Мета:  ознайомити школярів з життям і творчістю В. Дрозда, зробити ідейно-художній зміст твору письменника, дослідивши проблему людини в суспільстві, її знеособлення; розвивати культуру зв’язного мовлення, пам’ять, увагу, спостережливість, уміння грамотно висловлювати власні думки, коментувати прочитане, виразно переказувати найвагоміші епізоди і раціонально використовувати час; виховувати почуття поваги до творчості В. Дрозда, прищеплювати інтерес до наслідків власної праці.

Тип уроку:  засвоєння нових знань.

Обладнання:  портрет В. Дрозда, бібліотечка його творів, учнівські малюнки до програмового оповідання, дидактичний матеріал (тестові завдання, картки).

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань. Бесіда за питаннями:

– Що таке алегорія? (Алегорія (гр. allеgoria — інакомовлення) — вид метафори: інакомомовне зображення предмета чи явища через інші, подібні до них, з метою наочно показати їх суттєві риси) Наведіть приклад.

–  Яке значення має кінь у житті людини?

–  Назвіть твори, в яких згадується ця тварина.

– Що символізує кінь як міфологічна істота?

–  Від чого залежить життєвий вибір сучасної людини?

–  Чому кожний із нас є індивідуальністю? Чим це зумовлено?

– Чи завжди просто кожній людині зберігати власну індивідуальність? Відповідь вмотивуйте.

ІІІ. Оголошення теми, мети уроку.

Мотивація навчальної діяльності

IV. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

1. Ознайомлення школярів з життям і творчістю В. Дрозда

ДРОЗД ВОЛОДИМИР ГРИГОРОВИЧ (25 липня 1939 — 23 жовтня 2003)

Поет народився в с. Петрушині на Чернігівщині в родині хліборобів. «Дитинство моє було сумне»,— згадує ранні свої роки (була в ньому війна і рано померла мама). Юність — це праця газетяра і багато книжок. Заочно закінчив Київський держаний університет ім. Т. Г. Шевченка. Потому працював редактором у видавництві, був

і головним редактором — очолював журнал «Київ». Як прозаїк В. Дрозд заявив про себе на початку 60-х років збіркою оповідань «Люблю сині зорі» (1962). Це був двадцятирічний юнак, автор першої книжки новел і оповідань. Друга збірка друком не вийшла — вона не сподобалася офіційним рецензентам. «Грізний окрик» мало й оповідання «Білий кінь Шептало», вперше надруковане в 1965 р., 1967 р. з’явилося його продовження — «Кінь Шептало на молочарні». Нині ці твори перекладені десятками мов світу…І вони найконденсованіше, в оригінальній алегоричній формі представляють стан людини не лише в тогочасному радянському суспільстві, а й порушують важливу проблему особистості в будь-якому суспільстві, проблему її внутрішнього роздвоєння. В чималому творчому доробку прозаїка вирізняються химерна повість «Ирій», романи «Катастрофа», «Самотній вовк» («Вовкулака»), «Спектакль», «Балада про Сластьона», «Листя землі», «Повість-шоу», «Музей живого письменника, або Моя дорога в ринок» іронічно-журливо відтворює непросту атмосферу усього свого

(і своїх сучасників) попереднього творчого життя. Дрозд був членом спілки письменників.

Майбутній письменник — син колгоспника з глухого поліського села відразу після школи став журналістом у районній газеті, закінчив університет, доріс до відомого столичного митця слова. Герої В. Дрозда — уродженці затурканого й безправного колгоспного світу, мріючи вирватись із нього, вступити у світ феодальний, зважали передовсім на його речові знаки, як віхи сходження вгору,— маслини, галіфе, портфель, шапку, чоботи, машину, імпортний одяг. Безпосередньо приймали і «моральні закони» світу номенклатури: вчились уміло брехати, знали, як і про що треба писати, щоб бути опублікованими, тощо. Для цього мусили зрікатися себе вчорашнього, справжнього, що й породжувало трагедію роздвоєння душі, а відтак — отруєння її лицемірством, брехнею, вдаваними пристрастями.

