Мета:  поглибити знання школярів про життя і творчість Т. Шевченка, зокрема про його викуп з неволі, причини його покарання царем, арешт, перебування в казематі; заслання; проаналізувати програмову поезію письменника; розвивати вміння виразного читання, аналізу художнього тексту в контексті з біографією письменника, коментувати основні мотиви, ідеї його поезій; формувати кругозір, світогляд школярів; виховувати почуття пошани, поваги до життя і творчості Т. Шевченка; прищеплювати інтерес до наслідків власної праці.

Тип уроку:  засвоєння знань і формування вмінь.

Обладнання:  портрет Т. Шевченка, міні-виставка книжок поета, дидактичний матеріал (тестові завдання, картки).

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань

Літературний диктант «Всім відомий Т. Шевченко»

1. Місце народження Т. Шевченка. (с. Моринці Звенигородського повіту Київської губернії)

2. Соціальний стан Тараса у дитячі роки. (Кріпак)

3. Ім’я пана майбутнього письменника. (Енгельгардт)

4. Здібність поета в дитинстві. (Малювати)

5. Друзі, за допомогою яких Т. Шевченка було викуплено з кріпацтва. (К. Брюллов,
І. Сошенко, О. Венеціанов, В. Жуковський, Є. Гребінка)

6. Сума викупу Тараса з кріпацтва. (2 500 руб)

7. Заклад, в якому навчався Тарас Григорович, отримавши «вільну». (Академія мистецтв)

8. Перша збірка поета. («Кобзар»)

9. Назвіть відомих історичних осіб, яким Т. Шевченко присвятив свої твори. (І. Трясило,
І. Підкова…)

10. Посібник, який написав письменник для початкового навчання. («Буквар южнорусский»)

11. Композитор, який присвятив Т. Шевченку понад 80 композицій. (М. Лисенко)

12. Назва таємного антикріпосницького братства, у якому Тарас Григорович брав активну участь.

Примітка. За кожну правильну відповідь встановлюється 1 бал.

ІІІ. Оголошення теми, мети уроку.

Мотивація навчальної діяльності учнів

IV. Основний зміст уроку

1. Вступне слово вчителя

Тарас Григорович Шевченко — велика та невмируща слава українського народу. В його особі український народ ніби злив свої найкращі духовні сили й обрав його співцем своєї історичної слави і соціальної недолі, власних сподівань і прагнень. Під думи народні налаштував свою ліру Кобзар, тому й оживало в слові його все те, що таїлося в самій глибині серця. Із тим скарбом — словом свого найкращого сина — український народ і виходить до всіх людей землі.

І щоб глибше усвідомити ту велетенську роль, яку відіграла ця людина в житті нашого народу, перегорнемо ще одну сторінку його життя, переконаємося ще раз у тому, що Шевченко — велетень, філософ, сіяч — сіяч розумного, доброго, вічного. Сьогодні знову і знову відкриваємо все нового і нового Шевченка, Шевченка — Великого Кобзаря.

2. Життя і творчість Т. Г. Шевченка (матеріал для вчителя і учнів)

ТАРАС ГРИГОРОВИЧ ШЕВЧЕНКО (09 березня 1814 р.— 10 березня 1861 р.)

2.1. Родина поета, його дитинство.

Тарас Григорович народився в с. Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії (тепер Черкаська область) у родині кріпаків Григорія і Катерини Шевченків. Батько Тарасів був не тільки добрим хліборобом, він ще й стельмахував та чумакував, до того ж умів читати й писати. Досить пророчим виявився батьків заповіт: «Синові моєму

Тарасові зі спадщини після мене нічого не треба. Він не буде людиною абиякою, з його вийде або щось дуже добре, або велике ледаще; для нього спадщина по мені… нічого не значитиме…».

У 1822 році батько віддав сина в науку до дяка, а наступного року померла мати Тараса. Батько одружився вдруге з Терещенчихою, яка мала трьох своїх дітей. З того часу в родині почалися постійні сварки між батьком і мачухою, між дітьми.

Після смерті батька, мачуха вижила пасинка з батьківської оселі, і Тарас жив у Кирилівського дяка-п’яниці Петра Богорського.

2.2. Навчання і служба Тараса.

