Мета:  аналізуючи програмовий твір В. Дрозда, звернути увагу на роль вічного і швидкоплинного в житті людини, охарактеризувати героя повісті; розвивати культуру зв’язного мовлення, логічне мислення, творчу уяву, комунікативні навички учнів, їх довільну увагу; виховувати сумлінність у навчанні, кращі риси характеру людини: доброту, чуйність, любов до рідної землі, працьовитість, скромність, простоту.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання:  портрет  В. Дрозда, текст твору, учнівські малюнки «Яким я уявляю Михайла Решета» або «Мій Ирій»», дидактичний матеріал» (тестові завдання, картки).

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент

II. Перевірка домашнього завдання

Міні-огляд — конкурс малюнків школярів із відповідним коментарем на теми: «Яким я уявляю Михайла Решета» або «Мій Ирій».

Виявлення переможців конкурсу.

III. Актуалізація опорних знань

1. Конкурс «Найкмітливіший»

Учні розподіляються на дві команди, обираються капітани. Впродовж 5–10 хвилин необхідно розв’язати кросворди за змістом твору В. Дрозда «Ирій».

1.1. Завдання для першої команди.

 

По вертикалі: 1. Місце, де народився Михайло Решето, проходило його дитинство. (Пакуль)

По горизонталі: 1. Прізвисько Якова. (Паровозник) 2. Герой твору, якому Параска продала корову. (Єврась) 3. Що Михайло «ковтав швидше, аніж Нерок —Балалайка мух». (Книг) 4. Прізвище героя, про якого зазначається: «голомозий а що стрижений — під машину, голова — немов поліно чи снаряд». (Капельдудка) 5. Почуття до дівчини з першовересневого календарного листочка. (Любов) 6. Ім’я корови, яка загрузла в болоті. (Манька)

1.2. Завдання для другої команди.

 

По вертикалі: 1. Ім’я домашньої тварини, що згадується у першому розділі твору (Манька)

По горизонталі: 1. Напій, який полюбляв вживати дядько Денис. (Морс) 2. Куди частенько їздила Параска у місто? (На  базар)  3. Ім’я сина Паровозника. (Андрія) 4. Героїня твору, в яку закохався Михайло, навчаючись у четвертому класі. (Вчителька) 5. За допомогою чого корова змогла визволитися з полону болота? (Крил) 6. Ирій — це країна… яка? (Казкова)

1.3. Підбиття підсумків конкурсу. Визначення переможців.

IV. Оголошення теми, мети уроку.

Мотивація навчальної діяльності

V. Основний зміст уроку

1. Вступне слово вчителя

«Життя прожити — не поле перейти», — так говориться у прислів’ї. І дійсно, скільки радісних і сумних подій відбувається у житті людини. Є те, що в її душі залишається назавжди, а щось з часом забувається. Час плине швидко і найголовніше, щоб людина залишила по собі багато добрих справ. Що і намагався зробити Михайло Решето.

А яким чином? Ми зараз ретельно обговоримо це питання і багато інших, які стосуються вічного і швидкоплинного в житті головного героя повісті.

2. Бесіда за питаннями, що стосуються ролі вічного і швидкоплинного в житті людини

– Що є основним в житті Михайла Решета? Про що він мріяв?

–  Як особисте бажання хлопця стати актором охоплювало і суспільний інтерес?

–  Чим пояснити те, що Михайло-підліток вже розмірковував як доросла людина?

–  Яку життєву мету визначив герой твору? Про свідчить слова епіграфу до твору В. Дрозда? Обґрунтуйте їх.

– Що прагнув залишити по собі герой твору? Як про це зазначено у змісті повісті?

–  Михайло живе реаліями чи фантастичними мареннями? Відповідь вмотивуйте.

–  Чи отримав хлопець радість, задоволення з того, що потрапив до Ирію?

–  Чому, на ваш погляд, Михайло прагнув присвятити себе акторській діяльності?

–  Мистецтво вічне — вічне чи швидкоплинне? Наведіть переконливі аргументи, посилаючись на факти твору і сучасного життя.

