Мета: ознайомити учнів з життям і творчістю письменника-земляка Яра Славути, збагнути поетичний світ автора, особливості його віршів про Херсонський степ, розкрити їх ідейно-тематичне спрямування; формувати високі художньо-естетичні смаки, висловлювати власні міркування; розвивати інтерес до літератури рідного краю, заохочувати до творчого осягнення дійсності; виховувати почуття патріотизму, національної гордості й гідності, любові до рідного слова. 
Тип уроку : урок засвоєння нових знань.
Обладнання : портрет письменника, виставка його творів, творчі роботи учнів. Музичний супровід – на вибір вчителя. В кожного учня – стікери (картки з клейкими аркушами). Стенд (або плакат)„Очікування від уроку”, мультимедійна презентація.
Епіграф: « Моє серце в херсонських степах…» Яр Славутич
Хід уроку
І. Організація класу до уроку.
Щоб сьогоднішній урок пройшов цікаво, творчо, ефективно, готувалась не тільки я, а й дехто з вас. На уроці працюватимуть такі групи учнів:
• Біографи, які підготували відомості про життєвий шлях поета, з творчістю якого ознайомимося на уроці;
• Журналісти , які складуть запитання для інтерв’ю до автора
• Бібліографи – розкажуть про творчі здобутки;
•Декламатори, які ознайомлять із поезіями про красу степового краю;
• Літературознавці – допоможуть визначити основні мотиви лірики поета.
ІІ. Вступне слово вчителя.
Місце народження будь-якої історико-культурної постаті (державного або громадського діяча, вченого, митця, письменника тощо) виглядає інколи важливою інтерпретаційною проблемою, що становить значення як для неї, так і для її дослідників. Місце народження – це першородний зв’язок зі світом, перший досвід відчуття рідної, “своєї” землі, початкові й початкуючі кроки зростання. Це й перші символи майбутньої долі.
Під цим кутом зору викликає інтерес постать поета, літературознавця, педагога, культуролога, українознавця, дослідника української діаспори Яра Славутича.
У його долі, творчій манері, поетичному, науковому й публіцистичному слові наявні традиції та якості, що беруть свій початок від М.Некрасова, О.Солженіцина, М.Зерова й “неокласиків”, взагалі від синтезу послідовно реалістичної художньої культури й неокласицистичного сприйняття реальності. Саме світлій пам’яті Яра Славутича , його палкому і ніжному слову присвячений наш урок.
ІІІ. Актуалізація опорних знань
Бесіда за питаннями:
1.У творчості яких письменників та поетів ви зустрічали опис безмежних степів, неозорих ланів, прекрасних у своїй простоті ?
2.Чи подобаються вам українські безкраї степи? У яку пору року вони найбільше вас приваблюють?
ІV. Мотивація навчання школярів.
Сьогодні ми ознайомимося із життям і творчістю Яра Славутича, проаналізуємо його поезії ” Степи Херсонщини ” , “Розмоклий степ хапав мене за ноги…”, “Приснилось: у рідних степах…”, “Не чути в степу ні розмов, ані в небі вірлиного клику…”, “Моє серце в херсонських степах…”, “Іду степами по стрункій дорозі…”, які входять у збірку «Співає колос».
– Що ви помітили спільного в усіх назвах віршів? ( степ). У зошиті запишіть тему уроку та епіграф, що є рядками поезії письменника .
Проблемне питання: у чому своєрідність особистості Яра Славутича, і чому його називають « поетом степу»?
V. Вивчення нового матеріалу.
1. Слово вчителя.
Хочеш більше знати про людину — дивись в корінь. Недаремно і в народі кажуть: «Яке коріння, таке й насіння». А корені професора Яра Славутича сягають сивої давнини. Його предок, Федір Жученко, «шляхтич герба власного», що обирався полтавським полковником шість разів у другій половині ХVІІ століття, був засновником кількох сіл і містечок на Наддніпрянщині. Знаний він як меценат української культури й науки. Це у його родовому селі Жуки, що на Полтавщині, Самійло Величко, за матеріальною допомоги Федора Жученка, його дочки Любови та її чоловіка Кочубея, написав свій кількатомний літопис, який тепер вважається найціннішою історією козацько-гетьманської України. На титульній сторінці того літопису зазначено навіть село Жуки — як місце проживання автора і написання згаданого літопису.