У 1829 р. Тарас став служником-козачком пана Енгельгардта, згодом переїхав з ним до Петербурга. У 1832 р. пан віддав Шевченка до живописних справ цехового майстра Ширяєва (здібності до малярства виявилися у Тараса дуже рано: ще змалку крейда й вуглинка були для нього неабиякою радістю, а прагнучи стати художником, побував у трьох церковних малярів. Поте жоден з них не виявив у хлопця таланту).

Хоч від жорстокого маляра Тарасові не раз діставалося, але він терпів задля омріяного мистецтва. Хлопець чимало малював з натури.

2.3. Викуп поета з неволі.

Одного разу, перемальовуючи статуї в Літньому саду, Шевченко зустрів земляка — художника І. Сошенка, який познайомив його з видатними діячами російської й української культур (К. Брюлловим, В. Григоровичем, О. Венеціановим, В. Жуковським, Є. Гребінкою).

22 квітня 1838 спільними зусиллями згаданих митців за 2 500 руб був викуплений з кріпацтва. Цього ж року він став вільним слухачем Академії мистецтв, а згодом одним з найулюбленіших учнів видатного російського художника Брюллова. Юнак поглинав книги з мистецтва, всесвітньої історії, слухав лекції з анатомії, філології, зоології, часто бував у театрах і музеях.

2.4. Причини покарання царем Т. Шевченка, арешт письменника.

У 1846 р. Тарас Шевченко вирушив до України з метою там оселитися, знайшов роботу в Київській археографічній комісії та почав змальовувати й описувати історичні пам’ятки по всій Україні. Цього ж року в Києві поет познайомився з викладачем історії Київського університету, в майбутньому — видатним учнем-істориком, письменником та публіцистом М. Костомаровим, який загітував Шевченка вступити до таємничої політичної організації — Кирило-Мефодіївського братства, яке поширювало ідеї слов’янського єднання, маючи за мету утворення федерації вільних слов’янських народів. Основний програмовий документ організації — «Книга буття українського народу», написана Костомаровим. У ньому читаємо, що недалеко вже той час, коли в Україні всі люди будуть «вільні і рівні, і не мала б Україна над собою ні царя, ні пана, опріч Бога Єдиного, і, дивлячись на Україну, так би зробилось і в Польщі, і в інших слов’янських краях». У цій же книзі гостро затавровано Петра І та Катерину ІІ, названо їх катами за те, що вони позбавили Україну волі.

2.5. Перебування Т. Шевченка в казематі.

5 квітня 1847 р. Шевченка було заарештовано і відправлено до Петербурга. Тут, у казематі, захований від усього світу, в брутальних допитах і нестерпного очікуванні вироку провів Тарас Григорович квітень і травень. Проте Шевченко звинувачували, головним чином, не в участі в Кирило-Мефодіївському братстві, а в написанні революційних творів. Найбільшу лють у високопоставлених жандармів викликала поема «Сон».

2.6. Заслання письменника-бунтаря.

Після закінчення слідства поет «за сочинение возмутительных и в высшей степени дерзких стихотворений», засланий до Оренбурзького окремого корпусу рядовим солдатом на 10 років без права писати й малювати. Заборона писати й малювати найбільше обурила

Тараса: «Забрано найблагороднішу частину мого бідного існування!»

Окрім того солдатчина для поета була гірше від тюрми, бо, ненависний був дух солдафонства, що чавунно печаттю лягав на живу душу.

Тому Шевченко писав, ховаючись від унтерів та офіцерів, тікаючи від усього світу в степ, за вали, на берег моря. Писав ночами при світлі місяця на випадково знайдених шматках обгорткового паперу оцупком олівця, хтозна-як добутого.

У 1848 р. поета взяли художником у наукову експедицію під керівництвом гуманної людини О. Бутакова для вивчення й опису Аральського моря.

У 1850 р. Шевченка переведено до Новопетровського укріплення — на півострові Мангишлак. Тут, за розрахунком царських прислужників, поет повинен був загинути, якщо не від хвороб, то від нудьги та безнадії. На муштру Шевченко мусив ходити навіть хворим, а хворів він безперервно два роки — цингою та золотухою.

2.6. Звільнення Тараса Григоровича, його останні роки життя.

На початку 1857 р. друзі поета отримали царський дозвіл на його звільнення. У 1859 р. Шевченко отримав дозвіл повернутися в Україну. Але за революційну агітацію серед селян його знову заарештували і звеліли виїхати до Петербурга.

