Мета: повторити відомості про романтизм; продовжити знайомство із найвидатнішими представниками цього напрямку; розвивати читацький інтерес учнів, розвивати творче мислення; виховувати вдумливого читача, повагу до духовних надбань людства; познайомити учнів із життям і творчістю Генріха Гейне.

Обладнання: портрети Генріха Гейне, репродукції картин ХVІІІ ст. із зображенням німецьких пейзажів, Дюссельдорфа, таблиця, гроно на тему «Романтизм».

Тип уроку: засвоєння нових знань і формування на їх основі умінь та навичок.

Кожна людина — це світ, який

з нами народжується і з нами

вмирає; під кожною могильною

плитою лежить всесвітня історія.

Г. Гейне

Бог мене простить, це його ремесло.

Передсмертні слова Г. Гейне

Хід уроку

І. Актуалізація опорних знань

1. Колективне гронування на тему «Романтизм»

Учні по черзі виходять до дошки і записують по одному терміну щодо запропонованої теми, стисло його коментують, параллельно ведеться робота в зошитах.

2. Повторення

·         З чим у вас асоціюється слово «романтизм»? (Асоціація із Середніми віками, коли в літературі був популярним жанр рицарського роману.)

·         Що ви знаєте про романтизм як напрям мистецтва? (Романтизм — напрям у літературі та мистецтві першої чверті ХІХ ст., для якого є характерним зображення ідеальних героїв і високих почуттів.)

·         У чому полягає суть романтизму? (У зображенні незвичайної людини в незвичайних обставинах)

·         Що є витоками, першоосновою творів романтиків? (Усна народна творчість, легенди, розповіді. Романтики намагались створювати свою національну культуру, їх цікавила історія рідної країни.)

·         Укажіть найвизначніші досягнення романтиків у літературі. (Створення нових жанрів: роману, поеми та ліричної поезії)

·         Назвіть найвідоміших письменників, імена яких пов’язані з романтизмом. (В. Скотт, Ж. Санд, В. Гюго, Е. Гофман, Ф. Купер, Е. По, Дж. Байрон, Г. Гейне, А. Міцкевич, П. Шеллі, Ш. Петефі)

ІІ. Мотивація навчальної діяльності

У ч и т е л ь. Серед згаданих імен поетів-романтиків ви вказали ім’я Генріха Гейне, який одного разу порівняв своє серце з дивовижною тропічною квіткою, яка розквітає один раз на сто років. І дійсно, відомий німецький поет, яскравий талант якого розквітнув на

початку ХІХ ст., є визначним майстром світового рівня. Саме про нього та його творчість ми говоритимемо на найближчих уроках.

ІІІ. Робота над темою уроку

1. Заповнення першої колонки таблиці для порівняння первинних і вторинних знань (у сильних класах — «таблиця З ХВ»)

Тема «Генріх Гейне»

2. Посилена лекція. Заповнення другої колонки таблиці

Відомості про життя та творчість Г. Гейне

Німецький поет, прозаїк, есеїст Крістіан Йоганн Генріх Гейне народився 13 грудня 1797 року в родині єврейського торговця Самсона Гейне й Бетті Ван Гельдерн у місті Дюссельдорфі, на Рейні. Довга суперечка про рік народження остаточно не розв’язана ще

й сьогодні. Сам Гейне, особливо наприкінці свого життя, наполегливо і неодноразово заявляв, що народився 13 грудня 1799 року, але це твердження викликає законні сумніви. Цілком імовірно, що він з’явився на світ двома роками раніше.

Генріх був старшим сином у єврейській родині зі скромним достатком. Його батько працював провіантмейстером у ганноверській армії, потім оселився в Дюссельдорфі й оженився на дочці лікаря. Він був добродушною, скромною, інтелектуально не розвинутою

людиною. Мати була більш освіченою. Свого старшого сина вона хотіла бачити практичною людиною, відтак його бажання стати поетом вважала хибним. Рейнська область була економічно більш розвиненою, ніж інші. Тут уже 1805 року з приходом французьких військ були скасовані феодальні повинності й уведене більш прогресивне законодавство. Отож з раннього віку Гейне мав змогу бачити не лише феодальну відсталість країни, але й паростки нової Німеччини. З 1810 по 1812 рік Генріх навчався у Дюссельдорфському ліцеї. Єврейське

походження зробилося для Гейне і щастям, і нещастям усього життя. Воно позбавило молодого чоловіка впевненості, і молодий Гейне, закінчивши Дюссельдорфський ліцей, не мав можливості зробити чиновницьку кар’єру, про яку мріяла для нього мати. Вона вирішила, щосин повинен піти в комерцію, незважаючи на те, що до такого фаху в нього не

було ніяких здібностей. Наступний рік Гейне провів у конторі багатого банкіра у Франкфурті-на-Майні. 1816 року Генріх продовжив заняття комерцією у Гамбурзі в торговій фірмі дядька — мільйонера Соломона Гейне.