2. Розповідь біографів про життя і творчість Яра Славутича (мультимедійна презентація) .
• Народився Григорій Михайлович Жученко (справжнє прізвище та ім’я Яра Славутича) 11 січня 1918 року в давньому [заснованому ще в XVII столітті] козацькому зимівнику, згодом — родовому хуторі Жученки, що поблизу села Благодатного (північна Херсонщина). Дід Яра Славутича — Олександр Жученко — ще до Першої світової війни пожертвував 500 карбованців золотом Науковому товариству у Києві, допомагав також Українській революції 1917–1920 рр. Дід дуже любив свого маленького онука. Саме від діда Григорій уперше почув українську казку, українську пісню, поезію Т. Шевченка. У 1920 році більшовики експропріювали майно діда, вигнали його з рідної оселі на поневіряння і так, переховуючись поміж добрими людьми, він дотягнув до Голодомору та помер… з голоду. Батька Яра Славутича, Михайла, який, ставши фактично хліборобом після втрати у 1920 році всіх своїх земель, заарештували за відмову вступити у колгосп, тож він і не мав ніякої можливости продовжувати меценатську діяльність свого славного роду. У 1932 році заможну сім’ю батька було розкуркулено і відправлено на заслання.
• Йшов 1933 рік — рік Голодомору, штучно створеного більшовицькою владою. Помирають з голоду його піврічна сестричка, дід і бабуся, а сам він урятувався лише тому, що пас худобу в радгоспі й міг потайки підживлятися молоком.
• Навчаючись в Запорізькому педагогічному інституті, зацікавився історією Національно-визвольних змагань в Україні 1917–1920 рр. У 1938 році в харківському «Літературному журналі» з’явився перший друкований вірш студента Григорія Жученка — «Коню мій буланий». Після закінчення у 1940 році інституту працює вчителем у середній школі села Ботеве на Приазов’ї.
• У Другу світову війну Григорій став лейтенантом Червоної армії. Улітку 1941 року саперна частина, в якій служив Жученко, потрапила в оточення в білоруських лісах. Він пішов у партизанський загін «Чернігівська Січ», який захищав інтереси українського народу і був зорієнтований на ОУН. У Києві Григорій Жученко познайомився з провідниками ОУН О. Телігою та О. Ольжичем. Працював у редакції газети «Нова Україна», що виходила у 1942–1943 рр. в Харкові та Полтаві. У 1943 році з Кременчука виїхав до Німеччини. Саме в газеті «Нова Україна» з’явилися перші поетичні твори письменника під псевдонімом “Яр Славутич”.
• У Мюнхені Яр Славутич навчається в Українському Вільному Університеті, бере участь в організації Мистецького Українського Руху. У повоєнні роки, коли напрям національно-визвольної боротьби поступово переходить від збройного до ідеологічного протистояння, коли в Україні нещадна сталінщина розгортає тотальний репресивний наступ на українство, в цих екстремальних загрозливих для самого подальшого існування нації обставинах на діаспору лягла історична відповідальність, місія — виступити захисником, речником української нації, сказати про неї слово правди.
• З 1953 до 1955 р. Яр Славутич є аспірант Пенсільванського університету у Філадельфії. В липні 1955 р. отримує ступінь доктора філологічних наук зі славістики. Тоді ж виходить у світ книжка „Розстріляна муза”. На цей період припадає розквіт багатогранної творчості Яра Славутича, як визначної особистості, визнаної світовою громадськістю.
Альбертський університет (Канада) запросив в 1960–ому році письменника на посаду професора, де він викладав мову та літературу, служив на поприщі науки аж до виходу на пенсію в 1983–ому році.
• Викладав українську мову в Альбертському університеті (м. Едмонтон) з 1960 по 1983 рр. Помер в Едмонтоні 04 липня 2011 р., похований на цвинтарі св. Михаїла.
3. Надаємо слово журналістам для інтерв’ю з Яром Славутичем.
