Мета:  ознайомити школярів з життям і творчістю видатного гумориста (найцікавішими відомостями про митця); повторити відомості з теорії літератури (гумор, сатира, антитеза, іронія); проаналізувати ідейно-художній зміст поезії «Патріоти»; розвивати вміння описувати гумористичні ситуації, висловлювати власні міркування про способи вияву патріотичних почуттів; формувати кругозір, світогляд школярів; виховувати почуття пошани, поваги до творчості В. Самійленка, зневажливе ставлення до лицемірства, пристосуванства людини.

Тип уроку:  засвоювання нових знань.

Обладнання:  портрет В. Самійленка, бібліотечка його творів, дидактичний матеріал (тестові завдання, картки).

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент

II. Актуалізація опорних знань. Бесіда за питаннями

–  Яке значення приділяється сміху в житті людини? Чому іноді сміх веселить вас, а іноді ображає?

–  Чим відрізняється гумор від сатири?

– Назвіть письменників-гумористів. Які риси характеру людини вони возвеличують у своїх творах і, навпаки, засуджують, критикують?

–  Чи варто мати почуття гумору? Відповідь вмотивуйте?

–  Які підстави добирає людина, щоб сміятися?

–  Чому вважають, що сміх — це здоров’я?

–  Чи часто ви посміхаєтесь? Який у вас сміх? Як його сприймають оточуючі?

III. Оголошення теми, мети уроку.

Мотивація навчальної діяльності

IV. Сприйняття і засвоєння навчального матеріалу

  1. Вступне слово вчителя

«Гумор — це бачення, сприймання і відтворення явищ навколишньої дійсності в життєрадісно-комічному тоні; художні твори з настановою на зображення смішного. Об’єкт гумору не заперечується повністю, висміюються тільки деякі його риси, здебільшого в доброзичливій жартівливій формі, на відміну від сатири, в який переважає гнівний викривальний сміх. Справедливо сказано, що гумор — невідлучна прикмета кожного таланту»,— так уважав І. Франко. О. Вишня у своєму щоденнику зазначав: «Треба любити людину. Більше, ніж самого себе. Тільки тоді ти маєш право сміятися. І тоді людина разом с тобою буде сміятися… із себе, із своїх якихось хиб, недоліків». І дійсно, сміятися треба вміти так, щоб не образити, не поранити людську душу, навіть говорячи про найнепривабніші речі. Творча натура будь-якого гумориста: пильно підмічати в житті всі негаразди, вади, болі, пропускати їх крізь своє серце, а потім шукати дотепне, влучне слово, щоб дошкульно висміяти чи доброзичливо покепкувати над ними. Завдання це нелегке: як же треба любити людину, щоб, глузуючи з неї, дбати про її і всієї нації моральне здоров’я!

Одним із таких письменників, з творчістю якого ви сьогодні познайомитись, є В. Самійленко.

2. Життя і творчість В. Самійленка (матеріал для вчителя)

ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ САМІЙЛЕНКО

(22 січня 1864 — 12 серпня 1925 року)

Мати В. Самійленка, Олександра Кіндратівна, належала до дворових кріпаків. У шістнадцять років її віддали на службу до панів Лесевичів. Юна красуня сподобалася поміщикові, який мав п’ять тисяч десятин землі, любив танці, музику, бенкети. Пан зумів прихилити серце дівчини, а потім її відправив до батьків. Так у Великих Сорочинцях на Полтавщині народився Володимир Іванович Самійленко. Кажуть, що він не успадкував від свого батька нічого, хіба що любов до музики. Пізніше Олександра Кіндратівна служила управителькою в маєтку поміщика Трохимовського. «З дитинства,— згадував письменник,— в дідовій хаті між своїми кревними жив оточений українською стихією, слухав бабусині казки «Про трьох братів Кіндратів» та інші, яких вона знала багато, слухав чумацькі пісні, які співав дядько Герасим Бокидько, козак, дід якого чумакував, і взагалі впивався чарівною українською мовою Миргородського повіту, яку я визнаю найкращою…»