Перші вірші Гейне були надруковані 1817 року в журналі «Гамбурзький страж» і були відгуком на перше нерозділене кохання до кузини Амалії. На кошти дядька 1819 року Генріх вступив до Боннського університету, звідки 1820 року переїхав до Геттінгенського університету, але змушений був полишити його у зв’язку з участю в дуелі. Він вивчав юридичні науки, філософію, літературу. 1821 року вступив до Берлінського університету, де слухав лекції філософа Гегеля, одного з найосвіченіших людей свого часу. Пізніше Гейне виступив з глибоким аналізом німецьких філософських систем. У грудні 1824 року Генріх повертається до Геттінгенського університету. У цьому ж році його приймають у будинку

Ґете у Веймарі. 1825 року Гейне отримав у Геттінгенському університеті ступінь доктора права, а напередодні прийняв лютеранство.

Потім він багато подорожує, відвідуючи Англію, Італію. Враження від цих поїздок відбились у його дорожніх нарисах. Під час літнього відпочинку Гейне прочитав у газетах про Липневу революцію, що підштовхнуло його поїхати до Франції. Гейне прибув до Парижа 14 травня 1831 року. Усе подальше життя поета пройшло в столиці Франції. До Німеччини він боявся повертатися, адже йому загрожував арешт за гострі політичні твори. Упродовж життя Гейне побував у Німеччині двічі, щоб відвідати матір й улаштувати справи з видавцем (1844). У подальшому поїздки до Німеччини були неможливими через стан здоров’я: поет не міг рухатися через параліч спинного мозку. У травні 1848 року вінвостаннє вийшов з дому, щоб відвідати Лувр. Решту років, які він називав «матрацною могилою», він був прикутий до ліжка. Один з друзів розповідав: «Він лежав, простягнувшись на залізному ліжку, і міг трохи піднятися за допомогою спеціальних пристосувань. Десять грубих шнурів звисали зі стелі над ним, щоб йому було зручно вхопитися за них, коли він бажав підсунутися або змінити положення.

Найважче було дивитися на те, як колись прекрасне обличчя із бездоганно правильними рисами було спотворене виснаженням та свинцевою блідістю». Біля Гейне постійно перебувала дружина Матільда. Гідною подиву видається працездатність поета протягом цих важких років. Ледь чутно, пошепки (губи та язик уже його не слухалися) диктував Гейне свою прозу, пронизану язичницькою повнотою почуттів, іскристими веселощами та іронією. Проживаючи в Парижі, Генріх Гейне зустрічався з багатьма видатними людьми: Оноре де Бальзаком, Жорж Санд, Гансом Крістіаном Андерсеном,

Ріхардом Вагнером, Карлом Марксом та Фердинандом Лассалем. Незадовго до смерті раптово спалахнула в ньому любов до Камілли Сельден, яку він обезсмертив у декількох віршах під ім’ям «мушки». Переживаючи нестерпні фізичні страждання, поет болісно дживав останні дні. Ще 13 лютого 1856 року він писав свої мемуари;  16-го після обіду сказав: «Папір і олівець»,— але то були останні його слова, почалася агонія. 17 лютого 1856 року Гейне не стало. Він похований на Монмартрському цвинтарі, згідно із заповітом — без

релігійних обрядів і промов. За труною йшли друзі поета — письменники, журналісти; над могилою його дружина поставила пам’ятник, на плиті якого вирізані всього два слова: «Henri Heine». «Це один з найвидатніших людей Німеччини»,— сказав про Гейне Ференц Ліст.

(Учні (за вибором учителя) зачитують зроблені у таблицю записи.)

3. Огляд творчості Генріха Гейне. «Книга пісень»

У ч и т е л ь. Ліричні вірші раннього періоду творчості Гейне склали цілу книгу — «Книга пісень» (1827). Ця поетична збірка принесла йому визнання в Німеччині, а згодом і в усьому світі. За життя автора вона видавалась 13 разів; багато віршів були покладені на музику Р. Шуманом, Ф. Шубертом, Й. Брамсом, П. Чайковським, Р. Штраусом, Е. Грігом та ін. Історія переживань ліричного героя образно передає світосприйняття молодого поета, який перебуває у глибокому розладі з навколишнім середовищем. Зміст перших циклів «Книги пісень» не вичерпується нещасною любов’ю поета до багатої гамбурзької родички. Тема нерозділеного коханняв «Книзі пісень» слугує лише поетичним вираженням трагічної

самотності героя у світі. Ці настрої посилює романтичний образ самотньої сосни, відомий російському читачеві за знаменитим перекладом М. Лермонтова. Якщо перші цикли «Книги пісень» написані за традицією німецької романтичної лірики, то згодом своєрідність поетичного таланту Гейне постала з усією яскравістю. Він уміє химерно поєднувати романтичні сни з точністю і ясністю реалістичної деталі. Він майстерно користується іронією як засобом викриття незбутніх ілюзій, вигадок, але знову й знову повертається до романтичних образів. Значний вплив на поетичну творчість Гейне справила німецька народна пісня, на зразках якої він учився майстерності безпосереднього, щирого зображення почуттів.