В. Дрозд ставить у своїй прозі проблему екології душі, часто занедбаної до такої межі, коли вона вже не здатна самоочиститися. Герої письменника самостійно грають як актори, світ для них — сцена в театрі — низ і верх, чи плантація буряків поблизу рідного села, і життя їхнє — спектакль, де і смерть — лише перевдягнення за кулісами життєвого театру. Власне такою і є концепція життя в прозі В. Дрозда — безконечний спектакль, містерія життя людства, згідно із релігійними уявленнями: невинність, гріхопадіння, праця в поті чола, борсання серед дрібниць, плутанина ідей, бажань і — страшний суд і каяття, і спокута.

За словами Володимира Григоровича, його «завжди цікавило, що сказати, а не як сказати», «стиль, форма — похідне, а головне для нього в літературному творі «не література тура, а душа». Власне, людська душа, стан душі сучасної людини, саме трагедія деформації, роздвоєння душі радянського українця, найчастіше, як сам автор, інтелігента в першому поколінні, хворобливого розщеплення її в умовах хворого суспільства, а також її екологія, порятунок душі і є основним предметом дослідження, головним героєм прози В. Дрозда.

Володимир Григорович — Лауреат премії імені А. Головка, Державної премії України імені Т. Г. Шевченка, міжнародної премії Фундації Антоновичів (США).

2. М. Жулинський про В. Дрозда, особливості його літературної діяльності

«Перечитайте сторінки веселої автобіографії під назвою «Як я народився» чи в’язку небилиць із далекого минулого, чи фантастичне оповідання «Пігмаліон», чи, наприклад, притчу «Сонце», і перед вами відкриється багатобарвний, іронічно-химерний, парадоксально «зміщений» світ казкових образів і реальних проблем. Чи не перше у новелі «Сонце» прозаїк зумів оригінально трансформувати прадавню слов’янську легенду про добрих чортів, які щоранку, жертвуючи собою, викочують на небосхил сонце задля торжества життя на землі, у філософську притчу про гуманістичну змістовність самопожертви».

«Він постійно звертався до народних переказів, легенд, притч, казок, до слов’янської міфології взагалі з тим, щоб збагачувати свою творчість різними формами психологічного аналізу, знаходити нові ракурси з художнього дослідження сучасної людини. Його звернення до умовно-символічних засобів відображення зумовлено прагнення поглибити й урізноманітнити аналіз соціально-морального стану сучасника».

3. Ідейно-художній аналіз твору В. Дрозда «Білий кінь Шептало»

3.1. Виразне читання цікавих епізодів твору, їх переказ.

3.2. Тема: розповідь про буденне життя коня Шептала.

3.3. Ідея: возвеличення гармонії, яка простежується у взаємостосунках людини і світом тварин.

3.4. Основна думка: людина і пррода — взаємопов’язані, бо становлять єдине ціле.

3.5. Жанр: оповідання.

3.6. Проблематика:

–  людина в суспільстві;

–  свобода і неволя;

–  особистість і натовп;

–  дійсність і мрія.

3.7. Композиція.

Експозиція:  знайомство читача з конем.

Зав’язка: Степан з конем Шепталом вирушив за зеленим харчем для свиней.

Кульмінація: Шептало на волі, насолодження єю.

Розв’язка: повернення коня додому.

3.8. Лейтмотив твору: краса природи належить тому, хто її розуміє, цінує, вшановує.