3. Гра «Мікрофон»: «Що на ваш погляд є вічним у житті?»

Підсумок відповідей оформіть за допомогою прийому «Доміно»

(Вічним у житті є — ….)

4. Характеристика образу Михайла Решета

4.1. Орієнтовний план до характеристики образу героя.

I. Михайло Решето — звичайний пакульський підліток.

II. Портрет і зовнішність хлопця

III. Риси характеру героя:

–  чесність і порядність;

–  відкритість та доброта;

–  гуманність і благородство;

– працьовитість та відповідальність;

–  щирість і порядність.

IV. Головний персонаж твору «Ирій»:

–  прагнення до високого покликання;

–  має власну думку і може обґрунтовано її висловити;

–  здатен на самопожертву;

–  вміння любити і сприймати це щире почуття;

–  вболівання за долю інших;

–  шанобливість і повага до матері, родини Солом’яників.

V. Ирійський пакулець — сучасна людина

4.2. Матеріали до характеристики Михайла.

Підліток  Михайло Решето, який втратив на війні батька, живе на материні нелегкі трудодні, усім єством своєї чистої душі воює за людяність за добро й красу, зате, що ми називаємо високими ідеалами, воює супроти потвор, породжених міщанством. У цій боротьбі Михайло Решето не самотній. На його боці правда нашого нового життя, правда наших ідей, глибоко, з молоком матері, з першим друкованим словом, з першим напутнім словом учителя засвоєна підлітком. На його боці — народжені нашими прекрасним часом нові люди тієї епохи Паравозники.

Головний герой повісті «Ирій» — Михайло Решето належить до них хлопчаків, які горобця можуть назвати дрофичем, а курку — страусом. Їхня уява щедра від природи, від колискової.  Герой народних нісенітниць, людина весела і вдатлива, що нагадує дечим барона Мюнхаузена, уміє витягати себе за чуба з болота, спуститися з неба, доточуючи вірьовку, на якій висить, уривками тої ж таки вірьовки, він спромагається на багато див, матір’ю яких є напричуд плідна, розкута народна фантазія. В повісті «Ирій» Володимир Дрозд сміливо з’єднує химері давньої народної небилиці із не менш щедрим внутрішнім світом нашого сучасника-підлітка.

4.3. Цитатна характеристика героя.

–  «Дядько Денис зробить з мене людину…»;

–  «Мати: «…аби Михаль не крутив волам хвости…»;

–  «Я перейшов у дев’ятий… Моє життя в ці роки — саме чекання, передчуття празника, невимовно прекрасного й ідеально чистого…»;

–  «Мати: «Що з ним ото з весни було лучилося, аж досі мені страшно: і увечері при каганці пише, і вранці, до корів, пише, і вдень, свиню на вигін вижене, сяде під коморою й пише»;

–  «…зароблені ж талановитим лицедійством на сценах світових театрів гроші висилатиму пакульській бібліотеці…, заасфальтую дорогу від Пакуля до Ирію…»;

–  «Наше красне письменство успішно розвивається, а театр поки що відстає від життя. Народ кличе на сцену. І я йду…»;

–  «…я ще прославлю вашу школу, тобто вже нашу, коли стану великим актором, я запрошу вас на свою прем’єру, і взагалі, я люблю вас і люблю нашу школу, що гойдається наче човен… Я зберу металобрухт з усієї Кукуріківщини, і школа обов’язково займе перше місце в Ирії…»;

–  «…я носитиму молоко для пенсійних бабусь, доглядатиму хворих, читатиму сліпим книги, гратиму у з малюками в дитячих садках, малюватиму плакати для шкільних вечорів і парадів, чергуватиму у шкільному буфеті, копатиму картоплю на шкільному городі або садитиму дерева, — це я добре вмію, коситиму траву у шкільному саду, згрібатиму з машин біля кочегарки вугілля, забувши на мент про своє високе покликання актора…»;