У Трохимовського була багата бібліотека, і хлопчик із задоволенням знайомився тут з творами Руссо, Вольтера та інших французьких класиків. Після смерті поміщика Олександра Кіндратівна одержала у спадок від нього тридцять десятин землі, чималу суму грошей і пенсію на виховання сина. Це дозволило влаштувати хлопчика на навчання в Полтавську гімназію. Вчився Володя старанно. Тут вперше починає він писати поезії, складати гумористичні вірші. Далі продовжив навчання на історикофілологічному факультеті Київського університету. Заняття за спеціальністю В. Самійленко не знайшов, тому змушений був працювати на Київському телеграфі. Потім були пошуки роботи, а також пов’язані з ними часті зміни місця проживання (Чернігів, Катеринодар,

Миргород, знову Чернігів, Київ)

За характером Володимир Іванович був людиною флегматичною, часом трохи незібраною, але надзвичайно добродушною. «Безодня» — так називав він усяке місце, де складав якісь речі, папери, бо там, як правило, панувало безладдя, а щось потрібне важко було знайти. Таких «безодень» у письменника було кілька. Перша — редакційна шафа в управі, де лежали різні журнали книжки, куски булки, шматки ковбаси, яка почала цвісти. Друга «безодня» — домашня етажерка, де панував нічим не кращий порядок. Були ще дві кишенькових «безодні»: в піджаку і в пальті, де зберігалося багато зайвих речей. Кажуть, що Володимир Іванович міг годинами розшукувати потрібний папірець, прижартовуючи при цьому. А дотепи були такі влучні, що ніхто навіть не думав ображатися на поета.

Щоб уникати зайвих неприємностей, Борис Грінченко, який працював разом із Самійленком у Чернігівській управі, поступав таким чином: віддаючи колезі якийсь офіційний папір, обов’язково залишав собі його копію, щоб не загубився. Це давало можливість тримати в порядку документи і рятувати свого приятеля від службових неприємностей.

Перші вірші В. Самійленка з’явилися у львівському журналі «Зоря» (1886). Часто свої твори він друкував під псевдонімом «Сивенький». Письменник і справді був сивенький: сивенький був його пишний чуб (поет дуже рано посивів), сивуватим видавалося безкровне обличчя, сиве вбрання, майже завжди притрушене сивим попелом, сиві від пороху чоботи.

Перебуваючи в Києві, Володимир Іванович активним автором в гумористично-сатиричному журналі «Шершень». Його часто переслідували злидні та матеріальні нестатки. Ось яким бачила письменника в ті часи Марія Грінченко: «Вигляд мав вельми нужденний, убрання на ньому було старе, а на голові знову шапка-бирка з діркою. Жив він тоді в Михайлівському монастирі». Самійленко тривалий час перебував в еміграції і тільки у травні 1924 року повернувся на Україну. Смерть доньок, поневіряння за кордоном, матеріальні злигодні остаточно підірвали і до того кволе здоров’я письменника. Давала про себе знати і саркома. Відчуваючи, що життя наближається до кінця,

Володимиру Івановичу дуже захотілося побути на Батьківщині. Тому рідні відвезли його на літо в Буданівку поблизу Боярки. Кажуть, що в цей час письменник мріяв про те, що «як одержить пенсію, то доручить своєму родичеві купити йому хату в рідних Сорочинцях над річкою і там доживатиме вік».

Помер В. Самійленко в Боярці. Селяни поховали поета на своєму цвинтарі за козацьким звичаєм: з козацьким поясом попереду, з червоною китайкою на домовині, з хрестом з берези.

За життя Володимира Самійленка вийшло дві його збірки — «З поезії В. Самійленка» (1890) та «Україні» (1906). Перу Письменника належить кілька комедій та гуморесок, а також драма «Чураївка». Відомий він і як перекладач на українську мову кращих творів російської та світової літератури.

Самійленко прожив життя як послідовний гуманіст, як безмежно відданий своєму народові син, який не позміняв золото своєї душі на «п’ятаки мідних правд» і збагатив скарбницю української літератури тривкими художніми цінностями; його творчий досвід став у пригоді багатьом письменникам пізнішого часу.

3. Теорія літератури

–  Гумор (англ. humour — настрій, удача, натура, від лат. humor — волога, рідина) — доброзичливий сміх, спрямований на викриття певних вад людського характеру чи недоладності в житті людей, у їх поведінці; спосіб зображення комічного.

–  Сатира (лат. satira,  від satura — суміш, усяка всячина) — вид художньої літератури у прозі чи віршах, де зображення здійснюється через різке осміювання, критику всього негативного. Об’єкт висміювання часто малюється в перебільшеному смішному чи комічному вигляді. У вузькому значенні — вірші з таким змістом.