Журналіст: – Що ви пам’ятаєте зі свого дитинства?
Автор: – Побудований для мого діда на нашому хуторі, поряд прадавнього запорозького зимівника, дуже гарний дім у стилі козацького бароко. Цей будинок (у якому я народився 1918 р.) — покритий бляхою, зовні оздоблений ліпкорою, на півночі Херсонщини, — простояв до 1932 року, коли під час розкуркулення комсомольці обдерли бляшану покрівлю, а стіни зрівняли із землею; тоді батька й мене заарештували. Мені пощастило вискочити з поїзда, що віз на заслання.
Журналіст: – Яку присягу ви дали собі у 1933 році?
Автор: – Вижити і розказати всьому світові, як Москва нищить Україну.
Журналіст: – Коли ви почали писати вірші?
Автор: – Це сталося після оглядин Запорозьких порогів, коли ми з покійним дідом шукали слідів першої Запорозької Січі, а мені було років десять, якщо не менше. Дід підсадив мене на високу скелю, і я на весь голос продекламував шевченківське «Б’ють пороги». Уздовж Дніпра котилася луна, а дід, слухаючи мене, плакав. Йому було чого плакати…Відтоді вважаю себе поетом, бо після того ніколи не переставав писати вірші, навіть під час війни». На жаль, у її горнилі всі рукописи були втрачені, збереглися лише кращі вірші, які увійшли у збірки поезій «Співає колос» (1945) та «Гомін віків» (1946). Збереглися уривки із утраченої поеми «Величко в Жуках», яка друкувалася в газеті «Нова Україна».
Журналіст: – Коли ви почали писати під псевдонімом?
Автор: – 1943 року я вперше виступив у пресі під іменем Яр Славутич. Це сталося в часописі “Нова Україна”, де надруковано кілька віршів із циклу “Запорожці”.
Журналіст: – Коли згадуєте Херсонщину, що перше спадає на думку?
Автор: – Неозорі херсонські степи.
Журналіст: – Дякуємо за інтерв’ю.
4. Надаємо слово бібліографам, які розкажуть нам про творчі здобутки поета.
 Сьогоднішній читач в Україні має змогу познайомитись з основним у творчому доробку Яра Славутича. З набуттям державної незалежності на її теренах публікувались уже його оригінальні поетичні збірки: «Слово про Запорозьку Січ» (1991 та 2-ге, доповнене видання — 1992), «Шаблі тополь» (1992), а також вибрані «Твори в двох томах» (1994) і найповніше видання — «Твори, томи І — V», котре видавництво «Дніпро» дає до 80-річчя письменника. А ще окремими виданнями виходить в Україні: перший мартиролог українських діячів культури, понищених і репресованих кривавим сталінським режимом, — «Розстріляна муза» («Либідь», 1993) та збірка вибраних досліджень і статей Яра Славутича — «Меч і перо» («Дніпро», 1992). Також раніше виданими поетичними збірками: «Гомін віків» (1946), «Правдоносці» (1948), «Спрага» (1950), «Фаза» (1960), «Маєстат» (1962), «Завойовники прерій» (1968).
 Яр Славутич також обстежив і підрахував книжкові поетичні видання, що виходили в Канаді українською мовою. У згаданій статті він пише: “Із загальної кількості понад 300 лише яких 100 поетів (також віршувальників!) мають свої власні друковані книжки (див. мою Анотовану бібліографію української літератури в Канаді: Канадські книжкові видання, 1908 – 1983 (курсив автора – Я.Г.): (перше видання 1984 р., третє доповнене й наново перевірене 1987 р.)”.
 Дебютне видання “Розстріляної музи” було здійснено у Детройті. Наступного року – 1956-го – в Нью-Йорку видруковано англійськомовний варіант дослідження, як додає Яр Славутич, “із моїми перекладами віршів на англійську мову”. Друге видання мало не менш красномовну назву – “The Muse in Prison” (“Муза у в’язниці” – Я.Г.). Для західного читача така назва була більш зрозумілою, враховувала специфіку його ліберального світосприйняття.
5. Надаємо слово декламаторам ( виразно читають вірші, які входять у збірку «Співає колос» – додаток ).
