Мета: поглибити знання учнів про ідеї Просвітництва; познайомити учнів із життям та творчістю Ґете; поглибити знання про драматичний жанр трагедії; розкрити головну тему трагедії; розвивати логічне мислення та монологічне мовлення; формувати етичні погляди на світ.

Обладнання: портрети письменника.

Тип уроку: засвоєння нових знань і формування на їх основі вмінь та навичок.

Життя і поезія не розпадаються

в нього на два окремі світи:

його життя було його поезією, його

поезія була його життям.

І. Тургенєв

Хід уроку

І. Мотивація навчальної діяльності

У ч и т е л ь. 28 серпня 1749 року у Франкфурті-на-Майні у 18-річної дружини імперського радника Катаріни Елізабет Текстор-Ґете народилася дитина без ознак життя. Повитуха розтирала новонародженого вином, доки дитина не закричала. Якщо народження людини пов’язане з міфом, то міф його народження пов’язаний з вибором: він знав, що місія його в цьому світі важка і тягар відповідальності штовхав його назад. Саме таким був прихід у життя видатного німецького і європейського поета-просвітителя Йоганна Вольфґанґа Ґете, про життя і творчість якого російський письменник Іван Тургенєв сказав: «Життя і поезія не  розпадаються в нього на два окремі світи: його життя було його поезією, його поезія була його життям». Сьогодні ми розпочнемо знайомство з обома його світами: життям та поезією, які подібно до граней кристалів вражають своєю різноманітністю та красою. (Тему та епіграф учні записують у зошити.)

ІІ. Робота над темою уроку

1. Повідомлення учнів про життя та творчість Йоганна Ґете (за випереджувальним завданням)

— Йоганн Вольфґанґ Ґете, великий німецький поет, мислитель і вчений, народився 28 серпня 1749 року у Франкфуртіна-Майні в заможній родині(дід Ґете був обраний головою міста, а батько мав титул імперського радника). Дитинство майбутнього поета проходило в рідному місті, де він здобув гарну освіту. Продовжив навчання в Лейпцизькому та Страсбурзькому університетах. У Страсбурзі Ґете був членом літературного гуртка «Буря і натиск», мріяв про новее німецьке мистецтво, вільне від іноземних впливів, про об’єднання держави. У 22 роки захистив дисертацію й отримав ступінь ліценціата. Вірші почав писати ще в дитинстві. Ліричні поезії, драми й особливо роман «Страждання юного Вертера» (1774) рано зробили ім’я Ґете відомим. В юнацькі роки розпочав працювати над трагедією «Фауст». 1775 року вісімнадцятирічний герцог Карл Август Саксен-Веймарський запросив 26-річного поета до себе на службу. Ґете став таємним радником і членом державної ради, три роки очолював кабінет міністрів, керував військовими і державними справами. Згодом зосередився на заняттях природничими науками, видав наукові праці, написав художні твори. Велетенський літературний доробок поета складається із 143 томів.

Після 1788 року Ґете віддалився від громадського життя, вважаючи його дріб’язковим і суєтним, та цілком присвятив себе «вічному» — особистому творчому вдосконаленню.  Смисл життя поет убачав у тому, щоб розвинути в собі творчі здібності, поділитися з людьми своєю духовністю. Творчість він вважав найвищою властивістю людини. Поет подружився з Шіллером. Ґете став директором Веймарського придворного театру і ставив на сцені п’єси Шекспіра, Лессінга, Шіллера, свої власні. Він не переставав працювати навіть у важкі роки наполеонівської окупації, більше 13 років був меценатом Веймарської кунсткамери.

Ґете займався не лише літературою, багато часу приділяв природничим наукам: ботаніці, зоології, анатомії, геології, оптиці; коло його інтересів складали музика, малювання та вивчення мов — поет знав 6 мов. У людині поет цінував цілеспрямований характер. Він писав: «У людини насправді існує лише одна біда — це коли вона захоплюється ідеєю, що не має жодного відношення до справжнього життя або ж відволікає від праці».

Друга половина життя поета сповнена творчої активності. Він очолював єнський університет, грав на клавесині та флейті, малював, танцював, фехтував, їздив верхи. Його будинок став місцем паломництва освічених шанувальників мистецтва та науки. 1827 року Ґете був обраний почесним членом Ради Харківського університету. Зробив значний внесок у розвиток медицини, ботаніки, орнітології, мінералогії, педагогіки, історії, етнографії. Єдина таємниця світу, непідвладна ані розуму, ані уяві людини, на його думку,— це таємниця сонячного світла. Ґете оголосив себе віруючим сонцепоклонником. Навесні 1832 року Ґете дуже застудився і 22 березня помер. Уже після того, як зник пульс, його права рука все ще рухалась, неначе намагалась щось написати. Похований Й. В. Ґете у Веймарі в одному склепі із Шіллером.