–  Антитеза (гр. antithesis — протиставлення) — стилістична фігура протиставлення явищ, предметів, характерів, посилює змістовне й емоційне звучання твору. Використовується і віршах прислів’ях та приказках, у назвах книг і творів.

–  Іронія (гр. eironeia — удавання, лукавство) — троп: приховане кепкування, глузування. Також уживання слова в оберненому, протилежному значенні. Наприклад, із серйозним виглядом удавано стверджують протилежне тому, що думають у дійсності про якесь явище чи людину. Іронія може бути доброзичливою, сумною, злою, дошкульною, гнівною. Дошкульна, гнівна іронія близька до сарказму.

   4. Робота з поезією В. Самійленка «Патріоти» (1889)

4.1. Виразне читання твору.

4.2. Історія написання поезії.

Особливу сторінку творчої спадщини В.Самійленка становлять сатиричні та гумористичні поезії, в яких митець висміює негативні вчинки своїх земляків-українців, їх неробство та боягузтво, псевдопатріотичне базікання про високі матерії. До цієї тематичної групи належить і вірш «Патріоти».

4.3. Тема: зображення хлопців, які вели розмову про патріотичні почуття до рідної країни.

4.4. Ідея: засудження поетом тих, хто є балакунами-псевдопатріотами.

4.5. Основна думка: справжній патріотизм проявляється в конкретній діяльності на благо народу.

4.6. Жанр: громадянська лірика.

4.7. Римування: перехресне.

4.8. Віршовий розмір: анапест.

4.9. Сюжет твору простий: двоє хлопців розмовляли про «долю своєї землі», вони у словесах «боронили» долю і права народні, роздумували «про окремість натури», «давність своєї культури», фантазували про те, «як дійде народ своїх прав».

А третій хлопчина стояв собі мовчки, бо «він мовити красно не міг» і справді глибоко замислився над долею своєї безталанної України:

Вбачались йому патріоти

                                                          Із купою слів голосних,

А поруч мільйони голоти,

І темність і вбожество їх.

Але й поведінку третього хлопця поет не схвалює, хоч героя й турбують безправне становище народу, його вбогість. Митець уважає, що мало лише співчувати бідному люду, бо справжній патріот той, хто бореться за краще життя, хто здатний постояти за народні

інтереси.

4.10. Художні засоби у творі.

Епітети:  «гаряче розмовляли», «мовити красно», «діло святе».

Метафори:  «права боронив», «вели язиками», «бачив душею

Вкраїну».

Антитези:  «Два хлопці укупі стояли, А третій дивився оддалі»…

«Один права боронив, А другий про теє доводив, А третій не мовив нічого»… «Ті двоє, з балачки втомившись… А третій стояв зажурившись». Іронія: «І поступі інших народів Він місце йому показав»; «Так двоє вели язиками Роботу для краю свого». «Ті двоє з балачки втомившись, Веселі собі розійшлись».

4.11. Обговорення змісту твору за питаннями:

–  Хто такий патріот? (Той, хто любить Батьківщину)

– Що необхідно зробити для того, щоб тобою в країні пишалися?

–  З якою метою В. Самійленко героями свого твору визначив трьох хлопців?

–  Якою була розмова між двома хлопцями ? (Гарячою)

–  Чому промову першого хлопця автор називає «широкою»? На що він наголошував у своєму висловлюванні? («Він докази всі наукові по пунктах як слід розложив»)

– Що було схожим і різним у висловлених думках героїв? («Один у широкій промові народні права боронив» «А другий про теє доводив як дійде народ своїх прав»)

–  Яким був рівень культури освіти у цих двох хлопців?

–  Що зазначають про тих, хто багато говорить, а справу не робить?

–  Як прислів’я «Менше слів, а більше діла» розкриває ідейний зміст поезії?

–  Про яке «діло святе» мав на увазі письменник?

–  Заради чого третій хлопець «в землю б поліг». Про що це свідчить?

–  З якою метою В. Самійленко у творі використовує прийом антитези та іронії?

–  Що висміює автор у своєму творі? Яке виховне значення він має?

–  Як В. Самійленко ставиться до своїх героїв? Власну думку доведіть.

–  В яких рядках відчувається прихована іронія, в яких — висловлена прямо?