6. Аналіз поезій Яра Славутича.
Для роботи розділимося на 6 груп. Кожна група візьме для аналізу одну з поезій:
1-ша група – « Степи Херсонщини»
2-га група – « Моє серце в херсонських степах»
3-я група – « Розмоклий степ хапав мене за ноги…»
4-а група – « Приснилось : у рідних степах…»
5-а група – «Не чути в степу ні розмов, ані в небі вірлиного клику… »
6-а група – «Іду степами по стрункій дорозі… »
Завдання для груп:
• Визначити тему та ідею поезії.
• Що найбільше сподобалося в прочитаному творі, що вразило і спонукало до міркувань. Чому?
• Які асоціації (асоціативні образи) виникли у вас під час читання вірша? Поясніть, чому саме ці асоціації.
• Випишіть із поезії декілька слів (висловів), що, на вашу думку, є ключовими для розуміння головної думки . Поясніть свій вибір.
• За допомогою кольорових олівців візуалізуйте власне сприйняття головної думки вірша (залучайте авторські, власні асоціативні образи або поєднуйте обидва варіанти). Поясніть, чому саме так ви представили головну думку поезії.
• Які художні образи домінують у цій поезії — образ-персонаж, образ-інтер’єр, образ-пейзаж, образ автора, образ-символ? Поясніть свою думку, наведіть приклад з тексту.
• Які з образів, створених автором, є зоровими, які — слуховими? Назвіть їх , наведіть приклади з тексту.
• Яка гамма кольорів, на вашу думку, відповідає тональності вірша? Поясніть чому?
• Доведіть чи спростуйте цю думку: автор поезії сумує за херсонськими степами, мальовничою природою рідного краю.
• Проаналізувати художні засоби у зазначених поезіях:
Епітет Метафора Гіпербола Порівняння
• Які думки та почуття навіяли вам поезії Яра Славутича? Поясніть їх.
• Як ви розумієте вислови:
 « Я в душі чебрецями пропах…»
 «Тримаю в серці голубий ставок …»
 « … розгубив дитинство між квіток… »
 Для кожної людини місце, де вона народилася, зробила перші кроки, вимовила перші слова, знайшла друзів, є найдорожчим. З чим асоціюється у вас слово «степ»? Запишіть десять слів, що спали на думку.
VІ. Підсумок уроку.
1.Чи справдились ваші очікування від уроку?
2. Вправа «Займи позицію».
• Чи виправдалися слова нашого епіграфа до уроку?
• Чи знайшли ви відповідь на проблемне запитання?
3. Вправа «Мікрофон».
• Що особисто вам дав сьогоднішній урок?
• Що було цікавого на уроці?
• Які види роботи на уроці вам сподобались?
• Що б ви хотіли побажати учням, вчителю?
• Чи поділитесь ви з батьками своїми враженнями від уроку?
4.Заключне слово вчителя.
По-різному складається доля кожного з вас. Та куди б не повела вас життєва дорога, пам’ятайте, що у вас є рідна домівка, батьківська хата, мамина пісня. Є свій край, що зветься Україною. Є рідна земля, що так пахне чебрецем, барвінком і м’ятою. Яр Славутич ніколи не забував про рідний херсонський степ, прагнув повернутися на батьківщину, відновити втрачену душевну гармонію. У 1945 році з нагоди сторіччя Шевченкового «Заповіту» Яр Славутич написав власний «Заповіт». Лейтмотив поезії – прагнення повернутися хоч після смерті, бути похованим на рідній Херсонщині, бо за життя, допоки існував СРСР, навіть “на тло сплюндрованого дому Не допустять недруги мене”. Славутич ностальгійно просить:
Поховайте на довічний спокій
Там, де хвиля жита – як гора,
У моїй Херсонщині широкій,
Де вітає близина Дніпра…
Яр Славутич
3. Оцінювання роботи учнів.
VІІ. Домашнє завдання:
1. Поглибити свої знання про поета, ознайомитися з іншими його творами.
2.Ілюстрації до поезій, усний твір «Моє знайомство з Яром Славутичем – одне завдання за бажанням.