–  «Я боявся закохатися, бо досі кожна закоханість коштувала мені великих страждань…»;

–  «Я невпопад відповідав матері, обіцяючи бути і слухняним, і старатливим, обіцяючись шануватися в тітки з дядьком, не гризти прогожних книжок, не бити байдиків, не тинятися по вулицях…»;

–  «— Не грошах щастя… Роботу свою любити, добрим до людей бути, бо за добро добром і віддячують, а за зло — злом…»;

–  «Проте я був упертий, наче корова Манька…»;

–  «Я читав усюди — за обіднім столом, по дорозі до школи, на уроках під партою, навіть на уроках фізкультури, на багатокілометрових дистанціях і, звичайно, за піччю, блимаючи під рядном кишеньковим ліхтариком…»;

–  «Золото й коштовності я подарую державі, а собі залишу на денці скрині, і то не для себе, а щоб поїхати у Пакуль і сказати пакульцям: ось золото, збудуйте дорогу з Ирію в Пакуль…»;

–  «Я готувався до шкільної олімпіади, як досвідчений солдат готується до полкового огляду: старатлитво, але спокійно, з певністю в собі…»;

–  «З кожним словом мій голос набирав сили, пружності, басовитості; переполохано кудахкаючи, пурхала з-під порічок, знову розділившись на дві половини, як велів закон, зозуляста курка, кабан у ритм моїй урочистій мові ляскав лишаюватими вухами…»;

–  «Кузьма Перевесло — Михайлу: «Бо ви граєте лише самого себе і чуєте на сцені себе. Ви для себе — і актор, і глядач, і критик. Ви для себе — все, але тільки для себе… Бо людина без душі — лише декорація, лише футляр, в якій скрипка і не ночувала…»;

–  «Майбутнє завжди було мені, як і сьогоднішній день, а можливо, ще реальнішим…»;

–  «Майбутнє завжди було мені таким же реальним, як і сьогоднішній день, а можливо, ще реальнішим…»;

–  «Майбутнє бачилось мені невимовно прекрасним, і навіть у найсмутніші хвилини свої я чекав на нього. Про майбуття мріяли герої книжок. Його прогнозували газети, що їх я читав матері, поки та пряла біля каганця із жовто-червоної снарядної гільзі. Його обіцяли вчителі. На противагу матері, яка вірила тільки в сни, я беззастережно вірив і вчителям, і книгами, і газетам, і своїм мріям…»;

–  «Світ, звичайно, не самими білилами писаний, і на сонці є плями, як доведено наукою, але що ж ти маєш до світу, коли сам ще такий рябий-рябісінький…»; «І я твердо рішив від сьогодні бути кращим, аніж був досі…»;

–  «Я, Михайло Решето, майбутній великий актор, будівничий, космонавт, поет, радіо конструктор, геолог, журналіст, — лише вузлики на неосяжним корені неосяжного, гінкою й крислатого дерева…»;

–  «Нема в світі нічого страшнішого і підступнішого, аніж людські забобони…»;

–  «Я ніби подивися на себе збоку її тверезими очима: спітнілий від бігу, пухлощокий, курносий хлопчисько в сірій кацавейці, бавовняних штанях і шкарбанах, ноги яких задерлися і зазирають у моє розпашіле обличчя. Земля розчахувалася піді мною, і від сорому, ніяковості та розуміння власної жалюгідності я поволі провалювався крізь землю, потайки радіючи, що гину на її очах…»;

–  «… любов — це страждання…»;

–  «Тоді побіг по сходах угору, буцім змагався на першість — мав надію до дзвінка побачити і в коридорі Клаву. Від самої думки про неї серце випурхувало з грудей і мов пурпуровий дитячий м’ячик, стрибало попереду, кількома сходинками вище…»;

–  «Директор школи — Михайлику: «Я забороняю вам, Решето, в такому вигляді з’являтися в класі. Ні, тільки подивіться! Поверніться, поверніться, хай помилуються… Хіба це учень дев’ятого класу Ирійської школи? Це, даруйте мені, опудало на коноплях! Ти б хоч дівчат соромився, парубок без п’яти хвилин… Ідіть Решето, і хай це стане наукою кожному, хто своїм неподобним виглядом ганьбить честь і славу нашого колективу…»;