–  Чи можна В. Самійленка вважати патріотом рідної землі? Наведіть переконливі аргументи.

–  Яку думку намагався висловити автор твору «Патріоти» читачеві? Над чим В. Самійленко змушує поміркувати кожного із нас?

4.12. Завдання до твору.

4.12.1. Скласти інформаційне ґроно щодо характеристики трьох героїв вірша.

4.12.2. «Мікрофон». Надайте стислу відповідь на запитання: «Чи вважаєте ви себе патріотом? Чому?»

4.12.3. Скласти «доміно» щодо визначення поняття «патріот».

Патріот — це…

V. Закріплення вивченого матеріалу

1. Проведення тестового опитування

1. Де стояли два хлопці, спілкуючись між собою?

а) Неподалік від школи; б) біля пам’ятника Т. Шевченку; в) укупі;  г) на невеликій відстані один від одного.

2. Розмова між двома героями поезії була:

а) гарячою; б) жвавою; в) не досить зрозумілою; г) тихою.

3. Один хлопець у своїй промові боронив:

а) національну культуру; б) народні права; в) історичні пам’ятники; г) рідну мову.

4. По пунктах перший хлопець розклав:

а) права і обов’язки кожного громадянина України; б) правила, які необхідно опановувати з математики; в) наукові докази;  г) незрозумілі поняття.

5. Давність культури свого народу герой поезії довів з:

а) висновків практичних досліджень; б) наукових монографій і трактатів; в) творів художньої літератури; г) книжок.

6. За яких умов українці будуть мати повагу серед інших народів? Якщо:

а) народ матиме власні права; б) подорожуватимуть країнами світу; в) вчитимуть іноземні мови; г) читатимуть твори зарубіжної літератури.

7. Під час розмови герої поезії не тільки «вели язиками», а й:

а) підстрибували; б) голосно кричали; в) махали руками; г) пританцьовували.

8. Третій хлопець «і жив і в землю б поліг» задля:

а) возвеличення рідної мови; б) досягнень своєї Батьківщини; в) розвитку науки; г)  справи святої.

9. Від чого втомились двоє балакучих хлопців?

а) Напруженого спілкування; б) надмірного галасу; в) того, що набридли один одному; г) незрозумілих слів, які було складно промовляти.

10. Прощаючись один з одним, хлопці були:

а) засмученими; б) веселими; в) роздратованими; г) знервованими.

11. Третій хлопець сприймає Вкраїну:

а) розумом; б) серцем; в)  душею;  г) емоційно.

12. Кому вбачались патріоти із купою слів голосних?

а) третьому хлопцеві; б) незнайомцю; в) автору вірша; г) двом хлопцям.

Примітка. За кожну правильну відповідь встановлюється 1 бал.

2. Робота на картках

Картка № 1

1. Висловіть свою думку до того, чи завжди можна визначити справжність намірів людини по тому, що і як вона говорить. Наведіть переконливі аргументи.

2. Що висміює В. Самійленко у творі «Патріоти»? За допомогою яких художніх засобів?

3. До якого ліричного жанру належить поезія «Патріоти» В. Самійленка?

а) Філософської; б)  громадянської;  в) інтимної; г) пейзажної.

Картка № 2

1. Що мав на увазі автор поезії «Патріоти», зазнаючи: «Він бачив душею країну І все що вона добула».

2. У чому, на ваш погляд, просліджувалися «темність», «вбожество» двох хлопців-псевдопатріотів? Відповідаючи, посилайтеся на зміст поезії.

3. Двоє хлопців у творі вели розмову про:

а) красу українського пейзажу; б) можливість стати народним героєм; в) долю своєї землі; г) важливість знань отриманих у школі.

Картка № 3

1. Порівняйте хлопців, які вели розмову про патріотизм. Що свідчить про рівень їх культури, знань, загального кругозору?

2. Як ви вважаєте, в чому виявляється справжній патріотизм? Наведіть приклади з життя, творів художньої літератури тощо.

3. Через що третій хлопець не підтримував розмову з двома іншими? Бо:

а) соромився; б) не міг красномовно висловитися; в) мав поганий настрій; г) вважав це непристойним.

VI. Підсумок уроку

VII. Оголошення результатів навчальної діяльності

VIII. Домашнє завдання

Скласти питання до твору В. Самійленка «Ельдорадо», підготувати малюнок на тему «Яким я уявляю Ельдорадо».