3.9. Обговорення змісту оповідання. Фронтальне опитування

– Чому Шептало не полюбляв табун, гурт і загорожі? («…Змалку ненавидів табун, гурт і загорожі, і на пасовиську волів бути сам. Спершу бригадні коні глузували з того, далі звикли й самі почали обходити Шептала»)

–  З яким проханням звернувся хлопчак до дядька Степана? («Дядьку Степане! Казав завернемо, щоб ви до привода конячину прислали. Бо назавтра свиням зелені нема»)

–  Як почував себе кінь суботнього вечора? Про що він розмірковував? (Неприємна, знайома млявість — провісниця всіляких прикростей — закрадалася в груди. Сьогодні суботній вечір, роботу скінчили раніше, і він насолоджувався спокоєм та тішив себе надією на завтрашній відпочинок. Звісно, якщо вранці не поженуть до міста. Але він сподівається на Степанову добрість»)

–  Через що коні недолюблювали Шептала? («З конюхом у нього особливі стосунки. Інші коні це відчувають, тому й недолюблюють Шептала. Степан ніколи не б’є його, хіба ненароком у гурті зачепить пугою чи про стороннє око стьобне. Ніколи не посилає на важку роботу, якщо є когось іншого послати. Бо він, Шептало, кінь особливий, кінь білий, а коли попав у це бригадне стовпище, то завдяки злому випадку, химерам долі»)

–  Над чим міркував Степан щодо білого коня? («Але навіть Степан своїм приземленим розумом тямкує тимчасовість своєї влади над Шепталом»)

– Чого не полюбляв робити Шептало? («Серед усіх робіт він найбільше недолюблював крутити привід і їздити до міста, хоч інші коні вважали це найлегшим. Цілісінький день, до темряви, ходити по колу, топтати власні сліди — в цім було щось принизливе. А ще принизливіше котити заставленого корзинами та бідонами воза серединою ранкової міської вулиці…»)

–  Чого соромився білий кінь? («…То він соромився упряжі, соромився становища робочої худоби, яку вільно запрягати, поганяти, стьобати батогом кожному Степанові»)

–  Яким чином Шептало намагався виправдати Степана? («Шептало старанно, щоб не виказати засмучення Степановим рішенням, жував скошену вранці траву, між якою хоч і попадались його улюблені конюшинки, але зараз здавалися прісними. «Я на базар завтра не поїду, та й не переробився вдень; ледь розвидніється, до міста почимчикують, дати перепочинок треба…» — міркував Шептало, і в кінських очах поволі випогоджувалось. Йому кортіло будь-що виправдати Степана, довести, що той не мав кого послати у привід і лише через безвихідь потривожив Шептала. Так було легше — через гірку безнадію перекидався місточок. А може, конюх боїться, що ніхто з коней, окрім нього, не встигне до ночі порізати зелень і свині залишаться завтра голодні?»)

–  Як автор характеризує Шептала? («…На Шептала можна покластися. Такий покірний і роботящий. Тільки віжок торкнись, уже чує, вже розуміє, підганяти не доводиться. Він свого досяг, зумів прикинутися; вони повірили — хіба не має пишатися своїм розумом і витримкою»)

– Що згадав кінь про свою молодість? («Ще коли його, молодого й гордого, вперше осідлали, ганяли по царині до сьомого поту, хльоскали до кривавих рубців на боках і привели в загін геть вимочаленого, знесиленого, інстинкт білого коня підказав йому, що рано чи пізно люди зломлять його. Супроти вітру довго не пробіжиш, і розумніше до часу прикинутися скореним, лишившись в душі вільним, аніж бути скореним насправжки»)

–  У чому Шептало виявляв свою прихильність до людей? («Перші роки упряжного життя він побоювався аби люди не розгадали, що він тільки прикидається покірним, і рвав голоблі з останніх сил. До того ж краще тягти, не очікуючи не батіг, ніж ковтати принизливе підстьобування. В тій добровільній напрузі було щось від самостійності, від волі. Але тепер ніхто не сумнівався в його ретельності, і він іноді дозволяв собі стишувати крок, тягтися за червоними китицями конюшини на узбіччі дороги»)