–  «…я не думав про смерть як біль, як фізичне страждання; смерть — це політ, короткий, мов фотоспалах, з кручів синю прірву ріки, —  забуття…»;

–  «— Присягайте вам, мій Пакуле, моє Жерело, мій Живець, моя Неволя, мій Ирпію, присягаюся тобі, моя земле, тобі — майбутнє: допоки здатен буду на щось путнє цім світі, не покладатиму на себе рук, а працюватиму що є сили…»;

–  «Я пропоную під час літніх канікул не тинятися по Ирію, не смажитися на пляжі, не ховатися по Пакулях, а здійснити наукову експедицію в Кукуріківщину. Ми перші нанесемо на топографічну карту Ирію сотні невідомих вуличок, провулків, сліпаків, майданів, перехресть, притоків Живця, долин і глинищ, опишемо побут та звичаї Кукуріківщини…, розвідаємо шляхи для майбутніх експедицій… …Ми не відступимо, ми доведемо, найперше — собі, що ми — люди…»;

–  «Мати — Михайлу: «— Як по світах, синку, їздитимеш, пошукай справжню батькову могилу.  Мо’, вона де і є. З-під Будапешти прийшла похоронка…».

5. Проблематика твору

–  людина — суспільство — всесвіт;

–  смішне і потворне;

–  засудження вживання спиртного;

–  любов і ненависть;

–  красиве і потворне;

–  уславлення праці і засудження ліні;

–  дружба і зрада;

6. Складання схеми «Пакуль — рідний край Михайла Решета».

Робота у малих групах

 

1. «…куди щовесни повертаються з сонячного, казково щедрого на барви Ирію птахи, край чистого латаття та залитих паводдю луках, край матерів, край матерів затушканих у чорні куфайки та вовняні хустки, матерів з чорноземними, «як поле, долонями, край, де започатковуються ріки…»

2. «…викладених зеленою шпоришиною мозаїкою доріг і доріжок, країна золотистої стерні, повитої в долинах сивим туманом, на плесах яких випливають гуси, поки ти, примостившись під скиртою, жадібно дихаєш книжним світом; край мальованих чорним по білому тинів, ліс соняшникових частоколів, що від згадки про них тобі досі завмирає серце…»

3. «…твого першого слова, першої любові, першої зненависті, країна, де започаткувалася недитинна, гіркувата печаль твоїх очей…»

4. «…це твій ирій, що в ньому ти до кінця днів своїх повертатимешся, а повернувшись — знову рватимешся в широкі світи…»

7. Опрацювання ідейно-художнього змісту повісті.

Обговорення питань. Любовна драма Михайла Решета

–  Якою була дівчина з настільного календаря, що незабаром знову побачив Михайло? («Я одразу пізнав її холоднувато-вдумливі очі за скельцями окулярів на блідім продовгуватім обличчі, сині кісники, що, наче розквітлі півники-гладіолуси, проростали з-під в’язаної шапочки на тугих стеблах ніс, і тонкі, довгі гілочки пальців на коричневі площині столу…»);

–  Які почуття власної закоханості охопили хлопця? («Я закохався, мов хлопчак, хлопчак, остаточно, непоправно, і задихався, ошаліло хапаючи повітря, наче риба на піщаному дні Живця…»);

–  Як сприйняла дівчина приближення до неї Решета? («Я вже був майже поруч, захеканий і щасливий, коли вона озирнулася та дихнула на мене холодом насмішкувато-подивованих очей. Я відчув, як мені все холоне у тілі і тільки, сором, мов бджолине, жало, наскрізь проштрикує мозок і пече, пече… Дівчина мовчки повернулася та пішла до автобусної зупинки, і поки я вишпортувався з землі, поки приходив до тями після нищівного погляду, автобус ковтнув її, брязнув залізними губами і покотив посипаного піском вулицею…»);