Додатки
Моє серце в херсонських степах…
Моє серце в херсонських степах,
У притаєних скитських могилах.
Я в душі чебрецями пропах,
Випасаючи коней по схилах.
Клекотить запорозький мій дух –
Як невгасна вулканова лава,
Бо Великий затоплено Луг,
Бо в журбі береги Січеслава.
Рідна тирсо, колиска моя!
Виспів жайвора в чистому небі,
Жур журавки і трель солов’я,
Чорнокрилий у заводі лебідь.
Там колись із ногайської мли
Виринали татарські навали:
Гнівні гридні на ворога йшли,
Їм услід запорожці ступали.
Не сумуйте, степи! Я вернусь!
І замовкне жалоба чаїна.
Обійматимуть Скитія, Русь
І новітня моя Україна.

Іду степами по стрункій дорозі…
Іду степами по стрункій дорозі.
Яка година випала мені!
Шумлять жита в лункому передгроззі,
Шепочуть шестигранні ячмені,
Палають соняшники. Вздовж дороги
Розлігся чорно, спочиває пар.
Йому замало простору земного –
І він подавсь далеко, аж до хмар.

Присинилось: у рідних степах…
Приснилось: у рідних степах,
Поранений, ніби вмирав я.
Чебрець відчайдушно пах,
Шуміло густе буйнотрав’я.
До неба лицем я лежав
І бачив далеку шуліку,
Що зором приземлених прав
Сягала, ненатла відвіку.
Застигне і знову кружля,
Неначе рокована доля.
А я ж і моя земля –
Внизу, як подолана воля.
Поранений, вічно лежу;
Безсмертний, без ліку вмираю.
І бачу буття межу –
Безмежну, безчасну, безкраю.

Не чути в степу ні розмов, ані в небі вірлиного клику…
Не чути в степу ні розмов, ані в небі вірлиного
клику,
Німує полягла дружина на зморених сном косогорах,
А сонце над нею веслує, жолоблячи путь жовтолику,
І дзьоба заціплюють круки, напившись очей
яснозорих.
На білому воску облич невгамовні шугають мурашки,
Щербаті лисніють мечі, половецькою кров’ю облиті.
І, вроду свою зав’яливши, неначе удови, ромашки
Благають хоч бризки дощу, хоч краплини вологи
з блакиті.
Та сонце пече! Наче з лука, розприскує стріли
зухвалі,
Окропом густим поливає місюри і берла,
й клейдони…
І трупи щомить набухають, понуро повніють дедалі,
Неначе край мирного плеса вербові намоклі колоди.

Розмоклий степ хапав мене за ноги…
Розмоклий степ хапав мене за ноги
І ридма плакав, і волав: “Не йди!
Не покидай херсонський край розлогий,
Спинися, хлопче! Вкороти ходи!
Вже сто віків твої вусаті предки
Мене орали, сіяли… А ти?
Чого втікаєш, вирвавши підметки
З дідів пралона?” Ситости пласти
Ліпив загарбливо масний чорнозем,
Що аж тріщало вбоге обув’я.
Але, навкір благанню й грізним грозам,
Мене вела сяйна мета моя.
Вона палала – як святкове сонце
Із-за могил, де скитські орачі,
Пустивши коні в зельне оболонце,
Колись раділи в мазанці вночі.
А я все йшов і йшов за видноколо –
І гнівно гнались не одна верста.
Назуспіт світові, що зводив чоло,
Мене вела, не гаснучи, мета.

СТЕПИ ХЕРСОНЩИНИ
Степи Херсонщини, степи родимі,
Соломоверхі клуні на току,
Розлогі верби в ранішньому димі,-
Вас не забуду на своїм віку!
Хлюпоче риба в сонному ставку,
Дзвенить бджола у рвійному нестримі,
Несуть батьки журбу свою гірку
В степи Херсонщини, степи родимі.
Тримаю в серці голубий ставок,
Верхи тополь і вітрякові крила,
Де розгубив дитинство між квіток,-
А рідну землю, що мене зростила
На боротьбу за життє чині дні,
Я над усе люблю на чужині!

Автор: Баклажова Світлана