заміж, не хоруючи ані трохи на ту поетичну недугу. Я вела порядно своє господарство, виховувала як слід при Божій помочі дітей, доглядала мужа, але о любові щось маячити, зітхати за любов’ю? Мені видиться, що я мусила б тепер того й соромиться. Це чиста фантазія. Коли б я не вийшла за твого вуйка, то була б вийшла за другого».)

Змиритися з майбутнім, у якому є тільки господарство, народжені без любові діти, немилий чоловік, не відчути жіночого щастя? Ні! Цього допустити вона, Ольга, не може.

Природа справді щедро обдарувала її душу (пристрасно читала, малювала, співала, тонко розуміла музику, брала участь в аматорських виставах). Але талановитість Ольги була незрозумілою для батька, від якого залежало її подальше майбутнє. «Ет, що там дівчина… В мене хлопці! Ось що!» — відповів якось Юліан Кобилянський на зауваження, що донька виділяється з-поміж інших розумом, серйозністю, обдарованістю.

Тиха й скромна за своєю натурою, Ольга заради братів і злагоди в родині мовчала про своє бажання вчитися. Вона працює над собою, займається самоосвітою.

В автобіографії 1903 р. вона пише, що в 14–15 років «почала крадькома писати стихи, а відтак видумувати новели», а згодом вести щоденник, який сьогодні є для нас свідченням шляхетності душі, красивих мрій і гірких розчарувань.

Хотілося читати. Книжок, які давали брати, не вистачало. І Ольга вишиває скатертину, щоб продати, а на виручені гроші купити книжок.

У щоденнику і листах Ольги Кобилянської проривається гірка мука від неможливості вчитися й творити, стільки бажає душа: «…Замітаю, варю, газдую, а по обіді, як не заберуть часу гості, то пишу або читаю… бувають хвилини, бувають години, коли мені здається, що я божеволію. Я мушу відкласти всяку духовну працю і, мов служниця, варити, тільки варити».

Душа прагнула творчості.

3-й міні-проект. На шляху до рідного слова

Першим прозовим твором О. Кобилянської була повість «Гортенза» (1880). Згодом з’явилися «Доля чи недоля», «Привид», «Вона вийшла заміж». Кожен із наступних творів виявлявся кращим і правдивішим від попереднього. Та всі вони писалися німецькою мовою.

У Кімполунзі Ольга Юліанівна знайомиться із феноменальною для свого часу особистістю — Софією Окуневською — гімназисткою, яка згодом закінчила університет у Швейцарії і стала першою в Австро-Угорщині жінкою-лікарем з вищою освітою. Ерудицією й талантом С. Окуневської захоплювався І. Франко, В. Стефаник та інші митці. В автобіографії «Про себе саму» (1922) О. Кобилянська залишила таке щиросердне зізнання про свою старшу подругу: «Від неї пішло мені те світло, за яким я тужила, невиразно мліла. Вона заговорила до мене українською мовою, переконуючи мене, що мені треба писати не по-німецьки, а для свого народу — по-українськи, навчила фонетикою писати, надавала українських книжок».

С. Окуневська відіграла значну роль у становленні О. Кобилянської, онімеченої обставинами життя, як української письменниці, у прилученні її до передової літератури рідного народу. Вона одна з перших читала ранні твори молодої белетристки.

О. Кобилянська знайомиться з Н. Кобринською, М. Павличком, І. Франком. Вони допомогли їй утвердитися в літературі як українській письменниці.

4-й міні-проект.

«Я не дамся добровільно кинути себе в пітьму».

Проблема емансипації жінки у творчості О. Кобилянської

У 1891 році сім’я Кобилянських переїжджає у Чернівці. На той час це місто було осередком освіти й культури.

Ольга Юліанівна входить у коло прогресивної інтелігенції. Тоді багатьох хвилювала проблема емансипації жінки, її духовного розкріпачення.

Зовсім не дивно, що О. Кобилянська не стала байдужою до цього (згадаймо її біографію) і вже в перших літературних спробах намагається художньо реалізувати ідею емансипації.

У 1894 році в журналі «Зоря» з’явилась повість «Людина» (перероблене з урахуванням критики Івана Франка оповідання «Вона вийшла заміж»). Твір присвячений Н. Кобринській — письменниці, громадській діячці, ініціатору створення Товариства руських жінок, яке розгорнуло широкий феміністичний рух.

У центрі повісті — молода дівчина Олена Ляуфлер. Вона — сильна особистість, цільна, горда, з різнобічними інтересами і тонким розумінням мистецтва. Дівчину захоплюють нові ідеї, вона прагне стати поряд із чоловіком у суспільному поступі. Олені

душно в оточенні обивателів. Її підтримує тільки студент-медик Лієвич. Він доводив, що майбутнє жінок — у їхніх руках, що освіта спрямує їх на нові шляхи. Та доля немилосердна до дівчини: коханий помирає, вона знову самотня.