–  Із приводу чого дядько Денис опинився у лікарні? («…Підірвався, коли брав на пупа Собакареву гору…»)

–  Чим займався дід Єврась останніми днями? («…З ранку до вечора тинявся по обійстю, зазирав у кожен куток, розгрібав під парканом і  збирав порожні пляшки, банки, навіть скалки віконного скла, відтак усе те товк у ступі під сараєм і просів через решето…»);

–  Які почуття охопили Михайла, коли він перебував на самоті і думав про кохану дівчину? («Звичайно, мені вже ніколи не пощастить здибати її, вона навіки загубилася в багатолюдді світу, але нікого іншого ніколи я не покохаю, я залишуся самотнім на все життя бережу чи й плекаючи в серці ту яскраву й коротку, як фотоспалах мить, коли вона сиділа за бібліотечним столом на тлі сонячних шибок… Через багато літ, через довгі десятиріччя, коли ми обоє зістаримося, як ось дід Єврась та баба Одарка, ми випадком здибуємося і тій же бібліотеці, впізнаємо одне одного і признаємось, оросили щасливими слізьми книжковий столик, що усе життя шукали одне одного і все життя — ждали…»)

–  Що згадав дід Єврась про своє минуле залицяння до баби Одарки? («— А як повернувся з-під німця в самій царській шинельці, ні кола, ні двора, землі, значить, одкраяли. Посватався я до Одарки, вона ж у попа служила. Батюшка й кажуть: бери, Єврасю, бури — од дощу полою шенелі накриєш і вже не підголим небом. Воно тики й так. Став я думати, як би його розбагатіти, а в німецькому полоні вивчився олов’яні ложки виливати. У Пакулі тоді за ложку три пуди хліба давали. Назбирав я по рівчаках та яругах снарядів і олива натопив. Олива натопив, глини форму виліпив і пішов знову до батюшки Одарку сватать. Ну, Єврасю, це батюшка каже, тепер ти будеш хлібний, бери Одарку… Купили ми хатку, купили свиню…»)

– Про що снилося Михайлові? Які враження охоплювали його у сні?

–  Звідкіль хлопець мав кишенькові гроші? («За кожного материного базарювання я поповнював пиріжковий фонд, і зараз у кишені хрустів карбованець…»)

–  Що відчував Михайло, зустрівшись наступного разу з дівчиною, яку він кохав? («Зустріч була така раптова, непродумана, хоч я стільки разів детально малював її в уяві, що я отетеріло закляк посеред коридору, втелющившись у дівчину очима і не мав над собою волі ані відступити з її дороги, ані одвести очей…»)

– Якою була перша розмова хлопця з коханою дівчиною? («Не контролюючи себе, я белькотів щось дурне, дріб’язкове, безпомічне, буцім начитував учбовий текст з підручника німецької мови, а вона пильно й прозірливо дивилася в мене — так на уроці природознавства вивчають під мікроскопом колонію бактерій…»)

–  Дівчина звернулась до Михайла: «Ви ким будете?». Що в цей час відчув хлопець? («Я мовчав, знищений, розп’ятий на власній сірості й нікчемності бо після краху з мріями про театр я ніким не надумав стати, окрім хіба шофером таксі: побачив, як таксист на зупинці читав книгу…»)

–  Чим дівчина вразила героя повісті? («Відповісти ж на ваше почуття я ніколи не зможу — я кохаю іншого. Розумію, що вам боляче це чути, але почуваюся вправі сказати правду. Так, я люблю іншого, але так само безнадійно, як і ви . Внутрішньо він надто далекий від мене і від усіх нас, він увесь там, у далеких галактиках, і ніколи не опуститься до людських слабощів, та я цього й не дозволю йому з любові до нього. Але позаяк ми обоє безнадійно хворі, ви можете призначити мені побачення — перебіг хвороби буде легший і ви швидше одужаєте…»)