– Дослідіть, як відбувається процес водопою коней. («…Ніхто не питав Шептала, хоче він пити чи ні, а тільки відчиняли загорожу, хльоскати батогом і гнали вузенькими провулками, де од густої куряви було так само тісно та задушно, як і од пітних, гарячих кінських боків. З часом спрага почала нагадувати про себе перед загальним водопоєм. Води в кориті часто не вистачало; щоб не цідити крізь зуби іржаву каламуть, Шептало й собі змушений був штовхатись і лізти наперед, у тісняву, ніби звичайний кінь»)

–  Як білий кінь поставився до жартівливої бійки молодих кобилок? («Мало вас сьогодні ганяли,— злісно подумав білий кінь, відходячи вбік.— І як цей Степан терпить? Я навів би порядок. Водопій — то водопій, нічого витанцьовувати, ніби в цирку»)

–  Який критиці піддав Шептало окремих коней? («Взагалі, він ніколи не розумів обмеженості деяких коней, огризатися, показувати свій характер. Ніби чогось досягнеш, крім батога.»)

– Чому Шептало намагався у табуні відокремитися? Як до цього ставився Степан? («Скільки потрібно було днів тихої, непомітної боротьби, поки Степан змирився, що Шептало йде на водопій трохи збоку, трохи позаду, ніби він зовсім не бригадний, а сам по собі. Ні, він не бунтував, не ліз під батіг, а тільки відставав щодня на півголови, на півкроку і озирався на конюха, вкладаючи в той погляд увесь розум білого коня: мовляв, ти ж знаєш, я не підведу»)

– Що уявляв Шептало по своїй смерті? («А коли здохне, люди здернуть шкуру і закопають під ліском. Якось він сам возив туди одного гнідого, з-під попони стриміли червоні кіски ніг, а слідом бігли голодні пси і жадібно облизувались.»)

–  Чому білий кінь не гнівався на Степана за батіг? («…Без цього не можна, без цього ніякого порядку не було б серед коней»)

–  Якими були згадки Шептала про свою матір, дитинство? («То було дитинство і пахло воно молоком та конюшиною. Потім вони до самого вечора паслись удвох на лісових галявинах та просіках і мати розповідала про гордих білий коней — його дідів та прадідів, що гарцювали на залитім різноколірними вогнями помості, і милуватись їхньою красою щовечора сходилися людські натовпи»)

–  Що несподівано сталося для хлопця, Степана і самого білого коня? («Од того поблажливо зверхнього дотику його бридливо пересмикнуло і підняло. Білий кінь з нечуваною силою шарпнувся, вирвав кінець повода, дико звівся на задні ноги, біснувато стріляючи страшними, кривавими очима. Цієї хвилини він був справжнім білим конем, відваженим та відчайдушним, як його далекі предки… Шептало легко опустився на передні ноги, збив копитами сипкий пісок, перестрибнув рів і помчав через гусячу царину в лугову синь»)

–  Чим була воля для коня? («Навколо Шептала росла, ширилась аж до трав’яних, утаємничених обрії воля; воля пахла живою вільністю, міцним настоєм лугових трав і молодого сіна. Йому ще ніколи в житті не бігалося так легко. Втрапив на вкочену колісьми лугівку, копита відбивали чіткий ритм, і, роздратований тим ритмом, він навмисно прискорював біг, наздоганяючи самого себе та розсипаючи по крутій шиї густу білу гриву. Не було ні хомута, ні голобель, і ніхто не сіпав за віжки, вказуючи шлях.»)