4 вересня 1860 р. Рада Академії мистецтв надала Шевченкові звання академіка-гравера. Цього ж року виходить нове видання «Кобзаря».

Шевченко багато працює: пише вірші, створює нові гравюри, стежить за поширенням свого «Букваря», планує видання кількох підручників.

10 березня 1861 р. Трас Григорович Шевченко помер.

Труну з тілом Великого Кобзаря несли студенти з церкви аж на Смоленське кладовище. «Були в нас на Україні великі воїни, великі правителі, а ти став вище за всіх їх, і сім’я рідна в тебе найбільша, зібралися до тебе усіх язиків люди, як діти до рідного батька»,— сказав П. Куліш, звертаючись до померлого поета.

У травні цього ж року тіло Великого Кобзаря було перевезено в Україну й поховано на Чернечій горі біля Канева. Тут на одній з найвищих гір Дніпрових покоїтиметься прах його, і як на горі Голгофі, подібно хресту Господньому, стоятиме хрест, котрий буде видно і по той, і по сей бік нашого славного Дніпра. Після поховання люди довго не розходились, деякі залишилися й ночувати біля Тараса…

Було це 22 травня. А 24 над домовиною почали насипати високу могилу — гору, яку пізніше названо Тарасовою.

3. Додаткова інформація про Великого Кобзаря

3.1. Спадщина Т. Г. Шевченка.

3.1.1. Літературна.

240 поезій з них — понад 20 поем, драма «Назар Стодоля», 20 повістей (до нас дійшли 9); щоденники; автобіографії, фрагменти двох незакінчених драм.

Оригінали більшості творів Шевченка зберігаються в Інституті літератури НАН України.

Твори Шевченка перекладені приблизно 100 мовами світу.

3.1.2. Мистецька. Шевченко-художник.

210 акварелей, передусім пейзажів; 150 портретів, з яких 43 — автопортрети; 27 офортів, з яких 6 — серії «Живописна Україна»; понад 230 олівцевих рисунків ландшафтів України; ескізи, етюди, начерки — на 360 сторінках рукописів та альбомів.

3.2. Цитатні висловлювання про видатного українського митця.

–  Своєю мелодикою, ритмічною віртуозністю поезії Шевченка створюють авторові славу одного з наймузикальніших поетів світу. У своїй стихійній силі творця він, здається, не хотів знати ніяких законів, крім тих, що диктували йому його власна мистецька інтуїція, сила задуму, вогонь темпераменту (О. Гончар).

– Шевченка не без підстави називають революціонером художньої форми, вказуючи на те, як сміливо відходив він од літературних канонів… Вроджене чуття прекрасного, чуття гармонії підказувало художникові ті шляхи, щоб, незважаючи на притиски,… нести людям своє свіже, вільне, справді розкріпачене слово (О. Гончар).

–  Шевченко як поет — це був сам народ, що продовжував свою поетичну творчість. Шевченкова пісня була сама по собі народною піснею, яку міг заспівати тепер увесь народ, яка повинна була вилитись з народної душі відповідно до стану сучасної народної історії (М. Костомаров).

–  Душа Шевченка до того ступеня насичена народністю, що всякий, навіть посторонній, запозичений мотив приймає в його поезії українську національну закраску.

–  І не те важне, що вірш його складений з боку поетики, як і не те, що Шевченко йшов інтелектуально в перших рядах з мислителями свого часу, а надзвичайно важне те, що вірш його є пам’ятником органічної української культури, що він виростає з питомо національного ґрунту (Є. Маланюк).

–  Органічність Шевченкового фольклоризму, мабуть, не знає собі рівних в історії світової літератури. Органічністо продовження, розвитку закладених у народних піснях художніх можливостей — аж до творення нової якості (М. Коцюбинський).

 

–  Геніальна творчість і життєвий шлях Т. Шевченка, що еволюціонував від кріпака до академіка, врешті, набагато більше –  до речника етнонаціонального буття та консолідатора українського етносу, зробили його символом українства й одним із найпотужнішим чинників у формуванні українських державних інтересів
(М. Жулинський).

–  Муза у Шевченка жива, конкретно-відчутна, уявленна. Вона саме українська. Вона багатолика, мінлива і водночас стала у своїй життєдайності й святості (В. Пахаренко).

– Поезія Шевченка безперечно вкорінена в міфі, тобто в українській народній творчості. Поет трансформує цей міф, створюючи на його основі літературу (Р. Харчук).