–  Яке побачення влаштувала Клава Литвин? («Завтра я слухатиму лекцію в інституті, позавтра — теоретична конференція дев’ятих класів, а суботній вечір — вільний, після останнього уроку я іду на ковзанку. Чекайте мене на бульварі під годинником о шостій, але умова — розкажете потім, що ви почували, ждучи на мене, — маленька жертва заради науки, сподіваюсь, вас не обтяжить. Я передбачливо занотовую для майбутньої кандидатської дисертації…»)

–  Через що Михайло зненавидів хімію на все життя? («Хімічка дивилась на мене лагідними очима інквізитора і сказала: — Клава Литвин з 9 «А» — гарна дівчина і відмінниця, але ж навіщо запізнюватися на урок?.. Клас радісно хихикнув, засміявся, зареготів, а я, ошпарений тим реготом, зненавидів хімію на все життя»)

–  Про що хвилювався хлопець повсякчас, згадуючи про побачення з Клавою? («Але в ці хвилини я нічого не почував окрім страху, що вона раптом не прийде, та несміливої щемкої віри в наше обопільне майбутнє щастя, яке не вбиралося в конкретні, осяйні розумом форми, а сяяло здалеку, манливе, багатообіцяюче, буцім заграва над нічним містом для самітного стомленого подорожнього. А все те разом — страх, і бажання майбутнього, і ревність до усього, навіть до вчительки, яка зараз промовляє перед нею, дівчиною з календаря, — зливалося в глуху, гнітку біль, що невідомо де народжувалася: здавалося, болить, усе тіло. А може, так і болить душа, про біль душі часто поминала мати, аж тут, під годинником, на вітрянім ирійськім белебені, я вперше відчув її, і я вже знав, що скажу дівчині з мудрими і холодними очима за крижинками окулярів, якщо вона вимагатиме звіту. Я скажу їй: «Любов — це коли душа болить…»)

–  Якою була перша зустріч героя з коханою?

–  Чим пояснив Михайло нетривке побачення з Клавою? («Я лише проведу вас до ковзанки і побіжу, на мене ще чекає сьогодні Кузьма Перевесло, репетиція, готуємо монолог Фауста на олімпіаду, доведеться виступати на сцені нового театру, ми шукаємо оригінального сценічного вирішення і вже дещо знайшли, але роботи…»)

–  Про що виступив директор школи на учнівській лінійці? («…Щось значуще й вагоме про весну, дисципліну й зовнішній вигляд старшокласника…»)

–  Яке зауваження отримав Решето від директора? («Ви, Решето, коли востаннє стриглися?!.. Я забороняю вам у такому вигляді з’являтися в класі… Ідіть і хай це стане наукою кожному, хто своїм неподобним виглядом ганьбить честь і славу нашого колективу…»)

–  Чому Михайло подумував про смерть? («…Я не думав про смерть як біль, як фізичне страждання; смерть — це політ, короткий, мов фотоспалах, з кручі в синю прірву річки, і — забуття; а вона всі там, у школі, отетеріють, почувши про це, і вона (Клава) бігтиме крізь метушню днів, караючись щохвилинно за докірливо осудливий погляд очей крізь холодний полиск окулярів…»)

–  У чому полягала суть життєвого креда Михайла: «…присягаюсь… не накладатиму на себе рук, а працюватиму що є сили?» Наведіть переконливі аргументи.

–  Як герой присягався, висловлюючи своє призначення на землі? («Присягаюся, мій Пакуле, моє Жерело, мій Живець, моя Неволя, мій Ирію, присягаюся тобі, моя земле, тобі майбутнє: допоки здатен буду на щось путнє на цім світі, не накладатиму на себе рук, а працювати що є сили…»)

«Перелітні птахи»

–  Яким чином прихід весни впливав на героїв твору?

–  Чим захоплювалися хлопці, перебуваючи на Неволі?