–  Які неприємні відчуття охопили Шептала під час його перебування на волі? («Неприємний спомин засмоктав у грудях: спека, вигоріле небо, шелест соломи по стерні, щем спини, скусаної ґедзями, косарі при обіді»)

–  Чому В. Дрозд зазначив у творі, що воля для Шептала — це найкращі хвилини його життя? («Ніколи досі і вже ніколи опісля білий кінь не відчував себе так близько і повно із стихією, течією — од трав’яних хвиль до білих громів у вишині. Вийшов на сизу піщану косу і, струсивши воду, відчув себе таким сильним, що знову заіржав, цього разу грізно та бойовито, перегукуючись з громами»)

– Що бачив Шептало у водяному дзеркалі річки? («…Побачив… себе — незвично білого, аж до щему в очах. Здивований, він перечекав, не рухаючись з місця, щоб не скаламутити води, поки небо знову засвітилось і знову побачив свою чисту, прекрасну білизну»)

–  Через що білому коню, коли він залишився самотнім, захотілося побачитися зі Степаном? («”Степан справді буває дуже злий. Немов щось находить на нього, але з ким цього не трапляється, та ще при такій службі. Скільки нас на одні плечі! А хіба ці гніді, сірі, перисті, вороні, сиві розуміють?” Шепталові раптом закортіло почути Степанів голос, ласкаво ткнутися мордою в його замахорчені долоні, хай навіть ударить, висварить»)

–  За що Шептало дорікав Степану? («Білому коневі бувало по-справжньому гірко, коли його зневажали та били, але незабаром у Шептала прокидалася в подібному випадку він дорікав собі за відсутність гордості, але тепер, серед пустинного темного лугу ця довірливість була бажана й приємна»)

–  Чому, повертаючись до конюшні, Шептало не залишився чистим білим конем, а «черпнувсь у грязюку і покотився по дорожній хлюповці?

–  Чи можна вважати цей твір закінченим? Відповідь вмотивуйте.

4. Проблема людини в суспільстві, її знеособлення

4.1. Бесіда за питаннями:

–  Чи можна вважати Шептала уособленням людини, яка прагне до волі, вираження власної індивідуальності, оцінювати події, характеризувати побачене? Відповідь вмотивуйте.

–  Білий кінь не полюбляв побут, гурт, загорожі — це свідчення індивідуальності героя.

–  Чи пишався Шептало тим, що був єдиним білим конем у табуні? Наведіть переконливі аргументи, посилаючись на зміст оповідання.

–  Як інші коні ставилися до Шептала? Чим це викликано?

–  Чому білий кінь намагався виділитися з табуну?

– Що відчув Шептало, вирвавшись на волю? Про що він мріяв?

–  Для чого, на ваш погляд, кінь, повертаючись до табуну, свій білий колір змінив на такий, який би його не відокремлював від інших?

4.2. Міні-дискусія. Обговорення питань:

–  Як ви вважаєте, чи прагнув Шептало чимось виділитися з табуну. Наведіть переконливі аргументи.

–  Вмотивуйте, Шептало — особистість, індивідум.

–  Можна вважати білого коня алегоричним образом?

4.3. Мікрофон. Стисла відповідь на питання: «За що я люблю природу?» або «Що відчуває людина, перебуваючи на лоні природи?»

4.4. Скласти інформаційне ґроно щодо характеристики образів героїв твору.

4.4.1. Білий кінь Шептало.

 

–  «Супроти вітру довго не пробіжиш, і розумніше до часу прикинутися, лишившись у душі вільним, аніж бути скореним насправжки»;

–  «Я інакший, ніж вони…»;

–  «А коли здохне, люди здеруть шкуру і закопають під ліском»;

–  «Він усе забуває, окрім, одного: тремтливої ілюзії волі та влади»;

–  «Серед усіх робіт він найбільше недолюблював крутити привід і їздити до міста»;

–  «Білому коневі бувало завжди по-справжньому гірко, коли його зневажали та били».

4.4.2. Степан

 

«Степан справді буває дуже злий. Немов щось находить на нього, але з ним цього не трапляється, та ще при такій службі. Скільки нас на одні плечі! А хіба ці гніді, сірі, перисті, вороні, сиві розуміють?»

 

V. Закріплення вивченого матеріалу

1. Тестове опитування

1. Епіграфом до твору В. Дрозд обрав слова:

а) Е. Ремарка; б) Р. Рільке;  в) О. Пушкіна; г) П. Загребельного.