Заради зубожілої родини Олена змушена була вийти заміж за нелюба — лісника Фельса. До цього насильства над собою ставиться іронічно і з гіркотою. Вона впокорює свої почуття, але духовний світ її залишається вільним, Олена залишилася людиною.

Письменниця майстерно, по-новаторськи описує складну внутрішню боротьбу, яка розкриває душу головної героїні, тонко передає всю гаму почуттів, що характеризують морально-психічний стан Олени в критичний момент життя. (Художнє читання сцени

прощання Олени Ляуфлер з листами Стефана Лієвича.)

Жінка, за переконаннями О. Кобилянської, не повинна бути безправною рабинею. Вона — неповторна особистість, що має право вибору, можливість чинити так, як їй підказує серце.

Проблема, порушена в «Людині», глибше розкривається в повісті «Царівна» (1895). Її новизну І. Франко вбачав в тому, що тут уперше в українській прозі інтимна тема розкривалася «не на інтригах і любовних пригодах, а на психічному аналізі буденного життя пересічних людей».

Композиційна своєрідність твору (написаний у формі щоденника героїні Наталки Веркович) дало можливість письменниці всебічно дослідити внутрішній світ інтелектуальної дівчини ніби зсередини. Критики називали «Царівну» то «повістю почуттів» (Осип Маковей), то «великим психологічним романом».

Під благотворним впливом європейської культури О. Кобилянська пройшла шлях від неоромантизму до експресіонізму. Особливу роль у цьому зіграло захоплення ідеями Ніцше, з якими окремі сучасні літературознавці пов’язують формування українського модернізму. О. Кобилянську цей філософ зацікавив, очевидно, як бунтар, протестант, котрий узявся за переосмислення узвичаєних вартостей, закликав не боятися робити життя кращим, а людину досконалішою.

Міні-проект 5. «Я любила народ, і люблю його до сьогоднішньої хвилі…

Я хотіла би, щоби всі українці були орлами»

У 1899 році у Львові вийшла перша збірка творів О. Кобилянської «Покора», яка засвідчила прихід в українську літературу чудового прозаїка.

Цього ж року відвідала письменниця Київ, зустрілася з М. Лисенком, М. Старицьким, М. Коцюбинським.

Незабутнє враження справила на неї поїздка до Канева, де вклонилася могилі Великого Кобзаря. На запрошення родини Косачів гостювала на їхньому хуторі Зелений Гай, поблизу м. Гадяч на Полтавщині, щиро здружилася з Лесею Українкою.

Із цього часу образ «великої, пишної», але «пригнобленої, скованої» України назавжди увійшов у серце письменниці.

Початок ХХ ст. в житті О. Кобилянської відзначився напруженою творчою працею. У 1901 році була написана повість «Земля», потім «Ніоба», «В неділю рано зілля копала», «Через кладку», «За ситуаціями».

У роки Першої світової війни письменниця створила глибоко реалістичні твори про страждання народу. Новели «Юда» та «Лист засудженого вояка до своєї жінки» є антивоєнними, а їхній художній рівень не поступається європейському стандартові.

У 1923 році почала працювати над романом «Апостол черні» — твором, забороненим за радянських часів. О. Кобилянська важко переживає посилення національного гніту, насильницьку румунізацію краю. У 1922 р. були закриті кафедри української філології в Чернівецькому університеті, українські гімназії, учительські

семінарії. «Нема сонця в наших вікнах, нема і в душі»,— пише О. Кобилянська.

У 1940 році тяжко хвору письменницю прийняли до Спілки радянських письменників. А от про евакуацію Ольги Кобилянської в роки Другої світової війни ніхто з «турботливих» радянських чиновників не подумав.

У Чернівці вступили німці. О. Кобилянська для них була радянською письменницею. Її справу було подано на розгляд трибуналу, який ухвалив смертний вирок. Але розстріляти талановиту українку німці не встигли: 21 березня 1942 р. вона померла.Власті заборонили влаштовувати масовий похорон, промови над могилою українською мовою.

3. Обговорення проекту

Учні обмінюються думками щодо змісту презентації, визначають, що вдалося, виявилося найцікавішим і чому.

ІV. Закріплення

Зачитування тез, записних протягом уроку, найяскравіших цитат.

·         Яка провідна ідея творів «Людина», «Царівна»? (Краса вільної душі, аристократизм духу)

V. Підсумок уроку

Зачитати епіграфи до уроку, прокоментувати їх зміст і доцільність щодо змісту уроку.

·         Яка роль О. Кобилянської в розвитку української літератури?

VІ. Рефлексійно-оцінювальний етап

1. Рефлексія «Я відкриваю для себе буковинську орлицю — Ольгу Кобилянську»

2. Само- та взаємооцінювання

VІІ. Домашнє завдання

1. Опрацювати матеріал за підручником, зіставити із записаним на уроці.

2. Прочитати повість «Земля».

3. Підготувати повідомлення «Тема землі й людини в українській і світовій літературі».