Запитання до класу

·         Що із почутого вам найбільше запам’яталось або вразило?

2. Ознайомлення з трагедією «Фауст»

Історія створення

«Фауст» — найвище досягнення Ґете. Ще в молоді роки поет захопився середньовічною легендою про мага і чародія Фауста, якому в його нечестивих заняттях допомагав чорт, за що забрав потім душу Фауста в пекло. Свою душу Фауст мусив віддати в обмін за оволодіння земною мудрістю. Та істина, яку проповідували авторитети давнини і про яку йдеться в святих книгах, не задовольнила вченого. Щоб осягнути істину життя,  Фауст прагне заглибитися в саме життя. Образу Фауста драматург надав привабливі риси: ренесансну допитливість розуму, прагнення до осмислення життя.

Існуючий у літературі сюжет про вченого-мага Ґете поєднав з іншим, досить поширеним сюжетом: палко закоханий юнак спокушає молоду, недосвідчену дівчину; вона чекає від нього дитину, а він малодушно кидає її напризволяще. Поет знайшов спосіб поєднання цих сюжетів: Мефістофель (чорт) омолоджує вченого. Персонажами твору Ґете стануть Бог, чорт, людина, нечиста сила. Однак тема виявилась складною для молодого поета, і він припинив роботу над рукописом. Майже через двадцять п’ять років Ґете повертається до роботи над трагедією, і «Фауст» стає головним змістом творчого життя Ґете.

Проблемне запитання: «Назвіть джерела, з яких Ґете запозичив сюжет “Фауста”».

Запис у зошити

Джерела трагедії:

·         народні легенди про доктора, чарівника, чорнокнижника;

·         поширений сюжет: юнак спокушає юну дівчину та кидає її;

·         Біблія, Книга Іова (легенда про праведника, якого спокушував сатана з дозволу Бога).

Особливості композиції твору

У своєму завершеному вигляді твір складається з «Присвяти», «Театрального вступу», «Прологу на небі» та двох частин. Першу частину закінчено 1806 року, другу — 1831. Трагедія розпочинається двома прологами. Перший із них — «Пролог у театрі» — бесіда поета, актора і директора. Троє співбесідників — це ніби три сторони особистості автора. Поет мріє про високу мету; актор закликає сміливіше черпати сюжети із самого життя, щоб оволодіти серцями людей; директор — діловий, практичний — тверезо оцінює дійсність, від розмов кличе до справи, до реального втілення на сцені високих поетичних задумів. Другий

пролог — «Пролог на небі». У ньому беруть участь Бог, архангели Рафаїл, Михаїл, Гавриїл, згодом — Мефістофель. Цей пролог відкривається гімном могутній природі, вічному руху і вічній гармонії, гімном Сонцю і Землі, а завершується суперечкою Бога та Мефістофеля стосовно сутності людини.  У першій частині твору розкривається історія кохання Фауста

і юної городянки Маргарити (Ґретхен). Закохані цілком покладаються на природу. Для Фауста природа, кохання, щастя, Бог — нероздільні. Але природа не лише велична і прекрасна, вона суперечлива і таємнича. Щасливе і прекрасне кохання закінчується трагічно.

Друга частина твору схожа на мандри чудесними островами. Фауст, живучи вдруге, намагається осягнути нове й дивне для нього життя і взяти в ньому посильну участь. Проживши друге життя, Фауст підбиває його підсумок. Він пересвідчився в найвищій цінності реального буття і діяльності життя людини та розуміє, що мусить передати пізнану істину нащадкам, тобто втілити її, побудувавши місто. Фауст також зрозумів, що людину виправдовують висока мета, невтомна праця, активність душі й довічна боротьба за життя і волю. Фауст отримує на небі повне прощення.

Проблемне запитання: «Що ви можете сказати про особливості композиції п’єси?»

Запис у зошити

Особливості композиції:

·         2 прологи (зав’язка);

·         1 частина — 25 сцен (1806) — не розбита на дії, як того вимагає форма драматичного жанру;

·         2 частина — 5 дій (1825–1831) — забагато для драматичного твору.

Висновок: несценічна п’єса.

3. Індивідуальна робота

Ідейно-тематичний аналіз трагедії «Фауст»

Завдання: визначити жанр твору і пов’язати з його тематикою. Після обговорення результатів роботи учнів робиться узагальнення.

Запис у зошити:

ІІІ. Рефлексія

Заверште речення: «Сьогодні на уроці я дізнався (здивувався, відчув, уявив) …».

IV. Домашнє завдання

Характеризувати образ Фауста.