–  В гневе он как пророк, в смирении как апостол; его ласка переходит в молитву, его кротость — в подвиг любви и прощения; каждое чувство он доводит до пафоса и религиозен в каждом своем слове: иным и не может быть великий национальный поэт жрец и жертва своего народа, облагородивший, возвысивший, претворивший в красоту и святыню все, что создала его родина (Корній Чуковський)

–  Кобзар відродив і повернув рідному народові Слово, пішов за це Слово на хрест, спокутуючи десятиліттям каторги, стражданням й смертю «первородний» гріх свого народу – гріх покори, безмовності, переверництва (О. Кравчук).

–  Шевченко досяг унікальної позачасової співзвучності зі свідомими й несвідомими почуттями народу (Г. Грабович).

–  Мистецька спадщина Шевченка, глибинно прочитана у зіставленні з літературою, може підняти завісу над рухом його творчого мислення (І. Вериківська).

– Мистецтво стало для Шевченка головним інструментом – раз і назавжди інтуїтивно обраного формою духовного і практичного освоєння дійсності, що відкривала перед ним найбільше можливостей на шляху до розуміння світобудови (Л. Генералюк).

–  «Кобзар», ся маленька книжечка, відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухла мов джерело чистої холодної води, заясніла невідомою досі в українському письменстві ясністю, простотою і поетичною грацією вислову (І. Франко).

–  Шевченко прекрасно розумів, що таке збірка поезій, певні зусилля прикладав, щоб надати їй суцільності, умів подати першу поезії «Кобзаря» як ключ до нього (М. Зеров).

–  Шевченкові ніколи не доводилося вигадувати, про що писати, розмірковувати над темами своїх віршів, бо належав до тих творців, які пропускають через своє серце стогін народу, які лишаються з ним до останніх хвилин життя (О. Коваленко).

–  У своїх релігійних поглядах Шевченко йде за народною мораллю, в якій бере верх любов до ближнього, пошана до батька-матері, вшанування материнства, пошанівок рідного слова (М. Федунь).

–  Сьогодні Україна, без перебільшення, постала на шевченківському моноліті духу, думки, слова (М. Жулинський).

–  Шевченко – єдиний поет-художник в усій світовій культурі, який врятував націю від винародовлення в умовах колонізації (М. Жулинський).

– Шевченкові належить виняткова роль у формування української національної ідеології; надавши українській мові статусу мови літературної, він тим самим заклав основи модерної української літератури, а в широкому значенні – базу під українську національну ідентичність (М. Жулинський).

4. Ідейно-художній аналіз твору Т. Шевченка «Думи мої, думи мої…»

4.1. Виразне читання поезії або прослуховування у запису.

4.2. Історія написання твору.

Після арешту Т. Шевченка за участь в Кирило-Мефодіївському товаристві, його ув’язнено в казематах Третього відділу. Незабаром було виголошено вирок — призначити солдатом в Оренбурзький окремий корпус.

З 1849 року стає рядовим в Орській фортеці, продовжує писати у «захалявні книжечки» (1847–1850). Солдатчина для поета була гірше від тюрми, бо ненависним був сам дух солдафонства, що чавунно печаттю лягав на живу душу. Тому Шевченко писав, ховаючись від унтерів та офіцерів, тікаючи від усього світу в степ, за вали, на берег моря.

Поезія Тараса Григоровича «Думи мої, думи мої…» і була написана у 1847 році під час його перебування в Орській кріпості. У цій поезії автор вболіває за важку долю, злиденне життя кріпаків, їхнє безправне становище, пригніченість України.

4.3. Тема: звернення Т. Шевченка до своїх дум із сподіванням і вірою у вільне життя співвітчизників.

4.4. Ідея: тільки впевненість у щасливе життя, наполегливість допоможе змінити соціальний устрій; засудження слабкості, поневірянь, байдужості, що роблять людину рабом.

4.5. Основна думка: думка про нещасливу долю свого народу не залишає поета протягом усього часу перебування на солдатчині.

4.6. Жанр: громадянська лірика.

4.7. Опрацювання змісту поезії. Бесіда за питаннями:

–  Чому Т. Шевченко перебував в Орській кріпості?

–  Що змусило письменника написати поезію «Думи мої, думи мої…»?

–  Через що поет звертається до своїх думок?

– Що хвилює Т. Шевченка?