–  Про які свої недоліки щодо зобов’язань клятви проголосили друзі? («Я, кандидат гуїнгнгми Слава Пасічник, мушу з гіркотою в серці і відразою до своєї людської сутності констатувати, що перший не витримав випробувального терміну, дозволивши своїм підсвідомим інстинктам оволодіти сферою свідомості в хвилину небезпеки для нас трьох…» Я, Михайло Решето, керувався у своїх вчинках не розумом, а емоціями… — Голос мені тремтів від ще не задавненого болю. — Я безтямно закохався в дівчисько з 9 «А» класу…Я, друзі, порушив нашу найпершу заповідь…— понурив голову Андрій

Паровозик. — Я піддався на умову класної керівниці і заявив на шкільному вечорі «Твоя омріяна професія», ніби мрію стати матросом і плавати по морях-океанах…»)

–  Що запропонував Михайло Андрієві Паравозику стосовно експедиції? («—Я пропоную під час літніх канікул не тинятися по Ирію, не смажитися на пляжі, не ховатися по Пакулях, а здійснити наукову експедицію Кукуріківщину. Ми перші нанесемо на топографічну карту Ирію сотні невідомих вуличок, провулків, сліпаків, майданів, перехресть, притоків Живця, долин і глинищ, опишемо побут та звичаї кукуріківців, хоч би приблизно накреслимо контури Кукуріківщини, відкриємо невідомі науці родоводи гомо, розвідаємо шляхи для майбутніх експедицій.., ми не відступимо, ми доведемо, найперше — собі, що ми — люди…»)

–  Яким чином тітка Дора мала дійницю, повну грошей? («…Заповзялася доїти панчохи з грішми: панчохи зависали зі сволока, наче дійки зеленої корови Маньки. Гроші цвіркали, дзвеніли, пошелестували в дійницю, і зеленувато-червона тітка несла дійницю, повну грошей, через вулицю, а двір кума Гуца…»)

–  Як пакульці заздрили солом’яникам, що їхали на власному «опелі»? («Завмирали в розорах трактори і замащені лиця трактористів заздро зирили нашій машині; жінки, що перебирали в кагатах край дороги картоплю, вибиралися на кут соломи, аби стати свідками урочистого в’їзду Солом’яників у Пакуль; …верби, осокори, в’язи, клени, навіть фіолетові кущі бузку під білими стінами хат вклонялися нам, а запізніла колгоспна череда на вузькій пакульській вулиці, ніби за командою, розчахнулася, пропускаючи машину, і телички, задерши голови й хвости в блакитне небо, замукали ніжну кантату в нашу честь…»)

–  Що трапилося з «опелем», коли Солом’яники в’їжджали на гору?

–  Яким чином Андрій Паровозик приборкав до себе Кольку Капельдудку? Що про це зазначила бабуся Андрія? («— Та, воно з людяного, як каже моя пакульська бабця, важче, аніж з машиною, бо людяна і за найскладнішу машину складніша…»)

– Що дізнався Михайло матері стосовно поховання свого батька, який загинув на війні? («Як по світах, синку, їздитимеш, пошукай справдешню батькову могилу. Мо’ вона де і є. З-під Будапешти прийшла похоронка…»)

«Наукова експедиція на Кукуріківщину»

–  За що дорікала тітка Дора Михайла, збираючи його в експедицію? («…І це божевілля, збираючи шаленство, дурість — жертвувати літом, відпусткою, канікулами, а то й важити життям після стількох експедицій…»)

–  Чому Славко відмовився від участі в експедиції?(«…Він відмовився від участі в експедиції, зіславшись на термінову наукову роботу…»)

–  Як пакульці проводжали учасників експедиції?

–  Над чим спостерігав і розмірковував Михайло тієї пам’ятної ночі, вирушивши у подорож?

–  Чи полюбляєте ви подорожувати? Відповідь вмотивуйте.

–  Які враження вас охопили після прочитання повісті?

–  Як ви ставитеся до Михайла? Чи хотів він вирушивши в експедицію, стати всім відомою особистістю?