2. Якої шкоди завдав підпасок коню?

а) Поранив ногу; б) вибив око; в) поранив шкіру на спині; г) обпік худобу.

3. Робота, яку недолюблював виконувати білий кінь:

а) перевозити гній; б) орати поле; в)  їздити до міста; г) катати малий дітей у святкові дні.

4. Якого кольору був Шептало, коли повернувся додому після вільної прогулянки?

а) Сірого; б) білого; в) вороного; г) чорного.

5. За Шепталову сваволю Степан називав його:

а) ледачим зіллям; б) старою клячею; в) лиходієм; г) хитрим стрибунцем.

6. Мати білого коня працювала у:

а) селян, обробляючи землю; б) цирку, розважаючи публіку; в) фермера; г) лісника.

7. Вирвавшись на волю, кінь Шептало побіг:

а) до лісу; б) понад берегом річки, по мілинів; в) вздовж проїжджої частини дороги; г) додому.

8. Стукіт копит коня порівнювався із:

а)  гуркотом на небі; б) рухом поїзда по залізничній колії; в) звуком дятла, який перебував на стовбурі дерева; г) музичним тактом.

9. Предки Шептала:

а) були спортивними конями; б)  виступали в цирку; в) возили конів; г) брали участь у військових подіях.

10. На думку Шептала, головне, що дано білим коням, так це:

а) спритність; б) кмітливість; в) розум; г) вміння поводити себе з людиною.

11. Як білий кінь охарактеризував сам себе? Він був:

а) брикливим і жорстоким; б) байдужим до всього; в) принциповим і водночас відповідальним; г) покірним і роботящим.

12. Про що розповідала мати Шепталу, коли той був малим?

а) Важке коняче життя; б) дідів і прадідів; в) майбутню його красу, силу і велич; г) необхідність якісного харчування.

Примітка. За кожну правильну відповідь встановлюється 1 бал.

2. Робота на картках

Картка № 1

1. Обґрунтуйте, про що свідчить фраза: «Шепталові подумалося, що весь сьогоднішній вечір — і коли біг, вирвавшись з хлопчачих рук, і коли вигулювався серед високих трав та річці — він відчував власну Степанову руку».

2. Чи можна вважати, що кінь любив і поважав Степана? Свої міркування обґрунтуйте, посилаючись на зміст твору.

3. Змалку білий кінь полюбляв:

а) перебувати на самоті; б) бути виключно у табуні; в) їсти соковиту травичку; г) випасатися біля лісу.

Картка № 2

1. Що, на ваш погляд, свідчить про повернення Шептала додому? Чому він волю проміняв на звичайне буденне життя в конюшні.

2. Про що свідчить думка коня стосовно його зв’язку із Степаном: «Я інакший, ніж вони, нас з тобою таких тільки двоє».

3. За що інші коні недолюблювали Шептала? Бо він:

а) виявляв свій брикливий характер; б) намагався кусатися; в) порозумівся із Степаном;  г) полюбляв хлопця.

Картка № 3

1. У чому полягало ставлення Степана до Шептала і коней загалом? Чи свідчить це про доброзичливі стосунки конюха до своїх підлеглих? Наведіть приклади з твору.

2. Дослідіть, з якою метою В. Дрозд намагався відтворити коня наче людину: почуття, враження, думки, поведінку. Наведіть переконливі аргументи.

3. Чого соромився Шептало?

а) Своєї худої статури; б) невміння тягати плуга; в)  упряжі; г) власного походження.

 

VІ. Підсумок уроку

VІІ. Оголошення результатів навчальної діяльності школярам

VІІІ. Домашнє завдання

Усно скласти продовження даного твору на одну з тем: «Повернення коня»; «Шептало і Степан»; «Шептало-циркач». Опрацювати ідейно-художній зміст повісті «Ирій».