–  Про яку «лиху годину» згадує автор твору?

–  Чому Тарас Григорович свої думки називає голуб’ятами?

–  Через що поет заздрить киргизам?

–  Як ви розумієте вираз «бути вільним»?

–  Який настрій у поета можна дослідити впродовж цієї поезії? Про що це свідчить?

4.8. Художні особливості твору.

–  Звертання: «думи мої», «мої голуб’ята», «мої любі».

–  Епітети:  «думи мої єдині», «лиха година», «тихими речами».

–  Порівняння: «привітаю, як діток».

4.9. Складіть інформаційне ґроно: «Що означає воля для Т. Шевченка?»

 

V. Закріплення вивченого матеріалу

1. Проведення тестового опитування

1. Свої думи Т. Шевченко називає: а) важливими; б) серйозними; в) хвилюючими;
г)  єдиними.

2. Звертаюсь до своїх дум, поет у творі просить їх: а)  не кидати його; б) принести щастя простому люду; в) розвеселити тих, хто засмучений; г) захистити Бога від покарання панського.

3. Годину, в якій живе Т. Шевченко, він називає: а) відповідальною; б)  лихою;
в) щасливою; г) темною.

4. Автор поезії бажає, щоб його думи до нього: а) повсякчас озивалися; б) мали прихильність; в) прилітали;  г) ставилися з великою шаною і повагою.

5. Річка, яка згадується у цьому творі: а) Дунай; б) Каяла; в) Ворскла; г) Дніпро.

6. Зі своїми думами Т. Шевченко хоче погуляти: а)  у степу широкому; б) вздовж річки;
в) по Україні; г) неподалік від Аральського моря.

7. Кого у творі названо убогими? а) Українців; б) кобзарів; в) киргизів;  г) моряків Аралу.

8. Убогі, голі перебувають на волі і ще: а) обробляють ниву; б) борються з несправедливістю; в) намагаються довести свою значимість; г) моляться Богу.

9. Свої думи автор прагне привітати, як: а) великих гостей; б)  діток; в) миттєве щастя;
г) добру прикмету.

10. Зі своїми думами Т. Шевченко хоче: а) залишитися вільним; б) здобути незалежність України; в)  заплакати;  г) померти.

11. В якому році написана поезія Т. Шевченка «Думи мої, думи мої…»? а) 1845; б) 1820;
в)  1847;  г) 1807.

12. Жанр поезії Тараса Григоровича «Думи мої…»: а) інтимна; б) пейзажна;
в)  громадянська;  г) філософська.

Примітка. За кожну правильну відповідь встановлюється 1 бал.

2. Робота на картках

Картка № 1

1. Чому Т. Шевченко хоче заплакати зі своїми думами? Чи є це свідченням слабкості поета? Відповідь вмотивуйте.

2. Доведіть, що поезія «Думи мої, думи мої» письменника має безпосередній зв’язок з життям письменника. Свої міркування аргументуйте.

3. Поет, характеризуючи свої думки, називає сизокрилими: а) соколятами; б) орлятами; в) чаєнятами; г)  голуб’ятами.

Картка № 2

1. Дослідіть, що змусило Т. Шевченка написати твір «Думи мої, думи мої». Наведіть переконливі факти з життя поета.

2. Як письменник ставиться до своїх дум? Чи є це тим, що поет надто себе любить і поважає? Відповідь вмотивуйте.

3. «Думи мої, думи мої» Т. Шевченко написав в:а) Орській кріпості; б) Переяславі; в) казематі; г) Петербурзі.

Картка № 3

1. Чому, на ваш погляд, Т. Шевченко має великі сподівання на свої думи? Чим це пояснити? Свої міркування доведіть, зважаючи на фактичний матеріал з життя поета.

2. Як ви вважаєте, твір Т. Шевченка «Думи мої, думи мої» — це свідчення пасивності поета, його відмова від подальшої боротьби з гнітом, самодержавством? Відповідь обґрунтуйте.

3. Річку, яку Т. Шевченко згадує у вірші, він називає:а) убогою; б) широкою;  в) каламутною; г) чарівною.

VII. Підсумок уроку

VIII. Оголошення результатів навчальної діяльності

IX. Домашнє завдання

Вивчити напам’ять поезію Т. Шевченка «Думи мої, думи мої», підготувати ідейно-художній аналіз твору поета «Ой три шляхи широкії».