VI. Закріплення вивченого матеріалу

1. Проведення тестового опитування

«Любовна драма Михайла Решета»

1. Сидячи у читальній залі, хлопець захоплювався тим, що у молодіжному журналі друкували з номера в номер:

а) інформація про героїзм дядька Дениса; б) новини про Пакуль; в) про красу дикої природи; г) пригодницько-фантастична повість.

2. Визначте художній засіб, що використав автор у фразі: «Серце моє зупинимося на довгу щемку мить, а тоді заколотило, загупало на всю залу…»:

а) метафору; б) метонімію; в) гіперболу; г) епітет.

3. Яку книгу попросила Клава у бібліотекаря?

а) «Кобзар» Т. Шевченка; б) «Поезії» О. Блока;в)  «Філософський словник»; г) «Велику енциклопедію».

4. Як Михайло називав себе, сидячи в бібліотеці?

а)  світочем людства; б) вченим майбутнього; в) гордістю Ирію; г) благородним і чемним.

5. На думку героя повісті, любов — це …

а) світле почуття; б) краса і щирість; в) страждання; г) паморочення.

6. Що було знайдено дідом Єврасем у печі?

а) Пивний фужер; б) срібну виделку; в) малий ніж; г) старі ножиці.

7. У шкільному буфеті Михайло мав «непереборну людську слабість» до:

а) цукерок; б) пиріжків з повидлом; в) зефіру; г) апельсин.

8. Навчальний предмет, який хлопець зненавидів на все життя:

а)  хімію; б) біологію; в) математику; г) географію.

9. Восьмі класи юрмилися біля дверей, буцім:

а) зграя вороння; б) овечки в кошарі; в) у черзі по хліб; г) військовий загін.

«Перелітні птахи»

1. Учителеві з якого предмета належить характеристика: «…добрий, кульгавий тишко…»:

а) малювання; б) креслення; в) фізичної культури; г) фізики.

2. Куди запропонував вирушити Михайло, звернувшись до друзів під час літніх канікул?

а) на Чорне море; б) у наукову експедицію в Кукуріківщину; в) на археологічні пошуки у гори; г) до Пакуля.

3. «З людяною…, важче, аніж з машинного»,— таку думку висловила:

а) Параска; б) тітка Дора; в) бабуся Андрія Паровозника ;г) баба Одарка.

Примітка. Кожна правильна відповідь оцінюється в 1 бал.

2. Робота на картках

Картка № 1

1. Стисло охарактеризуйте поняття «кохання» як почуття. Дослідіть яким воно вплинуло на Михайла? Свої спостереження узагальніть.

2. Чому на ваш погляд, любов для героя твору — це страждання? Наведіть переконливі аргументи.

3. В експедицію подорожуючих проводжали під:

а) голосні оплески; б) співи і танці; в) залізничний грім оркестру; г) голосіння пакульських та ірійських дівчат, жінок.

Картка № 2

1. Через що, на думку Михайла, закоханість — це аритмічність нервової системи? В чому це виявляється? Відповідь аргументуйте.

2. Що мав на увазі Михайло, висловлюючись: «Любов — це коли болить душа»? Обґрунтуйте думку героя.

3. Вирушаючи в далеку подорож, Михайло був впевнений, що:

а) мати не дозволить йому покинути рідну домівку; б) Клава прийде його проводжати; в) те, що він вирішив, обов’язково принесе йому славу; г) він зможе подолати будь-які труднощі.

Картка № 3

1. Дослідіть, що відбувалося в душі Михайла після отримання ним зауваження перед учнями школи?

2. Чому, на думку Михайла, наукова експедиція на Кукуріківщину — це доведення того, що хлопець і його друг Яків Паровозик — люди? Свої міркування аргументуйте.

3. Хто з героїв відмовився від участі в експедиції? а) Андрій Паровозик; б) Колька Капельдудка; в) дядько Денис; г) Славко Пасічник.

VII. Підсумок урок

VIII. Оголошення результатів навчальної діяльності

IX. Домашнє завдання

Скласти усну розповідь про цікаву експедицію героїв на Кукуріківщину; підготувати до тематичної контрольної роботи № 5.