Гейне починав писати в той час, коли в Німеччині лірична поезія переживала розквіт. Епоха романтизму зробила лірику традиційним жанром німецької літератури. Його поезія стала вищим досягненням німецького романтизму. Гейне відкидав застарілі поетичні умовності, висловлюючи свої почуття без риторики й поетики, а іноді дозволяв собі навіть іронізувати над їх пристрастю. Простота, природність, імпровізаційність його поезії підкорили тодішнього читача. Гейне сприяв «спрощенню» лірики, з космічних висот і неозорої далечі він переніс поезію в бюргерську вітальню, але від цього вона не перестала бути щирою і значущою. Без кохання немає щастя, без щастя неможливе життя — це кредо ліричного героя «Книги пісень» Гейне. Ліричні вірші насичені ознаками повсякденності, які змушують повірити в щирість почуттів. Крізь ліричну схвильованість постійно проривається іронічна інтонація. Герой «Книги пісень», який би він не був щасливий, завжди пам’ятає, що це лише мить, а не одвічне блаженство. Він знаходить у собі сили посміхнутися, навіть коли його почуття не поділяють, жити далі й знову кохати. Завдяки іронії Гейне піднімається над

своїм ліричним героєм, автор завжди мудріший, аніж той, про кого він пише. Назвою «Книги пісень» Гейне визначив жанр і традицію своєї лірики: поет у першій своїй книзі наслідував традиції німецького фольклору. Він узяв деякі теми й мотиви з усної народної творчості, форма багатьох його віршів близька до пісні. Подібно до німецької пісні вірші Гейне часто схожі на ліричний монолог, а явища природи й почуття героя утворюють паралель. Жанрова

своєрідність пісні зумовила вільну поетичну форму. Разом з тим у «Книгу пісень» увійшло багато віршів, які були написані в строгих канонічних жанрах сонета, балади, романсу. Молодий Гейне намагався показати свій поетичний хист у різних жанрах, які відбивали зміни настрою ліричного героя.

Бесіда

·         Скільки разів за життя поета видавалась збірка «Книга пісень»? (13 разів)

·         У чому суть духовних переживань ліричного героя збірки? (У першому розділі домінують переживання і муки нерозділеного кохання. Ліричний герой впадає у відчай, свою трагедію він сприймає як найбільшу у світі. У другому розділі тугу змінює світла печаль. У третьому розділі ліричний герой полишає рідні місця та переосмислює все, що сталося. Юнацькі страждання для нього лише спогади. Герой, переживши розчарування, утрати, прагне жити спільним з природою життям, відчувати себе часткою всесвіту. Тема нерозділеного кохання в збірці переплітається з трагічною самотністю героя.)

·         Які образи створюють почуття самотності? (Світла печаль та самотність ліричного героя знайшли відображення у віршах про сосну, пальму, відомі нам у перекладі М. Лермонтова, хоча в німецькій мові «сосна» — чоловічого роду, а «пальма» — жіночого.)

·         У чому новаторство поезії Гейне? (Поезія Гейне стала найвищим досягненням німецького романтизму. Поет відкидав застарілі поетичні умовності, висловлюючи свої почуття без риторики й поетики, а іноді навіть іронізував над пристрастю своїх почуттів. Сучасників поета підкорили простота, природність, імпровізаційність його поезії. Гейне сприяв певному «спрощенню» лірики; хоча з космічних висот і неозорої далечі він переніс поезію в бюргерську вітальню, вона не перестала бути щирою і значущою. Кредо ліричного героя Гейне — без кохання немає щастя, без щастя неможливе життя.)

·         Чому Гейне свою збірку назвав «Книга пісень»? (Назву збірки Гейне запозичив у Петрарки («Канцоньєре» в перекладі — «Книга пісень») і таким чином приєднався до багатовікової традиції оспівування недосяжної Мадонни, яка є символом чистого, всепоглинаючого та піднесеного кохання.)

·         У чому новаторство Гейне-поета? (У «Книзі пісень» Гейне наслідував традиції німецького фольклору. Він узяв деякі мотиви та теми з усної народної творчості, форма багатьох пісень нагадує пісні. До збірки також увійшло багато віршів, які були написані в строгих канонічних жанрах сонета, балади, романсу. Поет намагався показати свій поетичний хист у різних жанрах. Хоча назву збірки автор запозичив у Петрарки, Мадонна Гейне не схожа на ренесансні взірці — поет не заперечує, що його кохана — звичайна дівчина.)

ІV. Рефлексія

Складання сенканів на теми «Гейне», «Поезія Гейне»

Приклади сенканів

1) Гейне,

Палкий, неспокійний,

Навчався, подорожував, творив,

Працював до останньої хвилини,

Поет.

2) Поезія Гейне,

Романтична, щира,

Чарує, зворушує, вражає,

Поєднання сну із реальністю,

Музика.

V. Домашнє завдання

Із збірки «Книга пісень» вибрати для виразного прочитання та короткого аналізу поезії, у яких розкривається тема кохання та доля поета-вигнанця; одну із поезій збірки вивчити напам’ять (за вибором).